facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ТРАНСФОРМАЦІЙ АВТОХТОННОГО ЕТНІЧНОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Автор Доклада: 
Волох О. Ю.
Награда: 
АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ТРАНСФОРМАЦІЙ АВТОХТОННОГО ЕТНІЧНОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ТРАНСФОРМАЦІЙ АВТОХТОННОГО ЕТНІЧНОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Волох Олег Юрійович, к.філос. наук, доцент
Українська інженерно-педагогічна академія


У статті здійснена спроба розробки сучасних підходів до осмислення специфіки культурних взаємодій в умовах глобалізації.
Ключові слова: культурна глобалізація, глобальний культурний потік, національний міф, монокультура, субетнічні протиріччя, культурна експансія, культурна дифузія.

The paper made an attempt to develop modern approaches to understanding the specific cultural interaction in the context of globalization.
Keywords: cultural globalization, global cultural flow, the national myth, monoculture, sub-ethnic conflict, cultural expansion, cultural diffusion.

Актуальність звернення до даної теми зумовлена складними трансформаціями, яких зазнає вітчизняна культура в контексті глобалізаційних процесів, що розгортаються, та євро інтеграційних зусиль українського суспільства, а також початковим станом культурологічної розробки проблем культурної глобалізації, яка на разі стає гострополемічним полем в рамках культур-філософського і загально-гуманітарного дискурсу.

Новизна розкривається у розстановці пріоритетів наукового осягнення механізмів і специфіки реагування глибинних пластів автохтонних етнічних культур на процеси гомогенізації й змасовлення культурного простору в контексті глобалізаційних процесів.

Мета полягає у спробі окреслення культурологічних і комплексно-гуманітарних підходів до осмислення специфіки культурних взаємодій в умовах розгортання потужних глобалізацій них процесів на початку ХХІ століття.

Власне науковий дискурс навколо проблем глобалізації виник в середині 80-х рр. ХХ ст. у зв’язку з його розробкою Р. Робертсоном, професором Пітсбурзького університету (США) і дістав подальшого осмислення в працях багатьох зарубіжних науковців, таких як А. Аппадураї, П. Бергер, У. Бек, І. Валлерстайн, Е. Гідденс, М. Маклюен, У. Макбрайд, Дж. Томлісон, Х. Пілкінгтон, Б. Тернер, М. Уотерс та ін.

Зарубіжна гуманітаристика розробляє проблеми культурної глобалізації в кількох напрямах. До найбільш актуальних варто віднести вивчення культурного виробництва у світі, що глобалізується з точки зору конкурентоспроможності продуктів культурного виробництва в умовах зростання його комерціалізації і формування глобального культурного потоку (А. Аппадураі). Не менш значущими є дослідження щодо впливу соціокультурних факторів глобалізації на національно культурну автентичність та на масову культуру (М. Фезерстоун, Дж. Гомлінсон), а також щодо проблеми гармонізації міжкультурних відносин в глобальному світі (В. Макбрайд).

Особливості духовно-ментальної організації етносу, його розумової культури органічно пов’язані з історичним контекстом, з закріпленою на рівні генетичної пам’яті самоідентифікацією. Ключовим поняттям в даному вимірі виступає поняття самосвідомості національної культури, а також всі засоби, прийоми та механізми консолідації людей в спільноту. Засади всього цього закладаються ще на рівні міфологічного світогляду.

Друга половина XX століття – власне доба глобалізації, це також епоха постмодерну, з її розірваністю, мозаїчністю, недовірою до міфів, зокрема, національних міфів. Увага з героїчної, етнонаціональної, напівлегендарної, міфологізованої історії, переноситься на «мікроісторію», тобто історію повсякденності. Глобалізація руйнує одну з основ національної самосвідомості – національний міф. Звернення до нього з боку традиціоналістично налаштованої національної самосвідомості, що постає перед загрозою перманентного розмивання і руйнації продиктовано пошуком опори. Деміфологізація, що вноситься в національний культурний простір в процесі культурної глобалізації, часто завершується реміфологізацією, появою та легітимацією різноманітних способів трактування, конструювання історично-культурного досвіду нації. В ідеологічному вимірі, в контексті крос культурних міжетнічних та метаетнічних взаємодій ідея «нації» покликана функціонувати як стратегія об’єднання гетерогенних за своїм складом спільнот (повною мірою це стосується і України) в кордонах однієї держави, яка змушена звертатись до соціокультурних механізмів зняття субетнічних протиріч. Нація в даному історичному сенсі починає розумітися і створюватися як соціально-політичний проект.

В цілому трансформації локальних культур, що інтенсифікуються глобалізацією не є свідченням історичної безперспективності національних або регіональних культур як самодостатніх утворень, інтегрованих при цьому в загальносвітовий культурно-історичний процес, тобто таких, що приречені або на розчинення в глобальній монокультурі, або на локалізацію.

Глобальна культура або транс-чи крос культура з притаманною їй претензією на нормативність, впровадження певних стандартів все ж дистанційована від колективної історії, пам’яті окремих етносів і тому апріорі не може бути самодостатнім, консолідуючим чинником.

Поняття культурної глобалізації межує і взаємодіє з такими поняттями як змасовлення суспільства і культури, масова культура, гомогенізація культури, споживацьке суспільство тощо. Передусім слід пам’ятати, що всі зазначені вище поняття, пов’язані з орієнтацією культурного виробництва на випуск масової продукції, що відбувається в контексті змасовлення суспільства і виробництва у другій половині XIX-XX століття, а також з надзвичайно потужним інтенсивним розвитком всіх засобів інформації, комунікації у другій половині 20 ст., кульмінаційним пунктом якого стало загальнопланетарне поширення інтернету.

Процеси капіталізації, які у другій половині 20 ст. охоплюють країни «третього світу» інтенсифікували затвердження західних стандартів і стереотипів ділової культури, що в поєднанні з небувалим розвитком індустрії туризму та поширенням продукції масової культури (кіно, телебачення, реклама) об’єктивно вело до гомогенізації культурного простору. Остання, як і глобалізація в цілому традиційно пов’язується з посиленням впливу США в усіх царинах економічного, політичного і соціокультурного буття світу. Йдеться про сумнозвісну американізацію, під якою слід розуміти потужну культурну експансію США, що триває в сучасному, ще значною мірою монополярному світі. Той факт, що на початку ХХІ ст. формується багатополярна модель світу, затверджується кілька центрів сили (окрім США та решти цивілізації «золотого мільярду»), таких як: Китай, Росія, Бразилія, суті проблеми в цілому не міняє. Отже йдеться все про ту ж саму уніфікацію, стандартизацію й нівелювання етнонаціональних культур.

Апологети глобалізму схильні, окрім інших «переваг» глобалізації, (лібералізація економічного, політичного, соціокультурного буття, створення умов для вільного пересування людей, ідей, капіталів тощо) пов’язувати глобалізаційні процеси з встановленням так званої постіндустріальної інформаційної моделі соціуму, з великим проривом в розумовій культурі (інформатизація, інноваційні технології тощо), що передусім було зумовлено поширенням сучасних інформаційних та комунікаційних мереж. Проте, за комунікаційним змістом глобалізації, як зазначає американський дослідник Фредерік Джексон, криється ще два змісти: культурний та економічний. Прокламоване призначення мереж як інформаційно-наукове насправді (що тепер є абсолютно зрозумілим) заміщається комерційним квазікультурним змістом (експорт маркетингових технологій, реклами, телевізійних програм, матеріалів аморального характеру тощо). Нова сутність комунікації розкривається у взаємозв’язку ринкових відносин та глобального розділення праці, що досягло найбільших масштабів. Позитивною складовою цього складного багатовимірного процесу є можливість презентації в комунікації культурних відмінностей, затвердження нової парадигми культурних взаємодій на принципах взаємної поваги і толерантності.

Концепт мультикультуральності культурного розмаїття породжує питання про межу між окремою локальною культурою та іншими культурними утвореннями, тобто постає проблема типологізації культур, без чого осмислення культурних взаємодій на тлі глобалізаційних процесів буде позбавлене наукової предметності. Типологізація культур необхідна для збереження та ефективного використання культурної спадщини, трансляції культурно-історичного досвіду та комунікації на всіх рівнях. Соціокультурна динаміка в цивілізаційній еволюції, як зазначав визначний канадський теоретик культури та спеціаліст в царині комунікацій Г.М. Маклюен, реалізуючись поетапно в дописемних, книжних та екранних культурах виводила народи дедалі на більш високі рівні культурної диференціації, що власне і призводить до зміни культурно-історичних типів. Так, процеси капіталізації та змасовлення соціуму та виробництва в середині 19ст. призвели за Маклюеном до зміни писемної культури («галактики Гуттенберга», новою комунікативною культурою «галактикою Марконі»). Затвердження цього типу культури розгортається власне в умовах потужних глобалізаційних процесів та процесів культурної дифузії, що досягли якісно нового рівня.

Ці процеси відбуваються в постмодерні як стані культури (фрагментарність, мозаїчність), що робить культурний субстрат подібним до розбитого дзеркала, складені уламки якого вже ніколи не дадуть цілісної картини. Швидкість дифузійних процесів завдяки надпотужним засобам комунікації дало привід розглядати сучасну глобальну цивілізацію як «глобальне село», в якому практично скасовується саме поняття таємниці, де всі і кожен завдяки могутнім ЗМІ можуть відчувати свою причетність до подій глобального значення. Мас-медіа постійно розширюють культурно-інформаційний простір, по суті створюють сучасний культурний потік, що об'єктивно розширює і поглиблює культурні взаємодії одних народів з іншими.

Потужні міграційні процеси, небачений раніше розвиток туризму, що перетворюється на справжню індустрію створюють часто конфліктні інваріанти міжнаціональних культурних взаємодій. Свого часу відомий західний футуролог Дж. Несбіт зазначив, що основу глобального стилю життя складають так звані «3Т» (trade, travel & television) торгівля, подорож та телебачення. Дані складові набули такого впливу в ХХ - ХХІ ст., що традиційні уявлення про культурні взаємодії значною мірою вже можна вважати застарілими, оскільки вони виводять ці взаємодії по суті на метатемпоральний та метатериторіальний рівень. По-перше, інтенсифікація культурних взаємодій між країнами «першого світу» та країнами «другого» та «третього» світів завдяки зазначеним вище трьом складовим призвела до безпосереднього і перманентного взаємовпливу соціокультурних світів. Вестернізація країн Сходу відбувається паралельно з орієнталізацією країн Заходу, подібно до того як в колишньому грецько-римському світі середземноморської ойкумени паралельно відбувалися процеси романізації греків та еллінізації римлян. Щоправда в наш час ці дифузні процеси відбуваються набагато інтенсивніше. Окрім того, поширення медіапростору, розвиток комп'ютерних технологій приводять до стирання межі між дійсним і уявним, коли фантазія, створюючи віртуальну реальність може реструктурувати явища оточуючої дійсності. Ескапізм, як явище духовної культури, що існує з давніх часів, в добу глобалізації також набуває якісно нового рівня, хоча і раніше з допомогою фантазії допомагав людини переноситися у вигадані казкові світи. Просто тепер, наприклад, створена у фільмі «Аватар» віртуальна реальність, завдяки інтернету і комерційному інтересу може сприяти виникненню багатьох game-версій в найкоротший термін. Регіональна глобалізація руйнує колишні територіально-картографічні ілюзії щодо встановлення жорстких кордонів, які поділяли людей на «своїх» і «чужих». Колись, реальні земні ландшафти породжували безліч міфів і легенд, створювали героїв і божеств, що перетворювали їх на культурні ландшафти, як частину культурної спадщини даного окремого етносу.

Культура у світі, що глобалізується перетворюється на світ симулякрів. Глобалізація в цілому і культурна глобалізація, зокрема, є передусім детериторіалізація.

Глобалістика виокремлює п'ять культурно-символічних континуумів в «глобальному культурному потоці», а саме: медіапростір, етнопростір, технопростір, ідеологічний простір, фінансовий простір.

Сучасна культурна глобалізація створює ситуацію в якій носії етнічної локальної культури не можуть зберегти її в недоторканому вигляді.

Розбудова національної держави в Україні в умовах незавершеності процесу формування української нації і втрати ідеологією націоналізму колишньої пріоритетності в період пост національного розвитку, в який вступили країни “першого світу” актуалізує власне науковий культурологічний підхід до проблеми культурних взаємовідносин на тлі глобалізаційних процесів, зокрема, питання про роль і місце етнічної складової як інтегруючого фактора. Визначення в цьому питанні є актуальними перед усім в контексті інтеграції етнонаціональних утворень в глобалізаційні процеси.

Так, позиція Української держави що до цього в останні роки лишалася цілком визначеною: попередній президент України Ющенко В.А. поставив за мету для української нації якомога швидше інтегруватися в глобалізаційні процеси.

Проте, дедалі більше стає очевидною наукова, в тому числі й культурологічна необґрунтованість такого підходу. Навряд чи можна вважати готовими до інтеграції в глобалізаційні процеси суспільства, в яких основним консолідуючим чинником була не соціально-економічна, а етнічна складова. Як відомо, нації, де етнічний компонент переважає над соціально-економічним, неохоче, навіть болісно, сприймають “входження в глобалізацію”. Для них глобалізація є не тільки якісно новою зміною відносин в опозиції “ми – вони”, але й радикальною трансформацією економічної, політичної та соціальної інфраструктур.

Лишається відкритим питання: до яких радикальних трансформацій в економічній, політичній та соціокультурній площинах готове українське суспільство? Звичайно, в рамках роботи даного рівня не може йтися про якийсь евристичний прорив в осмисленні зазначених проблемно-тематичних комплексів. Безсумнівним є одне: національним культурам, передусім інтелектуальним елітам, що їх репрезентують, треба віднайти оптимальний модус взаємодії з іншими гетерогенними культурами і глобальною культурою в цілому, звернутися до всебічного осмислення феномену глобалізації.

Література:
1. О.Ю.Волох «Ідеології ворожнечі як культурно-історична проблема // «Post office» Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна №700. Серія: Теорія культури та філософії науки заснована у 1991 році. Харків-200, с. 159-205.
2. Глобалистика. Энциклопедия. – М.: ОАО Издательство «Радуга», 2003. – 1328 с.
3. Оленьев В.В., Федотов А.П. Глобалистика на пороге XXI века // Вопросы философии. – 2003. - № 4. – с.18-30.
4. Печчеи А. Человеческие качества // Впереди XXI век: Перспективы, прогнозы, футурологи. Антология совр. Классич. Прогностики. 1959-1999. – М.: Academia, 2000. – С. 407-422.
5. Рорти Р. Философия и будущее // Вопросы философии. – 1994. - №6. – С. 29-34.
6. Стёпин В.С. Наука // Глобалистика. Энциклопедия. – М.: ОАО Издательство «Радуга», 2003. – С. 651-653.
7. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Пер. с англ. – М.: ООО «Издательство Аст», 2003. – 474 с.
8. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции / Пер. с англ. М.: ООО «Люкс», 2004. – 348 с. 

0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.