facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip
Перевод страницы
 

ІМІТАЦІЯ ЯК ЦІННІСНИЙ ЕЛЕМЕНТ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІКУЛЬТУРНОГО ДИСКУРСУ

Наталія Криворучко

Мельник Ярослав , преподаватель, кандидат филологических наук, доцент

Участник конференции

 

 

Стаття присвячена розгяду імітації як явища, що в українському соціальному, культурному, політичному дискурсі стало одним з ціннісних елементів. Наслідування, підміна та повторення чужих форм діяльності, поведінки, державотворення, мислення ставлять на сьогодні необхідність розгляду причин такого явища як імітація.
Ключові слова: наслідування, дублювання, ерзац, повторення, імітація.

Постійні катаклізми, що все частіше виникають в суспільному просторі України зокрема, опозиційні рухи, стихійні страйки, голодування, акції непокори, демонстрації тощо, ставлять на порядок денний питання про необхідність об’єктивного розгляду та перегдяду політичних, соціальних, економінчних, культурних та інших державотворчих процесів. У цьому контексті доцільним буде об’єктивно та неупереджено вивчати та викривати явища, успадковані від радянської епохи та набуті впродовж останніх десятиліть. Одним із таких феноменів, який є малодослідженим і аргументовано не поясненим з наукової точки зору – це імітація.

Імітація як явище скурпульозно почало дослідджуватись у біології, природознавстві ще у ХІХ столітті. Проекція когнітивного досвіду у галузі природничих наук на суспільну, соціально-політичну реальність, на поведінкові характеристики людини, є цікавим та новітнім напрямком сучасної соціальної психології, політології, антропології та ін. Власне тому є сенс говорити про імітацію як явище, що виникає та функціонує у суспільному організмі, моделює його, впливаючи на перебіг подій та ін. Більше того, соціальна реальність, яка репрезентує будь-яку державу як систему, впродовж останніх десятиліть може бути інтерпритована через призму імітаційних сценаріїв і у такий спосіб можна здійснити новий і дещо нетрадиційний погляд на історію, культуру, соціум загалом, на світову та українську реальність.

Результатом такого стану речей постали негативні соціальні стереотипи, страхи та девіації та інші соціальні аномалії, які стають чиненайбільшою проблемою у розвитку соціальних систем. Підміна понять та реалій людського буття імітацією закладено природою, набула гіпертрофованих форм (від публічної демонстрації своєї діяльності до штучного приписування окремих суспільних заслуг чи соціальних функцій, суспільної ваги чи значущості, надзвичайної обдарованості, харизматичності та ін.) і стали невід’ємним елементом багатьох соціальних інститутів, політичних партій, народних обранців, благодійників, науковців, журналістів, працівників медійної індустрії та ін.

Дослідження дефініції та поняття «імітація» дасть змогу зрозуміти її суть та діапазон імовірного застосування. Результатом такого проникнення у суть зазначеного явища буде розкрита специфіка соціально-політичних умов, інформаційного середовища, яке виступає носієм та ідентифікатором зазначеної аномалії. Теоретичним підгрунтям дослідження імітаційних форм стали праці М. Хайдегера, Ж. Бодріяра, П. Бурдьє,  Р. Мертон , Р. Козера, Р. Даррендорфа, Х. Ортега-і-Гассета, Т. Парсонса, І. Валлерстайна, Е. Фромма, Д. Белла, П. Сорокіна,  Е. Тоффлера, Ю. Хабермаса, Ф. Фукуями, П. Штомпки та ін.

 Як категорія імітація досліджується у біології, медицині, психології, соціології, мистецтві, та ін галузях. В довідково-лексикографічних джерелах імітація тлумачиться у залежності від сфери функціонування. Але брак фундаментальних розробок цього феномену на сьогодні не дає повної картини і достатньої аргументаційної бази щодо природи зазначеного явища та беззаперечним того, що є імітативним у системі людського буття у межі «берегових ліній», позбавивши його хворобливої тоталізації та всеосяжності.

Психологія розглядає імітацію як «одну з форм соціальної поведінки, соціальна мімікрія як адаптивний спосіб життєдіяльності» [15]. Психологи стверджують, що імітація закладена в нас природньо, з дитинства, коли новонароджена дитина починає повторювати, імітувати дії, голоси  матері, батька чи інших людей, котрі знаходяться поруч. Дослідження американського психолога Кеннет Кей показало, що немовлята наділені здатністю відповідати на звуки або жести дорослих, і цей процес стає інтерактивним та залежить від кількості постійних повторювань дій. Так само і у дорослих, інтерактивна поведінка грає важливу роль як у повсякденному спілкуванні, так і в процесі офіційних заходів, переговорів [5]. Даний факт доводять і автори теорії гри Е.Берн та Й.Хейзінг [12]. За їх словами, процеси наслідування, імітації, не лише характерні людям від природи, але є життєво необіхними для життя в соціумі, адже за допомогою наслідування виконуються чи порушуються  «правила гри», витримуються чи ламаються стереотипи.

 Позитивне значення імітації у розвиту людства доводить той факт, що імітування була основним методом навчання у стародавніх римських школах (схоліях), гуманістичних навчальних курсах епохи Відродження, практичних вправ ("exercitatio") та риторичної теорії [9].

Іноземні довідкові джерела розглядають імітацію у свіх її виразах, визначаючи присутність імітаційних рис починаючи від тварин і до міжнародної політики. Імітація є передовсім поведінкою, яка є наглядною для індивіда і яку він схильний повторювати [8].

Польські довідникові джерела наводять трактування імітації як намагання приховати справжні наміри, вчинки, пристосувавшись до зручних та загальноприйнятих умов. Якщо мова йде про імітацію у соціально-політичному полі, то тут імітація розуміється як підміна понять та намірів політиків, урядовців чи інших національних і міжародних структур. [4]

Українські довідникові джерела трактують поняття імітації (лат. imitatio — наслідування) наступним чином: «це пародія на щось, наслідування, підробка, ерзац, сурогат, повторення» [10].

Таким чином, домінантною ознакою імітації як явища, є «уподібнення», «відтворення зовнішніх ознак», не будучи при цьому імітованим предметом, явищем, істотою за суттю. Тобто – це своєрідна «біжутерія» - схожа на оригінальний, цінний метал чи камінь, але насправді ним не є. Підтвердження цього положення знаходимо і в іншій джерельній базі.

Якщо спроектувати імітацію в усіх її варіантах та проявах на етнокультурний простір, зокрема політичний, то висвітлиться картина специфічних інтерпритацій, взаємозв’язків, детермінацій та пояснень своєрідності нашого часу та простору, зокрема східнослов’янського. Політичний простір та дискурс на теренах Східної Європи є своєрідними і позначається особливими формами використання імітації… Безперечно, що це явище вимагає розлогого та детального опису із залученням значного масиву ілюстративного матералу, але ми обмежимось коротким викладом типології.

Отже, перейдемо до розгляду найбільш типових та яскраво виражених ознак імітації у сфері політичної діяльності. Виділимо наступі ознаки імітативності:

1) Імітація актуальності – штучне створення інформаційних резонансів та оприлюднення задля налаштуваня суспільних настроїв та дій на певні установки, цінності, необхідні, зазвичай, конкретній політичній чи бізнес структурі, окремим індивідам чи міжнародним корпораціям. Така імітація – це насамперед формування умов, які не несуть нових форм осмислення чи творчої обробки інформації, але стимулюють до неусвідомленого накопичення інформації, формування ілюзії всеосяжності інформації. Крім цього, створюється ілюзія централізації та абсолютного домінування власне цих чи моїх поглядів, бачення «моєї компетентності».

2) Імітативні процеси та історія. Історія понад усе є хронологією імітацій. Сакралізація історичного простору, насичення її фальшивими ідеалами, як і в силу вдалої імітації стають дуже схожими на реальність, що перетворює реальний вимір на ілюзію з особливим акцентом на неповторності, харизматичності окремого лідера чи партії.  За словами Леоніда Радзиховского імітація історії поєднавшись із сучасним віртуально-модерністським стилем (який сам по собі і є імітацією), отримала своє вираження в «дикій суміші» - віртуальній імітації феодальних, узалежнених відносин. [9].

3)Імітація у сфері наукової діяльності. Виписуючи український контекст, необхідно зазначити, що імітаційний сепсис наніс нищівного удару по науці. Наука втратила свою конституцію, свою базову позицію. Імітація практично паралізувала наукове середовище, залишивши невеличкі острівці, які за інерцією, або в силу наукового фанатизму і аскетизму окремих ентузіастів продовжує виживати. Натомість наукове поле перетворилось у великий східний ринок (радше базар) і паралельно з цим у театралізоване дійство.

Небажання визнати пріоритет перед знаннями іншого, імітування власних «інтелектуальних поривів» приздводять не лише до збільшення поширеності таких патологічних явищ як корупція, але й нарощує базу непотрібних суспільству дисертацій, наукових робіт та статусів, які стають тягарем та непотрібним баластом для суспільства. Наслідування науковості та надання статусності є не лише паразитарним формоутворенням, але і значно знижує можливості до розвитку інновацій у майбутньому, але й знищує сучасну українську науку як таку. 

Праця вченого та мислителя не терпить поспіху. Карл Ясперс писав: «Справжня наука є аристократичним заняттям тих, хто сам присвячує себе цьому». Особливості праці вченого, яким би він не був творчим і престижним, полягає у важкій роботі на межі повної самовіддачі []. Умовні критерії наукових досягнень - Нобелівські та інші премії, кількість (рейтинг) публікацій і проданих ліцензій, індекс цитування, членство в зарубіжних наукових товариствах і академіях.

Справжня наука стала тягарем для влади, яка лише імітує освіченіть та інтелект. Адже справжій науковець досліджує факти, намагається здобути справжні (а не адаптовані кимось) знання, осягнути суті того чи іншого явища та пояснити необхідність вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми. В умовах попереднього державотворчого періоду низький рівень загальноосвітніх знань та культури «радянської еліти» прикривався «залізною завісою» та імітацією її сакральності. Громадська наука ставала частиною тіньових соціальних відносин, орієнтованих на обслуговування корпоративно-кримінальних груп [7].

4) Імітація інтелегентності. Радянська інтелігенція лише частково трансформувалась у сучасну керівну верхівку й в основній масі своїй вона не була допущена до владних важелів. Натомість партійно-комуністична верхівка у пострадянський період, створивши родинно-кланові та партійно-кримінальні угрупування, надійно отаборилась в приміщеннях, з яких здійснюється управління оточуючим простором. Оскільки радянська людина складалась в епоху тоталітаризму, геноциду та безпрецедентного вірнопідданства комуністичним ідеалам, то свідомість більшості представників цієї генерації зазнала значної деформації, зорієнтованої на комуністичну ідеологію та модель світу. Хоча попри усе у повній мірі інтелігентність залишалася у формі окремих рудиментів, які були залишковими ознаками дореволюційної України та Росії. Це значить, що на тлі тотального заповнення простору люмпенами у краватках та плебеями, залишались особистості на зразок академіка А. Сахарова. Саме ці люмпени і вірні пажі ленінізму засвистали відомого ученого на одному із останніх його виступів у Палаці з’їздів у Москві, а потім у приватних інтерв’ю розповідали, на угоду часу, як вони його шанують…

Безперечним є те, що керівна політична верхівка перестала зважати на мислячих людей в межах українського суспіль-правового простору, періодично сталяючи їх у певні рамки та перешкоджаючи їх діяльності. На тлі безперервних розмов про духовне відродження, владна верхівка кровно не зацікавлена в тому, щоб було більше думаючих людей. Тому що вона приписала собі якості не тільки політичної, але ділової та інтелектуальної еліти [13].

5) Імітація демократичності та всенародного волевиявлення. Саме ці два критерії стали не лише масовим явищем у більшості пострадянських республік, але й за оцінками аналітиків, мають схильність перерости в так званий «бренд» у середовищі державних службовців усіх рівнів.

Не заглиблюючись в історію термінопоняття «демократія» (що є не лише «владою народу» у прямому, та спрощеному значенні цього слова; але й вищою формою самоорганізації та управління, покликаної задовольняти інтереси усіх верств населення), більшість державних діячів та соціальних структур «беруть його на озброєння», вкладаючи в цей образ ідею «всезагального блага». Проте результати такого «прикривання демократією», як засвідчила історія останнього століття, може обійтись багатомільйонними жертвами.

В цьому контексті доречним буде звернутись до імітації всенародного волевиявлення. Створення ілюзії вільних і чесних виборів, у результаті чого не відбувається ротація правлячої верхівки і служить гальмівним механізмом та невиправданою мімікрією політичних систем не лише країн пострадянського простору, але і інших країн з недостатньо розвиненими інститутами демократії.

6) Імітація соціальної та партійної діяльності, імітаційна експлуатація міфологем. Імітація суспільного діалогу на політичних шоу, імітація опозиційності. Імітації партійними програми того, що на практиці не буде зреалізовано, імітація турботи про народ та ін – є невід’ємними елементами сценаріїв політичнох діяльності. Особливо актуальною така імітативність стає у передвиборчі періоди, коли усі партії та їх очільники згадують про ветеранів та пенсіонерів.Таким чином, сладається ситуація, коли партії уподібнюються у своїй діяльності одна до одної, у першу чергу результатами (народ в усіх випадках буде покинутий) перетворюються у клуби за інтересами, які задля реалізації останніх, виголошують повний набір соціальних обіцянок. 

 7) Імітація реформ. Реформи є явищем складним та характерним для перехідних етапів державотворення кожної держави. Однак їх соціальна роль і призначення покликане змінювати, переформатовувати ту чи іншу сферу суспільних відносин, налагоджувати механізм, інакше кажучи, забезечити виживання, «плавучість» системи, її функціонування. Але, коли система обмежується голими деклараціями та зорієнтована виключно на політичний імідж та суспільну думку, а також відволікання уваги від актуальних та злободенних проблем - такі явища швидше можемо називати «псевдореформами», імітацією реформування державної системи.

Таким чином, імітація створює своєрідне задзеркалля, де вся система настільки зжилася з цим віртуальним та символічним світом, що часом не розрізняє реальне та імітаційне. «Перебудова - перестрілка, ринок - базар, соціальний захист - злидні, «чисті руки »- корупція, відродження - виродження. Боротьба з олігархами призвела до фантастичного їх зростанню і Росія за цим показником стала «суперовою» державою при бідному народі [13]. Сказане про Росію має безпосередній стосунок і до України.

Політичний дискурс перетворюється на театр, шоу, політичний вертеп – розігрування, імітацію ді        йств, де головними акторами виступають політичні актори - «всенародно обрані представники». Ірвін Гофман у роботі «Представлення себе у повсякденному житті» стверджує, що ми повинні розрізняти сфери комунікування як спектакль, що ставить на сцені символічні події, які можуть відбуватись і за лаштунками сцени. Мова театру придатна для аналізу суспільної поведінки. Увесь світ – це сцена. Продуценти політики мають свої дії і слова, репліки, появи і зникнення зі сцени. Вони мають свої місця і освітлення на сцені, можуть піти зі сцени ніким, а повернутись зірками [13].

В Україні сформувалась картина подвійної моралі (ситуація дещо скидається на Радянський Союз – «одні слова для кухонь, інші – для вулиць») – суспільне життя змушує проявлятись певну активність, вливатись в потоки вулиць, заповнювати офіси і т.п., а з іншого боку – тотальна недовіра одного до іншого та до всього, що є реальною дійсністю. Це наслідки надмірної концентрації імітативності в соціальному та культурному просторі. Саме тому в українському політичному дискурсі виникає нагальне завдання оприлюднення -  виявлення, вивчення та хоч би часткове викорінення імітаційних, симулятивних форм з державної системи.

Таким чином, на сьогодні ми повинні говорити про те, що імітація як одна з форм наслідування та пристосування стала явищем, притаманним усім сферам як природнього (фізичного, біологічного), так і суспільного життя. Імітація краси шляхом накладання косметичних засобів та імплантантів; імітація щасливої родини шляхом публічної демонстрації особистих (чи навіть інтимних) відносин та періодичного дотримання «українських традицій»; імітація духовності шляхом одяганя вишиванок та періодичного відвідування святих місць, їх псевдосакралізація; імітація науки шляхом кількісних, а не якісних досліджень, продукування мертвонароджених ідей для сміттєвої корзини; імітація благодійності шляхом надання притулкам, лікарням чи будинкам перестарілих соціальної допомоги (у формі комп’ютерів будинкам перестарілих), чи інших послуг взамін на публічну подяку та висвітлення у ЗМІ, «пропіариитсь» - популярний термін у серидовищі можновладців; імітація чесного та відкритого ринку, об’єктивності цін та адекватності зарплат; імітація об’єктивності куплених, приручених та приватних ЗМІ шляхом незмінної сакралізації та майже обожнення окремих персон та партій; імітація суспільної діяльності шляхом постійної присутності у ЗМІ та штучно створених «громадських» акціях та ін. стала уже суспільною патологією, яка вимагає «хірургічного втручання» з боку справжніх науковців, а не імітаторів.

Література:

1.Wac?aw R. Imitacja demokracji // Gazeta wyborcza.
2. IMITACJA SCENY POLITYCZNEJ // Niezalezna.pl.
3. Imitation. Rhetorical Analysis 
4. Intergracja czy imitacja polityki wschodniej UE - RESET totalny
5. Kaye K. and Marcus J. , Developmental Psychology, 1981, Vol. 17, pp. 258–65.
6. Kuklinski A., Paw?owski K.(red.) Przysz?osc Europy – wyzwania globalne – wybory strategiczne. Wydawnictwo “Rewasz”, Wyzsza Szko?a Biznesu National Louis University, Nowy Sacz-Warszawa, 2006.
7. Tennie, C.; Call, J.; Tomasello, M. (2006). Push or pull: emulation versus imitation in great apes and human children. Ethology, 112, 1159–69.

8. Zentall, T.R. (2006). Imitation: Definitions, evidence, and mechanisms. Animal Cognition, 9, 335–53.
9. Jarosz M. W?ada. Przywileje. Korupcja. Instytut Studi?w Politycznych PAN, 2004. 260s.
10. Біологіний словник за ред. І.Г.Підопічна та ін. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії академії наук Української РСР. – К.: 1974. – 551с.
11. Бурдье П. Социология социального пространства / П. Бурдье ; пер. с фр. ; общ. ред. Н. А. Шматко. – М. ; СПб. : Алетейя, 2005. – 288 с.
12. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы / Пер. с англ.; Общ. ред. М. С. Мацковского. - СПб.: Лениздат, 1992. - 399 с.
13.Дегтярев А. Основы политической теории
14. ПАРСОНС. Т. О понятии «политическая власть». Антология мировой политической мысли: В 4 т. М., 1997. Т. П. С. 479—486.
15. Словарь иностранных слов. – 10-е изд., стереотип. – М.: Руский язык, 1983.- 608с.
16. Ортега-и-Гассет Х. Идеи и верования // Х. Ортега-и-Гассет. Избран-ные труды / Хосе Ортега-и-Гассет ; пер. с исп. ; сост., предисл. [с. 3-42] и общ. ред. А. М. Руткеви. – М. : Весь мир, 1997. – 700 с.
17. Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и их взаимоотношения / Т. Парсонс // Социология : хрестоматия / сост. Ю. Г. Волков, И. В. Мостовая. – М. : Гардарики, 2003. – С. 92–123.
18. Дергачев В. "ЧТОБЫ СОЙТИ С УМА - НАДО ЕГО ИМЕТЬ": тенденции постсоветской имитации Реформации и Просвещения. - Мир перемен, 2007, № 2.
19. Радзиховский Л. Имитация истории // Эхо Москвы. 
20. Хейзинг Й. Homo Ludens; Статьи по истории культуры. / Пер., сост. и Х 35 вступ. ст. Д.В. Сильвестрова; Коммент. Д. Э. Харитоновича -М.: Прогресс - Традиция, 1997. – 416c.
21. Цивилизация. Восхождение и слом: структурообразующие факторы и субъекты цивилизационного процесса / отв. ред. Э. В. Сайко. – М. : Наука, 2003. – 453 с.
22. Шеховцев А. Ю. Информационные аспекты познавательных и ком-муникативных процессов / А. Ю. Шеховцев ; под ред. В. Б. Устьянцева. – Са-ратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1998. – 169 с.
23. Штомпка П. Социология социальных изменений / П. Штомпка ; пер. с англ. ; под ред. В. М. Ядова. – М. : Аспект Пресс, 1996. – 415 с.

Комментарии: 0
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.