facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

РОЛЬ РЕДКОЛЕГІЇ УКРАЇНОМОВНОГО ЖУРНАЛУ «НОВИМ ШЛЯХОМ» У РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД КРАЄЗНАВСТВА ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ШКІЛ КУБАНІ НА РУБЕЖІ 30-Х РР ХХ СТ.

Автор Доклада: 
Сушко О. В., Савчук В. О.
Награда: 
РОЛЬ РЕДКОЛЕГІЇ УКРАЇНОМОВНОГО ЖУРНАЛУ «НОВИМ ШЛЯХОМ» У РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД КРАЄЗНАВСТВА  ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ШКІЛ КУБАНІ НА РУБЕЖІ 30-Х РР ХХ СТ.

УДК 908(477)."1920-30"370.18.2.(470.062).035

РОЛЬ РЕДКОЛЕГІЇ УКРАЇНОМОВНОГО ЖУРНАЛУ «НОВИМ ШЛЯХОМ»
У РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД КРАЄЗНАВСТВА
ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ШКІЛ КУБАНІ НА РУБЕЖІ 30-Х РР ХХ СТ.

Сушко Оксана Вікторівна, канд. і. наук, н. с.
Головна редколегія «Реабілітовані історією»
Савчук Віктор Олексійович, канд. і. наук, проректор із міжнародних зв’язків

Кам’янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка


В статті аналізується процеси розвитку шкільного краєзнавства в українській школі Кубані. Розкриваються питання формування методологічних засад краєзнавства в умовах українізації. Підкреслюється, що воно не мало вирішального впливу на формування української ментальності, а стало проявом радянізації.
Ключові слова: українська школа, українізація, краєзнавство, методологічні засади, державна політика.

The article deals with the processes of the development of school regional ethnography in Ukrainian schools of Kuban. The problems of the formation of the methodological principles of regional ethnography are solved in Ukrainization. It is emphasized that it didn’t have a decisive influence on the formation of the Ukrainian mentality and became a manifestation of Sovietization.
Keywords: Ukrainian school, Ukrainization, regional ethnography, methodological principles, public policy.

Розвиток краєзнавства і краєзнавчого руху – унікальна сторінка історії України ХХ століття. Вони невід'ємні від процесів національно-культурного розвитку і є важливим елементом української ідентичності. Вивчення історії становлення, розвитку та впливу краєзнавства на українську ментальність і донині є важливою науковою проблемою. Загалом підкреслимо, що розвитку краєзнавчих досліджень, організації і функціонуванню краєзнавчого руху присвячено досить значна кількість дисертаційних, монографічних досліджень та немало публікацій у журналах та наукових збірниках.
Радянською історіографією ця проблема вивчалася в руслі тодішніх ідеологічних підходів, котрі не виходили за рамки парадного показу краєзнавства і краєзнавчого руху. Безумовно по-новому оцінювалося місце краєзнавства у системі наукового пізнання краю за доби незалежності України, чому сприяло виконання державної програми розвитку краєзнавства до 2010 року, яка була затверджена Кабінетом Міністрів України. Ця обставина зумовила створення Координаційної ради з питань краєзнавства у системі НАН України, появу такої потужної і авторитетної організації, як Національна спілка краєзнавства України і її осередків у регіонах, проведення Всеукраїнських наукових конференцій з питань краєзнавства та чисельних конференцій у регіонах.
У пропонованій статті автори роблять спробу дослідити маловідому сторінку українського краєзнавства – історії формування його методологічних засад в українських школах на Кубані. Саме становлення та розвиток шкільної освіти, її базових елементів, як-от: загальноосвітньої та професійної школи, широкого спектру українознавства, де наріжним каменем виступало краєзнавство і краєзнавчий рух, в умовах іномовного оточення було важливою формою виховання національної самоідентифікації.
Зазначимо, що краєзнавство в Донській області мало глибокі і історичні корені, тому в системі регіональної політики вже з перших днів радянської влади на Північному Кавказі воно посідало чільне місце. На розмах історико-регіональних досліджень впливала поява у 1925 році Крайової асоціації науково-дослідних інститутів, яка предметом досліджень мала вивчення природничо-виробничих сил регіону. За трьохрічну діяльність вона здійснила 86 наукових експедицій, опублікувала 50 наукових монографій [1, с. 88]. У 1926 році в Ростові-на-Дону створюється Крайовий музей Північно-Кавказьких народів, який мав розділ Донської етнографії. При цьому музеї діяв гурток з числа учнівської молоді. Музей значно розширив і збагатив краєзнавчу роботу, особливо шкіл регіону [2, с. 83]. Активно діяло і створене в Ростові-на-Дону Північно-Кавказьке крайове бюро краєзнавства, яке у 1928 році опублікувало перший збірник «Краеведение на Северном Кавказе» [3, с. 612]. Про розмах і активність історико-регіональних досліджень тут засвідчує те, що президія крайвиконкому на початку 1930 року ухвалила рішення про створення восьмитомного видання «Північно-Кавказька крайова енциклопедія», де передбачалося розкрити питання господарського і культурного будівництва, стану і розвитку природничо-виробничих сил і вона мала створюватись під кутом зору політики соціалістичної реконструкції [4, с. 87]. Такий короткий перелік дає підставу твердити про широкий розвиток радянського краєзнавства на Північному Кавказі.
Зазначимо, що серед інших у розробку проблем використання краєзнавства на Кубані активно включилася редколегія педагогічного, літературно-художнього щомісячника «Новим шляхом», який виходив у цьому регіоні з 1927 по 1929 рік і завоював широку популярність в освітянських колах. У цьому часописі виділено дві рубрики, у які поміщались матеріали з краєзнавства. Це «Методика і практика школи» і «Краєзнавство». Саме в останній рубриці за період існування журналу було опубліковано більше десятка матеріалів на допомогу школі в розгортанні краєзнавчого руху. Так, у другій половині 1929 року журнал «Новим шляхом» публікує статтю, у якій розробляються методологічні підходи до наповнення програм Державної вченої ради місцевим і національним компонентом, що є основоположним у постановці навчального процесу [5, с. 26]. У ній зазначається, що кожна школа відчуває гостру потребу в таких порадах, до того ж запропонований досвід базується на прикладах школи Південної частини Північного Кавказу.
Пропонується доповнювати програми актуальним місцевим і національним матеріалом. Підкреслюється, що це варто робити з урахуванням уважного дослідження оточення за таким розділами: а) природа (рельєф, підсоння, грунт, рослини, тварини, мінеральні скарби); б) трудова діяльність (промисловість, сільське господарство, фабрики та заводи, кустарна промисловість тощо); в) суспільство (населення, його національний склад, громадсько-політична свідомість, історія, культура, література, побут, звичаї). Наголошується, що такий матеріал треба брати вже у перші роки навчання учня з найближчого оточення, який добре знають діти (сім'я, школа, село). Наприклад, розробляючи тему першої групи – «Перші кроки у школі» необхідно уяснити, якою є мова дитини, що робила дитина влітку у зв’язку з економічним станом і типом господарства сім'ї (пасла скотину, коней, гусей, допомагала в степу, на городі, в саду, ловила рибу, раків і т. ін.) визначити українські пісні та ігри і кращі із них взяти для подальшого використання у школі [5, c. 7-8].
Темами для другого року навчання є «Охорона здоров’я», «Підготовка до зими», «Життя і праця зимою», «Наближення весни та підготовка до весняної праці». У статті не обходиться без апеляції вивчення політичних тем, якими стали «Проведення Ленінських днів», «Святкування річниці Жовтневої революції». Автор зазначає, що їх відзначення дає можливість зупинитися на тому, що отримали селяни, бідняки й середняки після революції. В козачих територіях треба підкреслювати, що іногородні за царської влади не мали ніяких прав, лише платили податки. Наголошується і на тому, що необхідно коротенько розказати про боротьбу козацької та іногородньої бідноти, селян, робітників проти поміщиків, куркулів-козаків. До того ж, необхідно виявити, які зміни сталися в станиці за роки революції, розповісти про радянське землевпорядкування замість куркульських земельних порядків, кооперацію замість глитая-купця, змичку села і міста, єднання робітників і селян замість станової ворожнечі, школи, клуби, хати-читальні, кіно рідною мовою тощо.
Запропонована програма особливо створює широкі можливості для використання місцевого і національного матеріалу на третьому році навчання. В методичному листі наголошується, що краєзнавча робота з національного характеру не викликає особливих труднощів. Наприклад, широкі можливості відкриває тема «Побут і організації на селі». У розкритті її пропонується використовувати історію села, його національний склад, досліджувати культурність населення, зокрема писемність, обслуговування українського населення культустановами рідною мовою. Наявними на селі, станиці українськими школами, хатами-читальнями, клубами, варто вивчати, як ставиться населення до ведення культурної, громадської, державної роботи українською мовою, коли байдуже або вороже, то вжити заходів для зміни таких настроїв. У цьому контексті варто також аналізувати проведення українізації в станиці, зокрема, які установи в регіоні українізовано, які ще намічаються, як веде культосвітню роботу хата-читальня, скільки і яких українських книжок, журналів і газет вона виписує, як їх читає населення. У цій темі програма передбачає можливість вивчення побутових рис населення: становище жінки в сім'ї, родинні релігійні звичаї, наявність забобонів і боротьба з ними через дітей. Підкреслюється, що цьому можуть прислужитися збір матеріалів, що висвітлюють громадську, політичну свідомість населення: відвідування загальних зборів, виконання розпоряджень радянської влади, яку участь населення бере у виборах, різних кампаніях, у відзначенні революційних свят, як ставиться воно до партійних, радянських, професійних організацій тощо. Матеріали для четвертої групи присвячуються вивченню СРСР, його різних місцевостей у порівнянні із своїм краєм. Для цього служать такі теми: «Південні країни СРСР», «Піклування радянської влади про поліпшення життя трудящих СРСР», в комплексі вони дають уявлення про природні мінеральні багатства, географію, економгеографію, тогочасну політичну ситуацію. [5, c. 29].
Отже, програми Державної вченої ради передбачали широке і активне використання краєзнавчого матеріалу в етнонаціональній школі, однак він мав прикладний інформативний політизований характер, відволікав увагу учнів від насправді національно-культурних питань, до яких відносилися: історія свого народу, набутки культури, звичаї, обряди, пісенність. Все це підмінялося вивченням політичних аспектів, фокусувалося на політичних пріоритетах влади. З іншого боку, увага школярів зосереджувалася на прагматичних, господарських проблемах. Це все разом показувало, що на кінець 20-х років в українській школі Північного Кавказу засади краєзнавчого руху базувалися вже на підвалинах радянського краєзнавства.
Розкриваючи зміст краєзнавства у програмах Державної вченої ради, у першу чергу зосереджується увага на показі місця вчителя у цьому процесі. Характерною в цьому є стаття «Учитель та краєзнавча робота в школі». Розкриваючи зміст роботи вчителя, акцентується увага на тому, що найпершим завданням краєзнавства має бути виховання любові до свого краю. [6, с. 21] При цьому, обираючи методи, вчитель не має захоплюватись надто широким популяризуванням, а повинен використовувати межі наукового розуміння краєзнавства, з тим, щоб виховати в учня розуміння, що шкільне краєзнавство – це лише початкова ступінь дослідження. Лише при цьому в учня з'явиться прагнення необхідності своєї праці на користь суспільства, викличе в нього бажання працювати не тільки в школі, але й поза її межами [6, с. 23].
У зв’язку з цим, в основу шкільного краєзнавства рекомендується покласти вивчення зв’язку між оточенням і процесом виробництва, бо природничо-історичні знання своїм корінням мають продовжуватися у виробництві. Першим питанням, яке треба вирішувати організатору краєзнавства, є організаційне; щоб більше дітей було втягнуто в цю роботу, щоб через дітей до неї залучалися і батьки, щоб вона поділялася на навчальну і гурткову. Робота конкретного гуртка має плануватися навколо вивчення господарського життя, побуту населення, вивчення історії краю, району, села, природи і виконання завдань округового бюро краєзнавства [6, с. 22]. Найперше, з чого мають почати краєзнавці, це з вивчення вже опублікованих матеріалів, з архіву станради, сільськогосподарського товариства тощо. Було б добре, щоб краєзнавці мали вже мапи. В подальшому варто зупинитися на вивченні трудової діяльності людей, знайти найхарактерніші явища і факти. На підставі вивчення виробничих сил, варто дати характеристику регіону за такими розділами: кількість населення; причини густоти або ж рідкости населення; число чоловіків та жінок (картограмою); поділ населення за віком; кількість письменних і неписьменних; заможніх і незаможніх (пропорційно); розподіл населення на підставі господарської діяльності (картограма); розподіл на підставі громадської діяльності (картограма); національний склад (картограма), в основу береться мова, походження тощо; смертність та народження. Предметом вивчення мають стати і технічні ресурси району: шляхи сполучення, промисловість, комунальні підприємства, електрифікація, кількість машин, будівель, планування будівель, планування господарств; організаційно-фінансові ресурси: кредитові товариства, кооперація, об’єкти оподаткування; культ-політосвітні установи: школи, хати-читальні, музеї, виставки тощо [6, с. 22].
У зазначених рекомендаціях визначаються напрями дослідження побуту населення. У них ставляться конкретні питання щодо дослідження харчування, одежі, осель. Щодо духовної культури, то фокусується увага на дослідженні релігійних вірувань, зокрема: До якої релігії зараховує себе людина? Чи розуміє стиль релігії? Чи виконує взяті на себе обов’язки: пости, тощо? Як, на його розуміння, створився світ? Чи вірить у чудеса, святих, мощі, відьом, чортів? Ці питання можна варіювати, але ніколи не слід давати їх анкетним порядком. Досить добрий матеріал дають різні обряди та звичаї (родини, похорони і т. ін.) [6, с. 23].
У розділі з вивчення історії окреслювалися такі питання: історія заселення населеного пункту; які географічні фактори сприяли заселенню; чи були якісь інші фактори; топоніміка району; як населений пункт розвивався: до 1861 року, після 1861 року, за часів революції, тепер; форми розподілення землі до революції і тепер; історичні будинки, пам’ятники, кладовища [7, с. 14].
Отже, перед організаторами шкільного краєзнавства ставилися питання, які випливали із тих політичних завдань, що вирішувалися в ході обраного курсу на модернізацію країни. Краєзнавчі завдання, що мали вирішуватися у кожному конкретному випадку передбачали суто виробничий ухил, що був притаманний вже радянському краєзнавству кінця 20-х років. Навіть кінцева мета краєзнавчих пошуків також обмежувалася уніфікованими рамками. У рекомендаціях підкреслювалося, що зібрані матеріали могли б знадобитися при створенні музею або організації виставки, структура яких мала складатися із тем: «Економіка району», «Матеріальна культура району», Історія заселення села», «Сільське господарство району», тощо. Про проблеми культури, історії з її національно-культурними пріоритетами мова не йдеться.
Показовими в цьому сенсі є інші рекомендації з практики шкільних краєзнавчих досліджень, опублікованих у журналі «Новим шляхом» у середині 1929 року [7, с.13]. У них основними формами краєзнавчої роботи на селі складають три гуртки: рослинницький, економічний і гурток скотарства. Дослідницька робота мала вестись на основі анкети [7, с. 15].
Редколегія журналу виокремлює проблему спільної краєзнавчої роботи школи та культурних установ станиці, зокрема хати-читальні. Вважає завданням вивчення свого краю, як головний критерій оцінки «справжнього радянського працівника освіти». Редколегія часопису на основі узагальнень робить висновок про те, що на Кубанщині, не дивлячись на те, що краєзнавча робота дістала розмаху, все ж вона не є результативною. Багато часу, наприклад, затрачено на розслідування кустарної промисловості, кооперації, сільського господарства станиці, зібрана сила-силенна матеріалу, а використати його культосвітні установи не можуть, найбільше через відсутність техніки обробки матеріалів, неможливість їх узагальнення та оприлюднення. Звідси наголошується, що кожна округа має безліч економічних, статистичних, літературних і інших духовних праць і працівник освіти має обрати для себе лише найбільш доступний і цінний матеріал у них. Однак, цього ще замало, треба «Знати свій район, свою станицю, сім'ю своїх учнів. Матеріали про свій район можна найти в виконавчому комітеті: тут і єдині посімейні списки, і матеріали про селянські господарства та земельні ділянки, і про охорону здоров'я, і про промисловість і інші. Матеріали ці в необробленому вигляді. Тут знову уміло треба брати те, що потрібно досліднику, а також треба уміти обробляти здобутий матеріал. Готового матеріалу про станицю, а тим більше про сім'ю на місці може й не бути, а тому робітники освіти повинні научитись самі вивчати його» [8, с. 49].
У дослідженні й обробці наявного матеріалу використовуються різноманітні методи. Автор наголошує, що найважливішим є статистичний, який може характеризувати різноманітні процеси у розвитку економіки. При цьому використовується різноманітні типи спостережень: суцільний, вибірковий, монографічний. Найчастіше використовується вибірковий. У цьому разі краєзнавець може користуватися переписним або анкетним методом. Зібрані таким шляхом матеріали узагальнюються у вигляді схем, монограм, таблиць тощо [8, с. 51].
Редколегія робила спробу пробудити зацікавленість до шкільного краєзнавства вивченням рідної мови. У зв’язку з цим у № 2-3 за 1929 рік подані два методичних матеріали, у яких закликається вивчати народну мову. Автор статті «Вивчаємо свої діалекти» П.Бузук підкреслює, що вивчення говірок Кубанщини краще висвітлить історію та шляхи її локалізації. Одночасно з цим ознайомлення з рідною мовою допоможе вчителеві в процесі краєзнавчих досліджень, вважає автор, допоможе зрозуміти вчителеві, наскільки вимова учня знаходиться під впливом діалекту. Вивчення мовних питань одночасно допоможе Асоціації науково-дослідних інститутів Північного Кавказу у складанні карт українських та російських говірок, які залишаються до цього часу ще мало вивченими. Справа дослідження говорів на Кубанщині та в інших округах Північного Кавказу не тільки розмежовуватиме українців від росіян, підкреслює автор, але й допоможе дослідити типи як українських, так і російських говірок. [9, с. 68]. Інший автор В. Дубицький закликає вивчати рідну мову в контексті процесів українізації, бо саме через мову ми можемо прослідкувати всі народні звичаї і інші відомості в соціальному і історичному висвітлені, що є одним із основних завдань українізації. Все це, підкреслюється далі, необхідно робити через культурну революцію, яка вимагає просування української радянської культури в маси [10, с. 70].
У контексті досліджень народної культури, редколегія журналу закликає і до використання у цьому процесі етнографії, значення якої як учительство, так і культполітосвітники мало розуміють. Все це через те, резюмує редколегія, що українська школа все ще перебуває у стані організації. Щоб покращити цю роботу в Краснодарі на крайових курсах українських вчителів чимало уваги надавалося лекціям саме з проблеми використання етнографії. Жваве обговорення у курсантів викликала «Анкета для изучения особенностей великорусских и украинских говоров Северо-Кавказского края» П. А. Бузука та А. В. Миртова. У покращенні цієї роботи мали відіграти поради етнографічної комісії ВУАН, з якою налагоджено співробітництво. Все це, на думку редколегії, покращує стан розвитку української етнографії на Північному Кавказі [11, с. 55].
Як показала подальша практика, зусилля з розвитку краєзнавства на нових радянських засадах виявилися непослідовними, неконкретними і малоефективними. Це особливо наочно засвідчив, наприклад, стан музейної роботи серед національних меншостей. Особливо це стосується Північно-Кавказького крайового музею. На загальному фоні слабкості краєзнавчої діяльності, на яку органи державної влади звертають мало уваги, краєзнавство і музейництво, як пише журнал «Революція і горець» знаходяться в абсолютному загоні, є низка випадків, коли в музеїв забирають приміщення, їм не виділяється ніяких асигнувань на утримання, здебільшого музеї не мають кваліфікованих кадрів [12, с. 66].
Таким чином, у процесах українізації, особливо української школи на Кубані, наприкінці 1920 років, важливе місце посідали краєзнавство і краєзнавчий рух. Організовуючи цю роботу владні структури вели її непослідовно із подвійними стандартами. Оскільки ідеї краєзнавства і краєзнавчий рух знаходили широку підтримку населення владні структури намагалися наповнити його зміст та організацію своїми пріоритетами та розвивати його на засадах своїх політичних бачень. Саме через це, у практику використання краєзнавства вводяться засади радянського краєзнавства, яке в основі своїй зосереджувалося на виробничому ухилі, пріоритетом мало не національну історію а політизовану революційну історію більшовизму. Це все було покликане служити завданням соціалістичної реконструкції і згубно діяло на широкий розвиток регіональних досліджень, які на кінець 1930-х років згорнутися.

Література:
1. Научная работа на Северном Кавказе. В Краевой научно-исследовательской ассоциации // Революция и горец. – 1929. - № 1-2 (3-4). – С. 88-89.
2. Ширман Л. Краевой Музей Сев.-Кав. народов и его работы / Л. Ширман // Революция и горец. – 1928. - № 2. – С. 81-84.
3. Хордикайнен А. Краеведение на Северном Кавказе / А Хордикайнен // Краеведение. – 1929 . - № 10. – С. 612-613.
4. С.-К. Краевая энциклопедия // Революция и горец. – 1930. – № 12(26).
5. Козюпа Д. До питання про заповнення програмів ГУСу місцевим та національним матеріалом / Д. Козюпа // Новим шляхом. – 1929. – № 2-3. – С. 24-30.
6. Безкровний Л. Учитель та краєзнавча робота в школі / Л. Безкровний // Еженедельник народного комисариата просвещения РСФСР. – № 4. – С. 20-23.
7. Григоров П.А. До практики шкільних краєзнавчих досліджень / П.А. Григоров // Новим шляхом. – 1929. – № 4 (липень-серпень). – С. 13-16.
8. Заварикін М. Краєзнавча робота школи та хати-читальні / М. Заварикін // Новим шляхом. – 1928. – № 2-3. – С. 47-51.
9. Бузук П. Вивчаймо свої діалекти / П. Бузук // Новим шляхом. – 1929. – № 2-3. – С. 67-68.
10. Дубицький В. До вивчення нароньої мови, життя і побуту / В. Дубицький // Новим шляхом. – 1929. - № 2-3. – С. 63-70.
11. К. М. Етнографія на тимчасових курсах // Новим шляхом. – 1929. - № 5-6. – С. 55.
12. Забытый участок социалистического строительства // Революция и горец. – 1930. – № 8. 

6.5
Ваша оценка: Нет Средняя: 6.5 (2 голоса)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.