facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ДОВІРА ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Автор Доклада: 
Степанова Н. М.
Награда: 
ДОВІРА ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

УДК 122:316.454.5

ДОВІРА ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Степанова Наталія Михайлівна, здобувач
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників

У статті проаналізовано комунікативні засаді концепції довіри, сформульованої Френсісом Фукуямою. Простежено зв'язок поняття довіри з поняттями культури і соціального капіталу.
Ключові слова: довіра, соціальна взаємодія, культура, соціальний капітал, громадянське суспільство.

The article is devoted the analysis of communicative principles of conception of trust, formulated by Forensic Fukuyama. It is analyzed connection of concept of trust with the concepts of culture, social capital.
Key words: trust, social cooperation, culture, social capital, civil society.

На відміну від тих теоретиків, які вважають, що світовий порядок тримається передусім на силі, так званій «реальній політиці» основних глобальних «політичних гравців», Френсіс Фукуяма вважає основою глобалізації універсальність феномену «довіри» як культурного підґрунтя будь-яких інституційних утворень, в тому числі і глобальних. У цьому пункті Фукуяма розходиться як з відвертими прихильниками цієї «реальної політики», «яструбами», такими як Збігнев Бжезинський [1], так і з тими теоретиками, які нібито критикують «реальну політику», але водночас обґрунтовують її невідворотність. До таких «фаталістів» належить, зокрема, Сам'юель Гантінгтон.

Розбіжність концепції «довіри» Фукуями з поглядами «яструбів» надто очевидна, адже це насправді не надто глибокі філософи: на відміну від ретельного планування сценаріїв розгортання конфлікту, обґрунтування причин конфлікту вони роблять «для годиться», «без душі», «аби щось було». І завжди таки щось знаходиться – люди різні і вже це призводить до непорозумінь.

Зовсім інша справа – розбіжність з поглядами дослідників, які дійсно торкаються філософських глибин аналізу і все ж вважають силу джерелом істини і справедливості. До таких філософських розбіжностей у засновках і доходить справа у Фукуями з його колегою по цеху американських теоретиків глобалізму – С.Гантінгтоном [5]. Концепцію останнього часто називають концепцією зіткнення цивілізацій, відповідно до назви його найбільш відомої праці. Тоді як погляди Фукуями ототожнюють з його доволі ранньою ідеєю «кінця історії» як кінця боротьби ідеологій у світовому масштабі у зв'язку з перемогою ліберальної демократії.

Звернемося спочатку до думки Ф.Фукуями щодо цих розбіжностей.

Що стосується концепцій «кінця історії» або «зіткнення цивілізацій», то сам Ф.Фукуяма в інтерв'ю в кінці вересня 2004 року головному редактору «Свободной мысли-ХХІ» В.Іноземцеву і директору Центру досліджень постіндустріального суспільства О.Антіпову стверджує, що те трактування цих теорій, яке підноситься в учбових аудиторіях або тиражується в мас-медіа, дійсно виглядає спрощеним [4]. Проте, якщо прочитати обидві книги, стає очевидним, що виклад матеріалу і система доказів – як в роботі Ф.Фукуями, так і в роботі С.Гантінгтона, – виглядають набагато комплекснішими, ніж це прийнято вважати. Наприклад, Фукуяма, за його словами, згоден з багатьма ідеями Гантінгтона – зокрема з його твердженням про значущість культурного чинника в процесі модернізації того або іншого суспільства, з тим, що цей чинник не можна сьогодні не брати до уваги. В той же час, вважає він, Гантінгтон погодився б з ним в тому, що у сучасному світі діють могутні сили, що не визнають національних меж і культурних відмінностей, – сили, які сприяють зближенню різних країн і народів; навряд чи сьогодні знайдуться незгодні з тим, наприклад, що економічний прогрес Китаю приведе кінець кінцем до демократизації цієї країни. Таким чином, на думку Фукуями, їхні концепції не такі протилежні одна одній, як це сьогодні прийнято вважати.

Проте Фукуяма також зупиняється і на важливих розбіжностях, що існують між ним і Гантінгтоном як дослідниками сучасного соціального світу, головне з яких стосується оцінки універсального характеру ліберальної демократії і демократичних інститутів. С.Гантінгтон виходить з того, що поява і розвиток їх в різних регіонах світу виявляється наслідком експансії західної – а точніше, християнської – цивілізації, продуктом якої вони і є, і тому вважає, що ці цінності і інститути навряд чи зможуть адекватно функціонувати в умовах інших культурних традицій і систем [5]. Фукуяма ж упевнений, що, хоча демократія і виникла в Європі, головна її цінність полягає в її функціональності, через що ця система в майбутньому цілком здатна укорінятися навіть в незахідних, нехристиянських, суспільствах – подібно до того, як це вже відбулося в Азії і деяких інших частинах світу [4]. Таким чином, Фукуяма ставить питання не про прищеплення «чужих», «західних» цінностей іншим культурам, не про «вестернізацію», але про сприйняття певних функціонально доцільних інститутів на базі різних культурних традицій, в результаті чого ці інститути набувають універсального (глобального) характеру згідно універсальності цієї функціональної доцільності. Те, що у Гантінгтона нерозривно пов'язано – західні соціальні інститути та західні культурні традиції – у Фукуями виявляється відносно незалежними величинами, причому культурні традиції постають як змінна величина.

Не дивно, що і для Гантінгтона, і для Фукуями зростання культурних відмінностей в ході глобалізації постають як визначальні для їхніх концепцій – хоча й з прямо протилежними висновками щодо наслідків такого зростання. Ось як сам Фукуяма говорить про це у своїй основній праці «Довіра: соціальні чесноти і шлях до добробуту»: «Важливість культурних відмінностей надалі дійсно буде тільки зростати, і будь-якій країні дійсно доведеться надавати все більше уваги таким проблемам, причому не тільки у внутрішніх, але і в зовнішніх справах, – в цьому Гантінгтон безумовно має рацію. Проте набагато менш переконливим виглядає його твердження, що культурні відмінності обов'язково повинні призвести до конфлікту. Навпаки, культурне суперництво цілком здатне приводити не до конфлікту, а до творчого переродження, і прикладів такої крос-культурної стимуляції не так вже мало... Незалежно від того, веде протистояння культур до конфлікту або до прогресу і подальшої адаптації, сьогодні стало життєво важливим виробити глибше розуміння відносно того, що робить різні культури різними і що складає основу їх функціонування, – бо проблеми глобальної конкуренції, як політичної, так і економічної, все частіше формулюватимуться саме в термінах культури» [3, с. 17 – 18].

Довіра, за Фукуямою, – ключова характеристика розвиненого людського суспільства, що виявляється як на індивідуальному рівні, так і на рівні соціальному (довіра до суспільних інститутів і держави в цілому). Саме довіра визначає прогрес; успіх «самореалізації» конкретного суспільства залежить не від ринкових принципів і не від прихильності традиціям, але від «одного елементу культури, що поширився всюди, – рівня довіри, що існує в суспільстві». Наше припущення полягає у тому, що здатність феномену довіри діяти як на мікро-, так і на середньому та макро- рівнях суспільного життя, що неодноразово підкреслює Ф.Фукуяма, пов'язано з тим, що цей феномен характерний для людської взаємодії, тобто є характеристикою, яка може стосуватися як правил комунікації, так і особистісної мотивації поведінки, кожна з яких, як правило, має власну, внутрішню детермінацію.

Це підтверджується і характеристикою, яку дає Фукуяма сучасним суспільствам – вище він ставить не просто економічно розвиненіші країни, а ті, у яких краще розвинена і захищена людська взаємодія. За поширеністю довіри в сучасних ієрархічних структурах Фукуяма вибудовує класифікацію людських суспільств: до групи з високим рівнем довіри він відносить «вибрані», «засновані на довірі» ліберальні демократії (США, Німеччина, Японія), тоді як традиціоналістські країни (Китай, Мексика), європейські «легкоатлети» (Франція, Італія), так само як і країни Східної Європи і колишнього СРСР він зараховує до суспільств з низьким рівнем довіри.

Якщо ми звернемося до сфери економіки, то тут Фукуяму також більше цікавить саме проблема людської взаємодії. «З усіх галузей сучасного життя економіка є, мабуть, тією, де найпомітніше прямий вплив культури на добробут окремих країн і на міжнародний порядок в цілому. Хоча господарська діяльність нерозривно пов'язана з соціальними і політичними процесами, існує помилкова тенденція, що заохочується сучасною економічною думкою, розглядати економіку як самостійну сферу, керовану своїми особливими законами і відокремлену від решти життя соціуму. У такому світлі економіка постає якимсь ізольованим простором, в якому люди збираються разом лише для того, щоб задовольнити егоїстичні потреби і бажання, а вже потім повернутися до свого «справжнього» життя в суспільстві. Але насправді це хибна думка, оскільки в будь-якому сучасному суспільстві економіка є однією з найбільш базових і постійно мінливих сфер людського спілкування. Зі всіх форм економічної діяльності – від управління звичайною хімчисткою до виготовлення складних мікросхем – навряд чи існує така, в якій можна було б обійтися без соціальної взаємодії» [3, с.18 – 19].

Економічний прогрес не є самоцінним для цього американського аналітика – з погляду Фукуями, він є лише свого роду «винагородою» суспільству за внутрішню гармонію як наслідок ефективності людської взаємодії, відсутність якої перешкоджає господарському добробуту. Знайти ж цю гармонію можна лише в процесі суспільної еволюції, що не допускає «перестрибування» через окремі її етапи («з феодалізму в комунізм» або з «дикості у цивілізацію»). Стосовно країн колишнього СРСР, як не сумно визнавати, це означає, що на них чекає довгий шлях, від не якого не можуть їх позбавити ані розумні закони, ані ринкова база, ані активний розвиток приватного підприємництва: на пострадянському просторі повинна скластися нова система цінностей – тільки тоді можливо буде говорити про створення в Росії і її «товаришах по минулому» сучасного суспільства. А виникнути ця система цінностей може лише на рівні міжособистісної взаємодії.

Чи потрібно для цього викинути на смітник усі «застарілі» традиції? Чи потрібно, наприклад, нам відмовитись від усього, здобутого за радянських часів? Відповідь Фукуями на це питання негативна. «Для ефективного функціонування інститутів демократії і капіталізму потрібно, щоб вони могли співіснувати з різноманітними «до-сучасними» культурними навичками суспільства. Закон, договір, економічна доцільність є необхідним, але зовсім не достатнім базисом стабільності і добробуту в постіндустріальне століття – вони повинні спиратися на такі речі, як взаємодію, моральні зобов'язання, відповідальність перед суспільством і довіру, які, у свою чергу, живуть традицією, а не раціональним розрахунком. У сучасному суспільстві всі ці речі не стають анахронізмом, навпаки, вони є запорукою його успішного розвитку» [3, с. 28 – 29].

Таке пояснення не є зовнішнім, а випливає з природи самих формальних інститутів, які за доби глобалізації вже не можуть у звичний спосіб розв'язувати завдання організації суспільного життя. З іншого боку, суспільний апарат, який утворюють формальні соціальні інститути масового суспільства (К.Ясперс), сам створює передумови для розвитку феномену довіри – не в останню чергу завдяки вивільненню людини з полону недосконалих технологічних процесів індустріального суспільства. Як справедливо зауважує Фукуяма, «за умов наростаючої складності та інформаційної насиченості сучасного життя будь-яке централізоване планування стає надзвичайно складним. Високий рівень добробуту, що забезпечується технологічно орієнтованим капіталізмом, у свою чергу служить живильним середовищем для ліберального режиму загального рівноправ'я, у встановленні якого боротьба за людську гідність досягає своєї кульмінації» [3, с.14]. Тут Фукуяма в чомусь повторює К.Маркса, який вважав суспільство високого технологічного розвитку і суспільного багатства готовим до переходу в стадію комунізму. Тільки замість комунізму більш досконалою формою суспільного життя для Фукуями постає лібералізм. Хоча цей лібералізм, за Фукуямою, є майже настільки ж ідеалізованим, як комунізм Маркса. В усякому разі, його розуміння суспільства, базованого на розвиненому соціальному капіталі, також виглядає інколи надто безпроблемним. Хоча в цілому Фукуяма намагається зберігати об'єктивність, не вважаючи досягнення високого рівня розвитку соціального капіталу ані невідворотнім, ані незворотнім процесом. На відміну від Маркса, Фукуяма значно більше ставить досягнення високого рівня розвитку соціального капіталу, а отже – і створення належного стану довіри у суспільстві критично залежними від дій членів суспільства, а не від макросоціальних процесів.

«Довіра – це очікування, яке виникає у членів спільноти щодо того, що інші її члени будуть поводитись більш чи менш передбачувано, чесно і з розумінням потреб оточуючих, згідно з деякими спільними нормами. Дещо з цих норм належить до сфери «фундаментальних цінностей» (наприклад, до розуміння Бога чи справедливості), однак до їх числа належать також цілком світські речі, як фахові стандарти і корпоративні кодекси поведінки <...> Соціальний капітал – це певний потенціал суспільства або його частини, який виникає як результат наявності довіри між його членами. Він може бути втілений як у найменшому базовому соціальному колективі – сім'ї, так і в найбільшому колективі з можливих – нації, і в усіх колективах, існуючих у проміжку між ними. Соціальний капітал вирізняється з-поміж інших форм людського капіталу тим, що він зазвичай створюється і передається через культурні механізми – такі як релігія, традиція, звичай» [3, с.52].

Принципово неформальний характер довіри, і як наслідок неформальний характер соціального капіталу, у його розумінні Фукуямою, має як свої недоліки, так і свої переваги. Якщо, з одного боку, не можна технологізувати створення атмосфери довіри у суспільстві і гарантувати її підвищення внаслідок застосування певних соціальних технологій (в тому числі політичних), то з іншого – не можна обмежити шляхи створення довіри у суспільстві – для кожного суспільства вони свої і мають виростати зсередини цього суспільства, бути плодом спільних зусиль переважної більшості його членів. Для Фукуями надзвичайно важливо підкреслити розвиток довіри у суспільстві, так би мовити, «знизу догори», а не навпаки – довіру не можна запроваджувати чи насаджувати. Але, що важливо, довіра, народжуючись у особистісних взаєминах, може слугувати позитивним прикладом для наслідування усіх інших членів суспільства – а такий приклад можна подавати на будь-якому рівні соціальної ієрархії.
І все ж для Фукуями позитивний злам у створенні атмосфери довіри у суспільстві відбувається, коли накопичується значний масив довіри не на мікро- і не на макро- рівнях, а саме на середньому рівні соціальної взаємодії – рівні громадянського суспільства. «…громадянське суспільство» – складне переплетення різних інститутів «середньої ланки», в число яких входять … різні об'єднання, які надбудовується над сім'єю, як над первинним інструментом соціалізації. Саме у сім'ї людина знаходить культуру та навички, які дозволяють їй нормально існувати в суспільстві та через які цінності й досвід цього суспільства передаються від покоління до покоління» [3, с.15 – 16]. Але, як бачимо, громадянське суспільство у Фукуями «виростає» з сім'ї, а не просто «надбудовується» над нею.

Тут варто зауважити, що людську взаємодію Фукуяма аналізує у термінах культури, хоча саму цю культуру він і витлумачує дещо специфічно – передусім особистісно. «...культура є успадкованою етичною навичкою або звичкою (habit)» [3, с.66]. Етична навичка може полягати як в певній ідеї або цінності – наприклад, уявленнях про те, що корова є священною твариною, – так і в соціальній традиції, що діє, – наприклад, згідно японському звичаю, старший син успадковує всю батьківську спадщину.

У цьому світлі культуру, вважає Фукуяма, було б легше визначити через те, чим вона не є. В першу чергу вона не є раціональним вибором – тим, що лежить в основі економічної концепції людини як раціональної істоти, що максимізувала корисність. Треба уточнити, що, кажучи про «раціональний вибір», Фукуяма має на увазі не стільки раціональні цілі, скільки раціональні засоби – тобто облік альтернативних шляхів досягнення конкретної мети і вибір оптимального шляху в залежності від наявної інформації. Рішення, продиктовані культурою, суть рішення, продиктовані звичкою. Слідувати правилам свого суспільства люди навчаються в ході елементарної адаптації: у колі сім'ї, друзів, сусідів, нарешті, в школі.

Головним інституалізованим джерелом культурно обумовленої поведінки, на думку Фукуями, постають історичні релігії і етичні системи (приклад останньої для нього є конфуціанство). Етична система щоразу створює моральну спільноту, бо є тією мовою добра і зла, яка дозволяє таким, що володіє їм вести сумісне моральне життя. Будь-яке моральне співтовариство, незалежно від правил, яких воно дотримується, сприяє виникненню довіри як мінімум між його членами. Проте деякі зведення етичних правил, що включають в число своїх приписів чесність, милосердя, прихильність до суспільства в цілому, можуть сприяти встановленню довіри і в ширшому діапазоні. Тут Фукуяма, очевидно має на увазі феномен, близький до позначуваного поняттям «громадянська релігія», коли сучасним державі і суспільству вигідно, щоб їх члени і громадяни були віруючими, незалежно від того, до якої релігії вони належать: адже віруюча людина – відповідальна людина. Аналогічно, ми могли би припустити: людина, яка поділяє з іншими будь-яку мораль, підвищує загальну атмосферу довіри у суспільстві. Причому під мораллю тут варто розуміти мораль у сенсі Е.Дюркгейма – тобто максимально релятивне поняття моралі.

Але за доби глобалізації саме такий релятивний підхід до питання моральних засад соціальної взаємодії виглядає набагато реалістичніше, аніж будь-які спроби створити універсалістську мораль, яка завжди виявляється продуктом і корелятом якоїсь однієї культури.

Література:

  • 1. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: Международные отношения, 2005. – 256 с.
  • 2. Иноземцев В.Л. Рецензия на книгу: Fukuyama F. Trust. The Social Virtues and the Creation of Prosperity // Свободная мысль. – 1998. – №1. – С.125 – 126.
  • 3. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – 730 с.
  • 4. Фукуяма Ф. Непростые вызовы нового столетия // Свободная мысль – ХХІ. – 2004. – №11. (http://www.postindustrial.net/content1/).
  • 5. Гантінгтон С. Зіткнення цивілізацій? // Філософська і соціологічна думка. – 1966. – № 1 – 2. – С. 9 – 29.  
10
Ваша оценка: Нет Средняя: 10 (1 голос)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.