facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ ВИЩОЇ ФІНАНСОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Автор Доклада: 
Башлай С.В.
Награда: 
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ ВИЩОЇ ФІНАНСОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

УДК 378:336(477)

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ ВИЩОЇ ФІНАНСОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Башлай Сергій Вікторович, канд. е. наук, доцент
Українська академія банківської справи НБУ


Автор статті торкається проблем, що склалися в системі підготовки фахівців фінансової сфери економіки України. Окреслені ключові завдання соціально-економічного характеру, причини їх походження та обґрунтування актуальності, суб’єкти та способи розв’язання. Визначені стан та перспективи розвитку вищої фінансової освіти в Україні.
Ключові слова: освіта, спеціальність, фінансова сфера, студент, фахівець.

The author of the article touches problems which were folded in the system of preparation of specialists of financial sphere of economy of Ukraine. The key tasks of socio-economic character, reason of their origin and ground of actuality, subjects and methods of decision, are outlined. Consisting and prospects of development of higher financial education is certain of Ukraine.
Keywords: education, qualification, financial sphere, student, specialist.

З точки зору ринкових відносин, важливою особливістю освітніх послуг є активна участь споживача (як студента (слухача), так і роботодавця) в процесах їх створення та надання. Це пояснюється поєднанням в них двох важливих компонентів – процесу та результату. В даному випадку процесом виступає організоване та забезпечене необхідними ресурсами саме навчання. А результатом стає той приріст чи зміна рівня освіти (професійної кваліфікації) до яких прагне споживач. При цьому варто враховувати, що глобально, кінцевим замовником та покупцем освітніх послуг вузів є суспільство, частіше за все, в особі держави, організацій, компаній. В свою чергу, результат залежить від того як організований процес навчання, які ресурси є в наявності та на скільки ефективно вони використовуються, а також від активності та вмотивованості самого студента (слухача), рівня його попередньої підговки, здібностей та ін.
Остання, визнана суспільством фінансова криза, що суттєво вплинула на вітчизняну економіку, наглядно доводить слабкість (недостатність) не тільки арсеналу регулятивно-наглядових інструментів впливу держави, а і рівня людських (професійних) здібностей та навичок в фінансовій сфері. На різних рівнях фінансової ієрархії країни не вдалося передбачити та мінімізувати її наслідки. В першу чергу, мова йде, безпосередньо, про установи фінансової інфраструктури економіки України і її банківського сектору, зокрема. Гонитва за ринковим результатом кредитних установ, апетити їх власників (в т.ч. іноземних) щодо доходності окремих операцій та загального прибутку від діяльності не були підкріплені належним рівнем професійної фінансової підготовки як керівництва, так і персоналу. Відтак, практика засвідчила, що, наприклад, в банках спостерігається дефіцит висококваліфікованих кадрів за окремими напрямками діяльності (аналіз, стратегічне планування, моделювання, управління ризиками). Нажаль, більшість банків в кризових умовах пішли по шляху відмови від певних спеціалістів, а не підвищення (удосконалення) їхньої професійної майстерності відповідно до вимог сьогодення та найближчої перспективи. Сучасна банківська діяльність відзначається очевидною потребою в фахівцях з вищою освітою, зростанням рівня автоматизації робочих місць, підвищенням значення математичного моделювання та використання широкого інформаційного поля. Відтак, вимоги до вищої фінансово-банківської освіти зростають як в суспільстві в цілому, так і в окремих споживачів.
В свою чергу, виникає питання: який стан речей в забезпеченні належними кадрами фінансових установ закладами вищої освіти?
В Україні освіта визнана однією з найголовніших складових загальнолюдських цінностей. Вектор сучасної політики і стратегії держави спрямований на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське і світове співтовариства. Продуктом будь-якого вузу є його освітньо-професійна програма – комплекс навчальних та додаткових продуктів і послуг [1]. Обираючи навчальний заклад, абітурієнт фактично визначається з освітньою програмою, а приріст інформації та навичок якого студент досягає в результаті її засвоєння є мірою якості освітньої програми.
Сучасна система вищої фінансово-економічної освіти передбачає два освітньо-кваліфікаційні рівні професійної підготовки випускників вузу – бакалавр та магістр (спеціаліст). За такого підходу важливими завданнями стандартів вищої освіти (державного, галузевих, вузів) є встановлення належних вимог щодо: формування адекватного, логічно ув’язаного набору дисциплін навчального плану підготовки фахівця; якісного їх наповнення модулями та темами; забезпечення відповідними формами та методами організації навчального процесу.
В сучасному фінансовому світі обсяги інформації та її рух постійно зростають. Різноманітні технології генерують не тільки масштабні інформаційні масиви, а і спонукають до використання нових форм та засобів їх обробки. Постійне підвищення рівня технічного забезпечення сприяє вдалому засвоєнню інформації або хоча б створенню умов для оперативного доступу до неї. В сучасній моделі вищої фінансової освіти студент все активніше стимулюються до самостійної роботи. Аудиторні години для лекцій та семінарів скорочуються, а зусилля викладачів все більше спрямовуються на управління самостійною роботою студентів, організацію поточного контролю засвоєння навчального матеріалу. Відтак, особлива роль відводиться навчально-методичному забезпеченню освітнього процесу. Традиційні підручники та посібники мають обов’язково доповнюватися змістовними, доступними методичними вказівками, рекомендаціями, інструкціями як на паперових, так і електронних носіях (в т.ч. віддаленого доступу).
В свою чергу, прикладний характер та зв’язок навчання з реальним станом речей в фінансовій сфері мають забезпечувати практичні та наукові розробки і відкриття професорсько-викладацького складу кафедр, факультетів, вузу. Фінансовий сектор взагалі, і банківський його сегмент, зокрема, є досить закритими сферами для практично підвищення рівня науково-теоретичних напрацювань викладачів вузів. Банківська таємниця, внутрішні розробки, корпоративний дух досить часто стають реальними перешкодами (відговорами) для розвитку моделі взаємодії банківського співтовариства з навчальними закладами. В результаті, досить часто навчальний матеріал стає переказом нормативно-правових актів Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, Національного банку України та інших органів влади, регулювання та нагляду (контролю). А підготовка курсових робіт, дипломних проектів, дисертацій здійснюється на основі публічної інформації та не враховує особливості чи реальні проблеми конкретного сегменту фінансового ринку, кредитної установи чи виду фінансової діяльності.
Звичайно, некоректно стверджувати, що між вузами та фінансово-кредитними установами відсутній зв’язок. Частіше за все, підтвердженням його встановлення є наявність укладених угод про співпрацю. Студенти, як правило, потрапляють до фінансово-кредитних установ для проходження виробничих чи переддипломних практик. На базі вузів окремі фінансово-кредитні установи організовують та проводять конференції, навчання, семінари, тренінги. Однак, передумовами укладання та реалізації згаданих угод, як правило, виступають особисті стосунки і системного характеру такі дії як: стажування викладачів, підготовка студентів-спеціалістів на замовлення фінансової установи, розробка наукових проектів та їх впровадження у виробничий процес в Україні не набули. За умови більш активної та тісної співпраці вузи могли б досить якісно забезпечувати різноманітні форми підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації персоналу фінансових установ. Водночас, постійний контакт сприяв би обізнаності вузів щодо потреб і зацікавленості банків та інших фінансових установ в тих напрямках діяльності, які потребують посиленої підготовки студентів. Фінансово-кредитні установи мали б можливість впливати на рівень та якість професійної підготовки майбутніх фахівців шляхом: надання рекомендацій вузам щодо навчальних курсів, їх тематики, тривалості та методичного забезпечення; здійснення замовлень на написання навчальних підручників та рекомендацій (роз’яснень, брошур) для своїх співробітників; визначення тем та напрямків наукових досліджень, здійснюваних студентами та професорсько-викладацьким складом випускних чи спеціалізованих кафедр.
Досліджуючи проблеми вищої освіти в фінансово-кредитній сфері не можна залишити осторонь питання фінансового забезпечення. Звичайно, це питання є актуальним для підготовки фахівців будь-якого напрямку. Однак, на сьогодні фінансово-кредитні установи України практично не звертаються до такого підходу формування кадрового складу як підготовка на замовлення шляхом фінансової чи кредитної підтримки студентів. Звичайно, при надлишковій пропозиції вузами випускників-фінансистів банкам, страховим та інвестиційним компаніям не має сенсу зв’язувати себе з тим чи іншим абітурієнтом, чекати 4-5 років, створювати умови для його практичної підготовки, а тим паче оплачувати його навчання. Останній аспект в ринкових умовах суспільного існування, частіше за все, замінюється комерційним фінансуванням – кредитом. В європейських університетах частка студенів, які навчаються в кредит складає від 60 % до 80 %. Даний показник для вітчизняної освітньої сфери становить близько 5 % [2].
Започаткування та активізація кредитування освіти в Україні припадає на 2006-2007 рр. Однак такі позики не стали окремим спеціалізованим продуктом, а лише доповнили лінійку споживчих банківських кредитів. Крім того отримання кредиту на навчання не надавало ніяких гарантій щодо працевлаштування майбутнього випускника. Кризові умови змусили банки відмовитися від даного сегменту кредитного ринку, а альтернативні способи фінансування навчання (експрес-кредити, кредити готівкою) стали досить дорогим задоволенням для студентів та їх батьків.
Окремим прикладом безумовної фінансової підтримки студентів в Україні можна вважати підготовку фахівців у відомчих вузах з визначеною кількістю оплачуваних (свого роду, бюджетних) місць (в фінансово-кредитній сфері – НБУ та вузи, що входять до його структури: ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ», Університет банківської справи НБУ).
Визначені в статті проблемні аспекти формування сучасного фінансиста з вищою освітою, на жаль, не є вичерпним переліком. В підтвердження цієї тези варто визнати, що організація навчального процесу у вищій школі на засадах положень Болонської конвенції далеко не бездоганна. Створення значної кількості вузів без належного матеріального, кадрового та методичного забезпечення; відкриття фінансових спеціальностей вузами промислового, технічного, сільськогосподарського, торгівельного спрямування призвели не до якісної конкуренції на ринку освітніх послуг фінансового профілю, а, швидше, навпаки – до зниження якості підготовки спеціалістів, втрати всією вітчизняною економічною вищою освітою своїх високих позицій.
Очевидною соціальною проблемою стало ставлення до вищої освіти, взагалі та мотивація студентів до отримання більш глибоких знань у закладах вищою школи, безпосередньо. Так, донедавна, практично єдиний негативний елемент студентського навчання – шпаргалка на іспиті, сьогодні доповнився такими непрофесійними діями студентів, як скачування (дублювання) за допомогою засобів глобальної мережі Інтернет та відповідних видів копіювально-розмножувальної техніки раніше виконаних студентських робіт, використання покупних (виконаних на замовлення) рефератів, курсових та дипломних робіт.
Не можна оминути увагою і той факт, що в Україні студенти денної форми навчання досить часто починаючи з третього, а інколи і першого-другого курсів починають працювати повний робочий день, у зв’язку з чим пропускають академічні заняття. Як наслідок, не маючи належного досвіду для самостійної підготовки, а часто, просто часу для підготовки до занять вони отримують часткові знання. На жаль, варто визнати і те, що для певної категорії студентів головною метою навчання стає не здобуття необхідного рівня знань, а отримання диплому про вищу освіту (часто будь-яку і швидше). В значній мірі ця проблема стосується підготовки студентів заочної форми навчання.
Таким чином, залишаються як економічні так і соціальні, як суб’єктивні так і об’єктивні проблеми в сфері фінансово-економічної освіти України. Їх вирішення – завдання і суспільства, і держави, і сфери, і окремо взятої особистості. Адже без інтелектуального та освітнього потенціалу суспільства і його фінансової сфери неможливо реалізовувати модель інноваційного розвитку України. Напевне прискорить розв’язання деяких із окреслених в статті питань і прийняття нової редакції Закону України «Про вищу освіту».

Література:
1. Про вищу освіту: закон України [Електронний ресурс] : закон України від 17 січня 2002 р. № 2984-III. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg =2984-14&p=1309945403311809.
2. Мошенец, Е. Почему финучреждения не спешат предлагать образовательные кредиты [Текст] / Елена Мошенец // Инвестгазета. – 2011. – № 20. – С. 35-37.

7.25
Ваша оценка: Нет Средняя: 7.3 (4 голоса)

Про стан і перспективи розвитку вищої фінансової освіти

Шановний Сергій Вікторович! Визначені у Вашій статті стан і перспективи розвитку вищої фінансової освіти в Україні, гадаю, будуть цікавими й для представників інших галузей. Як Ви ставитесь до ідеї перепідпорядкування всіх вищих відомчих навчальних закладів Міністерству освіти і науки України і якими, зважаючи на це, бачите тенденції розвитку фінансової освіти? З повагою - О.Жосан, канд. пед. наук, м. Кіровоград

Дякую за запитання.

Шановний Олександр Едуардович. Дякую за Ваше запитання. Питання перепідпорядкування відомчих вузів, дійсно, є актуальним і обговорюється сьогодні, як мені здається, на всіх рівнях. На мій погляд, прямий зв'язок окремих вузів із конкретними міністерствами, організаціями, установами є позитивними моментом при формуванні системи вищої освіти. Як зазначалося в моїй публікації, такі "взаємовідносини" якраз і сприяють формуванню механізму взаємозацікавленості, встановлення вимог, зобов'язань і перспективи (для випускників). Підготовка в таких вузах фахівців "для себе" забезпечує бажану якість випускника вишу. Інша справа, що такі вузи не повинні, прикриваючись відомчим лобізмом, прагнути до підготовки в своїх стінах фахівців абсолютно інших напрямків і перетворюватися в "універсальні"заклади вищої освіти не зрозумілої спеціалізації. Сьогодні в Україні ми маємо цілий ряд вузів (в тому числі, і відомчих) які готують фахівців непрофільних для своєї сфери напрямків (технічні - фінансистів, бухгалтерів, юристів; педагогічні - економістів; економічні - інженерів, філологів і т.п.). Це, на мій погляд, це неправильно. І вища школа від цього тільки програє. Така моя думка.

Сергію Вікторовичу, дякую за

Сергію Вікторовичу, дякую за статтю. Якщо дозволите, в мене є питання, хотілося б дізнатися Вашу думку. Ви писали, що "Обираючи навчальний заклад, абітурієнт фактично визначається з освітньою програмою...". Однак, як на мене, враховуючи, що сьогодні абітурієнти ладні "розвозити" свої документи на вступ до цілого переліку вузів одночасно (та, часом, на разні спеціальності), то абітурієнти сьогодні, вступаючи до вишу, обирають не освітню програму, а 1) бренд вузу (наскільки він є відомим, популярним, "розкрученим") або 2) де дешевше контракт. А отже саме за освітню програму мова рідко йдеться. Тому фактично виходить, що абітурієнти та їх батьки (покупці) шукають свобі якнайвигіднішу покупку - ДИПЛОМ про вищу освіту (що вже нівелює важливість наповнення освітньої програми як такої). Через це сучасний ринок працевлаштування пересичений молодими фахівцями з певних спеціальностей (а верніше - молодими ВОЛОДАРЯМИ дипломів з певних спеціальностей) які приходять до роботодавця і по факту, на справі нічого не вміють, не залежно від того - в наскільки бредновому вузі вони провчились 5 років. Отже, нарешті саме питання: як Ви вважаєте, чи є якісь шляхи, або, радше, взагалі можливість "змусити" абітуруєнтів справді ОБИРАТИ ОСВІТНЮ ПРОГРАМУ, простіше кажучи, чи можливо сьогодні повернути якості освіти пріорітенте місце по відношенню до брендовості вузу чи ціни контракту? Дякую.

Шановна Юлія! Дякую за запитання.

Шановна Юлія! Дякую за Ваше запитання. Дійсно, наведені Вами у вступі до запитання аспекти отримання вищої освіти сучасним студентом, нажаль, мають місце в нашому суспільстві. В своїй статті я згадую такі проблеми як "доступність" освіти (диплома), швидкість (зручність)отримання та ін. Однак, на мою думку, варто визнати взаємодоповнювані речі - бренд вузу і програма навчання за спеціальністю. Друге - це не тільки набір дисциплін, практик, годин, курсових (випускних) робіт та ін., це ще і їх логічне поєднання, матеріально-технічне забезпечення викладання, професійне забезпечення викладання, ну і, звичайно, перспектива працевлаштування. Бренд вузу - це, в першу чергу, його ретроспектива (досягення, корисні розробки, відомі викладачі і випускники, наукові школи), а також і суспільна думка (відгуки нинішніх і минулих студентів, працедавців про своїх підлеглих - випускників вузу). Тобто, молода людина 17-20 років, дійсно, обирає (якщо в її ситуації мова йде про вибір) і вуз (бренд) і програму. Для одних це реальна зацікавленість і бажання отримати таку освіту, для деяких інших зацікавленість приходить згодом, а для третіх первинна зацікавленість взагалі минає. Певні переломні роки для нашого суспільства (зокрема, України) "створили умови" для вищої освіти в значних масштабах (про це я зазначаю в статті), але все-таки якби не намагалися сучасні "профі"-практики критикувати вищу освіту, дипломованих фахівців вони мають рацію тільки частково - існує певна відокремленість від практики, але ж не випадково зявився вислів "теорія без практики - мертва, а практика без теорії сліпа"?! Відповідно, зміна ставлення до освіти з боку працедавців, підвищений інтерес в освідчених кадрах (з належною теоретичною підготовкою), допомога та рекомендації щодо якості випускника і є тими діями, що і регулюють і координують ринок освітніх послуг в будь-якій сфері. Буде конкретний запит і вимоги - буде орієтир, якісний параметр, зацікавленість, залишиться принцип "можна взяти з будь-яким дипломом, перевчити" - відношення до вищої освіти тільки погіршиться (хоча, куди гірше?).
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.