facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ЧИ БУТИ ЛЮДИНІ ВОЛОДАРЕМ У САДУ ЖИТТЯ?

Автор Доклада: 
Абрамович С. Д., Крючкова О. Р.
Награда: 
ЧИ БУТИ ЛЮДИНІ ВОЛОДАРЕМ У САДУ ЖИТТЯ?

УДК 811.111-31.09

ЧИ БУТИ ЛЮДИНІ ВОЛОДАРЕМ У САДУ ЖИТТЯ?
(концепція людини у романі Г. Нормінтона «Корабель дурнів)

Абрамович Семен Дмитрович, доктор філологічних наук, професор
Кам`янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Крючкова Ольга Русланівна, аспірант
Кам`янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка


Статтю присвячено дослідженню концепції людини та інтерпретації «вічного мотиву» Саду Життя як біблійного символу втраченого раю у романі Г.Нормінтона «Корабель дурнів».

Ключові слова: постмодернізм, символ, концепція, мотив, символ саду, символ лабіринту.
The article investigates the concept of a man and interpretation of the “eternal motif” of the Garden of Life as biblical symbol of the lost paradise in the novel by G.Norminton “The Ship of Fools”.

Key words: post-modern, symbol, concept, motif, the garden symbol, the labyrinth symbol.

У «Кораблі дурнів» Нормінтона, романі, написаному як розгорнута образна аналогія до відомого однойменного полотна Є. Босха, спостерігається складна постмодерністська гра з духовною спадщиною Ренесансу, причому Ренесансу Північного, ускладненого глибоким переживанням християнського спіритуалізму Середньовіччя. «Північне Відродження, сповнене містики, відчуття нетривкості земних форм, сильно зв’язане традиціями середньовічної готики та фольклорною свідомістю. Часом тут, як у нідерландських майстрів, панує моторошна атмосфера екзальтованого видіння; домінують марення, образи пекла і земних спокус, що набирають диявольської зловісності (картини Єроніма Босха) [1, с. 138]. Зокрема можна вирізнити як особливо значну з погляду інтерпретації «вічного мотиву» Саду Життя розповідь Монаха, який репрезентує високий сумнів у Граді Земному і взагалі в змістовності світовідчуття «тілесної людини». Адже з погляду церкви усе, що стосується соціального життя, нижче й другорядне: «… християнину часом слід почути спрямований особисто до нього поклик Господа відкинути світ, сповнений тимчасових цінностей і терпимий до багатоманітності ідолів, з його перемінними інтересами й вічними компромісами, одержимий любов'ю до життя й такий, що панічно боїться смерті» [6, с. 73]. Ось і у Нормінтона саме служитель церкви, пропонує повернутися до витоків «культури» – до біблійного символу втраченого раю.

Монах звик розглядати буття «з точки зору Вічності», і, хоча співбесідники не виявляють жодної поваги до нього чи зацікавленості до його слів, проголошує свій монолог з усіма риторичними прийомами середньовічного проповідника: «Instatiate gluttonous Time, rein in your appetite a while, that I may bring my memories back to grandiloquent life.» [11, с. 219]1. При цьому пафос наратора від початку знижений автором – перед нами типовий схоласт, автор трактату, «Pudendae Angelo­rum» (твір, прямо пов'язаний з реальною працею теолога ХІІ ст. Сергія Маврія «Анатомія янголів», в якому викладається безглузда концепція гермафродитизму янголів, способи та часовий вимір їх розмноження) [11, с. 220 ]. Отож, повчальна історія, що буде розповідатись, вкладена в уста завідомо сумнівного авторитета.

Монах згадує про талановитого фламандського менестреля, якого зустрів колись у Брюгге (між іншим, Нормінтон вміщує його серед челяді в домі С. Бранта, якого персонаж атестує як людину достойну, але до музики байдужу). Колись нещасливий менестрель був силоміць завербований у солдати; безславні битви він критично змальовує майже в стилі автора «Війни і миру»: «I forgot how, the specifics don`t matter, let`s just say I lived, I gathered myself together as a man cleans up after a storm, I burrowed beneath corpses and played dead. As the fighting dissipated into vague pockets of distant slaughter, I drifted in and out of consciousness, reviving finally beneath a limpid, bird-swimming sky. I writhed and squirmed until the dead eased their stiffening grips on my clothes» [11, с. 227]2. Втікши з поля бою, він якийсь час поневіряється в лісі, харчуючись чим прийдеться: «Famished, I chewed mushrooms in small, nervous bites. Strawberries laced with fox piss I polished with my meager spittle. The fragile fruits crumbled to powder or smudged to fragrant nothing between my fingers. What little I saved I devoured, like Albrecht in the allegory» [11, с. 228]3. Суниця, між іншим, не проста деталь: як сказано у примітці самим Нормінтоном: «The wild strawberry, more delicate and subtly fragranced than its hardly modern counterpart, was in medieval art a symbol of the exquisite but evanescent delights of the flesh; cf. Ute Krahe, ‘Bosch`s Garden of Earthly Delights: a new analysis’» [11, с. 228]4. Дійсно, на картині Босха «Сад земних насолод» ми бачимо величезну, так би мовити, гіперболізовану суницю, що уособлює собою чуттєві радості життя. Брудні суниці здаються голодному менестрелеві тонкими ласощами – це продовжує у вишуканій літоті мотив вишні як символу чуттєвості. Характерна деталь – суниці политі лисячою сечею несе у собі імпліцитний символ: чуттєвість від самого початку не може дати людині безхмарної насолоди навіть на мить.

Та художньою опозицією дикому й ворожому лісові виступає дивний сад, що виглядає чи то як біблійний Едем, чи то як реалізація утопічних фантазій Нового часу – з темного лісу менестрель виходить у сад неземної краси: «The geometrical precision with which the Garden was laid out banished the sylvan gloom of unknowing» [11, с. 229]5. У саду, у центрі круглої галявини був розташований лабіринт з сімома входами, а всередині нього стояв будинок. Цікавим і навряд чи випадковим, на нашу думку, є сусідство двох значущих культурних символів – саду і лабіринту. На перший погляд – це невпорядкована й впорядкована природа; проте у деяких культурах лабіринт пов’язується з метафорою лісу; останній, з одного боку, допомагає сховатися від ворогів, з іншого – вимагає певних якостей, щоби вижити [4, с. 403], і це їх об’єднує.

Символіку Саду відкрито від початку: «Nothing is incidental in this garden; it is constructed according to very deliberate numerological principles <…> The five concentric circles (the most valued geometric form: perfect and unending) may represent the five chivalric virtues, as the pentangle symbolises the five wounds of the crucified Christ. The garden also has strong cosmological connotations. Plato`s Timaeus describes how God created the body of the world as a perfect sphere; St. Augustine incorporated the Platonic Geometer into Christian theology, invoking the Apocryphal Book of Wisdom, ‘Thou hast ordered all things, in measure and number and weight’ (11:20). The forest of ‘unknowing’, then, is the Chaos that reigned before Time. The seven paths divide the garden into seven sections, each representing different days of the Creation. (The paths may also represent the Seven Liberal Arts of the medieval curriculum). The maze represents the human imagination: subject to blindness, doubt and error. Its seven entrances, leading to a single exit, indicate that wisdom can be sought from different sources, since all lead to one Truth. The house itself is the fief du genie, its twelve rooms suggesting the tribes of Israel, or the number of Christ`s disciples, or the signs of the zodiac. The logbook in the central chamber is the omphalic hub of the entire structure» [11, с. 230]6. При всій очевидній іронії щодо нумерологічних штудій та схоластичної спадщини (автор ставить в один ряд такі різнорівневі речі, як Сім Вільних мистецтв та дванадцять колін Ізраїлевих, які водночас є, якщо завгодно, ще й дванадцять знаків Зодіаку чи там дванадцять апостолів тощо), Сад тут дійсно може означати справді у с е, що дає людині земне життя, повноту радісного панування над речами, справжній втрачений рай, у якому, втім, уже нікого немає: «The house was freshly abandoned» [11, с. 229]7. Характерно, що поруч з цим «схоластичним скелетом» подано живу пейзажну картину Саду, сповнену неприхованої та глибоко людяної ідилічності й, безперечно, навіяну культурною традицією англійської садово-паркової архітектури: «The Garden was designed to flourish, in parts, throughout the year. There was an orchard, apples and pears in the main, pertly ripening though unready. There was a rose garden where the air sang with scent. In a water garden blinking rills purled from pond to pond, the mossy earth plashed underfoot and unhoped-for kingfishers gashed the eye. Bridge-crossed the ponds sat, waterlilied and flax-thick, there still waters shadowed with slow fish. In the neighboring grove stood blossom trees, ornamental so fruitless. Next came a part entirely given over repose. Lime tree bowered, for love or lucubration its turf-topped benches were sentinelled by torches. A shaded, yellow-candelabra’s laburnum tunnel guided the eye to a love-seat balanced in a foam of woodbine, where stone philosophers stood in lichenous meditation. Close by, the coloured banks of a heather garden murmured with the commerce of industrious bees. Finally there was the herb garden, whose plants, amounting to every known medicinal, were labeled as in a graveyard whence Death has been banished» [11, с. 231]8.

Книга, яку старанно читає Менестрель, є керівництвом по догляданню Саду, і новоявлений Садівник, живучи аскетично й строго, тепер сенс свого життя бачить у тому, аби плекати «безцінний скарб», знайдений сад. Сад для нього стає справжнім Едемом. Це, по суті, реалізація традиційного символічного значення міфологеми «сад», який з давніх часів уособлював в собі «образ ідеального світу, космічного порядку й гармонії – втрачений та знову набутий рай. Для всіх основних світових культур сади являють собою і зриме благословення господа (Божественний Садівник), і здатність самої людини досягнути духовної гармонії, прощення та блаженства» [9, с. 319]. У Нормінтона можна побачити ще один шар символіки, пов’язаний з образом Божественного Садівника – один з титулів Христа (Ів. 20:15).

Садівник розпочинає заздалегідь програшну війну з силою хлопців, які взяли за звичай нахабно красти з Саду плоди: « For within minutes of their banishment, the little monsters began laying waste to the Garden. The ponds turned urinous, their tributaries clogged up with muck. Roses lost their petals, heather shrivelled into flames, flayed yews sap-bled to death. Unable to live the house for fear of what they might do to the logbook, I watched in despair the beheading of statues, the dismantling of the love-seat and the felling of the laburnum tunnel. As for the herb garden, oh, neatest of ironies, the devils destroyed the very means by which they might have soothed their bloated bellies or repaired their pustulous faces» [11, с. 234-235]9. Ситуація є алюзією на «Сповідь» Блаженного Августина, в якій основоположник психологізму в європейській словесності на багатьох сторінках журиться про те, як він крав у дитинстві груші з чужого саду [2, с. 25-29]. А оскільки Августин є фундатором християнського догмату про зіпсованість природи людини, і свій дитячий проступок розглядав як живе свідчення цієї тези, то зрозуміло, що діти-варвари, які не вміють доглядати природу й користуватися благами цивілізації, є уособленням незрілої й недосконалої людини взагалі, виразною паралеллю до свіфтівських йєгу.

Ймовірно, історія війни з хлопцями у чудовому саді – своєрідне переосмислення казки Вайльда «Велетень-егоїст», проте переосмислення це відбулося з кардинальною зміною акцентів. Якщо у Вайльда у саду живе велетень-егоїст, а діти є виявом суто позитивного, сонячного, доброго, то Нормінтон пропонує увазі читача ситуацію, перевернуту з точністю до навпаки. Садівник намагається жити за правилами – так, він завжди проходить по лабіринту, незважаючи на те, що той йому всього лише по коліна. Показово, що хлопці поводяться зовсім по-іншому: ці маленькі варвари спочатку просто переступають через стінки лабіринту, незважаючи на прохання садівника йти по ньому «як треба», а згодом і взагалі знищують лабіринт.

З розповіді Менестреля можна зрозуміти, що в результаті постійної війни з маленькими розбійниками він, безсилий і виснажений, вдався до жорстоких хитрощів і, врешті-решт, знищив своїх нападників (у всякому разі, він не відмовляється визнати своїм арбалет, з якого було вбито їхнього ватажка). Але його, дітовбивцю, безжально, з огидою вигнано з садиби, яку він так самовіддано обороняв; портрет справжнього володаря має риси ідеалізуючого портретного живопису епохи Ренесансу: «In order to occupy myself, I studied in detail the handsome leather boots that stood beside the bed. My eyes ascended the boots` tawny uppers and settled on a pair of elegant, silk-embroidered pantaloons. When I had admired the patterning and fixed it in my swimming mind, I travelled higher, to a waistcoatof equal luxury, thence to an ermine gown, a chain of office, a studded collar. Who are you, the stranger asked, and what are you doing in my home?» [11, с. 238]10. Цей портрет будується виключно на аксесуарах, в ньому немає живої людини, є лише підкреслено аристократичний костюм знатного пана.

Менестрель, який у чужому Саді жував від голоду свій ремінець, але не доторкнувся до не-своїх чудових плодів, закоханий в Ідеальну Красу, в Утопію, але в ній йому місця немає: « You, pious Monk, what drew you to the contemplative life? Not, I fancy, the wine or the dancing, nor its amorous possibilities. You prize the poetry of difficult things above the prosody of uncloistered life. The great menageries of Art, the multifoliate flowers of Philosophy are for you more consoling than the bear pit and the cathouse. And I share, good sir, your desire to turn away from the beastly vita active11, your longing for Beauty. What else was the Garden if not a refuge? And yet in defending it I was plunged once more into Action. I fought tooth and nail to save it from the mob. And to what advantage? To be cast out, without thanks, on to the disordered roads» [11, с. 239]12.

Вигнаний Прекрасним Господарем Менестрель, клятий по всій Фландрії як злочинець, загинув від рук розлюченого натовпу – фактично на очах у Монаха, який боягузливо втік. Пригадаймо концепцію Т. Литвиненко щодо двох варіантів долі людини, яка потрапляє у лабіринт [5, с. 35], у даному випадку ми маємо справу з реалізацією іншого варіанту – герой, виходячи з прекрасного саду-лабіринту, знаходить свою смерть. Так в оповіді боягуза-схоласта виступає величний архетип ідеального Саду Земного Життя, в якому панує Ідеальна Людина, а реальним волоцюгам-розорителям Саду та реальному Вболівальникові його місця в ідеальній садибі не знаходиться. Проте й Ідеальній Людині місце у цьому прекрасному саду знаходиться лише на певний час. Пригадаймо ще раз символіку смертельного саду-лабіринту. Якщо скористатися концепцією М. Еліаде щодо лабіринту (якій у культурній традиції є нащадком печери), то входження в лабіринт еквівалентно «ритуальній смерті ініціативного типу» [10, с. 124]. Отже, у нашому випадку можна сказати, що ініціація не відбулася або завершилася смертю ініційованого.
Ренесансний ідеал життя-саду, сповненого мудрості й краси, є в системі роману врешті-решт такою ж само спокусою і марою, як і всі інші пристрасті людини.

1«Погоди, ненасытное Время, поумерь аппетит, не глотай дни и годы, дабы я сумел возвернуться в памяти к жизни преж­ней» [7, с. 280].
2«Помню только, как я зарылся в гору кровавых трупов, притворившись мертвым. Надо мною гремела битва, казалось, что далеко-далеко, а я лежал в беспа­мятстве, только изредка приходя в себя, а потом я открыл гла­за и вдруг увидел прозрачное чистое небо и птиц, парящих в синеве. Я с трудом выполз из-под горы трупов, что как будто вцепились окоченевшими пальцами мне в одежду и не хотели меня отпускать» [7, с. 290].
3 «Изнывая от голода, я кусал грибы прямо с земли. Жадно заглатывал землянику, политую лисьей мочой. Хрупкие ягоды крошились в пыль или размазывались ароматным ничто у меня в руках. То немногое, что оставалось, я поглощал, давясь, словно Альбрехт в той бас­не» [7, с. 292].
4 «Дикая лесная зем­ляника, обладавшая более тонким запахом и вкусом по сравнению с современными видами, в средневековом искусстве символизировала изысканные, но мимолетные наслаждения плоти; см., например, Уте Крёйе «Сад земных наслаждений» Босха» [7, с. 292].
5«Сад был разбит с геометрической точностью, и эта четкая геометрия разогнала лесную мглу неведения» [7, с. 293]
6«В этом саду нет ничего случайного: он устроен, согласно про­думанным нумерологическим принципам <…> Пять концентрических кругов (наиболее ценимая геометрическая фигура: совершенная и бесконечная), вероятно, символизируют пять рыцарских добродетелей, как пятиугольник символизирует пять ран распятого Христа. Сад также имеет весьма прозрачный космологичес­кий смысл. Платон в «Тимее» утверждает, что Бог создал мир в виде идеальной сферы; святой Августин применяет принципы платонов­ского геометра к христианской теологии и пишет в апокрифической Книге Премудрости: «Ты упорядочивший все тела, придав им меру, число и вес» (11:20). Лес – это «неведение», то есть Хаос, что правил в мире до Времени. Семь тропинок разделяют сад на семь секторов, каждый из которых представляет один из семи дней Творения. (Семь тропинок также могут символизировать Семь Свободных Искусств, то есть цикл дисциплин, составлявших основу средневековой системы образования.) Лабиринт – это человеческое воображение, которому свойственно пребывать в сомнениях, совершать ошибки и не замечать очевидного. Семь входов, которые сливаются в один выход, указывают на то, что мудрость мы получаем из самых разных источников, но они все ведут к одной Истине. Сам дом – это fief du genie, вотчина гениаль­ности и талантов; двенадцать комнат могут указывать на двенадцать колен Израилевых, или двенадцать апостолов, или двенадцать знаков Зодиака. Книга в центральном зале – это центральная ось всей конст­рукции. [7, с. 294-295].
7«Люди здесь были, а если покинули дом, то совсем недавно» [7, с. 294].
8«Сад был устроен так, что всякое время в году в нем обязательно что-то цвело, разумеется, в свой сезон. Во фруктовом саду в основном росли груши и яблони. Там был огромный розарий, где воздух буквально звенел ароматом. В водном парке многочисленные ручейки перетекали из пруда в пруд, мшистая земля с тихим плеском пружинила под ногами, и зимородки носились туда-сюда, радуя взор. В прудах цвели кувшинки и плавали неторопливые рыбины. В соседней роще цвели деревья, которые служат лишь для украшения и не при­носят полезных плодов. Рядом с рощей располагался участок, предназначенный для отдохновения. Здесь были беседки, как бы сплетенные из ветвей живых лип, и там стояли скамьи для любви или уединенного чтения и подставки для факелов. Те­нистый тоннель из ракитника укрывал от глаз уютные скаме­ечки «для двоих», подвешенные наподобие качелей среди цве­тущей жимолости, где каменные изваяния философов навечно застыли в раздумьях, пока зеленый лишайник медленно рас­ползался по их пьедесталам. В вересковом саду деловито жуж­жали пчелы. Каждое лекарственное растение в травяном саду было обозначено табличкой, отчего этот участок напоминал кладбище с крошечными надгробиями. Кладбище, откуда про­гнали Смерть» [7, с. 296].
9«Эти малень­кие чудовища принялись громить сад. Они мочились в пруды. Завалили все ручьи грязью. Оборвали цветы. Подожгли ве­реск. Ободрали кору на кипарисах, обрекая деревья на смерть от потери сока, который есть кровь растений. Я не мог выйти из дома, не мог бросить книгу, мне было страшно даже поду­мать, что они могут с ней сделать. Я стоял на пороге и в бес­сильном отчаянии наблюдал, как эти маленькие дьяволята обезглавливают статуи, переворачивают скамьи и ломают ра­китниковый тоннель. Что же касается травяного сада, маль­чишки вырвали с корнем все травы, а ведь там было много полезных растений, каковые могли бы унять резь в их раздув­шихся животах и извести гнойники и прыщи на их лицах» [7, с. 300-301].
10«Чтобы хоть чем-то за­няться, я начал рассматривать очень красивые кожаные сапо­ги, что стояли возле кровати. Мой взгляд поднялся чуть выше и наткнулся на элегантные панталоны, расшитые шелком, восхитившись изящным узором, я поднял глаза еще выше и увидел не менее роскошный жилет, мантию, отделанную гор­ностаевым мехом, цепь с медальоном и гофрированный воротник. Кто ты, спросил незнакомец, и что ты делаешь в моем доме?» [7, с. 305].
11Життя діяльне (лат.).
12 «Вот, скажем, вы, благочестивый монах, что побудило вас отказаться от мирской суеты и избрать жизнь созерцательную? Вино, пирушки, любовные похождения, вам это не нужно. Для вас поэзия уединенного созерцания важнее просодии низменных мирских радостей. Великий зверинец Искусства, многолистные цветы Философии приятнее вашему сердцу, нежели медвежья яма и самый роскошный бордель. И я, любезный мой господин, целиком и полностью разделяю ваше желание отвернуться от грубой и грязной vita activa, ваше стремление к Красоте. Сад для меня был таким же прибежи­щем духа, как для вас – монастырь. И все же, чтобы его защи­тить, мне пришлось снова прибегнуть к Действию. Я боролся не на жизнь, а на смерть, чтобы спасти его от вульгарной толпы. И какова благодарность? Меня попросту вышвырнули отту­да, даже спасибо и то не сказали» [7, с. 306-307].  

Література:

  • 1. Абрамович С. Церковне мистецтво. Навч. пос. – К.: Кондор, 2005. – 206 с.
  • 2. Августин Аврелий. Исповедь / Августин Аврелий. Исповедь: Абеляр П. История моих бедствий: Пер. с латин. – М.: Республика, 1992. – 335 с. – (Человек в исповедальном жанре).
  • 3. Автономова Н. Деррида и грамматология / Автономова Н. // Деррида Ж. О грамматологии. – М.: Ad Marginem, 2000. – С. 7–110.
  • 4. Иллюстрированная энциклопедия символов / Сост. А. Егазаров. – М.: Астрель: АСТ, 2007. – 723 с.
  • 5. Литвиненко Т.М. Лабіринт – символ естетики постмодернізму (До проблеми цієї міфологеми в літературі ХХ ст.) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 3. – С.32–35.
  • 6. Нибур Р. Христос и общество: [пер. с англ. Е. Подольской] / Ричард Нибур. – Новосибирск: Посох, 1999. – 256 с.
  • 7. Норминтон Г. Корабль дураков: [роман] / Грегори Норминтон. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА: Транзиткнига, 2006. – 350, [2] с. – ISBN 5-9713-0254-X.
  • 8. Рошаль В.М. Энциклопедия символов / В.М. Рошаль. – М.: АСТ; СПб.: Сова, 2008. – 1007 с.
  • 9. Тресиддер Дж. Словарь символов: [пер. с англ. С. Палько]. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. – 448 с.
  • 10. Элиаде М. История веры и религиозных идей. Т. 1. От каменного века до Элевсинских мистерий: [пер. Н. Кулаковой, В. Рокитянского, Ю. Стефанова] / Мирча Элиаде. – М.: Критерион, 2002. – 464 с.
  • 11. Norminton Gregory. The Ship of Fools / G.Norminton. – Scepter. – London, 2002. – 278 p. – ISBN 0 340 82102 7.  
0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.