Уважаемый пользователь, копирование ограничено!!!
Для копирования материалов необходимо зарегистрироваться.

Регистрация Закрыть
Вход в систему

Роль сім’ї у формуванні гармонійної особистості

Автор Доклада: 
Сидоренко Ю. І.
Награда: 
Роль сім’ї у формуванні гармонійної особистості

УДК 37.034.

РОЛЬ СІМ’Ї У ФОРМУВАННІ ГАРМОНІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Сидоренко Юлія Ігорівна, аспірант
Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

У статті розглядається вплив сім’ї на розвиток гармонійної особистості. Окрема увага приділяється впливу кожного з батьків.
Ключові слова: сім’я, гармонійна особистість, батьківство.

The article considers family influence on development of harmonious personality. Special attention is given to the influence of each parent.
Keywords: family, harmonious personality, parenting. 


Розбудова нової, демократичної, сильної і незалежної України висуває на чільне місце всього суспільного життя проблему зміцнення інституту сім’ї. Сім’я – це основа формування людської особистості, основний виховний осередок. Саме вона вводить дитину в світ соціальних відносин, формує ставлення до оточуючих, певні моральні принципи, проектує сімейні виховні взаємини, в процесі яких здійснюється трансляція соціального міжпоколінного досвіду.

У наш час сім’я переживає загальну кризу свого розвитку, яка виявляється як в кількісних (зменшення показників народжуваності дітей, значна кількість розлучень тощо), так і в якісних показниках (трансформація суспільних і сімейних цінностей, послаблення виховної функції, психологічні проблеми членів сім’ї та ін.).

Теоретичні засади проблеми формування високої культури людських взаємин відображені у роботах психологів та соціологів І. Бестужева-Лади, І.Беха, Л.Венгер, Л.Виготського, О.Запорожця, І.Кона, Г.Костюка, О.Леві, О. Леонт’єва, Н.Максимової, А.Харчева та ін. Основою змісту гармонійних взаємин в родині є система суб‘єкт-суб‘єктних відносин між батьками та дітьми, метою яких є створення психологічно сприятливих умов для розвитку особистості. Проблеми сім‘ї та гармонізації взаємин дорослих і дітей в ній вивчали такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як К.Абульханова-Славська, М.Алексеєва, Ю.Альошина, В.Васютинський, Г.Івончик, Н.Массен, Дж.Конджер, О.Рюлле, Р.Перрон та ін. Вплив сім’ї на ціннісні орієнтації дітей досліджували О.Докукіна, Т.Лодкіна, О.Нікуленко, В.Титаренко. Питання специфіки родинного виховання та його вплив на формування особистості дитини знайшло відображення у роботах О.Кононко, Н.Стародубової. Мотиви та причини розлучень, психологічні особливості наслідків розлучень відображено у наукових працях А.Волкова, М.Орідороги, В.Солодникової.

Т.Алєксєєнко дає наступне визначення поняттю “взаємини”: “спосіб стосунків між окремими людьми, що базується на симпатії або антипатії, і виражає позицію кожної особистості, що спрямована на контакт” [1, 33]. Оскільки поняття „взаємини” є двостороннім, те, якими вони будуть, залежить як від підлітків з одного боку, так і від їх батьків з іншого. Розглянемо участь кожного з батьків у вихованні та їх вплив на дитину для того, щоб визначитися, що потрібно для формування гармонійних взаємин між підлітками та їх батьками.

Батько і мати реалізують різні функції виховання, які обумовлені цілим рядом історичних та культурних причин. На думку Ю. Євсенкової дуже важливо, щоб батько виконував саме свої, батьківські функції, не ставав замісником матері, щоб батьківські ролі були чітко диференційовані [5].

Науковці дають наступне визначення поняттю „батьківство”: інтегральна сукупність соціальних та індивідуальних характеристик особистості, яка передбачає всі рівні життєдіяльності людини, однією з найважливіших характеристик якої є комплексність, а також соціальна детермінованість. І.Сіданич визначає батьківство як соціально-культурний феномен, який характеризується певною системою продиктованих культурою і суспільством норм і правил, що регулюють розподіл функцій виховання дітей у сім‘ї. [10, 103]. У словнику С. Ожегова „батьківство” визначається як кровне спорідненість між батьком та його дитиною. В науковій літературі існує два підходи до ролі батька – традиційний підхід та „нове батьківство” [3, 59]. Відмітимо, що а науковій літературі існує два підходи до ролі батька – традиційний підхід та «нове батьківство». Традиційний підхід обмежувався лише біологічною роллю батька, у ньому відмічалась відособленість батька і дитини, короткотривалість його контактів з дитиною у порівнянні з материнськими. З середини ХХ ст. ситуацію почала змінюватися: відбувся перехід до „нового батьківства”: статус батька в суспільстві змінюється, розширюється діапазон батьківських ролей, вони переоцінюються та уточнюються суспільством [5], батьки відчули, що вони несуть відповідальність також за емоційний стан своїх дітей, що батьківська поведінка має відбиток на поведінці дитини та на її особистості [3, 60].

На сьогодні науковці виділяють соціальний інститут батьківства, що свідчить про те, що батьку характерна особлива роль у родині, яку більше ніхто не може виконати. Традиційне батьківство здебільшого було авторитарним, зараз же найбільш сприятливим для розвитку дитини вважається авторитетний стиль [7, 9]. Раніше батько був більше помічником для матері (Н.Кабрера), або носієм соціальних вимог і очікувань гарної поведінки (Е. Фромм), зараз батько стає рівноправним вихователем, який має близький емоційний контакт з дитиною. Ця тенденція відображається у терміні „співбатьківство” [11, 45]

А. Портнова пропонує наступну модель феномену батьківства, основану на теоретичному аналізі робот Ш. Барта та Е. Фтенакіса: в структуру батьківства входять наступні компоненти: потребо-емоційний (біологічні та соціальні аспекти мотивації, потреба в контакті, емоційні реакції, переживання), операційний (обізнаність та вміння, операції по догляду за дитиною та спілкування з нею), ціннісно-смисловий (ставлення батька до дитини, екзистенціальні переживання). Крім того, А. Портнова включає в дану структуру інтегральний наскрізний компонент – оціночний (самооцінка як елемент Я-концепції, прийняття або неприйняття себе як батька; соціальна оцінка оточуючих, яка базуються на певних соціальних стереотипах). А.Портнова та Ю.Євсєєнкова роблять у своєму дослідженні наступний висновок: батьківство є комплексним феноменом, який пов‘язаний з усіма аспектами життєдіяльності, у тому числі і з особистісним розвитком [5].

Щодо відокремлення особливостей і відмін осей впливу батька і матері на розвиток особистості дитини, зазначимо, що на даний час у педагогічній науці існує декілька позицій. Так, американський психолог М.Лем доходить висновку про те, що батьки та матері частіше впливають на дитину схоже, ніж по-різному, а механізми та засоби впливу на дітей схожі. Важливою, на думку вченого, є не стільки стать батьків, скільки стиль їх поведінки. Індивідуальні взаємини між батьком та дитиною виглядають менш суттєвими, ніж загальний родинний контекст, включаючи взаємини між усіма членами родини [16, 1-19]. Проте існують і протилежні точки зору - Л. Горбатенкова зазначає, що невірно визначати роль батька, як адекватну ролі матері або як додаткову до неї, а почуття до дітей та бажання виховувати їх – як дещо, що було закладено на генетичному рівні. Невірно також стверджувати, що поведінка батька нічим не відрізняється від материнської, або є дуже схожим на нього і що діти однаково прив‘язані до батька і до матері [3, 60].

Цієї позиції дотримуються також Л. Берг-Кросс, Д. Кун, З. Матейчик, які підкреслюють різний вплив батьків на дітей: батьки більше грають з дітьми, тоді як матері займаються більше їх навчанням та підготовкою до життя, приділяють більше уваги міжособистісним стосункам. Сам стиль гри у батька та матері різний. Батьки мають схильність до більш енергійних ігор, до проявів фізичної сили під час гри. Гра між батьком та дитиною носить циклічний характер, за спалахами збудження йдуть періоди мінімальної активності. Ставлення батька до дитини характеризується більшою урівноваженістю, рішучістю та послідовністю, якщо порівнювати з материнським [3, 67]. Спираючись на думку психологів, Л. Горбатенкова зазначає, що чоловік як вихователь може з успіхом виховати у дитини такі якості як справедливість, об‘єктивність, стриманість. Він має більш урівноважену нервову систему та багатий запас інформації. Завдяки чоловічому впливу в дитині розвивається розум, кмітливість, здатність захистити себе.

Вчені зазначають, що батько дає менше вказівок дитині, просто ці вказівки мають більш жорсткий та вимогливий характер. І, можливо, саме тому батька слухаються більше ніж матір.

Вчені, які досліджували статево-рольову ідентифікацію (Є.Туманова, Є.Філіппова та інші), зазначають, що у підлітковому віці батько відіграє особливо важливу роль - він виступає головним фактором статево-рольової ідентифікації. Для сина батько – приклад, який він копіює свідомо чи несвідомо, завдяки якому він засвоює свою чоловічу роль у суспільстві. Для дочки батько – перший приклад (позитивний чи негативний) поведінки чоловіка [3, 62].

Недостатність батьківської уваги, слабкий вплив батька на формування психічного та духовного обліку дитини призводить по появи в характері хлопчиків-підлітків рис, які не є характерними чоловічому характеру: безвідповідальності, нерішучості, зманіженості, слабкодухості та ін. [3]. О.Захаров, поряд з окресленими, виділяє ще й такі риси характеру, як конфліктність, коливання настрою, намагання виділитись, упертість, несамостійність, пасивність [6]. В. Целуйко звертає особливу увагу на проблему жорстокості підлітків, які виросли без батька. Відсутність у родині прикладу чоловічої поведінки, а також емоційного та інтелектуального контакту з батьком негативно впливає на формування психічного розвитку і чоловічих рис характеру хлопчиків, а ткож на їх ній фізичний розвиток. Бажання принизити слабшого – не що інше, як маскування жорстокістю власної неспроможності [15, 115] Відсутність материнської турботи може призвести до появи симптомів фізичних та психічних захворювань [8, 144]. Науковці (І.Демент‘єва, О.Максимович та інші) звертають увагу на те, що у зв‘язку з відсутністю чоловічого еталону в родині самотня мати намагається компенсувати сину цей недолік зміною батьківської ролі. Проте жінка неспроможна суміщати материнську функцію любові, толерантності та теплоти з чоловічою, яка заснована на строгості, вимогливості та авторитарності. Як результат, у цьому випадку може втратитися авторитет не лише батька, а й матері [4], [9, 44].

Також існує багато досліджень ролі матері, впливу материнства на розвиток особистості як жінки, так і дитини.(Ф. Афузова, К. Булгакова, Т. Кіберева, В. Платнова, О. Самойлова, Г. Филиппова, Т. Яблонська та інші).

У словнику сімейного виховання термін „материнство” визначається як основа сімейних відносин, мірило громадянськості подружжя, сенс їх особистого існування [12, 129]. Для дівчинки мати – приклад майбутньої жінки, для хлопчика – майбутньої супутниці життя.

Сьогодні мати все більше бере на себе відповідальність за добробут дитини та за її поведінку і, на нашу думку, результатом цього є зміщення соціальних ролей. На думку науковців, мати є не тільки основною людиною, яка піклується про дитину (навіть якщо працює), а також вона виконує роль найголовнішого посередника у процесі соціалізації дитини. Надмірний материнський вплив може мати негативні наслідки: хлопчики виростають безініціативними, дівчата – лідерами [3, 62].

Ставлення матері до дитини характеризується емоціональністю. Мати любить не за щось конкретне, а лише тому, що вона народила цю дитину [3, 67]. Е.Фромм описував негативні та позитивні сторони материнства та відносив вищезазначений факт саме до позитивного, а те, що любов матері неможна завоювати ніяким чином, (вона або є, або немає) – до негативної [14].

І. Сіданич у своєму дослідженні наводить наступні характеристики матері – умови, за яких відбувається виховання прихильності як необхідного компонента гармонійних взаємин з дитиною:

  • 1) емоційне прийняття дитини та здібність комуніціювати його в дії (любов і повага до особистості дитини);
  • 2) чуттєвість, сенситивність до поведінки дитини, здібність виявляти ті особливості поведінки дитини, які виражають її потреби та бажання;
  • 3) розуміння стану дитини і вміння з‘ясувати причини певного стану;
  • 4) відгук матері як уміння адекватно реагувати та стан і потреби дитини;
  • 5) постійність, послідовність, не протиріччя поведінки матері, що забезпечують можливість дитини орієнтуватися у взаєминах з нею;
  • 6) високий рівень суб‘єктності спілкування у взаємодії: орієнтація матері на дитину як на суб‘єкт, а не об‘єкт догляду і маніпуляцій [10, 107].

Таким чином, можемо зробити висновок, що для розвитку всебічно і гармонійно розвинутої особистості необхідна участь обох батьків, а відсутність одного з них може негативно позначитися на взаєминах з іншим, а часткове вирішення цієї проблеми ми бачимо у організації педагогічної просвіти з метою набуття як матерями, так і батьками з неповних сімей теоретичних знань та практичних умінь і навичок стосовно повноцінного виховання дитини в умовах неповної родини, роз‘ясненні важливості батьківського спілкування з підлітками для встановлення гармонійних взаємин, які є передумовою розвитку гармонійної особистості.

Література:

  • 1. Алексєєнко Т.В. В чому сутність гуманних взаємин батьків і дітей? // Рідна школа. – 2001. - №3, - С. 33-36.
  • 2. Афузова Ф., Кібірєва Т., Платонова В. Роль матері в сімейному вихованні // Психолог. – 2003. - № 18-19. С. 29-32.
  • 3. Горбатенкова Л.М. Отец и семья. – Минск: «Полымя», 1993 – 127с.
  • 4. Дементьева И.Ф. Негативные факторы воспитания детей в неполной семье // Социс. – 2001. - №11. – С. 108-113
  • 5. Евсеенкова Ю., Портнова А. Отцовство как структурно-динамический феномен // Сибирская психология сегодня: Сборник научных трудов. – Вып. 2. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 2003. – 410 с
  • 6. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. – Ленінград, 1988. – 248 с.
  • 7. Кон И.С. Отцовство как социокультурный институт // Педагогика. – 2005. - №9. – С. 3-16
  • 8. Лишенные родительского попечительства. Хрестоматия / Сост. Мухина В.С. – М.: Просвещение, 1991. 223 с.
  • 9. Максимович О. Особливості виховання дітей в розлучених сім‘ях // Виховна діяльність сучасної сім‘ї. – К. „Пед.думка”. – 2001. – С. 40-47
  • 10. Сіданич І. Культура взаємин батьків і дітей, її сутність та зміст // Освіта і управління. – 2003. - № 4. – С. 102-109.
  • 11. Сіданич І.Л. Виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку в сім’ї і школі: Дис. … канд. пед. наук. – К., 2004. – 209 с.
  • 12. Семейное воспитание: Краткий словарь / Сост. И.В.Гребенников, Л.В.Ковинько. – М.: Политиздат, 1990. – 319с.
  • 13. Филиппова Г.Г. Материнство: сравнительно-психологический подход // Психологический журнал. – 1999. - №5. – С. 82-87;
  • 14. Фромм Э. Человеческая ситуация. М., 1995. - 239 с. 
  • 15. Целуйко В.М. Личность ребенка в семье разведенных родителей // Психолог в детском саду. – 2005. – №1. – С. 112 – 127
  • 16. Lamb M.E. Fathers and child development: an introductory interview and guide. The role of the Fathers in child development. 3ed 
7
Ваша оценка: Нет Средняя: 7 (3 голоса)