facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

НАУКОВІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ГАРМОНІЙНИМ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Автор Доклада: 
Черняк В. І.
Награда: 
НАУКОВІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ГАРМОНІЙНИМ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
НАУКОВІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ГАРМОНІЙНИМ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

УДК 330.342:338.24

НАУКОВІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ГАРМОНІЙНИМ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Черняк Володимир Іванович, к.т.н., доцент
Державний вищий навчальний заклад «Національний гірничий університет»

 

У статті розглядаються базові принципи формування теорії управління гармонійним розвитком соціально-економічних систем: системності, гармонійності, рекурсивності та понятійної спадкоємності.
Ключові слова: система, гармонія, рекурсія, понятійна спадкоємність

The article considers the basic principles of forming the theory of harmonious development of social and economic systems management: systemacity, harmoniccity, recursivity and conceptual continuity.
Key words: system, harmony, recursion, conceptual continuity

Йде час. Змінюється «мова» якою людство відображує те, що відбувається навколо. Змінюються не тільки сама мова, а й процедурні підходи до вирішення завдань, що постають перед людиною. Ще років сто тому, якби хтось почав розповідати про те, що можна вільно спілкуватися і бачити один одного, знаходячись на різних кінцях земної кулі, або за кілька годин облетіти навколо неї, то таку людину вважали б лише за «великого вигадника». А питання, наприклад, про «управління підприємством на основі процесного підходу, з використанням системи збалансованих показників» й взагалі не мало б сенсу на обговорення, оскільки не існувало більшості з цих понять.

Російський вчений В. Єфімов, так характеризує сучасну тенденцію цих змін: «На стыке II и IIIтысячелетия произошла смена логики социального поведения и все алгоритмы утратили свою былую работоспособность. Суть этого явления в том, что обновление информации в общественном сознании происходит по двум каналам – биологическому и социальному. Если раньше однажды усвоенных знаний хватало на всю жизнь, то сейчас они устаревают через 5-10 лет. Это и приводит к смене логики социального поведения. В прошлые тысячелетия в течение всей жизни человек имел некие маяки и устойчивые ориентиры, мог жить в режиме однажды отработанных поведенческих алгоритмов.… Иное дело сегодня. Жить на автопилоте, по единожды установленному компасу не получится. Ориентироваться в быстро меняющемся жизненном пространстве можно только в режиме online. И требования к сознанию человека радикальным образом меняются. Он должен быть адаптирован к окружающей среде каждую секунду на основе личных представлений и подсказок души» [1].

Обсяги доступної інформації, яка тим чи іншим чином може сприяти прийняттю рішення, та швидкість її «оновлення» починають перевищувати функціональні можливості мислення. Наявність «надмірної» інформації значно ускладнює процес «раціонального вибору» як в побутовій, так і в професійній сферах діяльності людей. Так, на допомогу приходять все більш потужні інформаційні технічні засоби та технології. Але й це привносить відповідні складнощі у процес пізнання. Для вирішення одного й того ж наукового або прикладного завдання породжується значна кількість програмних методичних інструментів і здійснити обґрунтований вибір будь-якого з них стає дедалі складнішим.

Але найбільшу проблему зараз перед науковцем, на наш погляд, представляє визначення фундаментальних засад свого дослідження, оскільки сучасна ситуація у класичній науці все більше починає нагадувати біблейське «вавилонське стовпотворіння». Замість інтеграції та пошуку спільної мови, ми спостерігаємо за народженням все нових та нових наукових напрямків та дисциплін. Буквально, будь-яке уточнення любого наукового поняття або визначення терміну призводить до того, що науковець намагається сформувати «свою наукову школу» або запровадити «новий методологічний підхід» до дослідження. Кожна предметна область науки намагається «застовпити» та вживати свої визначення об’єктів та явищ, які є здобутками загального знання.

Безумовно, це об’єктивне явище розвитку науки, але за часто, дослідники забувають при синтезуючу роль створення нового, й замість інтегрування досягнень в існуючу систему знань, все більш схиляються в пошук й деталізацію безмежних відмінностей від неї.

Заявлені у назві роботи засади теорії гармонійного розвитку соціально-економічних систем включають 4 базові принципи, які тим чи іншим чином зустрічаються в будь якій класичній або новітній теорії.

1. Принцип системності.

Як ба нам не хотілося, щоб дійсно було «система – все і все – система», сама «система» це перш за все лінгвістична категорія. Якою б кількістю слів ми не формулювали б визначення цього терміну, воно ніколи не буде у повній мірі відповідати кількісним та якісним ознакам того чи іншого об’єкту реальності, оскільки:

Ми можемо скільки завгодно наділяти «систему» все новими й новими властивостями, але вже зараз жоден науковець, який відзначає що «використовував системний підхід чи то методи системного аналізу», не зможе з впевненістю сказати, чи усім ознакам системності (ієрархічності, самоорганізованості, емерджентності. синергізму і т.д.) відповідають сформульовані завдання, використані методи дослідження та отримані висновки й результати. Й по мірі виникнення все нових і нових «властивостей систем», це поняття просто втратить будь який сенс використання в міру його неконкретності та ступеню невизначеності.

Але цьому можна досить легко запобігти, якщо просто визнати, що «системність» це не властивість навколишнього світу, а лише одна з здібностей нашого, людського мислення. Це лише абстрактна конструкція нашого розуму, яку ми використовуємо для того, щоб якимось чином обмежити обсяг інформації, використовану при побудові «образу» тієї чи іншої ситуації або об’єкту. Відмінність «системи» від іншого «образотворчого» засобу - «моделі», визначається його конструктивними особливостями, які полягають в тому, що невід’ємною, обов’язковою часткою «системи» є наявність «надсистеми» та «підсистеми» (рис. 1).

Схематичне представлення «моделі» та «системи»

Рис. 1 - Схематичне представлення «моделі» та «системи»

Якщо можна сформувати «модель людини», «модель машини» і т.д., то «системи» відокремленого об’єкту не існує. Якщо ми хочемо розглянути «людину» як систему, то повинні визначити конкретну ієрархію ситуації, наприклад «підприємство (надсистема) – людина, як працівник цього підприємства (система) – родина (підсистема)», або «космос – людина – організм (здоров’я)».

Слід зважити, що системність мислення не є стихійною його властивістю, а виникла як «рекурсивна копія» (див. нижче - принцип 3) відповідних властивостей (більш високого ніж «системного» - рангу) нашого навколишнього світу в процесі його еволюції.

2. Принцип гармонійності.

Існування даного принципу визначається необхідністю існування поняття «норма». На сьогодні, в нашому бутті ми використовуємо стільки цих «норм», що ситуація коли одна й та ж «норма» стає «не нормою», а те, що вважалося «не нормальним», стає «нормою» - не викликає ніякої реакції. Окрім того, є багато сторін існування нашого суспільства в яких виділяється «норма» та «не норма», але буквально, хоча б на рівні «визначень» встановити їх практично неможливо. Наприклад, це дуже чітко видно на суспільних оцінках «багато чи мало демократії в тій чи іншій державі». Хто на сьогодні (окрім, звичайно Сполучених Штатів) візьме на себе сміливість визначити «норму» демократичності?.

Потенційні можливості співставлення різних видів «норм» вміщуються у понятті «гармонії», яке багато науковців обґрунтовано пов’язують з поняттям «золотої пропорції». [див., наприклад 2 - 4].

Графічна інтерпретація принципу гармонійності представлено на рис. 2.

Схема визначення вектору гармонійності системи

Рис. 2 - Схема визначення вектору гармонійності системи

Урахування принципу гармонійності дає можливість сформувати методичний інструментарій визначення поняття «норми», як відповідність певному (гармонійному або рівноважному) стану системи, та визначити вектор її розвитку.

3. Принцип рекурсивності.

Поняття «рекурсії», на наш погляд, найбільш змістовно відображено Анісімовим А.В. [5] за висловленням якого: «…Рекурсивно развивается наша Вселеннаяпоиски базиса материи приводят к рекурсивной модели строения вещества, дети рекурсивно «повторяют» родителей, писатели используют рекурсивные схемы в своих сюжетах, в музыке рекурсия возникает на уровне взаимодействия тем, законы художественной перспективы допускают трактовку как вариант рекурсии, даже процесс мышления человека подчиняется правилам рекурсивной организации… Неформально под рекурсией понимаем организацию сложной системы, при которой: выделяется некоторый набор базовых подсистем; система способна в процессе своего функционирования создавать неограниченное число копий базовых систем, осуществлять взаимодействие между ними, и если необходимо, уничтожать их; функционирование сложной системы заключается в функционировании активных копий базовых подсистем; при вызове копий допустимо ее изменение, определяемое ситуационной обстановкой в момент вызова. Таким образом рекурсивная система, с одной стороны, за счет создания собственных копий получает возможность неограниченного роста и усложнения, с другой стороны, эта сложность имеет организованный вид, определяемый локальными правилами функционирования».

Принципи рекурсивності та гармонійності дають змогу графічно відобразити еволюційний процес нашого Всесвіту як нерозривний ланцюг створення рекурсивних копій (рис. 3) починаючи з стадії «Великого вибуху» (позначена на графіку зіркою).

Графічне представлення концептуальних елементів

Рис. 3 - Графічне представлення концептуальних елементів теорії управління гармонічним розвитком систем як ланцюга рекурсивних перетворень

4. Принцип понятійної спадкоємності.

Сьогодні на зміну антропоцентричної концепції пізнання дійсності (яка в свій час змінила натурфілософський підхід і в центр уваги «розташувала» не природні явища та процеси, тобто відношення природа-людина, а людину та сфери її діяльності (відношення людина-людина)) приходить економічна (людина соціум), де «верхівкою» істинності та цінності життєдіяльності людини стає її «корисність» (табл. 1).

В соціальній системі економіка стає елементом «суспільної свідомості» і переходить з керованого фактора людської дійсності в керуючий. Вона стає вже не просто часткою практичної діяльності людей, а самоорганізованим її елементом, і все частіше вже не людська свідомість визначає хід та результати економічних процесів, а ці самі процеси стають «творцем» поведінки як окремих особистостей так і великих суспільних груп.

Таблиця 1 - Системна трансформація елементів процесу спілкування

Еволюційний рівень

Популяційна система

Видова система

Соціальна система

Базовий елемент структури рівня

Організм

Вид

Соціум

Системний рівень мови спілкування

Надсистема

Система

Підсистема

Об’єкти спілкування

Особа + Організм

Особа + Особа

Особа + Соціум

Форма спілкування

Почуттєвий акт

Розмова

Поведінковий акт

Одиниця мови

спілкування

Емоція

Слово

Вчинок

Критерій цінності спілкування

Задоволеність

Достовірність

Корисність

Але як вони можуть до нього «дорости», якщо для того, щоб споживати стільки, як мешканець розвинутої країни, потрібні ресурси 3-5 планет Земля. [6]. Щоб увесь світ існував в умовах «цивілізованого ринку» потрібно всього на всього на ¾ зменшити потреби споживання кожного середньо статичного американця, німця чи то француза. Та спитайте, чи згодні вони на такий крок? Відповідь буде: «закон природи – виживає сильніший». Та для чого тоді повинно було природі еволюціонувати до розумної істоти, якщо суспільство таких істот існує по законам тваринного світу. Виходить, що розумні властивості живого світу це його рудимент, апендикс?

Принцип понятійної спадкоємності визначає необхідність дотримання гармонійних пропорцій (норм) в процесі трансформації критеріїв цінності при переході від рівня відношень (спілкування) «природа (організм) – людина» до рівня «людина – соціум»).

Морально-етична складова життєдіяльності, коріння якої криються в почуттєвій, емоційній сфері людини, безумовно потребує «уваги до себе», своєї «економічної компенсації». Механізм її самореалізації спонукає людство на вкладання коштів у її розвиток. Але на жаль, у даний час, як і на протязі багатьох віків, це виливається у витрати на вже існуючи гуманітарні цінності (картини, скульптурні та архітектурні раритети, коштовності і т.д.), які мабуть у багато разів перевищують витрати на створення «нових».

Глобальні процеси погіршення стану навколишнього середовища, скорочення програм державної підтримки гуманітарного розвитку людства і передача їх на «відкуп» благочинним та некомерційним організаціям - все це тривожні дзвіночки для людства та наукової спільноти, зокрема.

Література:

1. Ефимов В.. Интервью в газете «Деловой Петербург» // «Публика», №29 (450), 21 июля – 27 июля 2009 года.
2. Стахов А., Слученкова А., Щербаков И. Код да Винчи и ряды Фибоначчи. – Спб.: Питер, 2007.- 320 с.
3. Коробко В.И. Золотая пропорция: некоторые философские аспекты гармонии. М., Изд-во АСВ, 2000. -208 с.
4. Крючкова І.В. Макроекономічні чинники і закон золотого перетину // Економіст. – 2005. – № 9. – С.26-30.
5. Анисимов А.В. Информатика. Творчество. Рекурсия. – Киев: Наук. думка, 1988. – 224 с.
6. «Живая планета-2008». Доклад Всемирного фонда дикой природы (WWF), 2008.- 50 с.

0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.