facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА ПРОЦЕС РОЗРОБЛЕННЯ, ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ РІШЕНЬ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Автор Доклада: 
Грищенко О. Ф.
Награда: 
ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА ПРОЦЕС РОЗРОБЛЕННЯ, ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ РІШЕНЬ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ ВПЛИВУ НА ПРОЦЕС РОЗРОБЛЕННЯ, ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ РІШЕНЬ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Грищенко Олена Федорівна, аспірант
Сумський державний університет

Досліджено фактори впливу на процес розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень в системі управління підприємством. Розглянуто місце України в міжнародних рейтингах конкурентоспроможності та проаналізовано внутрішньо фірмові чинники впливу на процес розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень. Виокремлено основні проблеми ведення інноваційної діяльності вітчизняними підприємствами.
Ключові слова: інноваційне рішення, прийняття рішень, конкурентоспроможність

The factors influence on development, adoption and implementation of innovative solutions in the enterprise management system are investigated. The place of Ukraine in international rankings of competitiveness and analysis of internal firm factors influence on development, adoption and implementation of innovative solutions are considered. The main problems of doing innovations by domestic enterprises are defined.
Keywordsinnovative solution, decision-making, competitiveness

Важливими особливостями середовища господарювання, в якому функціонує сучасне підприємство, є створення і використання інновацій, а також їх перетворення на ключовий чинник виробництва. За таких умов підтримка і розвиток інноваційної та науково-дослідної діяльності є одними з важливих напрямків господарської діяльності підприємства. У зв’язку з цим актуальним управлінським завданням є підвищення рівня інноваційності підприємства, що дає можливість адекватно реагувати на зміни господарського середовища та зміцнювати ринкові позиції підприємства. Розвиток економіки на інноваційних засадах зумовлює підвищення рівня конкурентоспроможності країни в цілому та окремих підприємств і товарів зокрема. Це, у свою чергу, підвищує національну безпеку країни та стабілізує інші сфери господарювання.

Результати проведеного дослідження довели, що в Україні на різних рівнях управління усвідомлюється актуальність вирішення теоретичних та практичних завдань розвитку сфери інновацій, проте поки що не вирішено багато проблемних питань інноваційної сфери. Так, інноваційному законодавству України властива несистематизованість та фрагментарність. Неврегульованими залишаються питання побудови та налагодження механізмів фінансування та податкового стимулювання інноваційної діяльності, врегулювання внутрішньоекономічних відносин щодо інноваційного розвитку, формування системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності тощо. З іншого боку, затверджений Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [1] перелік пріоритетних напрямів інноваційного розвитку є надмірно широким і абстрактним, та важко здійсненним в умовах обмежених ресурсів. Можливості зростання економіки України на інноваційних засадах заважає і існуюча інноваційна інфраструктура. Зазвичай дії структур, що впливають на ступінь активності інноваційної діяльності та забезпечують подальше впровадження інновацій в господарський процес, є неузгодженими та несистематичними.

Останнім часом оцінці рівня конкурентоспроможності країн, регіонів, підприємств присвячена велика кількість досліджень. Одним з найбільш вагомих та розповсюджених є рейтинг національної конкурентоспроможності Growth Competitiveness Index (далі – GCI), який щорічно проводиться Всесвітнім Економічним Форумом (World Economic Forum). Проаналізувавши динаміку інноваційної складової глобального індексу конкурентоспроможності GCI-Україна [2; 3; 4; 5] за останні п’ять років (табл. 1), зауважимо, що рівень конкурентоспроможності України у сфері інновацій можна характеризувати як стабільний із позитивною тенденцію до покращення позиції рейтингу.

Таблиця 1 – Динаміка індексу GCI-Україна у 2006 – 2010 рр.

Показник

2006

2007

2008

2009

2010

Місце у рейтингу

61

65

52

62

63

Загальна кількість місць у рейтингу

122

131

134

133

139

Порівняння результатів дослідження найбільш проблематичних факторів функціонування бізнес середовища України у 2008 – 2010 роках показує, що головними дестабілізуючими факторами є політична нестабільність (15,6%), корупція (13,9%) та доступність фінансування (10,8%). Слід зауважити, що серйозного занепокоєння викликає стрімке зростання (у порівнянні з 2009 роком) таких факторів, як корупція (на 3,6%) та податкові ставки (на 4,5%). Позитивна тенденція до зменшення негативної дії спостерігається для таких факторів, як низька етика робочих відносин та невідповідність навчання робочої сили (у порівнянні із 2009 роком зменшення на 1,7 % та 0,8% відповідно). Також, на думку експертів ВЕФ, для підприємств України характерною є тенденція до підвищення злочинності, заглиблення бюрократичних процесів, підвищення нестабільності уряду та формування неадекватної сучасним умовам господарювання ринкової інфраструктури. Все це негативно позначається на здатності вітчизняних підприємств здійснювати інноваційну діяльність та результативності їх господарської діяльності.

Аналіз досвіду вітчизняних підприємств показав, що за сучасних умов рівень їх розвитку та ефективність функціонування значно поступаються підприємствам розвинених країн. Керівники різних рівнів управління відзначають, що інновації та маркетинг стали постійними супутниками економічного розвитку суб’єктів господарювання, а також відмічають перспективність і необхідність здійснення інноваційної діяльності. В свою чергу вибір підприємством інноваційного шляху розвитку передбачає готовність до функціонування в умовах невизначеності та ризику, використання сучасних інструментів та методів управління, постійне навчання та підвищення кваліфікації персоналу, активне використання технологій маркетингу тощо. З нашої точки зору інноваційне спрямування діяльності сучасного підприємства є важливим стратегічним фактором його розвитку. Однак, слід зазначити, що інновація – не є вирішенням усіх проблем. Інновацію треба розглядати як перспективу, яку необхідно уміти реалізувати.

Здійснення інноваційної діяльності, як і будь-якої управлінської діяльності, пов’язане з прийняттям численних рішень. Питання про необхідність прийняття інноваційних рішень виникає на всіх етапах інноваційної діяльності, а саме інноваційне рішення є стратегічно важливим елементом господарської діяльності підприємства. Таким чином, інноваційне рішення на підприємстві виступає як ключовий елемент інтенсивного зростання, що призводить до зміцнення його ринкової позиції, збільшення валових доходів та чистого прибутку. У свою чергу розвиток підприємства на інноваційній засадах зміцнює його позиції в конкурентній боротьбі. Без інноваційної складової підприємство втрачає ініціативність та гнучкість, а конкуренти отримують переваги у конкурентній боротьбі. Слід зазначити, що для підприємства інноваційне рішення виступає не тільки внутрішньою рушійною силою, а й інструментом впливу на зовнішнє господарське середовище. Своєчасно розроблене інноваційне рішення дає можливість підприємству вплинути на поточну бізнес ситуацію та навіть задати тенденцію подальшого розвитку галузі в цілому.

Звертаючись до досвіту вітчизняних підприємств зауважимо, що для розроблення ефективних інноваційних рішень багатьом вітчизняним підприємствам слід радикально змінити порядок функціонування внутрішніх структур. В результаті проведених нами досліджень вбачаємо за доцільне більш детально розглянути саме внутрішньофірмові чинники (табл. 2), що сприяють та перешкоджають розробленню, прийняттю та реалізації інноваційних рішень (РПРІР).

Таблиця 2 – Внутрішньофірмові чинники, що сприяють та перешкоджають процесу розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень

Внутрішньофірмові чинники процесу РПРІР

Активізуючі чинники

Перешкоджаючі чинники

Соціально-психологічні

  • реалізація інтелектуального потенціалу фахівця;

  • набуття фахівцем поваги з боку колег, підлеглих, керівництва;

  • знаходження працівником «власної справи», покликання;

  • набуття фахівцем визнання (через отримання подяк, сертифікатів, грамот, підвищення) тощо

Соціально-психологічні

  • конфлікт інтересів;

  • страх фахівців відхилитися від звичної області знань, де вони є визнаними авторитетами і/або досвідченими гравцями;

  • боротьба за визнання ;

  • тягар авторитету ;

  • креативних та перспективних співробітників «не розуміють» або свідомо пригнічують тощо

Стратегічні

  • чіткість та зрозумілість стратегічних завдань;

  • сприятлива ділова репутація на думку можливих партнерів, інвесторів, споживачів;

  • функціональна спрямованість підприємства «на перспективу» тощо

Стратегічні

  • невірна розстановка акцентів маркетингової та інноваційної діяльності;

  • неврахування (переоцінка) масштабів та можливостей підприємства;

  • націлювання діяльності підприємства на постійне поліпшення існуючої продукції і неврахування можливостей переходу до розроблення нової продукції і/або освоєння нових сфер діяльності тощо

Організаційні

  • чіткість та зрозумілість підпорядкування та взаємодії внутрішньофірмових структур;

  • гнучкість та адаптивність організаційних структур;

  • погодженість та єдність інтересів керівництва і працівників;

  • налагоджені механізми управління інноваційною діяльністю на підприємстві;

  • інформаційне забезпечення інноваційних процесів тощо

Організаційні

  • нечіткість та заплутаність підпорядкування та взаємодії внутрішньофірмових структур (підрозділів);

  • низька якість управління інноваційними процесами на підприємстві;

  • орієнтація діяльності підприємства на швидкий результат і неврахування перспектив тощо

Фінансово-економічні

  • наявність резерву фінансових, матеріально-технічних засобів та технологій, що сприяють здійсненню інноваційної діяльності;

  • наявність матеріального заохочення за здійснення інноваційної діяльності;

  • перспективне збільшення рентабельності підприємства;

  • перспективне зниження витрат підприємства тощо

Фінансово-економічні

  • обмеженість власних коштів підприємства;

  • складності у залученні коштів ззовні;

  • високий рівень витрат на інноваційну діяльність;

  • невизначений термін окупності інноваційного проекту;

уникання можливих негативних наслідків (ризиків) тощо

Кадрові

  • можливість вільного вибору напряму і/або тематики науково-дослідних досліджень;

  • корпоративні культурні цінності, що заохочують до інноваційної діяльності;

  • перспективи розвитку кар’єри;

  • можливість навчання та розвитку власних професійних навичок та умінь тощо

Матеріально-виробничі

  • недостатність і/або невідповідність ресурсної бази;

  • недостатність і/або невідповідність кваліфікації (спеціалізації) персоналу;

  • технологічні обмеження

Результати проведеного нами дослідження дозволяють зробити висновки про те, що для вітчизняних підприємств найбільш уразливими та важливими зі стратегічних міркувань етапами процесу розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень є такі: діагностування проблеми, постановки мети, розроблення альтернатив рішення, порівняння та відбір рішення і реалізація обраної альтернативи рішення. На нашу думку це обумовлено тим, що у переважній більшості вітчизняні підприємства працюють за традиційними і шаблонними схемами, які не посилюють існуючі та не формують стратегічні напрямки розвитку, а тільки утримують підприємства у незмінному задовільному стані. Очевидно і те, що використання методів та методик підтримки та прийняття інноваційних рішень відкладається на другий план, а стратегічне планування обмежується поверхневими обстеженнями. Для вітчизняних підприємств характерним є і завищення очікувань від інноваційних рішень та інноваційної діяльності. Так від інноваційних рішень очікують швидких та масштабних результатів, а коли перші прогнози не здійснюються, формується стійке неприйняття усіх подальших інновацій. Отже, інновації і інноваційна діяльність розглядається як «дорога забаганка», завчасно збитковий та безперспективний напрямок роботи, примха креативщиків і т.п.

Підсумовуючи все вищезазначене зауважимо, що прийняття та впровадження інноваційних рішень є важливим компонентом стратегічного менеджменту підприємства та ключовим компонентом його розвитку. Подальші дослідження вважаємо за доцільне спрямовувати на розроблення механізму прийняття інноваційних рішень в системі стратегічного менеджменту підприємства.

Література:

  1. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (№ 433-IV від 13 січня 2003) [Електронний ресурс] 
  2. The Global Competitiveness Report 2010–2011 [Електронний ресурс]
  3. The Ukraine Competitiveness Report 2008 [Електронний ресурс]
  4. The Ukraine Competitiveness Report 2009 [Електронний ресурс]
  5. The Ukraine Competitiveness Report 2010 [Електронний ресурс
0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.