facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

МОЛОДІЖНИЙ РУХ В УКРАЇНІ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ (90 – ТІ РР. ХХ СТ.)

Автор Доклада: 
Кизименко І. О.
Награда: 
МОЛОДІЖНИЙ РУХ В УКРАЇНІ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ (90 – ТІ РР. ХХ СТ.)

УДК 94 (477): 329 (093) «1990 / 1999»

МОЛОДІЖНИЙ РУХ В УКРАЇНІ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ (90 – ТІ РР. ХХ СТ.)

Кизименко Ірина Олексіївна, канд. і. наук, доцент
Київський національний торговельно-економічний університет


Робота присвячена відображенню у вітчизняній історіографії питань становлення та діяльності молодіжного руху в Україні у 90 – х рр. ХХ ст.
Ключові слова: Україна, молодіжний рух, історіографія, суспільно-політичні рухи, громадські організації.

The work is dedicated to presentation in the national historiography of the matters of formation and operation of the youth movement in Ukraine in the 90 -th of the ХХth century.
Keywords: Ukraine, youth movement, historiography, social and political motions, public organizations.

Питання місця і ролі молоді в суспільстві завжди хвилювали як мислителів, науковців, політичних і держаних діячів, так і широку громадськість. Молодь – це найбільш динамічна, найпродуктивніша категорія людства. Молодіжний рух завжди відігравав визначальну роль у кардинальних змінах суспільно-політичного розвитку.
В процесі становлення самостійної державності молодіжний рух став іншим як за формами, так і за змістом діяльності. В 90 - х роках в Україні формуються структури державної молодіжної політики, розвивається її правова база, діють понад 40 громадських молодіжних об’єднань, що претендують на статус всеукраїнських, і кілька сотень регіональних об’єднань.
Розвиток історіографії молодіжного руху 90-х років умовно можна поділити на два етапи. Перший етап належить до періоду, який характерний глибокими змінами, що відбулися в житті країни, і відповідно в історичній науці, торкнулися й історіографії молодіжного руху. Хронологічно його можна позначити першою половиною 90-х років.
В цей період вийшла частина видань, в яких зроблено спробу критично переосмислити минуле і дати оцінку теперішньому стану молодіжного руху. В першу чергу доцільно звернути увагу на дослідження, в яких проаналізовано діяльність державних структур, що вирішують в Україні проблеми молоді – Міністерства України у справах молоді і спорту та Українського науково-дослідного інституту проблем молоді. Саме їх зусиллями було підготовлено у 1991 році “Збірник матеріалів про молодіжні об'єднання України”.
У збірнику опубліковано документи програмного та статутного характеру основних молодіжних організацій та об’єднань, дається коротка характеристика їх діяльності, розміщено матеріали, які стосуються роботи 9 республіканських організацій, 8 регіональних та близько 25-ти благодійних молодіжних товариств, об’єднань, фондів [ 2 ].
Аналіз молодіжного руху України, його місце у здійсненні державної молодіжної політики висвітлено у збірниках, виданих на протязі 1992-1994 років Українським науково-дослідним Інститутом (НДІ) проблем молоді [ 9, 10 ] .
В першій половині 90-х років було захищено кандидатські дисертації В.А. Головенька та О.А. Корнієвського, присвячені історії розвитку та становлення молодіжного руху [ 3, 6 ] .
Участь студентської молоді у політичній боротьбі, політизація студентства та його ставлення до політичних процесів, що відбуваються в суспільстві, характеристика діяльності студентських громадсько-політичних об’єднань, взаємодія їх з політичними партіями і рухами, громадськими організаціями розкривають дисертанти О.О. Єригін та І.В. Коляка [5, 7].
Нове бачення дослідження молодіжної проблематики у вітчизняній науці, зокрема молодіжного руху, як цілісного соціального явища, відносно самостійної частини суспільного розвитку розкрили у своїй статті В.А. Головенько та О.А. Корнієвський. Автори вперше в українській історіографії зробили спробу комплексного вивчення історії молодіжного руху України на всіх етапах його розвитку.
Наукове значення вищезгаданої праці полягає в тому, що в ній вперше всебічно досліджується розвиток сучасного молодіжного руху в Україні. Автор переглядає деякі традиційні підходи до дослідження місця і ролі молоді, як об’єкта і суб’єкта соціального розвитку, її організацій з державними структурами, політичними партіями та іншими громадськими об’єднаннями.
До другого етапу дослідження українського молодіжного руху належать наукові праці другої половини 90-х років. Він відповідає періоду утвердження конституційних ідеалів у суспільстві, розбудови правової держави й характеризується досить чіткою позицією дослідників та змістовними науковими працями.
Д.М. Диновський, підсумовуючи розвиток молодіжного руху в Україні, вважає, що процес його становлення можна умовно поділити на 3 періоди:
перший – з кінця XIX ст. до кінця 20-х років ХХ ст. на Наддніпрянщині й до кінця 30-х років ХХ ст. на території Західної України, Буковини та Закарпаття. Він характеризується як період становлення молодіжного руху в Україні, що складався з кількох молодіжних об’єднань за політичними та іншими уподобаннями напрямами та формами діяльності; другий – з кінця 20-х на Наддніпрянщині й з початку 40-х років ХХ ст. на території Західної України, Буковини та Закарпаття. Протягом середини 80-х років XX ст. молодіжний рух представлений лише комсомольською та піонерською організаціями. Однак, традиції українського молодіжного руху частково розвивалися в молодіжному середовищі української діаспори; третій – з середини 80-х років і кінця 90 – х років, це період відродження молодіжного руху України, його становлення як складного суспільного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами та методами роботи з молоддю [4].
У 1996 році була підготовлена книга на базі Українського НДІ проблем молоді, що містить матеріали, які стосуються особливостей, проблем та шляхів формування політичної культури сучасної молоді у контексті історичної місії, генезу української нації. Авторський колектив даної роботи В. Бебик, М. Головатий, В. Ребкало вважає, що формування політичної культури молоді можливе за умови здійснення загальногромадського виховання [1].
На думку науковців, в цілому проблеми молоді в українському суспільстві, як, власне, і в усіх посткомуністичних державах мають три тісно пов’язаних аспекти: що суспільство може дати молоді. Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, формування активної життєвої позиції молоді; що сама молодь може і повинна дати суспільству. Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення, в залежності, звичайно, від творчого потенціалу, знань, здібностей і вмінь самої молоді; як найповніше, найефективніше, використати молодіжний потенціал. Тут вже все залежить від дій конкретних суб’єктів молодіжної політики і держави, політичних партій, об’єднань, організацій.
Робота, що присвячена загальній характеристиці, оцінки стану та перспектив розвитку молодіжного руху в незалежній Україні належить О.А. Корнієвському та В.М. Якушику. У своїй книзі “Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні” вони пишуть, що однією зі складових ефективної соціально-економічної і політичної стратегії розвитку будь-якої країни є дієва молодіжна політика, здатна забезпечити молоді достойне місце в суспільстві.
За їх підрахунками, в Україні (за станом на початок 1997 року) діяла 41 всеукраїнська молодіжна організація та понад 200 регіональних молодіжних об’єднань. Серед них можна виділити наступні групи політичного напрямку: молодіжні громадські структури, які поставили за мету своєї діяльності сприяння реалізації державної молодіжної політики і орієнтуються на співпрацю з органами державної влади та органами місцевого самоврядування у створенні умов та гарантій для реалізації творчого потенціалу молоді як у її власних інтересах, так і в інтересах суспільства; молодіжні громадські об’єднання, які головну увагу приділяють суспільно-політичній діяльності.
Другий тип організацій діє в основному при партіях, що дозволило авторам розподілити їх за традиційною схемою “ліві-центристи-праві”: Соціалістичний конгрес молоді, Ленінська комуністична спілка молоді України, Союз соціалістичної молоді Харківщини, Ліберальне об’єднання молоді, Комітет молодих лібералів м. Києва, Молодіжна організація республіканців України, Молодіжна організація Народного руху України та ін. За висновками дослідників сучасний молодіжний рух в Україні характеризується тими ж самими рисами, що притаманні й більшості інших суб’єктів вітчизняної політичної системи. Це по-перше, – недостатня структурованість, по-друге, – неповнота реально здійснюваних функцій, по-третє, – слабка інтегрованість у відповідні загальносвітові політичні структури і процеси.
У вищезгаданій монографії стверджується, що політичний нігілізм молодих людей значною мірою є проявом втоми від очікування більш дієвих кроків державної влади, політичних партій, рухів у реалізації “соціально-державницької ідеї”, гучних програмних декларацій та передвиборних обіцянок при досить повільних та непослідовних темпах реформування суспільства.
Проведені Українським науково-дослідним інститутом проблем молоді протягом 1993-1996 років дослідження динаміки зміни соціально-політичних орієнтацій молоді свідчать про істотне зниження в неї інтересу до проблем політичного життя (“зовсім не цікавились політикою” – 19 % опитаної молоді у 1993 р., 28% - у 1995р.). Згідно цих даних переважна більшість молодих людей за останні роки не виявила довіри до жодного політичної партії, молодіжної чи “дорослої” громадсько-політичної, профспілкової організації, а тому і не пов’язувала з ними реалізацію своїх різнобічних інтересів (від 66% до 75% молодих респондентів).
За спостереженнями авторів, членство молоді у політичних партіях, рухах протягом 1993-1996 років ледь сягало 2%; у молодіжних об’єднаннях – 5-6%. Якщо у перші роки державної незалежності інтерес до особистої участі у діяльності політичних організацій проявляли 15,8 % української молоді, то на початку 1996 р. число тих молодих людей, котрі надавали цим організаціям тривалу підтримку, становило лише 5 %. Невтішними виявилися результати загальноукраїнського опитування молоді віком понад 18 років щодо їх членства у громадських або політичних організаціях, проведене Інститутом соціології НАН України у травні – на початку червня 1996р: 0.4 % респондентів зазначили, що вони є членами суспільно-політичних рухів; 0.5 % - членами політичних партій; 1.6 % - членами студентських товариств та молодіжних організацій.
Враховуючи ці дослідження, в монографії передбачається, що домінуючою тенденцією за таких умов стає не глибоке вивчення політичними партіями власне молодіжних проблем та їх піднесення до рівня партійних вимог, а нав’язування молоді певних ідейно-політичних орієнтацій (постулатів), виходячи із лише нагальних завдань. Окрім того, зміст молодіжної політики українських партій сьогодні суттєво відрізняється від партійної молодіжної політики в демократично організованих країнах. Віддаленість нині існуючих в Україні політичних партій від реальної влади в державі зумовлює значний рівень їх безвідповідальності щодо залучення молоді на свій бік. Нинішня молодіжна політика вітчизняних політичних партій певною мірою сприяє як політизації, так і дезінтеграції (розколотості) та радикалізації молодіжного руху.
Отже, О. Корнієвській та В. Якушик дійшли висновку, що, коли в українському суспільстві незаангажованість молоді досягла критичної позначки, повернення, образно кажучи, „молоді в суспільство” має стати імперативом всієї молодіжної політики державної влади. Взагалі, проблема політичної соціалізації молоді, її інтеграції в нову систему влади має бути поставлена сьогодні на один рівень з проблемою збереження української державності [8].
Особливий інтерес представляє захищена кандидатська дисертація В.Л. Рябіки “Політична активність молоді України: 90-ті роки.” [11]. Метою дослідження, на основі наукових, статистичних даних результатів соціологічних опитувань дисертанта, є вивчення ролі молоді під час соціально-політичних процесів, що мали місце в Україні в 90-ті роки. Автор зробив спробу дати порівняльну характеристику соціальному становищу і ролі молоді, виявити особливості та параметри розвитку її політичної активності, дати можливий прогноз стосовно місця і ролі молоді у політичному житті України кінця 90-х років XX ст. - початку XXI ст.
За твердженням дослідника зміни соціально-політичної ситуації в кінці 80-х – на початку 90-х років спонукали до певного підвищення політичної активності громадян, в тому числі і молоді. Вже у другій половині 80-х років з’явилось багато неформальних молодіжних об’єднань з різними завданнями і соціальною спрямованістю, а потім виникли і політичні партії різної орієнтації та молодіжні організації. За підрахунками дисертанта, на 1998 рік в Україні діяло понад 40 загальнонаціональних, майже 400 регіональних молодіжних організацій, майже 50 політичних партій, окремі з яких мають і свої припартійні молодіжні організації (КПУ, НРУ, ЛДПУ, СоцПУ та ін.). Проте загальна кількість активної молоді у політиці залишалась низькою. Невелика кількість молоді у політичних партіях, низький рівень довіри до них пояснювалась тим, що молодь формувалась і входила у життя в роки переоцінки цінностей, аполітизму, нігілізму, зневіри у закони.
Українські дослідники другої половини 90-х років досить ґрунтовно досліджували як окремі аспекти молодіжних рухів, так і його основні тенденції та перспективи. Всі вони схиляються до думки, що незважаючи на зростання кількості молодіжних організацій, молодь бере дедалі меншу участь у суспільно-політичному житті країни. Як засіб покращення згаданої ситуації пропонується активізація виконання національних програм патріотичного виховання молоді, підвищення рівня її політичної освіти.

Література:
1. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. – К.: А.Л.Д., 1996. – 112 с.
2. Головенько В.А., Пашков М.Ю. Збірник матеріалів про молодіжні об'єднання України – К.: Укр. НДІ проблем молоді, 1991. – 143 с.
3. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті ( історико-політологічний аналіз основних періодів): Дис. канд. політ. наук. – К., 1995. – 160 с.
4. Диновський Д.М. Регіональне управління у сфері ювенальної політики України // Регіональна політика України: наук. основи, методи, механізми: ЗБ. наук. пр. –Л., 1998. – ч. 11. – 123 с.
5. Єригін О.О. Особливості формування і діяльності студентських громадсько-політичних об'єднань в умовах становлення багатопартійності в Україні. Автореф. дис… канд. філос. наук. – Харків, 1993. С. - 12 – 13.
6. Корнієвський О.А. Молодіжний рух в новітній історії України (др. пол. 80-х – поч. 90-х років): Дис. канд. іст. наук. – К., 1993. – 227 с.
7. Коляка І.В. Студентський рух в Україні (кінець 80-х – поч. 90-х рр. ХХ ст.): Автореф. Дис. канд. іст. наук. – К., 1994. – 24 с.
8. Корнієвський О.А., Якушик В.М. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні. – К.: Київське братство, 1997. – 248 с.
9. Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія та генезис. – К., 1993. – 216 с.
10. Молодежь Украины: состояние, проблемы, пути решения. – К., 1992. Вып. 1. – 160 с.
11. Рябіка В.Л. Політична активність молоді України: 90-ті роки: Дис. канд. політол. наук. - Одеса, 1998. – 160 с. 

8.33333
Ваша оценка: Нет Средняя: 8.3 (3 голоса)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.