facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip
Перевод страницы
 

Синергетичні засади моніторингу якості освіти у ВНЗ

Синергетичні засади моніторингу якості освіти у ВНЗ
Ирина Анненкова, преподаватель, кандидат педагогических наук, доцент

Участник первенства: Национальное первенство по научной аналитике - "Украина";

 

УДК 37.011

Article is devoted research of essence of sinergetical approach in the study of problems of public administration of higher education. The key concepts of synergetics are considered. A system of principles through which the realizationof the synergistic approach to monitoring of education quality at the university is determined.
Key words: synergetic approach, openness, instability, parameter of order, chaos, quality of education, monitoringof educationquality at the university.

Стаття присвячена дослідженню сутності синергетичного підходу при аналізі проблеми моніторингу якості освіти у ВНЗ. Розглянуто ключові поняття синергетики. Визначено систему принципів, через які здійснюється реалізація синергетичного підходу до моніторингу якості освіти у ВНЗ.
Ключові слова: синергетичний підхід, відкритість, нестійкість, параметри порядку, хаос, якість освіти, моніторинг якості освіти у ВНЗ.

Важливим елементом системи забезпечення якості освіти у вищому навчальному закладі є моніторинг, актуальність дослідження якого визначається широкою зацікавленістю усіх учасників освітнього процесу в постійному удосконаленні та пошуку інновацій у цій сфері. Метою даної статті є визначення основних характеристик і принципів системи внутрішньовузівського моніторингу якості освіти у ВНЗ з позицій синергетичного підходу.

Термінологічний аналіз слова синергетика (від грец. - sinergos) дозволяє тлумачити дане поняття як сумісну дію і сумісне цілепокладанняна засадах внутрішньої самоорганізації істотних взаємозв’язків і домінуючих взаємовідносин. Таке розуміння системних взаємодій у контексті сучасної парадигми освіти може бути конкретизовано в системі управління (зокрема, моніторингу) якістю вищої освіти, що має здійснюватись на основі суб’єкт-суб’єктних взаємодій.

На думку І. Пригожина, синергетика виникла як відповідь на необхідність адекватного опису самоорганізації і ускладнення неврівноважених відкритих живих систем, а Г. Хакен його доповнив і запропонував використовувати її як загальну теорію системного аналізу сумісної кооперативної дії різноманітних процесів становлення в природі. На сучасному етапі розвитку синергетичної науки майже в кожного її дослідника є своє визначення синергетики: междисциплінарний напрямок наукових досліджень, в рамках якого вивчаються процеси переходу від порядку до хаосу і навпаки (процеси самоорганізації та самодезорганізації) у відкритих нелінійних середовищах найрізноманітнішої природи [1, с. 196]; науковий напрямок, який вивчає та описує фазові трансформації та структурно-системні модифікації відкритих систем [7, с. 69]; методологія, яка розглядає рух буття та людську діяльність від хаосу до появи спрямованих тенденцій розвитку [4, с. 159]; теорія самоорганізації і розвитку відкритих нелінійних систем [8, с. 116].

У філософському словнику дається таке визначення: «синергетика - галузь наукового знання, у якій за допомогою міждисциплінарних досліджень виявляються загальні закономірності самоорганізації, становлення стійких структур у відкритих системах» [6, с.407]. Саме таке розширене розуміння синергетики (і синергетического підходу) буде використовуватися нами надалі. Охарактеризуємо докладніше основні принципи, категорії та закономірності синергетичного підходу.

Одним із ключових принципів синергетичного підходу є наявність в системах процесів самоорганізації, які є закономірними для всіх явищ, процесів та подій буття.Процеси самоорганізації в системах Г. Хакен визначає як виникнення певних просторових, часових або функціональних структур без специфічного впливу на систему з боку зовнішнього середовища, тобто виникнення або зростання впорядкованості із хаосу.Якщо, поглянути на самоорганізацію з позицій суспільствознавчих та гуманітарних наук, то під нею розуміють самоздійснювані процеси соціального регулювання в складних соціальних системах, які передбачають якісне і структурне перетворення певної об’єктивної реальності [1, с. 193]. Соціальна самоорганізація виникає як результат цілеспрямованих індивідуальних дій у межах більш широких соціальних систем і процесів. Тобто, самоорганізація - це процес, у якому створюється і відтворюється система, що має високий рівень складності і велику кількість елементів, зв’язки між якими мають не жорсткий характер, а характер ймовірного розвитку [5]. Отже, у складних системах спостерігається погоджена поведінка підсистем, у результаті чого зростає ступінь їхньої впорядкованості (явище самоорганізації), тобто зменшується ентропія. Результатом самоорганізації стає виникнення, взаємодія (наприклад, кооперація) і, можливо, регенерація динамічних об’єктів (підсистем), складніших в інформаційному аспекті, ніж елементи середовища, з яких вони виникають.

Спрямованість процесів самоорганізації зумовлена внутрішніми властивостями об’єктів (підсистем) у їх індивідуальному і сукупному прояві, а також впливами з боку середовища, у якому існує система. Але поведінка елементів (підсистем) і системи в цілому істотно характеризується спонтанністю - акти поводження не є абсолютно детермінованими.
Процеси самоорганізації в системах відбуваються поряд із процесами протилежної спрямованості - системи в цілому можуть мати стійкі тенденції або коливатися від фаз еволюції та прогресу до деградації та розпаду.

Більш докладно процес самоорганізації можна розкрити за допомогою ключових положень синергетики, якими є відкритість (характеристика соціальної системи, яка вказує на наявність певних обмінних зв’язків між нею та навколишнім середовищем);неврівноваженість (стан відкритої системи, при якому відбувається зміна її макроскопічних параметрів, тобто її складу, структури і поведінки); нелінійність (багатоваріантність і непередбачуваність переходу системи з одного стану в інший).

Названі характеристики можуть бути доповнені наступними принципами синергетики, які також притаманні соціальним системам: принцип емерджентності -будь-яка система як цілісність виявляє «нададдитивний ефект» – системні властивості, що не притаманні окремим елементам цієї системи; принцип збереження гомеостазу - це підтримка програми функціонування системи в деяких рамках, що дозволяють їй слідувати до своєї цілі-аттрактору; принцип мінімуму дисипації здійснюється як тенденція до максимальної ефективності використання усієї сукупності ресурсів для досягнення цілей системи [2].

Одним із найважливіших напрямів синергетичного підходу є теорія хаосу та управління ним. Прихильники синергетики вважають, що в кожній соціальній системі існує безліч неконтрольованих і непрогнозованих невизначеностей,які тримають систему в стані постійного хаосу. Концептуальні положення синергетики стверджують, що хаос являє собою не аномальне явище, а закономірний, природний стан, типовий для окремих періодів існування всіх соціальних систем. На думку В.С.Алексєєвського, хаос володіє творчою силою формувати новий порядок, який не викликається якоюсь зовнішньою силою, а має спонтанний характер за рахунок готовності елементів системи сприйняти і використати нові джерела розвитку [1, с. 193].

У цей час ряд учених намагається застосувати ідеї цієї теорії до управління системою освіти.Оскільки система освіти демонструє взаємодію численних протиборчих сил (традиції й новації, тверде структуруванняй реформування  й т.п.), їхнєзіткнення, як і в будь-якій складній нелінійній системі, може привести до хаосу. Тому будь-які напрямки розвитку, нав’язані системі ззовні, можуть дати негативний результат, отже, діяти можна тільки відповідно до внутрішніх законів нелінійної системи. Причомудля успішного розвитку система постійно повинна перебувати в нерівновагому стані, оскільки хаос розширює спектр сил і можливостей організації для пошуку нових точок зору. Для того щоб організація обновляла себе, вона повинна постійно підтримувати нестійкий стан [10].

Назвемо основні загальні висновки, отримані вченими-синергетиками:

- для системи, що самоорганізується, існує кілька різних шляхів розвитку, що відповідають її природі;
- хаос може виступати як утворююча основа, конструктивний механізм розвитку, самоорганізації й самодобудовування структур;
- складна нелінійна система в процесі розвитку прохо­дить через критичні точки (точки біфуркації), в яких відбу­вається розгалуження системи через вибір одного з рівно­значних напрямів її подальшої самоорганізації;        
- складнорганізованій системі не можна нав’язувати шляхи розвитку, необхідно лише сприяти розкриттю тенденцій її саморозвитку;
- можлива побудова складних структур, що розвиваються, із простих структур-аттракторів еволюції;
- складними системами можна оперувати й ефективно управляти. Управління здійснюється за допомогою слабких резонансних впливів, які впливають на вибір того або іншого шляху розвитку в моменти, коли система, знаходиться в стані біфуркації;
-  не можна встановити твердий контроль над системою, що являє собою ієрархію щодо автономних підсистем, що самоорганізуються. Вихідні від верхнього рівня сигнали управління не мають характеру твердих команд, що підкоряють собі активність всіх індивідуальних елементів більш низьких рівнів. Істотними є лише ті сигнали, які впливають на процеси самоорганізації, що протікають на більш низьких рівнях, і визначають переходи від одного стійкого режиму функціонування підсистеми до іншого;
- тверда стійка система уразлива перед зовнішніми впливами; нестійкість - шлях до виживання, самовідновлення, розвитку й узгодження всіх її складових частин;
- якщо й не можна передбачити поводження системи на тривалий період, то цілком можливо передбачити загальні тенденції, виробити головну стратегію, залишаючи деталі на долю самоорганізації;
- неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи.

Отже, сутність синергетичного підходу до ефективного управління системами полягає в тому, що він орієнтований не на цілі та сподівання суб’єкта управлінської діяльності, а на те, що притаманне саме системі, тобто на її власні закони еволюції та самоорганізації. При цьому увага приділяється погодженості управлінського впливу із тенденціями динаміки нелінійної системи. Узагальнюючи теоретичні положення дослідників, слід визначити ознаки синергетичного підходу до організації моніторингу якості освіти у ВНЗ.

Для характеристики синергетично організованої системи управління якістю освіти важливим є розгляд не тільки внутрішніх структурно-якісних зв’язків між її елементами, а і комплексу взаємозв’язків системи управління із зовнішнім середо­вищем, завдяки яким дана система виявляє та реалізує притаманні їй іманентні якості - відкритість, динамічність, не лінійність [3].

Є.В. Яковлев, розглядаючи управління якістю освіти у ВНЗ з позицій синергетичного підходу, дійшов висновків,що воно являє собою систему, орієнтовану на досягнення певних цілей, причому ці цілі не задаються ззовні, а формуються усередині самої системи. Отже, необхідно створювати умови для їхнього формування. Особливість системи управління якістю освіти визначається перевагою внутрісистемних зв’язків компонентів ВНЗ над зовнішніми впливами на них. Зовнішні впливи здатні лише підтримати бажані позитивні тенденції або нейтралізувати негативні тенденції, які можуть повести убік від поставлених цілей. Отже, найбільш ефективним методом управління є управління через механізми самоорганізації. Вчений також виділив підсистему принципів управління якістю освіти, що включає принципи керуючих параметрів, біфуркацій, самоорганізації, кооперативності, потенційних бар’єрів, необоротності, інформаційного характеру внутрісистемного часу, випереджального реагування на інформацію, диференціації при опорі [9].

У вирішенні завдання координації внутрішньосистемних зв’язків між елементами вищих і нижчих рівнів з позицій синергетичного підходу до управління якістю освіти важливим є встановлення не тільки прямого (вплив вищих на нижчі), а і зворотного зв’язку (супідрядність взаємовпливу елементів нижчого та вищого порядку). Цю функцію і виконує моніторинг якості освіти. Управління в системі немислимо без передачі, одержання, зберігання й обробки інформації. Інформація — це спосіб зв’язку компонентів системи один з одним, кожного з компонентів із системою в цілому, а системи в цілому — із середовищем. У силу сказаного, не можна розкрити сутність системності без вивчення її інформаційного аспекту. Моніторинг створює інформаційну систему, яка постійно поповнюється, і забезпечує безперервне спостереження розвитку системи, що пов’язано із порушенням рівноваги та реєстрацією змін, які засвідчують появу нового врівноваженого стану системи.

Отже, основною сферою практичного використання й основною функцією моніторингу якості освіти є інформаційне забезпечення управління якістю освіти у вищому навчальному закладі. Це дозволяє розглядати його як підсистему системи управління якістю освіти у ВНЗ, яка, в свою чергу, є також складною, відкритою, нелінійною, динамічною.

Саморозвиток навчального закладу як системи визначається, насамперед, такими базовими тенденціями, як збереження структури й максимально ефективне використання всієї сукупності ресурсів для підвищення якості освіти. У кожний конкретний момент розвиток цієї системи може піти за одним з кінцевого числа найбільш імовірних напрямків, які можуть бути виявлені шляхом відстеження декількох визначальних параметрів.

Конструктивну роль у практиці самоорганізації педагогічних систем має спон­танність освітніх процесів: з одного боку - вона виконує руйнівну функцію для тра­диційних і консервативних освітніх систем, оскільки хаотичні флуктуації за певних умов призводять до руйнування ускладнених систем; з іншого - системотворну, ос­кільки хаос виступає чинником, що зумовлює поєднання структур низького порядку в більш складні, а також взаємоузгодження темпів їх еволюції, виходу системи на аттрактор розвитку[3].

Еволюційний розвиток системи, що самоорганізується, являє собою зміну етапів адаптаційного й біфуркаційного розвитку. На етапі адаптаційного розвитку система пристосовує свою структуру до зовнішніх івнутрішніх впливів, для досягнення своєї головної йфункціональної цілей. На етапі  біфуркаційного  розвитку  відбувається  зламування колишньої організаційної структури й на її місці за імовірнісними законами формується нова структура. Кожний з етапів накладає свої обмеження на використовувані методи управління [9].

Моніторинг якості освіти у вищому навчальному закладі з позицій синергетичного підходу є спо­собом виявлення взаємодії і взаємовпливу підсистем системи якості освіти як відкритої, самоорганізованої та саморозвивальної, що дозволяє виявити ступінь гуманізації, самовдос­коналення суб’єктів в освітньому просторі.

Моніторинг якості освіти є механізмом адаптаційного розвитку вищого навчального закладу, який дозволяє пристосовувати структуру вищого навчального закладу відповідно до зовнішніх івнутрішніх впливів, для досягнення своєї головної йфункціональної цілей. Він не тільки надає інформацію про стан якості освіти у ВНЗ, але й забезпечує включення механізмів поточного регулювання, в т.ч. саморегулювання. При цьому не тільки відстежується динаміка змін в освітніх процесах, але й підтримується розвиток цих процесів у межах заданих параметрів, враховуються можливості виникнення ситуацій випадковості й імовірності і не допускаються регресивні перетворення. Це обумовлює пред’явлення до моніторингу якості освіти певних вимог, які можна сформулювати у вигляді наступних базових принципів: об’єктивність інформації; порівнянність даних; адекватність; прогностичність; цільове призначення.

Завдяки синергетичному підходу здійснюється стандартизація методів, що обме­жують детермінований хаос, зумовлений внутрішніми параметрами від випадкових флуктуацій, що виникають внаслідок зовнішніх впливів на систему. Моніторинг якості освіти на засадах синергетичного підходу передбачає досягнення стабільності пе­дагогічних систем з одночасним розгортанням пошуку нових альтернатив. Він сприяє актуалізації внутрішнього потенціалу суб’єктів освітнього процесу в контексті інно­ваційних ідей, особистісному й професійному самовдосконаленню.

Отже, синергетический підхід розглядається нами як теоретико-методологічна стратегія моніторингу якості освіти у ВНЗ і базується на гармонізації концептуальних положень філософії, теорії управління й педагогіки. Він полягає в розгляді вищих навчальних закладів і внутрішньовузівського управління і моніторингу якості освіти як відкритих, складних систем, що самоорганізуються, і визнанні загальних законів еволюції такого роду систем. Синергетичний підхід до внутрішньовузівського моніторингу якості освіти реалізується через виділену нами підсистему принципів, що включає принципи дії керуючих параметрів; біфуркацій, самоорганізації; кооперації; потенційних бар’єрів; необоротності; інформаційного характеру внутрісистемного часу; випереджального реагування на інформацію; диференціації при опорі. Практична реалізація синергетичного підходу до моніторингу якості освіти має здійснюватись на принципах саморозвитку, взаємодоповнення, діалогічності, мати діагностико-технологічний характер управління, що передбачає наявність зворот­ного зв’язку.

Література

1. Алексеевский В.С.Синергетика менеджмента устойчивого развития: монография /В.С.Алексеевский. – Калуга: Манускрипт, 2006. – 328с.
2. Вознюк О.В.Розвиток вітчизняної педагогічної думки: синергетичний підхід: Монографія /О.В. Вознюк. – Житомир: Вид-во ЖДУ імені І.Франка, 2009. – 184 с.
3.  Дэніжна С.О. Синергетичний підхід до моніторингу якості освіти/ С.О.Дєніжна //Вища освіта України – Додаток 4, том VІІ (25), - 2011 р. – Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору – С.452-458.
4.  Лутай В.С.Філософія сучасної освіти : навч. посіб. / В. С. Лутай. – К.:Магістр-S, 1996. – 256с.
5.  Синергетичні засади державного управління в умовах реформ : моногр. / С.М.Серьогін, І.В.Письменний, І.І.Хожило [та ін.]; за заг. ред. С.М.Серьогіна. – Д.: ДРІДУ, 2007. – 194с.
6. Философский словарь / [Ред. И.Т. Фролова]. – 5-е изд. – М.:Политиздат, 1987. – 590 с.
7. Черленяк І.Функціональність, синергізм та синергетичність організаційних систем / І. Черленяк // Вісник НАДУ. – 2005. – № 3. – С. 64–72.
8. Шевцов А. Синергетичні принципи проектування педагогічного процесу як системи / А. Шевцов // Вища освіта України. – 2003. – № 2. – С. 115–119.
9.  Яковлев Е.В. Внутривузовское управление качеством: Монография / Е.В.Яковлев.- Челябинск: Изд-во ЧГПУ, 2002. – 390с. 
10. Nonaka J. Creating Organizational Order Out of Chaos: Yelt-Renawai in Japanese Firms // California Management Review. – 1988. – Vol. 30. – Issue 3. – p. 57–73.

0
Ваша оценка: Нет Средняя: 3.6 (11 голосов)
Комментарии: 0
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.