facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ТРИ КИТИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Автор Доклада: 
Семенюк Е. П.
Награда: 
ТРИ КИТИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

УДК 316.42 : 504.03 : [002:004] : 008 : 001.8

ТРИ КИТИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Семенюк Едуард Павлович, д-р філос. наук, проф.
Національний лісотехнічний університет України

 

Розглянуто глобалізацію, екологізацію та інформатизацію суспільства як найважливіші тенденції розвитку сучасної світової цивілізації. Ці процеси сприяють консолідації та сталому розвиткові світової спільноти, її просуванню на шляху до ноосферного майбутнього. Помітним проявом синтезу всіх трьох тенденцій є концепція Екологічної Конституції Землі, запропонована академіком Ю. Ю. Туницею.
Ключові слова: глобалізація, екологізація, інформатизація, світова спільнота, сталий розвиток, Екологічна Конституція Землі.

Globalization, ecologization and informatization of the society are analysed as the most important tendencies of the modern world civilization development. These processes favour the consolidation and sustainable development of the world community, its advancement on the way to the noospherical future. The concept of the World Environmental Constitution, has been proposed by Academician Yu. Yu. Tunytsya, is an appreciable manifestation of all the three tendencies synthesis.
Keywords: globalization, ecologization, informatization, world community, sustainable development, World Environmental Constitution.

 Розмірковуючи над шляхами та проблемами прогресу сучасної цивілізації, дуже важливо, звичайно, відокремлювати основне від другорядного. Кожна історична доба, як відомо, має певні особливі прикмети. Зрозуміти характер нашого часу, на мій погляд, істотно допомагають три стратегічні тенденції розвитку світової спільноти на початку ХХІ ст. – глобалізація, екологізація та інформатизація суспільства. Ці вектори образно можна назвати трьома китами, на яких тримається сучасний соціум планети, прокладаючи шляхи в майбутнє.
У суспільній свідомості поняття глобалізації нерідко і досі пов’язується лише з економікою світу. Історично цей феномен справді має коріння саме у цій сфері, і не випадково йому присвячено чимало праць відомих економістів – Джорджа Сороса, Джозефа Cтігліца та ін. Проте час довів, що суто економічне його розуміння є надто вузьким і невиправданим: за цим терміном стоїть значно ширше соціокультурне наповнення [1]. Адже всесвітнього, планетарного, тобто глобального, характеру можуть набувати (або принаймні прагнути до нього) в принципі будь-які об’єкти та властивості соціального розвитку, у будь-якому його аспекті. І це може стосуватися як об’єктивних явищ, процесів, тенденцій, так і суб’єктивних чинників та сторін суспільного прогресу, пов’язаних з духовним життям людства. Назвавши одну зі своїх відомих праць ”Наукова думка як планетне явище” [2], В. І. Вернадський, очевидно, теж виступав з позицій глобалізму ще задовго до виникнення термінів цього кореня.
 Отже, логіко-семантичні можливості терміна ”глобалізація” аж ніяк не обмежують сферу його використання лише економічною площиною життя суспільства: в найзагальнішому розумінні він може означати рух будь-яких явищ (сторін) дійсності до загальнопланетного рівня, надання їм гранично широкого, всесвітнього характеру. Глибинна сутність процесу глобалізації, який активно триває нині, полягає в тому, що попри всю свою роз’єднаність по етнонаціональних, релігійно-світоглядних та мовно-культурних ”квартирах” на планеті людство дедалі більше усвідомлює себе інтегральним, єдиним у своїй внутрішній різноманітності суб’єктом всесвітньої суспільно-історичної творчості. Глобалізація – це сплав усіх тих рис у сучасному розвитку (економічних, політичних, технологічних, інформаційних, екологічних, соціокультурних), які об’єднують світовий соціум, формують його як системну цілісність [3]. Природно, що наука і соціальна практика розглядають це поняття як важливу сучасну характеристику цивілізації, що розвивається.
 Особливо слід наголосити діалектично-суперечливу природу глобалізації: вона поєднує у собі об’єктивно позитивні та негативні риси – як образно кажуть, світло та тіні реального розвитку людства. Складність і внутрішня суперечливість цього процесу пояснюють масу конфліктів у світі, який глобалізується. У цьому контексті дуже важливою нині соціальною функцією науки є внесення потрібних корективів у реальну траєкторію глобалізації, навіть ініціювання необхідних змін її стратегії [4]. Питання про роль науки як помітного фактора глобалізації, підняте колись В. І. Вернадським, і сьогодні належить до кола актуальних методологічних проблем соціальної філософії.
 Не менш значущою та цікавою для дослідника є екологізація суспільства – постійно зростаюче впродовж останніх десятиліть насичення різних сторін розвитку соціуму екологічними ідеями, дедалі глибше усвідомлення загрозливих соціоекологічних реалій. Цей процес розпочався в другій половині ХХ ст. і з тих пір йде з помітним прискоренням. Життєва необхідність невпинного наповнення екологічним змістом як суспільної свідомості, так і соціальної практики стала наслідком загострення глобальної екологічної кризи та усвідомлення екологічного імперативу сучасності [5]. Можна говорити про такі аспекти цього феномену, як екологізація економіки, політики, громадського життя, науки, освіти, виховання, мистецтва та художньої культури тощо. Очевидним проявом цього процесу стало зародження нових інтегративних галузей людського знання – екологічної економіки, екологічного права, екологічної психології, нарешті, екологічної етики та філософії [6, 7, 8].
Екологізація суспільства є знаменним явищем доби глобалізації, коли людство поступово усвідомлює спільність, єдність своєї долі та історичних завдань сьогодення. Помітним результатом цього є формування концепції сталого розвитку [9, 10, 11, 12]. Звичайно, в її основі лежить не лише необхідність подолання екологічних негараздів світової спільноти (включаючи і відомі кліматичні випробування наших днів). Питання стоїть значно ширше – про успішне розв’язання всіх глобальних проблем сучасності, продуктивне дослідження яких свого часу започаткував Римський клуб на чолі з Ауреліо Печчеї [13]. Концепція сталого розвитку має сприйматися як інтегральна стратегія оптимізації всієї діяльності людства та його взаємин з природою. Це шлях до розбудови ноосфери, сучасне вчення про яку є творчим продовженням магістральних ідей наукової спадщини В. І. Вернадського.
Аналізуючи наш час, не можна, звичайно, оминути також інформатизацію суспільства, яка давно вже стала яскравою прикметою доби [14, 15, 16]. Таку назву в науці і соціальній практиці отримала якісна перебудова всієї інформаційної сфери життя людства, всіх її процесів та структур на основі новітніх технічних засобів, насамперед комп’ютерних (але не лише їх). Об’єктивною передумовою інформатизації був відомий ”інформаційний вибух” другої половини ХХ ст. На відміну від комп’ютеризації або електронізації (явищ техніко-економічних) інформатизація суспільства являє собою складний феномен загальносоціальної природи, ”це процес, в якому соціальні, технологічні, економічні, політичні та культурні механізми не просто пов’язані, а буквально сплавлені, злиті воєдино” [15, c. 34]. Головне у змісті цього масштабного процесу – якісне перетворення всієї інформаційної інфраструктури суспільства з метою оптимізації результатів соціально значущої діяльності будь-якого роду. Доба інформатизації змусила науку і практику поставити в порядок денний питання про інформаційну культуру людини та суспільства як особливий аспект загальної культури [16, c. 9 - 41].
Помітним проявом творчого синтезу всіх трьох розглянутих тенденцій розвитку світової спільноти – глобалізації, екологізації та інформатизації суспільства – є концепція Екологічної Конституції Землі. Ідея підготувати та належним чином затвердити основний екологічний закон всесвітнього масштабу (в контексті завдань сталого розвитку та руху до ноосферного майбуття) була висунута на одній з наукових конференцій у Нью-Йорку українським професором Ю. Ю. Туницею ще у квітні 1992 р. Вже давно ця ідея переросла у наукову і водночас суспільно-політичну концепцію [17, 18, 19, 20], на основі якої державні діячі України – два президенти та міністр закордонних справ – неодноразово виступали з відповідними пропозиціями на міжнародній арені (зокрема в ООН). ”Екологічна Конституція Землі повинна стати глобальним міжнародним правовим актом екологічної безпеки планети, який визначав би допустимі норми екологічної поведінки усіх суверенних держав в інтересах виживання і процвітання цивілізації у ХХІ столітті, забезпечував би цілісність і безпеку єдиної екосистеми Землі…” [17, c. 275]. Головним вектором цього документа є збереження повноцінного природного довкілля для нинішнього та прийдешніх поколінь [18, c. 7], і для цього, між іншим, необхідна потужна інформаційна база [19, c. 340-345; 20, с. 9-11]. Є надія, що майбутнє допоможе здолати всі перепони на шляху успішної реалізації цієї оригінальної ініціативи, над чим і нині продовжує працювати академік Національної академії наук України Ю. Ю. Туниця.
Природно, що сама ідея цієї конституції могла виникнути лише в умовах достатнього рівня екологізації та глобалізації суспільства. З іншого ж боку, підготовка та втілення в життя такого документа неминуче посилюватимуть ці процеси. Водночас можливість подібної праці органічно пов’язана з досягненнями інформатизації соціуму.
Звичайно, поряд з наведеним є й інші істотні проблеми сучасного періоду розвитку планетарної цивілізації. Це, наприклад, гуманізація суспільства, подолання в ньому кривавих збройних конфліктів та хронічного відставання країн ”третього світу” (а це ж три чверті світу!), боротьба з бездуховністю та споживацькою психологією, які мають тенденцію до зростання. Але і ці проблеми певним чином пов’язані з трьома розглянутими векторами розвитку світової спільноти.

Література:
1. Мунтян М. А., Урсул А. Д. Глобализация и устойчивое развитие. – М.: Ступени, 2003. – 304 с.
2. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. – Кн. 2. – Научная мысль как планетное явление. – М.: Наука, 1977. – 192 с.
3. Семенюк Е. П. Глобалізація: філософський аналіз поняття // Вісник Національного університету ”Львівська політехніка”. – № 578. – Філософські науки. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту ”Львівська політехніка”, 2007. – С. 10-15.
4. Туниця Ю. Ю., Семенюк Е. П., Туниця Т. Ю. Фактори глобалізації і стратегія сталого розвитку // Вісник Національної академії наук України. – 2004. – № 7. – С. 3-14.
5. Туниця Ю. Ю., Семенюк Е. П., Туниця Т. Ю. Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу // Вісник Національної академії наук України. – 2008. – № 2. – С. 8-24.
6. Туниця Ю. Ю. Екоекономіка і ринок: подолання суперечностей. – К.: Знання, 2006. – 314 с.
7. Фермеерс Е. Очі панди. Філософське есе про довкілля / Пер. з нідерл. – Львів: Стрім, 2000. – 72 с.
8. Семенюк Е. П. Екологічна філософія як закономірний результат історії людства // Філософські пошуки. – Вип. ХХХІ. – Філософія. Історія. Культура. (До 165-ої річниці ”Львівської політехніки”). – Львів-Одеса: Вид-во ”Центр Європи”, 2009. – С. 12-21.
9. The Earth Summit. The United Nations Conference on Environment and Development (UNCED) / Introd. and Commentary by Stanley P. Johnson. – London: Graham and Trotman, 1992. – 532 p.
10. Reid D. Sustainable Development. An Introductory Guide. – London: Earthscan Publications Ltd., 1995. – 261 p.
11. Урсул А. Д. Путь в ноосферу. (Концепция выживания и устойчивого развития цивилизации). – М.: Луч, 1993. – 275 с.
12. Семенюк Е. П. Філософські засади сталого розвитку. – Львів: Афіша, 2002. – 200 с.
13. Печчеи А. Человеческие качества / Пер. с англ. – Изд. 2. – М.: Прогресс, 1985. – 312 с.
14. Урсул А. Д. Информатизация общества. Введение в социальную информатику. – М.: АОН, 1990. – 192 с.
15. Ракитов А. И. Философия компьютерной революции. – М.: Политиздат, 1991. – 288 с.
16. Семенюк Э. П. Информатика и современный мир. Философские аспекты. – Львов: Укр. академия печати, 2009. – 283 с.
17. Туниця Ю. Ю. Екологічна Конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. – Ч. 1. – Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 298 с.
18. Туниця Ю. Ю., Семенюк Е. П., Туниця Т. Ю. Методологічні основи Екологічної Конституції Землі // Вісник Національної академії наук України. – 2010. – № 5. – С. 7-15.
19. Екологічна Конституція Землі. Методологічні засади. – Част. друга / За ред. Ю. Ю. Туниці. – Львів: РВВ НЛТУ України, 2011. – 440 с.
20. Semenyuk E. P. The Concept of the World Environmental Constitution and Information Science // Scientific and Technical Information Processing. – 2011. – Vol. 38. – No. 1. – New York: Allerton Press Inc., 2011. – P. 1-12.

7
Ваша оценка: Нет Средняя: 7 (5 голосов)

P.S. Вже після відправки

P.S. Вже після відправки статті до оргкомітету я дізнався, що 21 вересня 2011 року президент України В.Янукович виступив у Нью-Йорку на 66-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН, де закликав світове співтовариство до вивчення та втілення в життя ідеї Екологічної Конституції Землі. Отже, це вже третій президент нашої держави, який підтримує цю ініціативу української науки. Оскільки наша конференція науково-практична, пропоную Міжнародній Академії Наук і Вищої Освіти та Всеукраїнській Академічній Спілці вийти в ООН з відповідною рекомендацією.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.