facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН: ЗАСТОСУВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ ЗВИЧАЇВ У НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Автор Доклада: 
Толкачова Н. Є.
Награда: 
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН: ЗАСТОСУВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ ЗВИЧАЇВ У НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН: ЗАСТОСУВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ ЗВИЧАЇВ У НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Толкачова Наталія Євгенівна, кандидат філософських наук, доцент
Київський національний університету імені Тараса Шевченка


У статті аналізуються теоретико-методологічні та практичні засади застосування правових торговельних звичаїв при регулюванні суспільних відносин у національному праві України та у міжнародному праві. Торговельний звичай розглядається як форма (джерело) права, на підставі якого здійснюються конкретні відносини, укладаються договори та на який може посилатися суддя при вирішенні спору.
Ключові слова: правовий звичай, торговельний звичай, форма права, правовідносини, міжнародне право.

The article analyses theoretical and methodological basis of application of legal custom (customs and practices of doing business) within the regulation of civil relationships. The legal custom is being considered as the form (source) of law, basing of which relevant relations are conducted, agreements are concluded and to which the judges can refer, while considering a dispute.
Key words: legal custom, trade custom, form of law, relationships, international law

Ще в минулому стлітті, згідно Енциклопедичного словника Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона торговельні звичаї розуміються як правила і засоби торгівлі різними товарами, мовчазно прийняті до виконання серед певних категорій торгуючих. Чим більш різноманітна і розвинута торгівля тим сильніший в ній вплив звичаю, який швидко пристосовується до мінливих умов життя, чого не в стані досягнути жодне законодавство. Торговельний звичай являється по суті першим регулятором міжнародних торговельних відносин. За кілька століть до появи національних правових систем в умовах феодальної роздробленості фахівці окремих професій творили правила ділового обороту, спочатку обмежені рамками цехових утворень, а згодом переросли у міжнародні. Таким чином, забезпечувалась можливість здійснення професійної комерційної і виробничої діяльності: згадаймо звичаї міст Магдебургу, Любеку, Новгороду, Лондону, Олерону, Барселони, виникнення середньовічного векселя, страхових угод, давні звичаї Лейпцігської ярмарки та інше.

Виникнення системи торговельного права в XI – XII ст. пов’язано із збільшенням населення, розвитком сільськогосподарського виробництва, ремісницької діяльності, з появою міст і розвитком міського права. Саме з розвитком міст формується система торговельного права, оскільки торгівля була чи не основною економічною функцією міста.

Торговельні звичаї, які широко застосовуються в міжнародній торгівлі та в сфері торговельного мореплавства, згідно Закону України про Міжнародний комерційний арбітраж (1994) [1] визнаються формою (джерелом) права в Україні. На підставі статті 28, п. 4. вказаного Закону «в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з врахуванням торговельних звичаїв, що стосуються даної угоди». В арбітражній практиці допускається застосування торговельних звичаїв у випадках, коли в нормах права, які підлягають застосуванню до спірного питання, не міститься необхідних вказівок, а звернення до торговельного звичаю випливає з характеру умов, що стосуються спору, наприклад умови, позначеної одним з поширених у міжнародній торгівлі термінів “франке”, “фоб”, “сиф” тощо.

Функціональне призначення торговельних звичаїв полягає в їх застосуванні у діловій (підприємницькій) сфері та сфері обороту (договірних відносинах). Уявляється доцільним обмежити ці сфери не усією підприємницькою діяльністю, а певною її областю, наприклад, торгівлею, страховою справою чи банківською практикою. Торговельні звичаї мають своїм призначенням усунути прогалини у правовому регулювання відносин, доповнити закон чи договір, а інколи й встановити самостійне правило. Вони виконують функцію спрощення і оптимізації ведення справ з контрагентами, захисту власних інтересів та інтересів контрагентів, залучення і утримання споживачів. Торговельні звичаї представляють більш широкі можливості для реалізації принципу свободи договору, так як застосовуються виключно в певній сфері підприємницької діяльності і до відносин, не врегульованим законом.

Дотримання торговельних звичаїв сторонами (надання знижки при купівлі великої партії товару, здійснення продажу постійному контрагенту, доставка товару на дом безкоштовно тощо) сприяє збереженню добрих стосунків з партнерами, прискорення ведення справ, заповненню прогалин у законодавстві, економії ресурсів тощо. Виділяючи основні характерні риси торговельного звичаю слід зазначити, що він: формується в усвідомленому процесі нормоутворення; є постійною нормою, до якої при нагоді апелюють сторони договірних комерційних відносин; є загальновизнаним, тобто поширюється на усі аналогічні випадки та на невизначене коло осіб; не суперечить імперативним положенням закону і договору; неформалізований, що надає можливість швидкого та зручного його застосування. Однак недостатня взначеність торговельного звичаю, може іноді сприяти довільному використанню.

Міжнародний торговельний звичай характеризується в юридичній літературі як одноманітне правило поведінки, усталене в практиці міжнародної торгівлі в результаті неоднократного відтворення одних і тих же дій [5, с. 13]. Це міжнародно-звичаєва норма цивільно-правового характеру. Для міжнародного торговельного звичаю, як й будь-якого іншого джерела права, характерними ознаками є загальнообов’язковість, загальновизнаність, тобто правова норма-звичай повинен бути широко відомим, у протилежному випадку, зацікавлена сторона змушена буде доводити його існування. Разом з тим основний недолік торговельного звичаю полягає в його усній формі, що інколи породжує різне його тлумачення.

Міжнародні торговельні звичаї є обов’зковими для застосування, якщо : а) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; б) сторони під час укладання контракту прийняли згоду регулювати свої відносини певними звичаями. Якщо ж відносини між сторонами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї. Це закріплено в ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (1991) та у ч. 4 ст. 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.

Кодифікація торговельних звичаїв вперше була здійснена утвореною в 1920 р. Міжнародною торговою палатою (далі МТП) у Парижі, яка випустила збірку під назвою «Торговельні звичаї» - Trade Terms - Инкотермс (international commercial terms). Це були узагальнені і опубліковані дані про десять торговельних термінів, що застосовувалися в морських портах вісімнадцяти країн [5], що дозволило почати роботу над уніфікацією торговельних термінів. У результаті МТП були розроблені і рекомендовані до використання Правила «Інкотермс» у 1936 р., які згодом доповнювались з урахуванням розвитку нових способів перевозки товару, його упаковки (контейнеризація і пакетизація), способів взаємодії покупця і продавця (електронні засоби зв’язку). Такі доповнення мали місце кілька разів; діюча редакція 2000 р. являється в рахунку сьомою. Обов’язковість застосування «Правил Інкотермс» у нашій державі передбачена відповідно до Указу Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 квітня 1994 р. Чинний Господарський кодекс України також допускає застосування прийнятих у міжнародному обороті торговельних термінів «Інкотермс» згідно п. 4. ст. 265.

Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів „Інкотермс”. - це комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів у сфері зовнішньої торгівлі. Ці міжнародні правила торгівлі є стандартними умовами договорів купівлі-продажу, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків. Інкотермс - це умови, які визначають права і обов’язки учасників торговельних відносин відносно предмету торгівлі, ціни контракту, страховки тощо. Умови визначаються латинськими буквами (наприклад, fas) і розшифровуються термінологією англійської мови. Практика держав свідчить, що в угоді купівлі-продажу можна посилатись на звичай з зазначених Правил будь-якої редакції з відміткою року цієї редакції у зовнішньоекономічному договорі (контракті). Якщо використання міжнародних комерційних термінів в окремих країнах мають свої особливості, то вони мають бути зазначені у договорі. Інкоте?рмс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця, що включає власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів, визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки.

Не дивлячись на свою широку популярність і практичну застосовність, по правовій природі «Інкотермс» не являються джерелом права в об’єктивному сенсі, тобто не виражені як норми права. Разом з тим вони можуть отримати юридично обов’язкове значення, якщо у договорі на них сторонами буде зроблене посилання. Іншими словами, таке посилання, будучи договірною умовою, надасть «Інкотермс» зобов’язуючий характер для контрагентів. У подібній ситуації «Інкотермс» набувають якості джерела права у суб’єктивному смислі – джерела суб’єктивних прав і обов’язків сторін.

МТП синтезує досвід та звичаї міжнародної ділової практики і виробляє на їх основі універсальні схеми врегулювання відносин між сторонами угод (так звані, Правила МТП). Їх застосування є добровільним за визначенням, проте переважна більшість представників комерційної, фінансової та пов’язаних з ними сфер в усьому світі визнають за вигідне керуватися ними, отже, фактично підштовхують до нього своїх контрагентів і конкурентів. Правила МТП фіксують сучасні міжнародні ділові звичаї як сукупність приватних волевиявлень та надають рекомендації з удосконалення бізнес-практики. Вони чітко визначають відповідні права і обов’язки сторін та зменшують ризик юридичних ускладнень. Коли окреме правило застосовано до угоди може бути кваліфіковано як звичай, це не завжди означає, що він є міжнародним. Тобто, можна говорити про існування національного звичаю у сфері міжнародної торгівлі.

Наведена норма ч. 4 с. 28 Закону Про Міжнародний комерційний арбітраж, також Указ Президента України Про застосування Міжнародних Правил інтерпретації комерційних термінів від 4 жовтня 1994 р. свідчить про те, що міжнародні звичаї визнаються джерелом міжнародного приватного права в Україні. У державах системи загального права Міжнародні комерційні терміни знаходять своє закріплення у нормативних актах. Так, єдиний Торговий кодекс США в статтях 2 - 319 та деяких інших закпіплює умови Fob, fas та інші.

Іншим прикладом звичаїв, що використовуються багатьма правовими системами є Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, у редакції 1993 р. (публікація Міжнародної торгової палати № 500). Ще одним прикладом застосування звичаїв у міжнародній діловій банківський практиці є «Уніфіковані правила по інкасо» (1983), розроблені й видані МТП і застосовуються при розрахунках за зовнішньоекономічними договорами.

Відповідно до Указу Президента України Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності України № 566 від 4 жовтня 1994 р. розрахунки за внутрішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, предметом яких є товар (роботи, послуги), здійснюється відповідно до зазначених Уніфікованих правил. Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, як між іншим й Інкотермс, самостійної юридичної сили не мають, але застосовуються при наявності посилання на них у контракті.

У різних сферах торгівлі та в різних географічних регіонах існують спеціальні звичаї. Тому неможливо наперед детально визначити уніфіковані обов’язки продавця і покупця. У зв’язку з цим в умовах Інкотермс передбачено застосування звичаїв сфер і місць торгівлі (наприклад, звичаї портів). У будь-якому випадку продавець та покупець під час переговорів стосовно укладання зовнішньоекономічного контракту мають інформувати один одного про відомі їм торговельні звичаї, що мають відношення до даного контракту. У разі необхідності та для запобігання можливим непорозумінням при виконанні контракту рекомендується вносити до нього положення, що посилаються на такі звичаї. Дія цих положень, якщо вони змінюють або суперечать умовам Інкотермс, мають переважне значення.

До звичаїв у сфері торговельного мореплавства часто відсилають нормативні акти України: статті 6, 78, 146, 293, 295 Кодексу торговельного мореплавства України (1995). Наприклад, ст. 293 регулює порядок застосування звичаїв «у процесі визначення виду аварії, обчислення розмірів загальної аварії та складання диспаші диспашер у разі неповноти закону керується міжнародними звичаями торговельного мореплавства» [2]. У торговельному мореплавстві склались й інші звичаї: порядок перевезення вантажів на палубі (так званий палубний вантаж), розподіл збитків від спільної аварії.

Використовувати торговельні звичаї українське законодавство дозволяє (і зобов’язує) не лише суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, а й судовим органам, які вирішують їхні суперечки з іноземними контрагентами. Це є можливим, якщо відносини між сторонами не врегульовано ані законодавчими актами, ані умовами контракту. Таке положення закріплене у ст. 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Практично аналогічну норму містить і ч. 5 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (1991): «У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосувати міжнародні торгові звичаї». Порядок застосування цієї норми Господарського процесуального кодексу визначив Вищий Господарський Суд України в п. 3. 2 Роз’яснень Президії ВГСУ № 05/-4/608 від 31 травня 2002 р. «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» [3]. Ця судова інстанція теж дійшла висновку, що господарські суди у вирішенні спору мають застосовувати звичаї у сфері міжнародної торгівлі у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини або якщо угодою сторін передбачено застосування цих звичаїв; крім того, наведено приклади таких звичаїв. «Торгові та інші чесні звичаї» застосовуються і у сфері захисту економічної конкуренції згідно статтей 6, 8, 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. Ці положення законодавчих актів свідчать про те, що міжнародні звичаї визначаються джерелом міжнародного приватного права в Україні. Більше того у законодавстві часто зустрічає термін «інші вимоги, що звичайно ставляться. Граматичне тлумачення заключної частини норми ст. 526 Цивільного кордексу України дає підстави для висновку, що звичаї ділового обороту є частиною більш широкого поняття «інші вимоги, що звичайно ставляться», при цьому «звичайне» не є синонімом «звичаю». «Звичайні» вимоги стосуються, зокрема, ціни договору (ст. 632), якості та комплектації товару (ст. 673, 682), тари та упаковки (ст. 685), ціни товару (ст. 691), «звичайної» практики морського агентування, доставки та прийняття вантажу (статті 117, 160, 166 Кодексу торговельного мореплавства України) та інших відносин.

На цю особливість застосування звичаїв у міжнародному діловому обігу, зокрема, у міжнародній торгівлі, наголошується в Конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» (Віденська конвенція) від 11 квітня 1980 р., набула чинності 1 січня 1988 р. Дана Концепція має пряме і безпосереднє відношення і до українських учасників зовнішньоекономічної діяльності, оскільки вона була ратифікована Верховною Радою України і набрала чинності 1 лютого 1991 р. Стосовно звичаїв у ст. 9 цієї Конвенції, зокрема, говориться наступне: “Сторони пов’язані будь-яким звичаєм, відносно якого домовилися. При відсутності домовленості про інше, вважається, що сторони мали на увазі застосування до їхнього договору або його укладення звичаю, про який вони знали і який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно застосовується сторонами в договорах даного виду у відповідній області торгівлі”.

У літературі по різному оцінюється роль і значення норм звичаєвого права у міжнародних відносинах. Інколи висловлюється точка зору, що роль міжнародного звичаю знижується із зростанням ролі міжнародного договору, інколи протилежна - міжнародне право в основному тримається на міжнародному звичаї. Уявляється, недоцільною сама постановка питання про примат звичаєвої норми перед договірною чи навпаки. Як міжнародний договір так і міжнародний звичай являється лише різними формами однієї суті, домовленістю суб’єктів міжнародного права. Міжнародний договір і міжнародний звичай володіють рівною юридичною силою, і це головне. Як відомо, Статут ООН і Статут Міжнародного Суду ООН ставлять на перше місце міжнародний договір, що не означає само по собі визнання за договірними нормами міжнародного права особливої юридичної сили. Справа тут виключно в пріоритеті ясно вираженої домовленості сторін, в якій більш чітко, ніж у звичаєвій нормі формулюються права і обов’язки. Немає підстав віддавати перевагу договору чи звичаю і навпаки, у них спільна правова природа і єдина функція. Звичай здатен уточнювати, доповнювати, конкретизувати і розвивати конвенційні норми. Може мати місце і взаємодія навпаки, коли договір уточнює, доповнює, конкретизує і розвиває звичаєві норми.

Уявляється доцільним рекомендувати судам формулювати в судовому акті виявлений звичай ділового обороту у вигляді чіткої правової норми (управомочної, зобов’язуючої чи забороняючої). Це особливо важливо у випадках застосування судом звичаїв ділового обороту, не зафіксованих у доступних виданнях, до яких належать, наприклад, зводи звичаїв морських портів. Ця міра багато в чому полегшила б завдання інших судів при вирішенні аналогічних ситуацій і сприяла б формуванню і правильному застосуванню звичаїв ділового обороту.

Література:
1. Відомості Верховної Ради України вiд 21.06.1994 - 1994 р., № 25, стаття 198
2. Відомості Верховної Ради України вiд 21.11.1995 - 1995 р., № 47, стаття 349.
3. Вищий господарський суд України. Офіційний веб-сайт
4. Зыкин И. С. Обычаи и обыкновения в международной торговле. – М.: Юридическая литература, 1983. – С. 13.
5. Рамзайцев Д. Ф. О значении обычая в международной торговле / В кн. Международные торговые обычаи. – М.: Внешторгиздат, 1958.  

10
Ваша оценка: Нет Средняя: 10 (1 голос)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.