facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ДОСЛІДЖЕННЯ МОВНИХ ПРОБЛЕМ У КОНТЕКСТІ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ УКРАЇНИ 20-Х-ПОЧАТКУ 30-Х РР. ХХ СТ.

Автор Доклада: 
Савчук В.О.
Награда: 
ДОСЛІДЖЕННЯ МОВНИХ ПРОБЛЕМ У КОНТЕКСТІ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ УКРАЇНИ 20-Х-ПОЧАТКУ 30-Х РР. ХХ СТ.

УДК 908(477)"19":811.161.2

ДОСЛІДЖЕННЯ МОВНИХ ПРОБЛЕМ У КОНТЕКСТІ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ УКРАЇНИ 20-Х-ПОЧАТКУ 30-Х РР. ХХ СТ.

Савчук Віктор Олексійович, канд. іст. наук, 
Кам’янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка

У статті автор робить спробу проаналізувати роль і місце історико-краєзнавчого руху 20-х років ХХ ст. у сфері дослідження рідної мови. Підкреслює, що ця робота активно велася як науковими структурами, так і аматорськими товариствами. Результатом їх діяльності став вихід у світ численних термінологічних словників та інших видів словникової продукції.

Ключові слова: рідна мова, товариства, науковці, краєзнавці, словники, репресії.

The article attempts to analyze the role and place of the historical and regional movement of 20-ies in the twentieth century by researching native language. The author emphasizes that this work is actively conducted not only by research institutions but also amateur societies. The result of their activity was the publishing of numerous terminological dictionaries and other kinds of dictionary productions.
Key words: native language, societies, scientists, regional ethnographer, dictionaries, repressions.

У сучасних умовах надзвичайно важливо без врахування політичних уподобань та емоційних надмірів підходити до оцінки багатьох складових суспільної свідомості. До них відносяться мовленнєві проблеми, які були одним із пріоритетів історико-краєзнавчої діяльності наукових структур і громадських форм краєзнавства України в 20-х роках ХХ ст. Це, зокрема, засвідчує ціла низка науково-бібліографічних видань та узагальнюючих праць [1].
Радянська історіографія цієї проблеми торкалась неохоче. Однак її замовчати не могла, бо мовні питання були в полі зору як громадськості, так і науковців, і викликали бурхливі полемічні дискусії. Про це засвідчують праці І.К. Білодіда [2], М.А. Жовтобрюха [3], Й.А. Багмута, В.М. Русанівського [4], В.М. Терлецького [5], видання Академії наук УРСР [6]. Ці та інші праці мають певне ідеологічне заангажування, однак фактологічна сторона цієї проблеми до цих пір не втратила цінності.
Зовсім по-іншому осмислюють мовні проблеми у радянській Україні і, зокрема роль науковців та громадськості у їх вивченні зарубіжні науковці, які відгукнулися оригінальними працями. Серед них Н.Д. Полонська-Василенко [7], Д. Соловей [8] і довідникові каталоги наукових інституцій [9]. Ці та інші науковці у своїх численних публікаціях наголошують на перекрученнях у здійсненні мовної політики, акцентують наявність русифікаторських тенденцій, односторонність в оцінці цих проблем дослідниками мовних проблем радянської України.
Активно до цієї проблеми повернулися українські вчені лише у добу незалежності України. Їх активному пошуку сприяла та обставина, що відкрилися раніше недоступні для дослідників корпуси архівних документів та намагання ними доповнити так звані «білі лакуни» в історичній палітрі. Серед численних таких праць варто виділити роботи вчених шкіл Інституту історії України, Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського, Інституту архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України [10].
Серед зарубіжних дослідників варто виділити працю Ю. Шевельова, яка написана на основі аналізу досвіду міжвоєнного періоду у Львові в 1943 – 1944 рр., і була опублікована обмеженим тиражем у Німеччині у 1966 р. Однак для українського читача вона стала відомою завдяки Науковому товариству ім. Т.Г. Шевченка у Львові та Національному університету «Києво-Могилянська Академія» у 2003 р. [11].
Потрібно відзначити, що історико-краєзнавчий рух України 1920 рр. зробив важливий внесок в розробку як теоретичних, так і практичних проблем розвитку рідної мови. Їхні результати стали основою твердження про існування «золотого часу» краєзнавства цього періоду. С.О. Шмідт – академік РАН – стверджував, наприклад, що краєзнавство того часу було «одним з характерних явищ Радянської Росії» [12, с.11]. Такої ж думки дотримується й академік НАН України П.Т. Тронько, оцінюючи цей період краєзнавчого руху як «підйом краєзнавства» [13, с. 39]. Про роль науково-краєзнавчої діяльності в дослідженні мовних проблем свідчить те, що в її організації брали участь такі видатні вчені-лінгвісти, як А.Ю. Кримський, С.А. Єфремов, В.Н. Перетц й інших. Ці вчені фокусували увагу професіоналів й ентузіастів краєзнавчого руху на самі животрепетні проблеми вивчення розвитку рідної мови. На жаль, на цей факт ще мало звертають увагу як українська, так і російська історіографія.
У зв'язку з вищевикладеним метою даної публікації є розгляд різноманітних форм популяризації рідної мови, вивчення її історії, традицій у краєзнавчому русі. Зауважимо, що ця діяльність як відомих учених, так й ентузіастів, розверталася на тлі політики українізації, яку проголосила тогочасна влада головним напрямком внутрішньої політики країни. В умовах українських реалій вона отримала назву «українізація». Головним завданням цієї політики було використання рідної мови у всіх сферах суспільного, політичного, економічного життя регіонів. Це, у свою чергу, ставило завдання практичної розробки мовних проблем, включаючи вдосконалення граматики, створення лексикографічної продукції.
У першу чергу практичне рішення мовних проблем стало важливим завданням наукових кіл Всеукраїнської академії наук (ВУАН), при першому відділі якої функціонували комісії: комісія для створення словника живого українського мовлення під керівництвом академіка А. Кримського, комісія для створення історичного словника української мови під керівництвом Е. Тимченка, комісія для створення історико-географічного словника української землі під керівництвом О.Грушевського, комісія з видання пам'ятників новітнього українського письменства під керівництвом академіка С. Єфремова. Він же керував і комісією створення біографічного словника діячів України. Ці комісії створили цілу кореспондентську мережу на місцях, що забезпечувала діяльність академічних структур фактологічним матеріалом [14, c. 12].
На кінець 20-х рр. академічні комісії підготували низку оригінальних праць та словників. Так, постійна комісія для видання історико-географічного словника видала до 1926 р. чотири томи «Історико-географічного збірника» під редакцією о. С. Грушевського. Постійна комісія для складання історичного словника української мови за період 20-х років зібрала значний лінгвістичний матеріал на основі даних історії і діалектології. Ці матеріали лягли в основу Історичного словника української мови. Перший том його на літери А-Ж побачив світ у 1928 р. Постійна комісія для складання словника живої української мови на 1927 р. за редакцією академіків С. О. Єфремова та А. Ю. Кримського видала три томи Російсько-українського словника. Паралельно з цим ця комісія продовжила збір матеріалів для Тлумачного словника української мови. На 1928 р. її співробітниками було виписано близько 40 тис. карток лексичного матеріалу. Правописно-термінологічна комісія за напрямами своєї діяльності готувала термінологічні словники, розробила правила українського правопису, які були введені 15 березня 1929 р.[14, c. 13].
Працівниками Інституту української мови, що був створений у травні-червні 1921 р. під керівництвом А. Ю. Кримського, вирішувалися завдання розвитку української наукової мови (термінології) із всіх галузей знань; велися наукові дослідження навколо словотворення, вивчення народних джерел, організації експедицій фахівців. Велася робота з покращення чистоти української мови. З 1922 по 1930 рр. колективом Інституту наукової мови було видано 15 словників із 45 запланованих.
Великим внеском у дослідження мовних проблем в розробку теорій і практики внесли видатні представники тогочасної науки. Так, наприклад, не мало доклав зусиль в організації україномовних досліджень із залученням великого кола як науковців, так і краєзнавців академік А. Ю. Кримський. На це були зорієнтовані очолювані ним академічні наукові структури, такі як: Інститут української наукової мови, директором якого став А. Ю. Кримський у 1921 р., редколегія академічного Російсько-українського словника. За ініціативи А. Ю. Кримського у ВУАН починає діяти правописна комісія. Великою заслугою цих інституцій стало створення бібліографії українознавства, яка містила назви наукових, науково-популярних видань про українську мову. Неперевершеними і до нині є праці А. Ю. Кримського з питань історичної граматики, історичної фонетики та історії української мови [15, с. 223-224.] Так, під керівництвом геолога, академіка ВУАН П. А. Тутківського у 1923 р. вийшов «Словник географічної термінології» та «Матеріали до української природничої термінології та номенклатури. Т.5». Діалектолог, філолог О. Б. Курило у 1923 р. підготувала «Словник хімічної термінології», у 1928 р. «Матеріали до української діалектики та фольклору». Популярністю серед краєзнавці України користувалися цією дослідницею «Програми для збирання етнографічних матеріалів: початки мови». Відомий мовознавець Є. К. Тимченко у 1925 р. підготував «Вказівки як записувати діалектичні матеріали на українськім язиковім обширі», які поряд з програмами О. Б. Курило зіграли значну роль у залучені до дослідження мовних проблем краєзнавців в регіонах [16].
Окремо, варто підкреслити визначну роль організації наукових досліджень навколо мови академіків ВУАН А. Ю. Кримського та С. О. Єфремова. Так, під редакцією А. Ю. Кримського з 1924 по 1928 рр. вийшло три томи Російсько-українського словника, «Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської староукраїнщини ХІ-ХІІІ вв.», а у 1929 р. світ побачив «Збірник праць Комісії для вивчення історії української мови». За редакцією С. О. Єфремова тільки у 1927 р. вийшли з друку два томи «Словника української мови».
Значна частина підготовлених праць та словників залишилася неопублікованою. Як свідчить Т. В. Варава, серед таких: Калинович Ф. Словник математичної термінології. Ч. 1. – К., 1925; Астрономічна термінологія та номенклатура. Т. 3. – 1931; Шарлемань М., Татарко К.. Словник зоологічної номенклатури. – К., 1927; Словник математичної термінології.; Тулуб О. Словник псевдонімів українських письменників . – К., 1928; Горецький П. Словник термінів педагогіки, психології та шкільного адміністрування. – К., 1928 та ін. [17, c. 16].
Крім цих структур, у системі ВУАН існували й науково-дослідні кафедри. Їх на 1.10.1927 року було 88 [18, с.11]. У складі цих структур безпосередньо лінгвістичними проблемами займалося 8 кафедр. Принагідно, що при їх організації й діяльності дотримувався регіональний принцип. У Харкові працювало 3 кафедри, у Києві - 2, по одній - у Ніжині, Дніпропетровську, Кам'янці-Подільському. Зокрема остання організувала дослідну роботу в галузі дослідження мови населення порубіжжя, мовних взаємовпливів у цьому напрямі найперша увага надавалася мовним взаємовпливам різних етнічних груп. Не менш активну роботу вела і ніжинська науково-дослідна кафедра історії культури і мови, котра стала одним із основних чинників формування ніжинської історичної школи 20-х рр. У цілому зазначимо, що навколо таких кафедр зібрався численний актив поціновувачів української мови в регіонах. Наприкінці 1926 року в складі кафедр працював 161 дійсний член й 212 наукових співробітників [19, с.333]. Варто підкреслити ту обставину, що ці кафедри, окрім вивчення широкого кола мовних проблем, займалися й підготовкою наукових кадрів вищої кваліфікації, які забезпечували належний рівень викладання у вищих навчальних закладах, сприяли просуванню й популяризації української мови в суспільстві.
Третьою ланкою, найбільш численною, були наукові товариства, які, відповідно до статуту, реєструвалися при ВУАН. Наукові товариства фінансувалися безпосередньо з бюджету Народного комісаріату освіти (НКО) і Науковим комітетом, що опікувався організацією наукових досліджень. Безпосередньо НКО фінансувалися 22 товариства. На їхнє утримання витрачалося в цілому 75 тисяч карбованців, близько 2,5 тис. на кожне товариства. Інші товариства одержували фінансову й наукову підтримку з боку Наукового комітету. Їх було близько 60: практично у всіх регіонах України, де були вищі навчальні заклади й відповідні кадри.
Методичним центром організації лінгвістичних досліджень були академічні наукові товариства: в Києві – Нестора Літописця, історико-літературне й Товариство досліджень української історії, письменства й мови в Ленінграді, котре очолював академік В.М. Перетц. Головним завданням таких товариств була популяризація рідної мови через наукові дослідження у сфері українознавства та друк наукових збірників. У першій половині 20-х років це завдання ленінградському товариству вирішити не вдалося головним чином тому, що не було достатніх коштів на організацію друкованого органу. Тому основною формою популяризації наукових результатів стали доповіді на засіданнях. Тільки в 1924 р. відбулося 125 таких засідань. У другій половині 20-х рр. все ж вдалося зрушити це питання і здійснити 2 випуски праць з дослідженнями української історії, письменства й мови.
Активну діяльність вели і регіональні наукові товариства. Зокрема Харківське наукове товариства в 1927 році через секцію мови, що нараховувало 112 членів (4.05.1926р.), реалізовувало декілька напрямів наукових досліджень, що торкалися концептуальних питань. Головними з них були: «Походження мови, її функції в суспільстві», «Місце української мови в сім'ї мов», «Новітні проблеми класифікації мов», «Проблеми сучасної української літературної мови», «Мова дитини» й ін. Вони відбивали уяву про соціальну природу мови, про місце української мови в сім'ї слов'янських мов, еволюцію українського правопису й ін. [20, с. 98].
Останньою, самою масовою ланкою історико-краєзнавчого вивчення зазначеної проблеми були краєзнавчі організації, об'єднані навколо Українського комітету краєзнавства. Цей комітет був обраний на І-й Всеукраїнській краєзнавчій конференції в травні 1925 року й став однією з діючих інституцій, що активно популяризували рідну мову багатонаціональної України. Практично в кожному місті, при навчальних закладах, школах виникли товариства, які вивчали історію, культуру, традиції свого народу. Цей великий фактологічний масив був благодатним підґрунтям для наукових узагальнень.
У результаті об'єднання наукових і громадських форм у краєзнавчому русі в короткий термін удалося вирішити безліч мовленнєвих проблем. Насамперед, вдалося підвести наукові підвалини для вжитку української мови у різних сферах суспільного життя, що засвідчує поява близько двадцяти різного роду словників. Українізація в регіонах підтримувалася діяльністю науково-дослідних кафедр мовного спрямування. Мовні проблеми також досліджували краєзнавці-аматори, котрі були об’єднані у численні краєзнавчі товариства. На жаль, ця робота на початку 1930-х років була згорнута, що було наслідком відмови влади від проведення політики українізації, у результаті чого більшість учених, краєзнавців піддалися політичним репресіям впродовж 30-х років ХХ ст. і дослідження у сфері української мови були майже згорнуті.

Література:
1. Центральний державний архів громадських об’єднань (ЦДАГО). - ф.166. - оп.5. - спр.724а
2. Білодід І.К. Вивчення історії Української літературної мови в радянський час: До питання з мовознавства в Українській РСР за 40 років / Під ред. О.В. Палладіна. – К., 1957; Його ж: Курс історії української мови. – К., 1961. Т. 2.; Його ж: Курс історії української літературної мови: 1920-30-рр. – К., Рад. шк., 1963.
3. Жовтобрюх М.А. Є.К. Тимченко як дослідник української мови (до 100-річчя з дня народження)/ М.А. Жовтобрюх // Українська мова і література в школі. – 1966. - № 3. – С. 72-76.
4. Багмут Й.А. Рідне слово. Розвиток мови й мовознавства в УРСР. /Й.А. Багмут, В.М. Русанівский – К.: Наук. думка, 1969.
5. Терлецький В.М. Академія наук Української УРСР, 1919-1969: Короткий іст. нарис. / В.М. Терлецький – К.: Наук. думка, 1969.
6. Див. наприклад, Онопрієнко В. Українське наукове товариство: 1907 – 1921 рр. – Київ, 1998; Матвеєва Л.В. Національна Академія наук: етапи розвитку та доля вчених (історико-джерелознавче дослідження): Автореф. дис. д-ра іст. наук: 07.00.08 // НАН України: Інститут української археології та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – / Л.В. Матвеєва. - К., 1996. – 49 с.; Варава Т.В. Діяльність та науково-довідкові видання словникових комісій Всеукраїнської Академії наук (1918-1933): Автореф. дис. канд.. іст. наук: 07.00.08 // НАН України: Інститут архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського / Т.В.Варава. – К., 2000. – 18 с.
7. Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія наук. Нарис історії. – Мюнхен, 1955-1958. – Ч. 1/2.
8. Соловей Д. Українська думка в колоніальних путах. – Нью-Йорк: Пролог, 1963.Там само, оп.6. - спр.610
9. Список праць Академії наук, виданих за 10 літ її існування. 1918-1928. – К., 1929; Систематичний каталог видань ВУАН. 1918 – 1929. – К., 1930; Языковедение и материализм: Зб. ст. / Под ред. Н.Я. Марра. – М. – Л.: ИЛЯЗВ – Огиз. Гос. соц..- экон., 1931; Артемський А. Що таке Всеукраїнська Академія наук. – К., 1931; Всеукраїнська Академія наук на службі соціалістичного будівництва. Праці Ювілейної сесіє ВУАН, присвяченої 15-літтю Жовтневої революції. – К., 1933; Мищанинов И.И. Проблема классификации языков в свете нового учения о языке. – Л., АН СССР, 1934; Смаль-Стоцький Р. Українська мова в совєтській Україні: Матеріали й зауваження. – Варшава, 1936.
10. Див. наприклад, Онопрієнко В. Українське наукове товариство: 1907 – 1921 рр. – Київ, 1998; Матвеєва Л.В. Національна Академія наук: етапи розвитку та доля вчених (історико-джерелознавче дослідження): Автореф. дис. д-ра іст. наук: 07.00.08 // НАН України: Інститут української археології та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – / Л.В. Матвеєва. - К., 1996. – 49 с.; Варава Т.В. Діяльність та науково-довідкові видання словникових комісій Всеукраїнської Академії наук (1918-1933): Автореф. дис. канд.. іст. наук: 07.00.08 // НАН України: Інститут архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського / Т.В.Варава. – К., 2000. – 18 с.
11. Шевельов Юрій. Внесок Галичини у формування української літературної мови. / Юрій Шевельов. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 160 с.
12. Шмидт С.О. «Золоте десятиліття радянського краєзнавства» // «Родина». - М., 1990. - Вып.1
13. Тронько Петро. Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття (Досвід. Проблеми. Перспективи). - Київ., 2000
14. Варава Т.В. Діяльність та науково-довідникові видання словникових комісій Всеукраїнської Академії наук (1918-1933). Автореф.: дис. канд. іст. наук. 07.00.08. / Т. В. Варава .- Київ, 2000.
15. Петькун С. М. Внесок А. Кримського у феноменологію української мови / С. М. Петькун // Зб. наук. праць НДІУ . – К.: Українське агентство інформації та друку «Рада». – Т. 22.
16. Жовтобрюх М.А. Є.К. Тимченко як дослідник української мови (до 100-річчя з дня народження)/ М.А. Жовтобрюх // Українська мова і література в школі. – 1966. - № 3. – С. 72-76.
17. Варава Т.В. Діяльність та науково-довідникові видання словникових комісій Всеукраїнської Академії наук (1918-1933). Автореф.: дис. канд. іст. наук. 07.00.08. / Т. В. Варава .- Київ, 2000.
18. ЦДАГО. - ф.166. - оп.5. - спр.724а
19. ЦДАГО - ф.166. - оп.6. - спр.610
20. Там само.

8.5
Ваша оценка: Нет Средняя: 8.5 (2 голоса)

Научные основы употребления

Научные основы употребления национального языка в различных сферах общественной жизни остаются чрезвычайно актуальными для многих народов и государств, в том числе и в Беларуси. Добротная, взвешенная рефлексия над опытом изучения языковых проблем в контексте историко-краеведческой деятельности основана на богатом фактическом материале и может быть использована при решении современных проблем функционирования как украинского, так и белорусского языков.

Исследования на стыке наук

Исследования на стыке наук или дисциплин всегда отличаются актуальностью и новизной, особенно, если находятся точки соприкосновения филологии/лингвистики и регионоведения. Поэтапная репрезентация процесса укранизации на родной территории, представленная в статье, отличается скрупулёзностью, подробным перечислением участников популяризации украинского языка и результатов деятельности учёных-лингвистов, краеведов и энтузиастов. Проблема истории развития самого языка сквозь призму отношения к нему заслуживает пристального внимания и серьёзной оценки. На наш взгляд, автор статьи мог бы тезисно представить общую языковую ситуацию в Украине с учётом геополитических условий, в том числе сопредельности с другими славянскими языками (кроме русского).
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.