facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ПЕРЕСТОРОГИ ТА ЗАГРОЗИ У СФЕРІ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ

Автор Доклада: 
Шелест Є. О.
Награда: 
ПЕРЕСТОРОГИ ТА ЗАГРОЗИ У СФЕРІ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 65.012.4 (477)

ПЕРЕСТОРОГИ ТА ЗАГРОЗИ У СФЕРІ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ

Шелест Євгенія Олександрівна, аспірант
Хмельницький національний університет

Досліджено проблеми формування та реалізації експортного потенціалу машинобудівної галузі України та можливі їх наслідки щодо економіки України в цілому
Ключові слова: експортний потенціал, технологічний експорт, машинобудівна галузь, загрози, реалізація, конкурентоспроможний експорт

The problems of forming and realization of export potential of machine-building industry of Ukraine and their possible consequences in relation to the economy of Ukraine on the whole are investigated
Key words: export potential, technological export, machine-building industry, threats, realization, competitive export

Конкурентні виклики, які постають перед економіками практично усіх держав світу у період повільного післякризового відновлення та виходу із економічної депресії до того ж на тлі надзвичайних подій у Японії, спонукають їх до посилення прагматизму, протекціонізму і навіть «агресивності» у сфері зовнішньоекономічної діяльності. За таких умов високорозвинені країни з ринковою економікою корегують свої експортні стратегії, спрямовуючи їх, насамперед, на «інтелектуалізацію» експортних виробів, що характеризуються і без того високими техніко-економічними показниками, на підвищення надійності, енергоефективності останніх, безпеки їх експлуатації, зниження ціни, покращення сервісного обслуговування, дизайну, забезпечення екологічності. Крім того вони орієнтуються і на розвиток внутрішнього ринку, сприятливе законодавче забезпечення, зокрема щодо встановлення податкових пільг експортерам, підтримку інновацій, розвиток малих організаційних форм господарювання, створення спеціальних економічних зон тощо. Нині уряди таких країн, а також керівники потужних міжнародних та великих національних компаній здійснюють пошуки нових механізмів нарощування та підвищення ефективності використання експортного потенціалу.

На жаль, зовнішньоекономічна конкурентоспроможність України, хоча і має немалі резерви, проте бажає бути значно кращою та позиціонує Україну, як країну, яка не належить до кола високорозвинених і перебуває, поки-що, на периферії світового економічного розвитку. Доречно зауважити, що Х. Креспо та Ю. Вюрц на основі результатів дослідження різноманітних показників 45 країн обґрунтували висновок щодо стимулюючої ролі експорту для країн, які розвиваються, безперечно, за умов постійного зростання ефективності виробництва та вдосконалення якості продукції [1, с. 33]. Забезпечення інтенсифікації процесів формування та реалізації експортного потенціалу вважаємо визначальним і у прагненні України стати повноцінним учасником світових економічних процесів.

Однак структура вітчизняного експорту, на нашу думку, є досить нераціональною, а гіпертрофована залежність економіки держави від розвитку сировинних галузей призводить до її неспроможності гідно конкурувати з іншими учасниками міжнародних економічних відносин. Подібну точку зору мають багато вітчизняних науковців-економістів і не тільки. До прикладу, Малащук Д.В., наголошує на тому, що структура зовнішньої торгівлі України не відповідає сучасним тенденціям на світовому ринку і характеризує низький якісний рівень багатьох традиційних і потенційних експортних товарів [2, с. 27-32], а Конченко К.О. висловлює думку про те, що характерною особливістю зовнішньоекономічних зв’язків України в галузі експорту є його сировинна спрямованість, при цьому проблема України не в самому експорті сировини, а в тому, що вона мало експортує промислових товарів і не адаптувалась до тих процесів «інтелектуалізації», що мають місце у світовій торгівлі [3, с. 5].

Красномовною є також інформація про те, що: обсяги експорту в розрахунку на душу населення в Україні вдвічі менші, ніж у Болгарії та Росії, втричі - ніж у Польщі, вчетверо – ніж у Хорватії, вдесятеро – ніж в Угорщині та вдванадцятеро – ніж у Чехії [4, с. 127-129 ], натомість показники експорту сировини та продукції з низькою питомою вагою доданої вартості у 4-10 разів перевищують аналогічні характеристики Чехії, Угорщини та Польщі [5, с. 78-88]; за останні роки лише 4,5 % загальної кількості вітчизняних підприємств випускали високотехнологічну продукцію [6]; в обсязі українського експорту до країн ЄС понад 70% становить продукція з невисоким рівнем доданої вартості та незначним рівнем технологічності, водночас частка машин, приладів, устаткування в експорті України до країн ЄС становить лише 10%. Усе це, очевидно, свідчить про не дуже привабливі якісні показники вітчизняних товарів та достатньо високу їх собівартість, неефективність маркетингових заходів, хиткість позицій українських експортерів на міжнародних ринках.

Частково схожі міркування висловлює у своїх працях і вітчизняний науковець Микитюк М.В. [7].

Такий стан, на нашу думку, є надто небезпечним для України, адже упродовж кількох останніх десятиліть пріоритетним у втіленні в життя зовнішньоторговельних концепцій розвинутих країн світу є примноження в їхній експортній структурі несировинної частки з високим рівнем доданої вартості. Це утримує їх конкурентні позиції на світових ринках, спонукає до невпинного впровадження інноваційних стратегій, виробництва високотехнологічної продукції, забезпечення її експортування, що значною мірою захищає економіки таких країн від зовнішньоекономічних стресів, зокрема різкого підвищення конкуренції на світових ринках, спаду попиту тощо. Натомість, сировинна структура експорту, що значною мірою притаманна й Україні є, як правило, свідченням відсталості держави та низької міжнародної конкурентоспроможності її економіки і приховує ряд загроз у перспективі. Серед них: проблеми з інвестуванням, а відтак і з інноваційною діяльністю; спад попиту на висококваліфіковану робочу силу, яку пізніше швидко не відновити; проблеми з енергоресурсами, що вичерпуються при одночасному зростанні цін на них; посилення монополізації сировинних ресурсів; соціальні негаразди; політична нестабільність тощо. То ж якщо терміни існуючого економічного стану в Україні продовжаться, то вона з великим ступенем вірогідності має нагоду опинитися аутсайдером в усіх сферах міжнародного життя, у тому числі не зможе збувати навіть той невеликий обсяг порівняно високотехнологічної насьогодні продукції, не те щоб завоювати нові ринки. Адже, проаналізувавши еволюцію міжнародної торгівлі протягом останнього десятиліття, неважко спрогнозувати подальшу технологізацію експортної пропозиції з одночасним зменшенням частки сировинної складової у світовому випуску продукції, що, безумовно, ще більше поглибить залежність країн, які розвиваються, від індустріальних, оскільки їхня зовнішня торгівля базується на сировині або на продуктах з низьким рівнем доданої вартості [8].

Збігаються з такою думкою і результати дослідження доктора економічних наук, професора Шевчука В.О., який стверджує, що технологічний експорт визначає до 40 % динаміки промислового виробництва. Навпаки, збільшення сировинного експорту погіршує динаміку економічного розвитку. Зростання технологічного експорту на 10 % збільшує промислове виробництво на 0,8 % [9]. До схожого висновку схиляються й за кордоном. Зокрема, зарубіжні вчені Д. Херзер, Ф. Новак-Лехман та Б. Сіліверстовз доводять, що сировинний експорт провокує залежність економіки держави від кон’юнктури світових ринків, є занадто чутливим до цінового чинника, а також не вимагає впровадження новітніх технологій, хоча саме технологічна складова є основоположною щодо впливу експорту на економічне зростання [10, c. 28].

Зважаючи на вищевикладене, не викликає сумнівів, що лейтмотивом подальшого економічного розвитку України повинні стати інституційна, економічна та організаційна підтримка саме технологічних галузей, у тому числі й машинобудування, яке не лише є експортоорієнтованою галуззю, але й основою інтенсифікації та утвердження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку української економіки.

На важливості стимулювання експорту машинобудівної продукції як запоруки економічного зростання, підвищення не тільки економічної, а й політичної потужності країни, наголошує чисельна когорта українських економістів та політиків [2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 12]. Питання необхідності підвищення та удосконалення експортного потенціалу України висвітлюються у роботах C. Пирожкова, Я. Жаліла, В. Бесєдіна, А. Сухорукова, М.Крижанівського, О.Білоруса, Б. Губського та багатьох інших науковців. Відтак, не доводиться сумніватися у тому, що однією з домінуючих проблем-завдань сучасності для України є необхідність підвищення рівня її експортного потенціалу загалом та стратегічних галузей зокрема. Наразі мова йде про машинобудування, яке, будучи однією з небагатьох галузей промисловості, що має історично закладений науково-технічний потенціал для розвитку, сприяє її експортним можливостям.

То ж справедливо наголошується, що ефективне входження у світогосподарську систему для України можливе лише за умови перетворення її у країну-експортера високотехнологічних, наукомістких виробів, товарів з високою доданою вартістю, до яких у першу чергу належить продукція машинобудівної галузі промисловості. На сьогодні рівень українського експорту продукції машинобудування не відповідає можливостям та рівню вимог світового ринку. І однією з головних причин цього є недостатня організаційна, фінансова і структурна підготовленість вітчизняних підприємств машинобудівної галузі до діяльності в умовах ринку. Досвід зовнішньоекономічної діяльності, набутий у попередні часи, де в чому застарів, а в інших випадках його було з часом втрачено. Саме тому таким актуальним та важливим постає завдання системного використання найсучасніших маркетингових заходів для реалізації та розвитку потенційних експортних можливостей української машинобудівної промисловості, відповідної переорієнтації її на зовнішні ринки, товарної та регіональної диверсифікації експорту. Крім того, нагальність та актуальність подальшого теоретичного дослідження цих проблем для вітчизняної економіки значно зросла в умовах світової фінансової кризи останніх років [13, с. 3].

Криза, що розгорталася у світі протягом 2008-2009 років, особливо яскраво продемонструвала структурну відсталість української економіки, її неготовність до різких коливань попиту та загострення конкуренції на сировинних ринках. Найскладніших випробувань промисловий комплекс України зазнав у 2009 році, в наслідок чого глибина падіння обсягу промислового виробництва досягла 21,9 % (рівень промислового виробництва повернувся на позначку 2003-2004 років). У цілому 2009 рік закінчився падінням ВВП на 15,1 %. Вперше за останні 10 років в економіці збитки підприємств перевищили прибутки на 31,6 млрд гривень [14, с. 3].

Наразі лише машинобудування є єдиною галуззю, де рівень виробництва вже досяг рівня кінця 2006 року [15, с. 6]. Міністерство промислової політики України очікує на поступове зростання галузі машинобудування на 3-5% щороку, починаючи з 2011-го. Про це заявив міністр промислової політики України Дмитро Колєсніков, коментуючи стан справ у галузі: «Перспективу в цій галузі ми бачимо так: у цьому році падіння виробництва зупиниться і стабілізується, а з 2011 року до 2013 року почнеться поступове зростання виробництва з темпом 3-5%». Мінпромполітики зробило детальний аналіз фінансово–кредитного стану машинобудівних підприємств та можливостей розширення їх внутрішнього ринку при максимальному збереженні експортного потенціалу, який становить для цих галузей від 50 до 70% [16].

До кінця березня має з’явитися оновлена Мінпромполітики версія Державної програми розвитку машинобудування на 2006 — 2011 роки, а також аналогічний документ, який охоплює період з 2012 по 2017 рік. Можливо, у цих документах і буде закладено механізми, які дозволять машинобудуванню посісти належне місце у вітчизняній економіці. Допоки промислову політику у країні немає підстав називати достатньо ефективною.

Державна стратегія в машинобудуванні розроблялася на тлі досить оптимістичних прогнозів експертів: вони обіцяють стійке зростання у найближчі три-чотири роки. Відповідно до звіту Ukrainian economic trends forecast, підготовленого фахівцями аналітичної групи Da Vinci, цього року вітчизняний машинобудівний комплекс відіграватиме роль одного з головних драйверів зростання обсягів промислового виробництва країни взагалі. При цьому вони відзначають, що збереження за українським машинобудуванням ролі двигуна всієї економіки напряму залежить від подолання кризових явищ у Росії. А от аналітики ІК Astrum Investment Management уважають, що темпи зростання обсягів виробництва в галузі все-таки значно знизяться — до 15%. Оскільки вагонобудування, яке лідирує зараз, вже й так перебуває на піковому рівні й уповільнить узятий торік розгін. Зате із прискоренням рухатиметься автомобілебудування завдяки відновленій системі кредитування. І вже до 2012 року, уважають фахівці Мінпромполітики, галузь нарешті з обсягів виробництва досягне докризового максимуму. Утім, незалежні експерти схильні вважати, що це станеться не раніше 2013—2014 років. А отже, у цілому у фазу власне зростання українське машинобудування ввійде в 2013—2015 роках. Наскільки воно цим завдячуватиме державній програмі, залежить як від її змісту, так і від її виконання [17, с. 7].

Відтак, щоб Україні в найближчому майбутньому не перетворитися з країни поки-що невикористаного потенціалу у країну назавжди втрачених можливостей необхідно уже сьогодні виробити і прискореними темпами зреалізовувати прийнятні для її умов стратегічні засади розвитку, у тому числі щодо підвищення обсягу та ефективності експорту, насамперед, продукції машинобудування, оптимізації його товарної і географічної структури, інтенсифікації інноваційної та інвестиційної кампаній, удосконалення маркетингових та інших заходів, які забезпечуватимуть надійну конкурентоспроможність вітчизняних машинобудування, економіки та в цілому всієї держави Україна у світовому економічному просторі.

Література:

  • 1. Cuaresma J., Wörz J. On Export Composition and Growth / J.Cuaresma, J.Wörz // Review of World Economics. - 2005. - Vol. 141. - No.1. - P. 33-49
  • 2. Малащук Д. В. Україна на світовому ринку машинобудівної продукції / Д. В. Малащук // Зовнішня торгівля. - 2007. - №1 (30). - С. 27-32
  • 3. Конченко К. О. Науково-методичні основи державного регулювання товарної структури експорту : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. екон. Наук : спец. 08.02.03 «Організація управління, планування і регулювання економікою» / К. О. Конченко . – К., 2000. – 19 с.
  • 4. Сальник О. М. Шляхи підвищення експортного потенціалу України / О. М. Сальник // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - № 1. - С. 127-129
  • 5. Вірван Л. Проблеми і перспективи у міжнародній торгівлі / Л. Вірван // Фінанси України. – 2003. - № 5. – С. 78-88
  • 6. Горбулін В. Стратегії української промисловості / В. Горбулін [Електронний ресурс]: Дзеркало тижня.
  • 7. Микитюк М. В. Міжнародна торгівля продукцією машинобудування в Україні / М. В. Микитюк [Електронний ресурс]: Сьома Міжнародна науково-практична інтернет-конференція „Простір і час сучасної науки".
  • 8. Клименко І. Тенденції міжнародної торгівлі в 2010 році: ризики та можливості для України. Аналітична записка / І. Клименко, І. Ус. [Електронний ресурс]: НІСД. – Режим доступу: http://niss.gov.ua
  • 9. Шевчук В.О. Засоби стимулювання технологічного експорту / В.О. Шевчук [Електронний ресурс]: Уманський державний аграрний університет. 
  • 10. Herzer D., Export-Led Growth in Chine: Assessing the Role of Export Composition in Productivity Growth / D. Herzer, F. Novak-Lehmann, B. Siliverstovs // Discussion Papers. – 2004. - № 103. – 28 р.
  • 11. Пирець Н.М. Шляхи стимулювання експортного потенціалу України / Н.М. Пирець // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Донецк : ДонНУ, - 2004. - С. 271—273
  • 12. Юхименко В. В. Експортний потенціал України / В. Юхименко // Політика і час. ? 2001. - № 12. - С. 35-41
  • 13. Мартьянов О. І. Особливості експортного маркетингу продукції машинобудування України в Азіатському регіоні : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. екон. Наук : спец. 08.06.02 «Підприємництво, менеджмент та маркетинг» / О. І. Мартьянов . – К., 2000. – 20 с.
  • 14. Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік: Закон України вiд 20.05.2010 № 2278-VI // Голос України. – 2010. – 2 липня. – № 120. – С. 3
  • 15. Розвиток промислового потенціалу України в процесі післякризового відновлення / О. В. Собкевич, А. І. Сухоруков, В. Г. Савенко [та ін.]; за ред. Я. А. Жаліла. – К. : НІСД, 2010. – 48 с.
  • 16. Українська машинобудівна галузь показала зростання майже на 33 % за січень-вересень цього року [Електронний ресурс]: NEWSru. ua. 
  • 17. Герасимова О. Медом цукор не зіпсуєш / О. Герасимова // Українська технічна газета. – 2011. - № 7 (162). – С. 
7
Ваша оценка: Нет Средняя: 7 (1 голос)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.