facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ТРАДИЦІЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО ПРАВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Автор Доклада: 
Попко В.В.
Награда: 
ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ТРАДИЦІЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО ПРАВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ТРАДИЦІЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО ПРАВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ТРАДИЦІЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО ПРАВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Попко В.В., к.ю.н., доктор філософії,
асистент кафедри європейського та порівняльного права
Інституту міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка


В статті аналізуються особливості правових та політичних традицій діяльності парламенту та інших інститутів парламентського права Великобританії. Значна увага приділяється традиційним парламенським процедурам та статусу палати лордів.
Ключові слова: традиції, парламентське право, парламентські процедури, палата общин, палата лордів.

The article analysys features of law and political traditions of parlaimentary activity as well as other institute of parlaimentary law of the United Kingdom of Great Britain. A great attention gives to a traditional parliamentary procedures and standing of a House of Lords.
Key words: traditions, parliamentary law, parliamentary procedures, House of Commons, House of Lords.

Завданням даної статті являється аналіз особливостей політико-правової системи Великобританії, який зроблений крізь призму вивчення основних правових традицій, розгляду самих важливих політичних інститутів, визначення у сучасному політичному процесі прояву деяких закономірностей-тенденцій розвитку.

Вибір країни для вивчення і компаративістського аналізу не є випадковим і обумовлений тією політичною і соціально-економічною роллю, яку відіграє у Європейському Союзі й усьому світі загалом Велика Британія. Ця держава визнається стабільною демократичною державою, в якій демократичні інститути і процеси поєднані з економічним добробутом і соціальною захищеністю населення.

Великобританія являє собою світову державу, яка входить до Європейського Союзу, НАТО та є членом Ради Безпеки ООН в якості одного з п'яти постійних членів. На формування сучасної політико-правової системи Великобританії вплинули багато факторів, серед яких назвемо найголовніші: географічна віддаленість від континентальної Європи, відносна політична автономія держави, особливості історичного розвитку, своєрідність фінансової системи, оригінальність правової системи при відсутності писаної Конституції, а також наявність стійкої політичної традиції у функціонуванні інститутів влади. Географічна віддаленість Британії від континентальної Європи навіть викликала думки про її певну невизначеність у приналежності до Європи. Адже, з однієї сторони – Великобританія невід’ємна частина Європи і повноправний член Євросоюзу з 1973 р., а з іншої – домініони, країни, території, протекторати – члени Британської Співдружності – минулий спадок імперії – це особливий політичний і культурний простір, який не вписується у європейські рамки. Англійський політолог Річард Роуз назвав Британію «кораблем у європейських водах, який готовий у будь-який момент відпливти».

У Великобританії існує богатий історичний досвід пошуку ефективних відповідей на виклики часу, який став складовою частиною політичної традиції, дуже важливої для функціонування політичних інститутів. Особливістю історичного розвитку Великобританії відмітимо наявність усталеної, укоріненої у давніх політичних інститутах традиції, яку дослідник історії англійської палати лордів М. О. Алексєєв називає «стовпом усієї Британської державності» [1, с. 19]. Навіть перехід до демократії тут відбувся при наступництві таких політичних інститутів як монархія, палата лордів, палата общин, кабінет міністрів - традиційні інститути адаптувались до нових політичних реалій. Великобританія стала централізованою монархією в епоху Середньовіччя, утвердила верховенство світської влади над духовною у XVI ст. при королі Генріхові VIII Тюдор, який запровадив у країні англіканство та збудувала тільки їй властиву систему парламентаризму наприкінці XVII ст.

Великобританію називають класичною державою з парламентарною формою правління. Всі інші парламентарні політичні системи є схожими, мають деякі відхилення віл цієї класичної парламентарної форми у тій чи іншій мірі наближаються до Великобританії, але не співпадають з нею повністю. Саме у Великобританії вперше виникли і укорінились інститути стабільного представницького правління, які покладені в основу будь-якої сучасної демократії, що діє у масштабах значної національної держави. Як зазначає відомий американський вчений Габрієль Алмонд у світі «нових демократій» Англія знаходиться відокремлено, так як представляє собою «стару демократію». Демократія тут встановилась скоріше як продукт еволюції аніж революції; поступовий процес демократизації тривав протягом століть.

У Великобританії політичні традиції, що склались протягом віків, іноді закріплюються законодавчо, так, наприклад, в Акті про міністрів корони 1937 р. офіційно закріплено статус опозиції, постійне жалування лідеру, визначено хто може розглядатися як лідер опозиції і як вирішується питання про опозиційну партію. Лідер опозиції, згідно закону, - це «член Палати общин, який є лідером партії, що знаходиться в опозиції уряду Його Королівської Величності і яка має найбільшу чисельність у Палаті». Якщо виникає сумнів, передбачає Акт, «яка партія є чи була протягом певного часу опозиційною партією Уряду Його Королівської Величності, що має найбільшу чисельність в Палаті общин, чи виникає сумнів, хто є чи був в якийсь час лідером цієї партії в Палаті, то питання про це повинне бути вирішене у відповідності з цим Актом Спікером Палати общин, і його рішення, завірене ним у письмовій формі, буде остаточним».
Політичні звичаї і традиції не обмежуються якоюсь вузькою сферою політичного життя чи якоюсь частиною політичної системи. Вони діють практично у всіх сферах здійснення політичної влади. Так, політичні звичаї виступають як конкретизовані норми поведінки різних організацій – структурних елементів політичної системи у сфері відносин з приводу проведення виборчих кампаній, самих виборів тощо. Пояснюється це тим, що вони складаються на підставі фактичних політичних відносин, в силу їх багатократного повторення; їх існування обумовлено й тим, що звичаї виступають в ролі своєрідних засобів організації виконання правової норми, поєднуються з нею і тісно переплітаються.

Традиції ж охоплюють головні, суттєві політичні відносини. Вони не передбачають детальну регламентацію відносин, їх сферою діяльності є відносини, пов’язаних зі здійсненням державної влади, з формуванням представницьких органів – державних і громадських, здійсненням громадського контролю за їх діяльністю, з реалізацією прав і свобод громадян.

На думку американського політолога Аренда Лейпхарта [5, с. 19], відсутність писаної конституції у Великобританії має два важливих політичних наслідки: перше, конституція являється гнучкою тому що її може змінювати парламент таким же чином як й інші закони - звичайною більшістю голосів, а не кваліфікованим голосуванням депутатів (2/3 голосів) вищого законодавчого органу, що вимагається для внесення поправок у писані Основні Закони у багатьох інших демократичних країнах. Єдиним відступом від цієї гнучкості являється те, що опозиція, використовуючи палату лордів, може нав'язати річну відстрочу на вступ у силу подібних поправок. Другим не менш важливим політичним наслідком подібного стану речей являєтся відсутність судового перегляду так як остаточне рішення завжди залежить від парламенту, точніше парламентської більшості.

Такий стан речей у конституціоналізмі отримав назву парламентського суверенітету. Правда, відомий парламентський суверенітет Великобританії був суттєво послаблений після вступу країни до Європейського Союзу у 1973 р. Було прийнято рішення про те, що закони та інститути Європейської Спільноти (так тоді називався Європейський Союз) володіють пріоритетом перед актами національного парламенту. Це зробило можливим для громадян Великобританії використовувати процедуру судового перегляду, яка діє на рівні Європейського Союзу, зокрема звертатися до Європейського Суду Справедливості (European Court OfJustice).

Традиційними політичними інститутами характеризується парламентське право Великобританії значно більше ніж аналогічна галузь права у будь-якій іншій правовоій системі. Розвиток парламенту і парламентського права багато в чому обумовлено специфічними традиціями англійської правової системи і політико-правовою культурою країни. «Для юристів континентальної Європи англійське право завжди уявляється як щось дивне і незвичайне, писав К. Цвайгерт. – На кожному кроці вони змушені стикатися з правовими інститутами, процедурами і традиціями, яким неможливо підшукати аналогів у звичному світі правових понять континенту» [3, с. 273]. Парламентське право і парламентські процедури виникли на тому етапі, коли парламент став втрачати дорадчий характер і почав трансформуватись у законодавчий і представницький орган влади. До змісту інституту парламентських процедур слід віднести: порядок відкриття і закриття сесій парламенту; встановлення тривалості сесій і робочого дня; форми роботи палат (дебати, засідання палати, комітетів); порядок обговорення законопроектів; порядок проведення засідань і поведінки членів парламенту; визначення статусу посадових осіб палати, у першу чергу спікера; порядок публікації звітів; порядок взаємовідносин палат між собою, з іншими органами влади, наприклад, королевою, судами, з виборцями, ЗМІ тощо. Єдність трьох складових влади (законодавчої, виконавчої, судової) символізує запрошення палати общин на чолі зі спікером у палату лордів для заслуховування тронної промови монарха.

Парламентські процедури мають величезну функціональну та церемоніальну цінність. По-перше, вони забезпечують існування і функціонування парламенту в системі вищих органів влади. Історія розвитку права Англії свідчить про те, що процедури використовувались в якості інструменту обмеження королівського абсолютизму; посилення ролі парламенту в процесі розподілу влади; вибудови системи “стримувань і противаг”; визначення компетенції всіх трьох гілок влади (що особливо важливо в Англії, де існує так званий “мягкий розподіл влади”); регулювання відносин між більшістю і меншістю. Парламентські процедури виконують суттєву конституційну функцію – по своєму надають легітимність всім рішенням, які приймає парламент. Суспільство протягом віків, визнаючи сам факт існування процедур, не піддає їх сумніву, проте у тих випадках, коли суспільство такий сумнів виникає, оспорює існування тих чи інших процедур (як це було, наприклад, із заборонами публікації парламентських звітів у пресі), рано чи пізно ці процедури виходять із вживання.

Дотримання парламентських процедур також служить надійним захистом опозиції та меншості у парламенті. Цінність цього аспекту дії процедур проявляється не тільки у тому, що вони сприяють виразу протилежних точок зору, дозволяють здійснювати функцію критики уряду і тим самим узгодженню різних інтересів, точок зору для напрацювання остаточного рішення. Цінність проявляється ще й у тому, що парламентські процедури регулюють взаємовідносини між різними политичними угрупованнями всередині парламенту, створюють механізм узгодження.

Англійський парламент можна порівняти з театром. Відкриття і закриття парламенту, хід засідань, характер і манера їх проведення, правила, які виробляють самі парламентарі і яким вони підкоряються як вимогам жанру, спікер, подібний диригенту, – все це нагадує театральне дійство [2, с. 7]. Схожість проявляється і в тому, що парламент, як і театр, організм хоча й розвивається, але він консервативний, зберігає свої традиції, символи, ритуали. Сьогодні деякі з них здаються анахронізмами, прикрасами, але кожна деталь містить особливе значення – за нею стоїть багатовікова історія боротьби і компромісів, різних інтересів і амбіцій, політичних поглядів і пересудів. Церемоніал виконує особливу функцію: він фіксує у свідомості людей важливість того, що відбувається, відмічає значущість подій.

Особливе місце у «традиційному» парламентаризмі Великобританії належть палаті лордів, статус та ефективність якої сьогодні дискутується як у зарубіжній так і у вітчиняній літературі. Безспірним уявляється той факт, що будь-який правовий інститут слід оцінювати не з позицій того, коли він був впроваджений в життя, а з позицій ефективності для суспільства і держави. Класик британського конституціоналізму Уолтер Бейджхот у праці «Англійська конституція» («The English Constitution») писав: «Якщо Палата Перів буде коли-небудь змушена зійти з політичної арени, то це викличе бурхливу хвилю супротиву, яка змінить увесь існуючий статус-кво». Головним змістом цього висловлювання, на думку М. О. Алексєєва, є те, що «ліквідація палати лордів може бути порівняна з конституційною революцією, оскільки вона змінить весь конституційний устрій країни, побудований протягом тисячоліття» [1, с. 22]. Як зазначає швейцарський вчений Ю. Штайнер, функції палати лордів не зводяться до чисто символічної ролі (від неї до кабінету зазвичай делегується лорд-канцлер), однак реальна влада в сучасному парламенті налажеть палаті общин [4, с. 56]. З цією думкою не зовсім погоджується американський політолог А. Лейпхарт, який пише, що «хоча британська система бікамералізму й являється відхиленням від мажоритарної моделі демократії, але відхиленням несуттєвим: у повсякденному життя під «парламентом» в Британії розуміють майже виключно палату общин, а вищою мірою асиметрична двопалатна система може бути повною мірою названа майже унікамеральною (near-unicameralism)» [5, с. 18]. Якби то не було, після прийняття Акту про Палату Лордів 1999 р., згідно якого суттєво зменшився кількісний склад палати лордів, існує загроза перерозподілу політичних сил (партій) у парламенті і, як пише М. О. Алексєєв, згодом «верхня Палата Британського парламенту взагалі може перетворитися в інститут урядової більшості, як й нижня Палата» [1, с. 35].

Особливості еволюційного розвитку англійського парламенту неминуче ставлять питання: наскільки англійський парламентський досвід придатний там, де парламентські традиції або зовсім відсутні або були порушені перебігом розвитку політичного життя. Звернення до парламентського досвіду іншої держави, особливо насиченої традиційними інститутами, закономірностями, подіями, як це мало місце у Великобританії (процедура імпічменту, бікамералізм, повноваження спікера, фукнції комітетів, унікальність посади лорда-канцлера, наявність тіньового кабінету), дає можливість виявити те загальне, що властиве організації діяльності сучасного законодавчого і представницького органу.

Література:
1. Алексеев Н. А. Палата Лордов Британского Парламента: от Суда Короля Этберта до революции Премьера Т. Блэра (825 – 2003 гг.). – М.: Изд-во БЕК, 2003.
2. Левина М. И. Парламентское право Великобритании ХVII - начала ХIХ в. – М.: Зерцало, 2000.
3. Цвайгерт К, Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права (в двох томах). – М.: Международные отношения, 1998. – Т. 1.
4. Штайнер Ю. Еурапейскія дэмакратыі. – Мн.: Лекцыя, БФС, 1996.
5. Lijphart A. Patterns of Democracy. Government Forms and Performance in Thirty Six Countries. New Haven London: Yale University Press, 1999.  

0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.