facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ПОБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Автор Доклада: 
Яковлев Д. В.
Награда: 
РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ПОБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

УДК 323.2 : 659.3 (477)

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ПОБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Яковлев Д. В., д.політ.н., професор кафедри соціальних теорій, декан факультету правової політології та соціології НУ «ОЮА»

 

У статті аналізується процес раціоналізації політичної взаємодії, який у сфері політичної комунікації виступає альтернативою медіатизації політики та сприяє формуванню правової свідомості і побудові правової держави в Україні.

Ключові слова: раціоналізація, політична взаємодія, правова держава, політична комунікація, мас медіа, медіатизація політики.

This article analyzes the process of rationalization of political interaction, which in political communication is the alternative for the mediatization interaction of Ukrainian society and government.

Keywords: rationalization, political communication, mass media, mediatization.

 

Головним прикладом успішної раціоналізації соціальної та політичної діяльності виступає процес становлення індустріального суспільства в Європі. Саме тоді вступили у взаємодію кілька соціальних феноменів, кожен із яких ніс у собі своє власне раціональне начало: наука, право і раціональний спосіб економічної організації.

З часів М. Вебера проблема інтерпретацій, визначення та досягнення спільного інтересу є головною для раціоналізації соціальної, політичної, правової, економічної сфер суспільного життя. Вона полягає не тільки в здатності досягти і реалізувати спільний інтерес запропонованими способами, але й у визначенні того, чим він є для даного суспільства.

В Україні комплекс взаємопов’язаних проблем правового, економічного, політичного та культурного характеру унеможливлює виконання державою функцій, притаманних сучасному демократичному урядуванню. Державні інститути сприймаються громадянами (напевно, можна сказати теж саме і про їх самоідентифікацію) як самодостатня система, що не зацікавлена у зворотному зв’язку із суспільством та не потребує його участі для ухвалення рішень.

Актуалізація проблеми раціоналізації політичної взаємодії обумовлена тим, що розвиток комунікативних процесів та пов’язані з цим трансформації стосуються не тільки характеристик дійових осіб (в деяких країнах зміни правлячих груп так і не відбулось), а і специфіки самої сучасної взаємодії: фактично нині спостерігається цілковита зміна характерних ознак реальності порівняно з тими її ознаками, що були об’єктом дослідження попередньої філософської та політичної думки. Можна говорити про зміну декорацій у політичному просторі, що обов’язково призведе до ротації еліти, появи нових обґрунтувань її діяльності, оновлення саморозуміння та самоідентифікації представників політичного класу.

Саме цим обумовлена доцільність дослідження раціоналізації політичної взаємодії як комунікаційного процесу в сучасних умовах. Мета даної статті – проаналізувати раціоналізацію політичної взаємодії у нашій країні як умову становлення правової держави.

Проблематика раціонального виміру  політичної взаємодії як комунікативного процесу викликає теоретичний інтерес у провідних українських та зарубіжних дослідників. Сутнісні аспекти шляхів та способів раціонального перетворення та демократизації політико-комунікативної сфери розроблялися такими вітчизняними та зарубіжними науковцями, як Т. Адамянц, Є. Бистрицький, Н. Бусова, М. Вебер, Ю. Габермас, Е. Геллнер, Е. Гіденс, В. Горбатенко, В. Денисенко,  В. Здоровега, Л. Кормич, В. Лекторський, М. Михальченко, М. Орзих, Г. Почепцов, Ф. Рудич, С. Рябов,  В. Сергєєв, Ю. Сурмін, О. Токовенко, Ю. Шайгородський, Г. Щедрова та ін.

Складність та суперечливість інтерпретацій раціональності обумовлене контекстуально та функціонально. Значення понять «раціональність», «раціональний» залежить від того, у якому ряду зіставлень і протиставлень виникає це поняття, чи протиставляється раціональне думці (античність), вірі (середньовіччя), догматизму (епоха Просвітництва), емпіричному, сенсуалістичному або ірраціональному. Водночас існує визначення раціональності як системи правил, норм та еталонів, прийнятих у межах даного соціуму для досягнення соціально осмислених цілей. Сучасний етап цивілізаційного розвитку – це диференціація й деталізація уявлень про межі, повноваження, сфери впливу і здійснення розуму. Це, по-перше, спеціалізація, професіоналізація сфери розумного, по-друге – його фрагментація та локалізація.

Спеціалізація та фрагментація раціональності особливо помітна у масових суспільствах, локалізація раціональності відбувається одночасно із зростанням впливу масових комунікативних процесів. У суспільствах, які реалізують демократичний проект підвищується роль комунікації й у політичній взаємодії.

Країни, які відмовляються від авторитарного режиму, приймають виклик створення та реалізації моделі урядування для дезінтегрованих суспільств. У випадку нашої країни ситуація ускладнюється відсутністю соціального та культурного консенсусу у суспільстві.

Проблему раціоналізації у сучасних умовах можна розглядати як опозицію «універсалізація vs свобода»: прогрес раціональності, утворення проектів універсальної раціоналізації, із вираженою тенденцією до «універсальної бюрократизації» не завжди залишає місце для свободи.

На думку Е. Геллнера, можна говорити про цілковиту раціональність політичної діяльності у процесуальних питаннях, коли згода досягається за допомогою стандартизованих прийомів, а рішення реалізуються у відповідності до існуючих алгоритмів, та про безпорадність раціоналізації у розгляді непередбачуваних та визначальних питань цивілізаційного розвитку, коли конфлікти виникають не просто між індивідами чи групами, а між альтернативними ідеями щодо природи самого суспільства [Див. детал.: 1].

Окремий напрям вивчення політики – теорія раціонального вибору, виходить з того, що одиницею аналізу є окремий індивід, а моделювання політики здійснюється на підставі припущення, що індивіди поводяться раціонально. Традиційна теорія раціонального вибору займається лише діями індивідів, розглядаючи їх як максимізаторів вигоди, що обмежує її здатність побачити у відповідних соціально-інституціональних структурах та процесах необхідну умову узгодження таких дій.

У концепції суспільно вагомого вибору (засновники — Дж. М. Б’юкенен і Г. Талок) центральне місце також відводиться індивідуальним акторам, але при цьому визнається, що політичні інститути — це результат взаємодії в існуючих суспільних умовах. Таким чином, дана теорія виходить з того, що політичні, соціальні феномени є наслідками цілеспрямованих дій взаємодіючих індивідів. Це дозволяє більш критично підійти до розуміння засад економічного та політичного ринку, який інтерпретується не як результат природного, вільного від втручання структурування, а як наслідок планування й створення відповідних юридичних умов та політичних інститутів.

Проблема раціонального вибору вирішується в залежності від наявності чи відсутності інформації, якою актори керуються у діях. У політичній сфері нереалістично виглядають припущення щодо наявності вичерпної інформації, її адекватного розуміння та використання виборцями. Частіше громадяни бувають недостатньо інформовані стосовно політичних лідерів та програм. Саме тому багато теоретиків політики, що використовують концепцію раціонального вибору, відмовилися від допущення вичерпної інформованості, зберігши припущення, що актори максимально використовують неповну інформацію, якою володіють.

Політична взаємодія у системі «суспільство – влада», очевидно потребує «перезавантаження», яке, враховуючи тренди сучасного політичного розвитку може відбуватись під впливом двох процесів: раціоналізації та/або медіатизації [Див. детал.: 4].

Для політичної інтеракції посткомуністичних країн це означає появу нових можливостей вироблення та поширення інформації, ініціювання комунікативної взаємодії у сфері публічної влади та виборчих змагань.

Провідна роль у формуванні простору демократичної політики, становленні правової держави належить парламенту: саме депутати представляють інтереси відповідних політичних, соціальних і регіональних груп. Роль парламенту як політичного інституту полягає, серед іншого, у формуванні простору дискусій, діалогу на основі представництва структурованих груп інтересів на державному рівні. При цьому парламент стає не просто дискусійним майданчиком, він має достатньо важелів впливу для прийняття законів та контролю за їх реалізацією, виконувати функції творення раціональної політики на основі аргументативної дискусії. Діяльність парламентаря – це також контроль над виконавчою владою, що найчастіше реалізується через запитання до урядовців та представників судової влади, запрошених до участі в засіданні парламенту.

Основним чинником формування демократичної політики у парламенті стає раціональна комунікативна взаємодія між парламентською більшістю (коаліцією) та опозицією, її доступ до прийняття політичних рішень. Форми роботи депутата безпосередньо пов’язані із аргументованими відповідальними діями, що передбачає роботу в комітетах, участь у пленарних засіданнях, парламентські запити, парламентські слухання, слідчі комісії тощо. Серед факторів, які сприятимуть демократизації діяльності ВР України та підвищенню професійного рівня парламентарів можна виділити наступні. По-перше, публічність та відкритість діяльності парламенту, по-друге – забезпечення умов для комунікативної взаємодії (тобто включення у форми парламентської інформаційної діяльності зворотного зв’язку). І, нарешті, по-третє, демократизація виборчого процесу в цілому, та виборів до ВР України, зокрема.

На останньому зупинимось більш детально, бо саме відсутність обов’язковості дебатування між кандидатами у депутати стає однією із причин відсутності дебатів у стінах парламенту.

Очевидно, що демократизацію урядування не можна розглядати лише у контексті виборчих кампаній. Проте саме проведення регулярних і вільних виборів є необхідною умовою з точки зору ефективної управлінської діяльності у демократичному суспільстві: „…демократія буде легітимніша і стабільніша, коли існують (не призводячи до поляризації) високі рівні політичної ефективності, участі в політичному житті та політичної поінформованості. Коли громадяни обізнані, поінформовані та політично активні, коли вони впевнені, що їхня активність матиме певний вплив на політичні результати (внутрішня ефективність), і коли вважають, що політична система прислухається до їхніх потреб (зовнішня ефективність), слід сподіватися високих рівнів підтримки демократії і задоволеності демократією” [2, 934].

Взаємопов’язаність виборчого процесу та діяльності органів влади особливо відчутна для країн, що знаходяться на етапі демократизації, і Україна тут не є виключенням. В нашій країні перманентні зміни у виборчому законодавстві, неоднозначність, з правової точки зору, тлумачення основних категорій виборчого процесу, непрозоре фінансування виборчих кампаній, використання адміністративного ресурсу, заважає утвердженню демократії, довіри до інститутів влади та консолідації українського суспільства.

Логіка демократичних виборів передбачає альтернативність, яка характеризується змагальною відмінністю. Політична боротьба у виборчій кампанії виступає відкритою сферою інтерактивних символьних комунікацій агентів щодо влади, отримання якої дозволяє спрямувати зусилля на служіння громадській користі.

У нашій країні кандидат стає центром комунікації із журналістами (прес-конференції, заяви для преси, конструювання медіа-подій та ін.) та виборцями (мітинги, зустрічі, агітація „обличчям до обличчя” та ін.), які підтримують кандидата. У цьому випадку позитивний імідж кандидата створюється за відсутності фактору змагальності у прямому діалозі з іншими кандидатами: від політика вимагають зіграти певну роль на сцені, що вже підготовлена командою, кандидат перетворюється на актора, якого демонструють публіці як частину великого спектаклю.

Теми, які реально потребують вирішення, не стають ключовими повідомленнями та гаслами політиків. Дискутуються певною мірою штучні теми, які цілком природно не знаходять свого вирішення й після виборів. Проте саме відкритість та публічність у неупередженому обговоренні суспільно значущих питань є передумовою поширення принципів  раціональної  політичної аргументації.

Удосконалення технічних засобів передавання інформації веде до перенесення центру політичної взаємодії у сферу діяльності електронних мас медіа із властивими їй комерціалізацією, театралізованістю, тяжінням до сенсаційності та перекручення фактів. Технологічний прогрес у сфері масових комунікацій впливає на політичний простір, сучасні суспільства переживають «інформаційний шок» через перенасиченість інформацією, що ірраціоналізує політику, утворює з політичних подій зображення, яке з політичною реальністю може не мати спільного.

Відсутність демократичних традицій у посткомуністичних країнах не тільки ускладнює діалог між акторами політичної взаємодії, а і вводить новий важливий фактор у політичну комунікацію — мовчання населення, яке стає ще більш загрозливим на фоні намагань монополізувати „волю народу”, говорити від імені народу з боку різних політичних сил.

У демократичному суспільстві з його процедурними вимогами до політичного вибору раціональність є джерелом критичного мислення. Головною моделлю реального втілення принципів раціональності  у сферу політичної комунікації виступає наукова раціонально-критична дискусія. Її переваги  проявляються у позачасовій та безумовній спрямованості зусиль наукового товариства на встановлення умов та способів  досягнення істини, яке має стати пріоритетом під час раціональних політичних обговорень. Сучасна практика раціонально-критичних дискусій  співвідноситься із практикою критики у ході обміну думками під час публічних парламентських заходів. Теоретичні засади сучасного лібералізму знаходяться у відносинах прямої детермінації критичної епістемології, оскільки саме на високому рівні фундаментальної науки затверджуються стандарти істинності будь-якого аргументу та поширюють на майбутні перспективи політичних відносин стандарти ведення наукових дискусій та впровадження у політиці ідеалу міжнародної спільноти вчених.

Політична аргументація виступає не тільки бажаним та гіпотетичним явищем політико-комунікативної сфери, але й наявним засобом реалізації   правової дієздатності громадян ліберального суспільства [Див. детал.: 3].

Демократизація передбачає залучення широких суспільних верств до процесу вироблення політики, що ускладнює (кількісно і якісно) процедуру раціонального політичного вибору, а медіатизація політики, яка змінює систему представництва громадських інтересів, може призвести до імітації демократичної політики.

Разом із тим, політична комунікація структурує політичну реальність, оскільки розділяє вимоги, потреби, інтереси дійових осіб політики на виражені та приховані, експліцитні та імпліцитні. Результатом комунікативних інтеракцій у політиці є прийняття владою суспільно значущих рішень, визначення стратегій розвитку держави та окремих інституцій.

Таким чином, раціоналізація політичного життя виступає в ролі важливого елементу процесу політичної комунікації та стає основою легітимації політичної влади.

 

Література:

  1. Геллнер Е. Розум і культура / Е. Геллнер. – К. : «Акта», 2004. – 292 с.

  2. Демократія: [Антологія] / Упоряд. О. Проценко. — К.: Смолоскип, 2005. — Політичні цінності. — Вип. 1. — 1108 с.

  3. Третяк О. А. Політична аргументація як засіб раціоналізації політичної комунікації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.01 / О. А. Третяк — Д., 2004. — 16 с.

  4. Яковлев Д.В. Політична взаємодія як комунікативний процес : медіатизація, демократизація, раціоналізація / Д.В. Яковлев. – Одеса : Астропринт, 2009. – 288 с.

0
Ваша оценка: Нет

The analysis

The study is original object of analysis and specificity of the presentation. Report of different depth and comprehensive analysis.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.