facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СЕКЮРИТИЗАЦІЇ АКТИВІВ

Автор Доклада: 
Новак О.С.
Награда: 
ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СЕКЮРИТИЗАЦІЇ АКТИВІВ
ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СЕКЮРИТИЗАЦІЇ АКТИВІВ

УДК 336.767

ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СЕКЮРИТИЗАЦІЇ АКТИВІВ

Новак О.С., викладач кафедри фінансів
Житомирський державний технологічний університет

У статті розглянуто поняття сек’юритизації активів та запропоновано авторську класифікацію з обґрунтуванням основних критеріїв, які найповніше відображають її зміст та сутність.
Ключові слова: сек’юритизація активів, оригінатор, спеціальний фінансовий посередник, диверсифікований пул, рефінансування.

The article reviews the notion of asset securitization and proposed the authorized classification with the explanation of basic criteria, which reflect its fullest meaning and essence.
Key words: asset securitisation, оriginator, special purpose vehicle, diversified pool, refinancing.

В умовах динамічного розвитку фінансового ринку та економіки в цілому, суб’єкти господарювання з метою залучення нових джерел фінансування та мінімізації ризиків, пов’язаних з їх діяльністю вдаються до застосування в своїй практиці фінансових інновацій, серед яких все більшої уваги привертає процес сек’юритизації активів. Першими в своїй практиці процес сек’юритизації активів застосували найбільші вітчизняні банки, які мають вихід на міжнародні фінансові ринки. Проте на відміну від розвинених країн заходу, де можна сек’юритизувати майже всі активи, які генерують прогнозовані надходження, в Україні даний процес недостатньо досліджений та не має законодавчого підґрунтя. Тому на шляху впровадження такої фінансової інновації в національну практику постає ряд організаційних та юридичних перешкод.

Оскільки сек’юритизація активів є досить новим явищем на вітчизняному фінансовому ринку, то присвячені їй публікації зустрічаються досить рідко і стосуються передусім сек’юритизації банківських активів [1], [7], [8]. Проте зазначені публікації не дають чіткого розуміння застосування сек’юритизації активів у діяльності інших фінансових інститутів, а також не відображають механізму здійснення операцій сек’юритизації в умовах вітчизняного фінансового ринку. Тому метою даного дослідження є систематизація західного досвіду сек’юритизації активів та розробка механізму секюритизації активів фінансових інститутів в умовах вітчизняного фінансового ринку.

Початок розвитку ринку сек’юритизації припав на 1970-і роки в США. Вперше термін “сек’юритизація” з’явився в Wall Street Journal в 1977 р. і був “винайденим” Льюісом Раніері (Lewis S. Ranieri), головою іпотечного департаменту Salomon Brothers, який запропонував використати цей термін репортеру Wall Street Journal Анн Монро (Ann Monroe) в статті, присвяченій опису андеррайтингу першого випуску цінних паперів, забезпечених заставою прав вимоги по іпотечним кредитам [1, ст. 118]. На сьогодні механізм сек’юритизації фінансових активів продуктивно функціонує у розвинених країнах світу, перші кроки на шляху його впровадження зробила Росія та деякі країни СНД. Першими з активів, які підлягали сек’юритизації були іпотечні кредити, пізніше цей механізм поширився на споживчі, а з 1990-их років практично на всі види фінансових активів, що генерують майбутні грошові надходження.

І, хоча механізм сек’юритизації активів у закордонній практиці застосовується відносно тривалий період, проте в науковій літературі на сьогодні немає єдиного підходу щодо визначення сутності цього явища. У довідниковій літературі зустрічаються два підходи до визначення поняття “сек’юритизація”. Одна група авторів [4], [5] визначає сек’юритизацію як процес перетворення неліквідних фінансових активів банку в ліквідні цінні папери (див. табл. 1).

Таблиця 1

Розкриття терміну "секюритизація" в довідковій літературі

Інша група авторів розглядає сек’юритизацію у широкому та вузькому розумінні [2], [3]. Такого підходу дотримується і відомий швейцарський дослідник Х.П. Бер, причому в широкому розумінні він трактує сек’юритизацію як заміщення традиційних форм фінансування, переважно банківського кредитування, фінансуванням, що засноване на емісії цінних паперів; у вузькому розумінні – як інноваційну техніку фінансування шляхом трансформації частини фінансових активів суб’єкта господарювання у високоліквідні інструменти ринку капіталу [6, с. 27]. Таким чином, сек’юритизація в широкому розумінні скоріше характеризує тенденцію на міжнародному фінансовому ринку 80-х рр. ХХ ст., направлену на поширення застосування механізму емісії боргових цінних паперів для залучення фінансових ресурсів та поступове витіснення банків із схем фінансування (дезінтермедіація). А сек’юритизація у вузькому розумінні є інноваційною технікою фінансування, яка виникла в рамках загальної тенденції до сек’юритизації та передбачає списання фінансових активів з балансу суб’єкта господарювання та їх рефінансування шляхом випуску цінних паперів на міжнародному грошовому ринку чи ринку капіталів. Тому сек’юритизацію у вузькому розумінні доцільно називати сек’юритизацією активів.

Х.П. Бер дає наступне визначення сек’юритизації активів – це інноваційна техніка фінансування, за якої: диверсифікований пул фінансових активів виділяється (списується) з балансу банку чи іншого підприємства, набуває юридичну самостійність шляхом передачі спеціально створеному фінансовому посереднику (Special Purpose Vehicle, SPV), який здійснює його рефінансування на міжнародному ринку капіталів чи грошовому ринку шляхом випуску цінних паперів [6, с. 37]. Проте дане визначення не може бути застосоване до всіх видів сек’юритизації активів, оскільки вони різняться між собою технікою та особливостями випуску цінних паперів для рефінансування. Тому необхідно узагальнити класифікацію видів сек’юритизації активів та сформулювати загальне визначення, яке змогло б дати найбільш повну характеристику усім її видам.

В сучасній економічній літературі немає єдиного підходу щодо класифікації сек’юритизації активів. Більшість науковців виділяють два види сек’юритизації синтетичну (балансову) та класичну (позабалансову) [1], [7], [8]. Найбільш повну класифікацію сек’юритизації активів наводить В. Фурсова, вона наводить п’ять класифікаційних ознак сек’юритизації: залежно від можливості залучення ресурсів; за видом активів, за територіальною ознакою, за ступенем ризиковості активів; залежно від ініціатора операції [9]. Ми пропонуємо розширити та удосконалити наведену класифікацію сек’юритизації активів (рис. 1).

Класифікація видів секюритизації

Рис.1. Класифікація видів секюритизації


Запропонована нами класифікація налічує вісім класифікаційних ознак.

1. В залежності від можливості списання коштів з балансу оригінатора, з урахуванням світового досвіду ми виділили класичну (балансову) та синтетичну (позабалансову). Сутність класичної сек’юритизації полягає в тому, щоб надати диверсифікованому пулу активів юридичної самостійності та відокремити процес рефінансування від первинного його власника. При цьому активи оригінатора продаються спеціально створеному для цих цілей фінансовому посереднику (SPV) і повністю списуються з балансу підприємства. Такий фінансовий посередник фінансує купівлю активів шляхом емісії цінних паперів. Завдяки створенню SPV й передачі йому оригінатором фінансових активів останні здобувають юридичну самостійність, не потрапляють більше в сферу повноважень оригінатора й тим самим звільняються від всіх оперативних і господарських ризиків, пов’язаних з його діяльністю. При проведенні синтетичної сек’юритизації активи залишаються на балансі компанії-оригінатора, але відбувається передача ризиків інвесторам за допомогою специфічних сек’юритизаційних цінних паперів, у банківській сфері можуть використовуватись кредитні дефолтові свопи, кредитні зв’язані ноти, іпотечні облігації.

2. За територіальною ознакою сек’юритизацію поділяють на транскордонну (міжнародну), якщо емісія цінних паперів здійснюється на міжнародному ринку та національну внутрішньодержавну – у випадку належності учасників сек’юритизації . Ця ознака має важливе значення , оскільки проведення сек’юритизації на міжнародному і національному ринках суттєво різняться як в аспекті законодавчо-правових норм, так і за обсягами операцій (на міжнародних ринках вони повинні становити не менше 100 млн. доларів), кількістю учасників операції (на міжнародних ринках їх значно більше, оскільки надаються додаткові гарантії) тощо [9, с. 58].

3. В залежності від ініціатора операції можна виділити сек’юритизацію активів фінансових інститутів, корпоративну сек’юритизацію та сек’юритизацію активів органів державної влади. Відмінності між оригінаторами спричиняють відмінності у процесі проведення сек’юритизації. До таких відмінностей відносять відмінності між активами, якими володіє кожен з оригінаторів, законодавчі обмеження тощо. Так, наприклад, схема проведення сек’юритизації активів для підприємства буде значно простішою, ніж для фінансової установи, оскільки вони не підлягають такому жорсткому контролю.

4. В залежності від виду активів сек’юритизацію можна поділити на сек’юритизацію фінансових та нефінансових активів. На сьогодні більш поширеною є сек’юритизація фінансових активів (іпотечні, споживчі кредити, лізингові кредити тощо). Проте в межах сек’юритизації фінансових активів доцільно виділити ще й сек’юритизацію страхових активів, характерною рисою якої є передача інвесторам не фінансових ризиків, а страхових. Інструментом здійснення такої сек’юритизації виступають облігації катастроф. Порядок випуску облігацій катастроф є класичним типом сек’юритизації та полягає в наступному: страхова компанія-оригінатор створює спеціальну перестрахову установу (SPV), основною функцією якої є випуск облігацій та інвестування капіталу в цінні папери з низьким ризиком (державні цінні папери). Прибуток, отриманий від інвестицій в державні цінні папери, разом із премією, яку перераховує оригінатор, сплачується у вигляді купона держателям облігацій. Далі є два варіанти розвитку подій. Якщо страховий випадок не настав до обумовленої дати погашення облігацій, то основна сума боргу повертається інвесторам. У разі настання страхового випадку протягом терміну дії облігацій інвестори погоджуються частково або повністю втратити своє право вимоги основної суми боргу і SPV передає її у вигляді страхового покриття оригінатору. Таким чином ризик катастрофи передається від оригінатора до інвестора. Сек’юритизація нефінансових активів ще не набула значного поширення; до таких активів відносять майбутні надходження від продажу об’єктів мистецтва, дорогоцінного каміння, антикваріату, доходи від музичних записів тощо.

5. В залежності від форми активів ми пропонуємо виділити сек’юритизацію існуючих активів – трансформацію в цінні папери активів, оформлених договорами (іпотечні, споживчі, лізингові кредити); та сек’юритизацію майбутніх надходжень – рефінансування майбутніх грошових потоків шляхом випуску цінних паперів (майбутня виручка, надходження за кредитними картками, комунальні платежі тощо).

6. В залежності від можливості регресу можна виділити сек’юритизацію активів з можливістю або без можливості регресу на оригінатора. Ці два види характерні для класичної сек’юритизації. Сутність сек’юритизації активів з можливістю регресу полягає в тому, що у випадку припинення надходжень за придбаними активами SPV може звернутись до оригінатора з вимогою погашення заборгованості за цими активами. Застосування механізму сек’юритизації з правом регресу на оригінатора відноситься до зовнішніх методів підвищення надійності сек’юритизованих активів.

7. За ступенем ризиковості активів сек’юритизацію поділяють на високоризикову (при використанні низькоякісних та дефолтних активів) та низькоризикову (з використанням активів високої якості). На практиці, як правило, механізм сек’юритизації реалізується шляхом емісії кількох траншів цінних паперів, причому кожен наступний транш забезпечений активами нижчої якості. Таким чином інвестор може обрати на свій розсуд у цінні папери якого траншу вкладати кошти в залежності від співвідношення їх ризику і доходності.

8. В залежності від умов повідомлення первинних позичальників сек’юритизацію можна поділити на відкриту та закриту. Сутність відкритої сек’юритизації полягає в тому, що при передачі прав вимог за договорами (активів) спеціальному посереднику, оригінатор повідомляє про це своїх дебіторів. Закрита сек’юритизація проводиться без попередження первинних позичальників оригінатора. Усі операції з сек’юритизації активів, які були здійснені вітчизняними банками відносяться до закритих. Проте існують випадки, коли здійснення закритої сек’юритизації є неможливим: у разі повного продажу активів та передачі SPV права отримання платежів за сек’юритизованими активами, а також у разі передачі діяльності з обслуговування сек’юритизованих активів (відображення операцій в бухгалтерському обліку, інкасо, контроль за станом грошових вимог тощо) агенту з обслуговування. В Україні проведення банками сек’юритизації активів з передачею права отримання доходів за цими активами іншими особам забороняється, оскільки відбувається порушення банківської таємниці.

Таким чином, проаналізувавши всі види сек’юритизації активів можна дати їй наступне визначення – це техніка фінансування, за допомогою якої оригінатор трансформує неліквідні активи у високоліквідні цінні папери з метою залучення додаткових джерел фінансування та мінімізації ризиків, пов’язаних з цими активами.

Література:
1. Кишакевич Б.Ю. Управління кредитним ризиком через сек’юритизацію активів банку / Б.Ю. Кишакевич // Економічний простір. – 2008. – № 11. – С. 117-125.
2. Мочерний С.В. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т 2 / С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна, О.А. Устинко, С.І. Юрій / За ред. С.В. Мочерного. – Львів: Світ, 2006. – 568 с.
3. Словник сучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. – К.: “АртЕк”, 2000. – 640 с.
4. Загородній А.Т. Фінансово-економічний словник / А.Т. Загородній, Г.Л. Вознюк. – К.: Знання, 2007. – 1072 с.
5. Фінансовий словник-довідник / М.Я. Дем’яненко, Ю.Я. Лузан, П.Т. Каблук, В.М. Скупий та ін.; За ред. М.Я. Дем’яненка. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 555 с.
6. Бэр Х.П. Секьюритизация активов / Х.П. Бэр. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 586 с.
7. Васильченко З.М. Сек’юритизація активів у системі управління банківськими ризиками / З.М. Васильченко, А.С. Крик лій, О.О. Ігнатьєва // Економіка та держава. – 2007. – № 11. – С. 14-16.
8. Тригуб О.В. Сек’юритизація іпотечних активів: світовий досвід та перспективи впровадження в Україні / О.В. Тригуб // Економіка та держава. – 2009. – № 1. – С. 27-30.
9. Фурсова В. Теоретичні аспекти класифікації сек’юритизації активів / В. Фурсова // Вісник НБУ. – 2009. – № 11. – С. 56-59. 

10
Ваша оценка: Нет Средняя: 10 (2 голоса)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.