facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

КОНЦЕПЦІЯ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ М. ЛУНДА

Автор Доклада: 
Назаровська І.Г.
Награда: 
КОНЦЕПЦІЯ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ М. ЛУНДА

УДК 327.5/8

КОНЦЕПЦІЯ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ М. ЛУНДА

Назаровська І.Г., аспірант
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

У статті актуалізується проблема необхідності узгодження діяльності суб’єктів превентивної дипломатії. Висвітлюються наріжні положення концепції створення міжнародної системи попередження М. Лунда.
Ключові слова: превентивна дипломатія, міжнародна система попередження, світовий превентивний режим, суб’єкти превентивної дипломатії.

The article highlights the problem of the urgent coordination of different preventive activities. Examined the bases of the concept of organizing an international system of conflict prevention by M. Lund.
Keywords: preventive diplomacy, international system of conflict prevention, worldwide preventive regime, actors of preventive diplomacy.

Необхідність використання превентивної дипломатії з метою запобігання збройним політичним конфліктам підтверджується сучасною міжнародною практикою та чисельними науковими дослідженнями. Питання успішності та ефективності застосування превентивної дипломатії завжди має вірогідний характер та залишається об’єктом дискусій. Проте це не применшує значення стратегії попередження як такої. Наприклад, помітним успіхом завершилася секретна у 1969 – 1970 роках місія заступника Генерального секретаря ООН Р. Банча від імені У Тана з приводу вирішення претензій Ірана до Бахрейну напередодні набуття останнім повної незалежності. Після завершення операції У Тан висловив думку про те, що "досконала операція – та, про яку не чутно до її успішного завершення, чи навіть та, про яку не почують ніколи" [1, с. 192]. З огляду на це, дуже часто приклади успішного застосування превентивної дипломатії лишаються невідомими широкому загалу. Отже, маємо всі підстави припускати, що випадків ефективного використання превентивної дипломатії значно більше, ніж здається на перший погляд.

На користь доцільності застосування превентивної дипломатії свідчать результати дослідження Комісії Карнегі. Комісією була підрахована різниця між вартістю діяльності по врегулюванню конфліктів та потенційними превентивними заходами. Так, міжнародна спільнота витратила близько 200 млрд. дол. США на втручання у сім значних конфліктів 90-х років у Боснії, Герцеговині, Сомалі, Руанді, Гаїті, Персидській затоці, Камбоджі та Сальвадорі, не враховуючи Косово та Східний Тимор. У результаті превентивного втручання міжнародна спільнота могла б заощадити майже 130 млрд. дол. США [2]. У будь-якому випадку, доцільність застосування превентивної дипломатії наразі не ставиться під сумнів, навіть попри те, що питання визначення її ефективності лишається дискусійним.

Одним з вирішальних факторів ефективного впровадження превентивної дипломатії у міжнародній практиці наукова спільнота Інституту миру США визначає щільну, багатосторонню та скоординовану співпрацю міжнародних акторів [3]. За таких умов питання дослідження співвідношення та узгодження діяльності потенційних суб’єктів превентивної дипломатії є особливо актуальним, оскільки мотивує зовнішніх акторів до мобілізації та активної взаємодії з приводу запобігання збройним політичним конфліктам.

Незважаючи на те, що з кожним роком до процесу попередження збройних політичних конфліктів залучаються нові актори, розширюється коло превентивних заходів та інструментів, загальний підхід міжнародної спільноти до превентивної дипломатії й досі носить фрагментарний та спорадичний характер. До кола головних суб’єктів превентивної дипломатії відносять: окремі держави, міжнародні, регіональні та неурядові організації [1; 3]. Кожен з них має певні переваги та недоліки, власні, відмінні від інших, юрисдикцію, мандат, спонсорів та електорат, проте діє переважно індивідуально, не маючи чіткого уявлення про діяльність інших суб’єктів. Деякі завдання виконуються однобічно різними організаціями, розподіляються в межах їхніх ієрархій, проте не узгоджуються між ними. За таких умов превентивна діяльність набуває розсіяного характеру: зусилля різних сторін спрямовуються нерівномірно, відбувається недоцільне використання ресурсів через надмірну увагу до одних та нехтування іншими потенційними конфліктами.

Наявна картина нескоординованої превентивної діяльності є відображенням відсутності будь-якої загальновизнаної міжнародної системи попередження – узгодженого механізму, за допомогою якого географічно визначаються юрисдикції, покладаються функціональні обов'язки, формулюються норми та процедури й розподіляється відповідальність між різними акторами. Проте не кожна формалізована система світового масштабу з високим рівнем інтеграції може бути реалізована. Превентивна дипломатія завжди потребуватиме спонтанних дій та унікальних можливостей різноманітних акторів при запобіганні потенційним збройним політичним конфліктам. Таким чином, успіх превентивної дипломатії в майбутньому полягає у заснуванні світового загальновизнаного превентивного режиму, що функціонує на постійній основі, а також у безпосередньому превентивному втручанні під час кризової ситуації.

Серед наукових кіл існує декілька моделей загальної системи превентивної дипломатії, побудованих за принципом надання переважної більшості повноважень одному з суб’єктів превентивної діяльності. Так, відповідно до різних підходів домінуючу роль мають відігравати Організація Об'єднаних Націй, регіональні організації, неурядові організації та окремі держави (наприклад, США) [3, p. 195-200]. На противагу цим підходам М.Лунд запропонував концепцію заснування багатосторонньої та багаторівневої системи попередження конфліктів або превентивного режиму, який сприяє більш доцільному та узгодженому використанню відповідних політичних, моральних та матеріальних переваг різноманітних суб'єктів превентивної дипломатії. В основі координування превентивної діяльності лежить зіставлення переваг та недоліків залучених учасників й відповідний до нього розподіл повноважень [3, p. 169-201].

Побудова багатосторонньої та багаторівневої системи попередження має відбуватися за двома основними напрямами. Перший напрям – превентивна дипломатія на постійній основі, або структурне запобігання – передбачає інституціоналізацію формальної та впорядкованої структури, яка визначає для кожного актора коло обов’язків, уповноважує його до виконання, а також притягує до відповідальності. Другий напрям передбачає ефективне попередження конфлікту в короткі строки – оперативне запобігання.

Елементи ??структури превентивного режиму мають бути вільно пов'язані в єдину систему, але функціонувати вельми автономно. Базова структура системи має бути організована шляхом розподілу завдань як вертикально, так і горизонтально.

Вертикальна диференціація превентивної діяльності забезпечується шляхом покладання відповідальності за попередження потенційного збройного політичного конфлікту на учасників локального рівня – безпосередні сторони конфлікту, а також за необхідності субрегіональні та регіональні організації, до складу яких вони входять. Такий тип превентивної діяльності може заохочуватися іншими регіональними організаціями та ООН шляхом непрямого втручання, стимулювання, підтримки чи нагляду.

Перший нормативний принцип глобальної системи попередження викладений у Главі VI Статті 33 Статуту ООН, що вимагає вирішення конфлікту сторонами шляхом переговорів, відновлення довіри, розслідувань, посередництва, примирення, арбітражу, судового врегулювання, звернення до регіональних установ та домовленостей чи інших мирних засобів [4]. Лише небажання та неможливість ефективного застосування конфліктуючими сторонами вищезазначених методів за власною ініціативою без допомоги третьої сторони є першими ознаками перенесення відповідальності за попередження конфлікту на суб’єкти превентивної дипломатії регіонального рівня.

Механізми запобігання збройним політичним конфліктам були створені та розробляються в межах таких регіональних організацій як Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація Африканської Єдності (ОАЄ), Організація Американських Держав (ОАД), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та інші. Превентивні методи, які вони використовують, та норми, які вони підтримують, переважно базуються на традиційних регіональних звичаях та практиках й вважаються більш прийнятними, ніж методи та норми організацій глобального рівня. Ефективність власної превентивної діяльності на практиці довели регіональні та субрегіональні організації Західної Європи та Латинської Америки. Спільноти інших регіонів переважно характеризуються браком політичної волі та матеріальних ресурсів, тому потребують залучення до процесу попередження збройного політичного конфлікту організацій глобального рівня.

Основна роль міжнародної спільноти та ООН полягає в мобілізації колективного потенціалу та наданні підтримки національним прагненням щодо попередження збройних політичних конфліктів та допомоги у створенні національного потенціалу в цій сфері. Будучи універсальною організацією на відміну від урядів та неурядових організацій, ООН володіє міжнародним правовим авторитетом, що визнається 192 країнами-членами, а попередження конфліктів є одним з головних зобов’язань країн-членів, що викладені в Статуті ООН.

Розподіл повноважень та зобов'язань, що є необхідною умовою встановлення багатосторонньої системи попередження конфліктів, має відбуватись не лише в межах вертикальної ієрархії, але й у горизонтальному вимірі. На кожному з вертикальних рівнів – місцевому, регіональному і глобальному – суб’єкти превентивної дипломатії повинні брати участь у всебічній співпраці, координувати свої дії, об'єднувати ресурси, й розподіляти обов'язки відповідно до умов наявної конфліктної ситуації з метою попередження збройного протистояння на найбільш ранній стадії зародження політичного конфлікту.

Зростаючий інтерес до попередження збройних політичних конфліктів серед великої кількості міжнародних суб’єктів свідчить про можливість отримання взаємної користі внаслідок щільної співпраці та скоординованої діяльності на регіональному та державному рівнях. Переважно економічний підхід до превентивної дипломатії сприяє об'єднанню ресурсів та здійсненню спільної стратегії з метою попередження збройного політичного конфлікту.

Таким чином, запропонована М. Лундом модель, що прагне поєднати переваги різних суб'єктів превентивної дипломатії, являє собою загальну концепцію, яка окреслює основні елементи, принципи та можливості побудови світового багатостороннього превентивного режиму. Саме поєднання наведених вище характеристик є передумовою ефективного реагування на виклики та загрози сучасності за умови доцільного використання обмежених ресурсів національними урядами, міжнародними, регіональними та неурядовими організаціями в процесі попередження збройних політичних конфліктів.

Література:
1. Preventive diplomacy: stopping wars before they start / Ed. by Kevin M. Cahill. - London, 2000. – 330 p.
2. Preventing deadly conflict: Final report / Carnegie Commission on preventing deadly conflict. — N.Y.: Carnegie Corporation of New York, 1997. – 256 p.
3. Michael S. Lund. Preventing violent conflicts: a strategy for preventive diplomacy / Michael Lund. – Washington, D.C.: United States Institute of Peace Press, 2001. – 223 p.
4. Устав Организации Объединённых Наций и Статут Международного Суда. – М. 1981. 
5. Бутрос-Галі Б. Порядок денний для миру. Превентивна дипломатія, миротворчість і підтримання миру. – Нью-Йорк: ООН, 1992. – 500 с. 

0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.