facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ АГРОПІДПРИЄМНИЦТВА

Автор Доклада: 
Борисова В. А.
Награда: 
ЕКОЛОГІЗАЦІЯ АГРОПІДПРИЄМНИЦТВА

УДК 334:504.062.2

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ АГРОПІДПРИЄМНИЦТВА

Борисова Вікторія Анатоліївна, д.е.н., професор
Сумський національний аграрний університет

У статті обґрунтовано напрями екологізації підприємницьких структур в аграрній сфері, запропоновано економічні стимули для покращення агроекологічного стану сільськогосподарських земель і введення штрафних санкцій за його погіршення.
Ключові слова: агропідприємництво, екологізація, економічне стимулювання, природокористування, сільськогосподарське виробництво.

In the article the directions for ecologization of business structures in the agrarian sector were justified. The author suggested the economic incentives for improving ecological condition of agricultural land resources and the introduction of penalties for its deterioration.
Keywords: agricultural business, ecologization, economic incentives, environmental management, agricultural production.

Вступ. Ринкове середовище забезпечує свободу вибору напрямів і методів господарювання, прийняття самостійних рішень та визначення певної стратегії, що сприяє розвитку підприємницької діяльності. Підприємництво є складним явищем, яке в практичній площині включає підприємницьке середовище, особистість підприємця, підприємницьку діяльність. Розвиток підприємництва можливий лише за умови економічної свободи, зацікавленості, відповідальності, економії витрат, новаторства, конкуренції; досягнення внутрішньогосподарської синергії, регулювання та контролю.

Розвиток сільського господарства, яке безпосередньо пов'язано з навколишнім природним середовищем, в Україні обмежений загостренням екологічних проблем. Впродовж свого існування люди для задоволення потреб у продуктах харчування і сировини використовували природні ресурси, не турбуючись про їх відновлення. Сучасне агропромислове виробництво здійснюється в складних умовах зростаючого навантаження на довкілля і його забруднення. Відсутність науково обґрунтованої системи сільськогосподарського природокористування зумовило значне зниження відтворювальної спроможності біосфери, екологічної стійкості агроландшафтів, природної родючості ґрунту та розвиток ерозійних процесів [2]. Тому формування економічної стратегії екологічного розвитку підприємницьких структур є важливим елементом функціонування економіки країни.

Дослідженню проблеми раціонального використання природних ресурсів в АПК і екологізації виробництва присвятили наукові праці такі вчені, як: С.І. Дорогунцов, В.М. Трегобчук, М.М. Федоров; економіці й організації природокористування – М.М Лук’янчиков, І.М. Потравний; розвитку підприємницької діяльності в аграрній сфері – Ю.О. Лупенко, М.Й. Малік, Л.В. Романова, А.В. Чупіс, О.Г. Шпикуляк; менеджменту навколишнього природного середовища – П.І. Коренюк та ін. Проте, ряд проблем, пов’язаних з економічними аспектами екологізації агропідприємництва, потребують додаткових досліджень.

Метою статті є обґрунтування економічної доцільності екологічного підприємництва в аграрній сфері; для проведення дослідження необхідно вирішити такі завдання:

  • - визначити сутність екологічного підприємництва;
  • - обґрунтувати напрями екологізації агропідприємництва;
  • - з’ясувати особливості економічного стимулювання за покращення агроекологічного стану сільськогосподарських земель і введення штрафних санкцій за його погіршення.

Виклад основного матеріалу. Підприємництво як економічна категорія відображає, насамперед, відносини власності, які є основою виробничих відносин. Тому підприємництво як діяльність, зорієнтована на зростання цінності (вартості) капіталу, буде розвиватися там, де є можливість отримати від цього прибуток, власну вигоду [4].

Власність, яка має вартісну оцінку своєї економічної цінності та здатна приносити додаткову вартість, є капіталом певного власника. Якщо у власності знаходяться природні ресурси, використання або користування якими приносить додаткову вартість, то питання про екологізацію підприємницької діяльності має виключне значення. Існують різні підходи до визначення сутності додаткової вартості, основні з них – це з точки зору політичної економії, розвинутої К. Марксом, та фізичної економії, прихильниками якої були Ф. Кене, український вчений С.А. Подолинський та ін. Представники другого напряму в основу виробництва додаткової вартості ставили землю, маючи на увазі гумусний шар планети. “Тоді ще не усвідомлювали, що родючість зумовлена діяльністю Сонця, яке протягом багатьох мільйонів років створило на землі тоненький органічний шар – живе дзеркало, що є відображенням космосу” [7]. З точки зору С.А. Подолинського, додаткова вартість – це додаткова енергія Сонця, яку людство використовує для свого прогресу [5]. Залишилися нотатки К. Маркса, які свідчать про його прихильне ставлення до ідей С.А. Подолинського.

Додаткова вартість у глобальному масштабі – це загальнолюдський приріст енергії. На додаткову вартість треба дивитися як на приріст енергії, яка зрештою стає людськими організмами, містами, заводами, транспортними магістралями тощо. Аналізуючи вартість з точки зору закону збереження та перетворення енергії, стає зрозумілим, що праця як така – без участі у ній продуктивних сил природи – не дозволила б нам побудувати потужну індустрію. Повинні існувати певні умови в природі, які роблять людську працю або високопродуктивною, або взагалі непродуктивною.

Розвиток підприємницької діяльності в аграрній сфері необхідно здійснювати з урахування екологічного фактору тому, що земельний капітал виконує подвійну функцію – як базис розміщення виробничих сил та як засіб виробництва. Специфіка останньої функції полягає у якості земельного капіталу, що визначається родючістю ґрунтів – енергетичної складової розвитку суспільства, забезпечення його добробуту.

Аналіз екологічною стану навколишнього середовища, його відтворюваного і асиміляційного потенціалів, чистоти найважливіших природних ресурсів (що визначає здоровий фізичний і психічний розвиток людини, продуктивність сільськогосподарських угідь тощо) показує, що щорічні втрати ґрунту в Україні становлять близько 600 млн. т, у тому числі понад 20 млн. т гумусу – щорічно ми втрачаємо понад 20 млн. т поживних речовин, що перебільшує вагу цих речовин, якщо вони внесені у вигляді добрив більш ніж у 10 разів [8].

Нинішня екологічна політика повинна стимулювати дотримання екологічних вимог, нормативів та зниження техногенного навантаження на природу [3]. Пріоритетним напрямом формування дієвого організаційно-економічного механізму природокористування ми вважаємо фінансово-економічне заохочення суб’єктів господарювання до зниження обсягів шкідливих викидів і відходів виробництва, відновлення земельного ресурсу України. Важливу роль у цьому процесі повинно відіграти створення програм екологізації підприємницької діяльності, основні напрями якої в аграрній сфері зображено на рис. 1.

В кожному районі, сільськогосподарському підприємстві необхідно вирощувати ті культури, які мають найбільшу продовольчу активність – максимальну кількість якісної продовольчої продукції з одиниці використаної площі при технологічно обґрунтованих витратах та її виробництво з врахуванням природоохоронних заходів. Такий підхід щодо раціонального використання земельних ресурсів з врахуванням природних і кліматичних умов кожної території дозволить максимально використовувати родючість ґрунтів, витрати добрив та інших матеріальних ресурсів.

Виробництво і закупівля сільськогосподарської продукції повинні базуватися на потребах переробної промисловості, в сировинних зонах яких розташовані господарства; можливостях створеного виробничого потенціалу, зональної спеціалізованої системи та технології обробітку ґрунту з урахуванням показників природної й економічної її оцінки [9]. На сучасному етапі перерозподілу земель між землекористувачами на засадах ефективного і раціонального використання земельного фонду регіону необхідне виконання наступних вимог: організаційно-економічне обґрунтування розмірів сільськогосподарських підприємств, їх спеціалізації з урахуванням територіальних особливостей і потреб переробної промисловості; створення оптимальних умов для досягнення біологічної продуктивності сільськогосподарських земель і її підвищення на засадах раціонального використання різних за якістю сільськогосподарських угідь шляхом впровадження ґрунтозахисних сівозмін.

Основні напрями екологізації агропідприємництва

Рис. 1. Основні напрями екологізації агропідприємництва

Діяльність та розвиток підприємств завжди пов'язані з невизначеністю та ризиком. Найбільш важливі завдання, які вирішує підприємство в сучасних умовах, є мінімізація розміру збитку у зв'язку з ризиковою діяльністю та ризиковими вкладеннями. Кожному підприємству притаманний той вид ризику, який найчастіше випливає із специфіки його діяльності, що визначає економічну стратегію підприємства щодо його запобігання. Управління ризиками – специфічна галузь менеджменту, яка потребує певних знань щодо діяльності підприємств, страхової справи, аналізу господарської діяльності, застосування математичних методів оптимізації економічних задач [1]. Діяльність підприємця щодо управління ризиком спрямована на захист власного підприємства від ризику, який ставить під загрозу розмір прибутку та платоспроможність. Більш того, стає проблематичним вирішення основної задачі підприємця – в залежності від ситуації відібрати оптимальний проект, враховуючи при цьому, що чим більший розмір очікуваного прибутку, тим більший розмір ризику. Якісне управління ризиком збільшує можливості підприємця щодо отримання прибутку, ведення беззбиткового бізнесу, підвищення конкурентоспроможності на ринку товарів та послуг.

Формування стратегії економічного розвитку необхідно проводити на підставі трьох взаємопов’язаних компонентів: суспільних потреб, внутрішніх можливостей виробника і ситуації, яка склалася в галузі. Вивчення суспільних потреб, які з певною ймовірністю будуть мати місце в майбутньому, повинно бути вихідним пунктом в розробці будь-якої стратегії підприємства. Але потреби можна задовольнити лише в тій мірі, наскільки це дозволяють ресурси виробника. Тому раціональна стратегія завжди є компромісом між потребами і ресурсами. Розробка стратегії підприємства повинна дати відповідь на три основних запитання: які напрями господарської діяльності необхідно розвивати; які існують потреби в капіталовкладеннях та інших ресурсах; яка можливість віддачі за обраними напрямами?

Одним з кінцевих продуктів стратегічного управління є потенціал, який забезпечує досягнення цілей підприємства в майбутньому. Потенціал складається із сировинних, фінансових і людських ресурсів, інформації, виробленої продукції і наданих послуг, набору правил соціальної поведінки, додержання яких допомагає підприємству досягати своїх цілей. Важливо відзначити, що не кожен вид продукції та послуг підприємства може розглядатися з точки зору потенційної прибутковості. Другим кінцевим продуктом стратегічного управління розвитком є внутрішня структура та організаційні зміни, які забезпечують чутливість організації до змін у зовнішньому середовищі [10].

Найважливішою умовою екологізації виробництва сільськогосподарської продукції є забезпечення позитивного і бездефіцитного балансу гумусу. За даними інституту ґрунтознавства і агрохімії НААН України, запаси гумусу в ґрунтах України за минулі 100 років зменшилися в середньому на 25-30%, а за останні 20 років – на 10-15%. З підвищенням рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва втрати гумусу зростають, і сьогодні щорічні його втрати становлять у середньому близько 1 т на гектар, або понад 30 млн. т з усієї площі орних земель. Розрахунок балансу гумусу в ґрунті за сівозмінами складається з його втрат і утворення. Якщо виходити з того, що витрата гумусу внаслідок інфільтрації компенсується надходженням органічної речовини з посадковим матеріалом за рахунок продуктів життєдіяльності ґрунтових організмів, то основними статтями балансу гумусу в ґрунті є:

  • винос гумусу в процесі ерозії ґрунтів за рахунок стоку поталих, зливових вод і дефляції;
  • мінералізація (втрата) гумусу за рахунок виносу азоту з врожаєм сільськогосподарських культур;
  • надходження органічної речовини в ґрунт за рахунок розкладання рослинних залишків і фіксації азоту бобовими культурами;
  • накопичення гумусу за рахунок внесення органічних добрив.

Ефективний механізм стимулювання раціонального землекористування передбачає жорстку систему матеріального впливу за порушення природоохоронних заходів. При цьому штрафні санкції повинні негайно спрацьовувати: при невиконанні екологічних вимог, порушенні нормативів використання земель сільськогосподарського призначення. Позитивний ефект можуть мати екологічні фонди, що формуються на рівні районів, країв і областей. У цих фондах зосереджуються кошти, що використовуються для охорони земельних угідь сільськогосподарського призначення. Концентрація фінансових засобів в екологічні фонди дозволяє здійснювати комплекс заходів природоохоронної системи землеробства, створити умови для ефективного функціонування сільськогосподарських виробничих систем.

Негативні екологічні наслідки недолугого землекористування продовжують накопичуватися. При цьому земля страждає як при екстенсивному землеробстві, коли антропогенне навантаження на ґрунти зростає за умов застосування старих технологій, виробництво сільськогосподарської продукції зростає за рахунок розширення площ ріллі при виснаженні ланів, так і при інтенсивному землеробстві, коли ефект приросту врожаю досягається внаслідок внесення великих доз мінеральних добрив, зрошення та осушення, застосування хімічних засобів захисту рослин і компенсуюча хімізація призводить до порушення якості та деградації земель. За цих умов сільськогосподарська продукція втрачає свою природну цінність, її вживання негативно позначається на здоров'ї населення.

Висновки. Формування моральної відповідальності всіх членів суспільства за дотримання екологічних норм прямо залежить від правового фундаменту екологічних відносин. Нині при формуванні та визначенні темпів, масштабів і напрямів розвитку продуктивних сил, раціональної структури матеріальних потреб, ефективних засобів, методів і технології для задоволення потреб вже неможливо не брати до уваги інтереси екології. Тому необхідно йти шляхом інтеграції інтересів екології та економіки в усіх галузях народного господарства, і, насамперед, в аграрній сфері. Це найбільш складне завдання. Дві взаємозв'язані проблеми – “що необхідно для суспільства” та “що можна взяти у природи” – слід розглядати та вирішувати одночасно з розробкою оптимальних, екологобезпечних варіантів взаємодії природи, суспільства і агропромислового виробництва, екологізації підприємницької діяльності, управління агроприродокористуванням тощо. Ні в якому разі зазначені проблеми не повинні вирішуватися кожна окремо, а тим більше не можна зводити їх до однієї: що необхідно, і як узяти це з найменшими витратами.

Екологічне підприємництво слід розглядати як особливу, специфічну форму суспільно-корисної творчої діяльності, сутність якої полягає у відтворенні природних ресурсів з метою ліквідації дефіциту на них, доведенні їх сучасної низької якості до природного рівня якості (або хоча б до рівня, прийнятного для суспільного використання). Економічна доцільність екологічного підприємництва очевидна – це, перш за все, повернення “втрачених” для суспільства природних благ до господарського обігу чи залучення до нього природних об’єктів, які класифікують як малоцінні, тобто непривабливі зараз для економіки, бо потребують певних зусиль для відтворення.

Література:

  • 1. Вітлінський В.В. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком / В.В. Вітлінський, П.І. Верченко. – К.: КНЕУ, 2000. – 292 с.
  • 2. Коренюк П.І. Еколого-економічна ефективність відтворювальної системи продовольчого комплексу: теорія, методологія, практика / П.І. Коренюк. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2005. – 335 с.
  • 3. Лукьянчиков Н.Н. Экономика и организация природопользования / Н.Н. Лукьянчиков Н.Н., И.М. Потравный. – М.: Тройка, 2000. – С. 110-122.
  • 4. Малік М.Й. Підприємництво у розвитку аграрного ринку / М.Й. Малік, О.Г. Шпикуляк. // Економіка АПК. – 2007, №1 – С. 138-149.
  • 5. Подолинський С.А. Праця людини і її відношення до розподілу енергії / С.А. Подолинський. – В кн. “Вибрані твори” / Упоряд.: Л.Я.Корнійчук. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 203-282.
  • 6. Романова Л.В. Формування підприємництва в сільському господарстві / Л.В. Романова // Економіка АПК. – 1999. – №1 (51). – С. 75-77.
  • 7. Руденко М. Енергія прогресу (нариси з фізичної економії) / М. Руденко. – К.: ВИД “Молодь”, 1998. – 320 с.
  • 8. Сайко В.Ф. Землеробство на шляху до ринку / В.Ф. Сайко. – К.: Ін-т землеробства УААН, 1997. – 47 с.
  • 9. Федоров М.М. Трансформація земельних відносин до ринкових умов / М.М. Федоров // В кн. Трансформація земельних відносин до ринкових умов господарювання. – Харків: ХНТУСГ, 2009. – С. 18-24.
  • 10. Чупіс А.В. Підприємницька діяльність: стратегія економічного розвитку / А.В. Чупіс, О.Л. Кашенко, В.А. Борисова та ін.; за ред. А.В. Чупіса. – 2-ге вид. перероб. і доп. – Суми: Довкілля, 2005. – 370 с.  
0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.