facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ПРОЦЕСИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І ПРОБЛЕМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Автор Доклада: 
Намакштанська І.Є., Новикова Ю.М., Романова О.В.
Награда: 
ПРОЦЕСИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І ПРОБЛЕМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
ПРОЦЕСИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І ПРОБЛЕМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

УДК 801.3

ПРОЦЕСИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І ПРОБЛЕМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Намакштанська І.Є., к.філол.н., професор

Новикова Ю.М., к.філол.н., доцент

Донбаська національна академія будівництва і архітектури

Романова О.В., к.с.-г.н., доцент

Російський університет дружби народів

 

Стаття присвячена аналізу надзвичайно актуальної сьогодні теми підготовки молоді до участі в міжкультурному діалозі. Автори аналізують різні форми міжкультурної комунікації й описують яскраві приклади її порушення. Для запобігання подібним випадкам і послідовній підготовці молоді до участі в міжкультурному діалозі пропонуються конкретні шляхи поступального вирішення цього питання.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, міжкультурний діалог, культурна традиція, комунікативний шок, комунікативна компетенція, інтеграція, акультурация, «Біла книга».

The article is devoted an analysis the extraordinarily important today theme of preparation of young people to participating in a dialog between cultures. Authors analyse the different forms of communication between cultures and describe the prime examples of its violation. For prevention of parallel instances and successive preparation of young people to participating the concrete ways of forward decision of this question are offered in a dialog between cultures.

Key words: communication between cultures, dialog between cultures, cultural tradition, communicative shock, communicative jurisdiction, integration, assimilation, «White Book».

 

Процеси глобалізації, а також розширення міжнародних зв’язків потребують більш уважного ставлення світової спільноти до національної культури кожного народу. У зв’язку з цим міжфахове спілкування природно поєднується з міжкультурною комунікацією, яка, у свою чергу, значною мірою впливає на успішність ділових контактів спеціалістів із різних країн. Як відзначає Т. М. Шоріна, «процес глобалізації, який розпочався у ХХ сторіччі і продовжується динамічно розвиватися у наші дні, є однією із найважливіших і бурхливо обговорюваних проблем у всіх країнах світу. Це перш за все обумовлене тим, що глобалізація стала домінуючим фактором впливу на перетворення сучасного світового товариства, з супровідними як позитивними, так і негативними наслідками, що характеризують протиріччя впливу даного процесу» [1, с. 89]. Важливою складовою глобалізації є міграційні процеси, в результаті яких зростає інтенсивність міжмовних і міжкультурних контактів. Дослідження й порівняльний опис окремих культурних паттернів з подальшим ознайомленням з ними молодого покоління допоможе запобігти переживанню ними культурного шоку при допущенні мовних і культурних помилок.

Розуміння актуальності і важливості завдання підготовки народів різних країн до участі в міжнародному (і зокрема – міжнаціональному) діалозі покладено в основу «Білої книги з міжкультурного діалогу "Жити разом у рівності і гідності"», затвердженої 7 травня 2008 р. у Страсбурзі міністрами закордонних справ країн-членів Ради Європи на 118-ій сесії Комітету міністрів. Книга перекладена українською мовою 2010 року і презентована в Одесі у травні того ж року. «Міжкультурний діалог, – пише генеральний секретар Ради Європи (2004-2009 рр.) Тері Девіс, – є важливим для нашого часу. У світі, з часом все більш різноманітнім і нестабільнім, необхідно розмовляти, долаючи етнічні, релігійні, мовні і національні бар'єри з метою досягнення суспільної згоди та запобігання конфліктам» [2, с. 4].

У перших главах «Білої книги» укладачі відзначають, що старі підходи до управління культурним розмаїттям народів світу вже не відповідають сучасному стану міжкультурних зв’язків і в усіх напрямах установлення міжкультурного діалогу увага має акцентуватися на повній відмові від старої політики асиміляції, а на перше місце висувається добровільне прагнення народів до міжкультурного діалогу. «Культурні традиції, незважаючи на те, чи є вони традиціями "більшості" чи "меншості", – відзначається в документі, – не можуть домінувати над принципами і традиціями Європейської конвенції прав людини та іншими правовими інструментами» [2, с. 8]. Акцент робиться і на тому, що з міжкультурного діалогу неможливо виключити жодну сферу спілкування, чи то стосунки між сусідами, колегами по роботі, стосунки в освіті і відповідних ВНЗ, у суспільстві, і особливо – у молодіжній сфері, у ЗМІ і політиці.

Що ж таке міжкультурна комунікація? У чому її сутність?

Згідно з визначенням Ф. С. Бацевича, міжкультурна комунікація – це «процес спілкування (вербального і невербального) людей (груп людей), які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот, як правило, послуговуються різними ідіоетнічними мовами, відчувають лінгвокультурну «чужинність» партнера по спілкуванню, мають різну комунікативну компетенцію, яка може стати причиною комунікативних невдач або культурного шоку в спілкуванні» [3, с. 9]. Якщо ж у дружній бесіді люди різних культур шукають те, що їх єднає (що завжди викликає щиру радість), або намагаються пізнати, зрозуміти й запам`ятати реалії рідної культури співбесідника, щоб у майбутньому обов`язково врахувати їх при спілкуванні, то комунікативних невдач або культурного шоку можна (й треба!) запобігти. При цьому комуніканти обов`язково мають пам`ятати, що культура – це не тільки процес трьох видів діяльності людини – матеріальної, духовної та мистецької, а що це і «стан нації або суспільства на стадії високої творчої активності, коли домінують духовні ідеальні основи, цінності й спрямування…» (О. Шпенглер, М. Бердяєв, П. Сорокін), і що «культура – це система не статична, а така, що постійно перебуває у «використанні», ґенерує різноманітні смисли, у певних умовах витісняє одні, реактуалізує, переоцінює інші, запозичує нові, транслює власні в чужі культури тощо» [3, с. 8]. Глобалізація як складний і багаторівневий процес відбивається на усіх сторонах життя, у тому числі – культурного, економічного, політичного, професійного тощо, а процеси глобалізації охоплюють усі сфери комунікації фахівців з різних сфер людського буття. І для того, щоб спілкування представників різних національних культур відбувалося успішно, треба передбачити й прийняти запобіжні заходи, які б допомогли не допускати міжкультурних конфліктів або комунікативного шоку.

Щоб запобігти комунікативному та психологічному шоку у міжкультурному діалозі, треба подолати міжкультурні бар`єри спілкування у вигляді комунікативних складнощів, викликаних «неповним володінням культурними нормами, прийнятими в конкретній національній лінгвокультурній спільноті» [3, с. 23], і пам’ятати, що культура кожного народу розвивається як у парадигматичному, так і у синтагматичному напрямах. «Благородство каждой культуры определяется тем, что культура есть культ предков, почитание могил и памятников, связь сынов с отцами», – пише М. Бердяєв. І продовжує: «Культура всегда гордится древностью своего происхождения, неразрывной связью с великим прошлым. […] Культура, подобно церкви, более всего дорожит своей преемственностью […] Слишком новая, недавняя культура, не имеющая преданий, стесняется этого своего положения […] Культура, в которой есть религиозная глубина, всегда стремится к воскресению» [4, с. 249]. А П. Сорокін стверджував, що культури рухаються силами, закладеними в них самих, тому що це їхня природна влістивість [5].

Історія дослідження культурних синтагм і парадигм кожної окремої культури починається зі вчення Вільгельма фон Гумбольдта, який в основі віддзеркалення світобачення народу вбачав його мову: «Языки – это иероглифы, в которые человек заключает мир и своё воображение… Через многообразие языков для нас открывается богатство мира и многообразие того, что мы познаем в нем…» [6, с. 349]. Як продовження цих думок лунають і наступні слова Г.-Г. Гадамера: «Именно язык есть то, что несет в себе и обеспечивает общность мироориентации. Общение – это отнюдь не взаимное размежевывание; разговор – это не два протекающих рядом друг с другом монолога. Нет, в разговоре возделывается общее поле говоримого. Реальность человеческой коммуникации в том, собственно, и состоит, что диалог – это не утверждение одного мнения в противовес другому или простое сложение мнений. В разговоре оба они преобразуются» [7, с. 43]. Ідеї В. Гумбольдта і Г.-Г. Гадамера були підхоплені й розвинені Яном Амосом Каменським («Світ чуттєвих речей в картинах»), М. Ґайдеггером, О. Потебнею («Думка і мова») та В. Вундтом. Так викристалізовувалася теорія «мовної картини світу», яка враховувала культурний компонент кожної мовної одиниці, що було важливим кроком у діалозі культур.

Наступні дослідження у цьому плані представлені роботами Л. Вайсгербера («Мова»), Е. Сепіра й Б. Уорфа, Ю. Апресяна, М. Толстого (стояв біля витоків російської школи етнолінгвістики), Е. Бартмінського, В`яч. Вс. Іванова та В. Топорова, В. Жайворонка (видав першу узагальнену працю про українську етнолінгвістику), Є. Верещагіна і В. Костомарова, В. Телії, В. Маслової, Р. Фрумкіної та інших учених. «Новітня лінгвістика, – пише Л. Даниленко, – одержала соціальне замовлення на інтегровану теорію. Так виникло багато «спарених» наук, починаючи від лінгвогеографії, про яку писав ще в 60-ті роки ХХ ст. Л. Булаховський, і закінчуючи сучасними – це психолінгвістика (її передрікав ще О. Потебня), соціолінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокультурологія, прагмалінгвістика, гендерна лінгвістика і навіть лінгвістична філософія тощо» [8, с. 10].

Зараз, коли через окремі лексеми, фраземи, паремії чи культуреми вчені намагаються різними шляхами відкрити світ культури народу, дослідники шукають «ключ» до його розуміння, а відповідно і до порозуміння між представниками різних культур. Крім того, розглядаються питання мовного впливу і комунікативних тактик (безпосереднього використання окремих типів висловлень). «Певна комунікативна методика, – пише Тетяна Стасюк, – в тій або тій ситуації спілкування може реалізовувати різні комунікативні тактики, тобто містити в собі різні типи мовного впливу» [9, с. 85]. Погоджуючись зі словами авторки, пригадаємо випадки, коли комунікативний вплив був спрямований не на діалог культур, а на їхню боротьбу. Наприклад, у роки холодної війни між СРСР і США в підручниках і посібниках російської мови, виданих за кордоном, використовувалися такі типи мовного впливу, як: психічне програмування через емоційний вплив і підтекстове спростування смислу попереднього тексту (наприклад, в одному підрозділі посібника вводився текст-монолог капітана, який запрошував до мандрівки на радянському пароплаві і розповідав, який хороший сервіс матимуть пасажири, а внизу сторінки, під текстом, наводилося прислів’я: «На устах мёд, а в сердце – лёд», – що фактично перекреслювало щирість слів капітана); вплив за допомогою художніх образів (у текстах і в реченнях-прикладах використовувалися архаїчні імена і художні (змальовані) образи персонажів, які (імена і зображення) були носіями застарілих реалій російської культури і не віддзеркалювали її сучасного стану, оскільки вводилися такі імена, як Федул, Антип, Агафія, та їхні наочні образи – у старому патріархальному (не національному!) одязі: чоловіки – з довгими бородами, сорочками навипуск, в чоботах, а жінки – у хустках, з фартуками і в личаках); соціальний вплив (гротескно зображуючи бідність радянської родини, один із авторів збірки текстів для навчання російської мови іноземних учнів за кордоном ввів текст про те, що у жінки, яка одержала нову маленьку квартиру, немає меблів, тому її гості сидять по черзі на одному наявному стільці. «Я не люблю стоять в очереди, чтобы посидеть на стуле, поэтому я хожу к маме в гости со своим стулом», – цією фразою авторського героя закінчується текст, читачі якого отримали яскравий (брехливий!) приклад бідності радянських людей, культурний шок від котрого для тих, хто вивчав російську мову в атмосфері міжкультурної боротьби, а не паритетного діалогу культур, був гарантований).

Враховуючи поступовий розвиток однієї, окремо взятої культури, та взаємовплив і взаєморозвиток різних культур (у порівнянні двох, трьох і їхньої більшої кількості), треба розглянути такі процеси, як інтеграція, асиміляція, акультурація або паралельне співіснування національних культур.

Інтеграція – зв`язок норм різних культур в одному культурному середовищі та «логічна, емоційна або естетична узгодженість між культурними значеннями» [10, с. 164].

Серед процесів міжкультурної комунікації виокремлюють асиміляцію – процес, внаслідок якого одне етнокультурне співтовариство втрачає свою первісно існуючу культуру і засвоює іншу. Процес асиміляції може бути спонтанним, як наприклад, у шведів, що переїхали до України ще за Катерини ІІ, або цілеспрямованим, який намагалися впровадити фашисти на територіях України, Росії та Білорусі, підриваючи православні храми та знищуючи пам`ятники культури, впроваджуючи свій «новий порядок». Цікавий і трагічний за своєю суттю приклад асиміляції мешканців Південного Тіроля, який до Першої світової війни належав Австро-Угорщині, а 1919 р. був анексований Італією, наводить П. Селігей: «86% місцевих мешканців [Південного Тіроля] розмовляли німецькою мовою, і режим Б. Муссоліні заходився їх примусово асимілювати. Офіційною мовою стала італійська; німецькою можна було послуговуватися хіба що вдома, вивчали її таємно в «катакомбних» школах. Після падіння фашистського режиму південним тірольцям дозволили вживати рідну мову в громадському житті, але офіційною її не визнавали. Ті й далі почувалися чужинцями на власній землі. Прагнучи привернути увагу до своїх мовних проблем, місцеві активісти на чолі з Зеппом Кершбавмером наважилися вдатися до силових дій – підриву адміністративних будинків. Щоб уникнути жертв, робили це вночі, коли там майже нікого не було. 12 липня 1961 р. було підірвано 34 опори ліній електропередач, унаслідок чого знеструмилася велика промзона на півночі Італії. Ця дата ввійшла в історію як « Вогненна ніч». Зрештою Рим був змушений піти на поступки й зробити німецьку офіційною мовою провінції. Дослідники вважають, що справедливе розв`язання проблеми мовних прав у Південному Тіролі – приклад для інших регіонів Європи, заселених нацменшинами» [11, с. 28].

Опір асиміляції пояснюється тим, що при ній відбувається заміна норм та культурних цінностей у підлеглої етногрупи на культурні норми пануючої групи, вимушене пристосування підлеглих етногруп до пануючих.

Зараз на зміну терміну «асиміляція» прийшов термін «акультурація». Акультурація відбувається при вільному запозиченні двома культурами одна з одної різних культурних паттернів, під якими розуміються «об`єднання, інтеграція в одне сприйняття, домінантний внутрішній принцип, зразок, модель різних елементів культури, притаманних певній національній лінгвокультурній спільноті» [3, с. 132]. Надзвичайно цікавими, на наш погляд, у цьому плані є етнографічні дослідження українських і російських учених, які вивчають міжкультурні зв'язки у прикордонних районах України, Росії і Білорусі. Так, наприклад, згідно зі спостереженням Регіни Григор’євої, проведеним у прикордонних районах Брянської області, «одним із важливих чинників, які впливають на формування етнічної ідентичності» російських підлітків, «є усвідомлення відмінних рис "власної" культури від інших, сусідніх народів». Українці і білоруси найважливішою диференціальною ознакою назвали мову. Крім того, серед факторів, які відрізняють білорусів і росіян, були названі звичаї і обряди (25%), спосіб життя (18%), характер (16%), а росіян і українців – звичаї і обряди (близько 40%), характер і манера поведінки (близько 35%). Проте, як робить висновок дослідник, «декларовані відмінності в реальному житті молодь усвідомлює слабко […]», а серед чинників, які зближують росіян, українців і білорусів, називалася мова, спільність походження, загальні традиції і обряди, релігія тощо. «Релігія, – зазначає Р.  Григор’єва, – а більшість уналежнює себе до православних, поступово стає надзвичайно потужним консолідуючим чинником і посилює етнічну ідентичність навіть у тих випадках, коли релігійних обрядів не дотримуються» [12, с. 34].

У результаті змішення різних культурних паттернів може з`явитися принципово нове культурне утворення. Наприклад, така відповідь в Швеції еммігранта з однієї зі слов`янських республік колишнього СРСР на запрошення в гості: «Дякую, я до вас прийду, коли у мене буде вільний час», – свідчить про вплив шведського етикету на культурну свідомість слов`янина, оскільки у шведів у запрошенні на гостини превалює узгодженість у вільному часі обох сторін, а у слов`ян – це й запрошення до душевної розмови у будь-який час, у широко розчинені двері господи, і на це запрошеному треба знайти час, щоб не образити хазяїна відмовою або зволіканням з візитом.

На сьогодні, коли відбувається процес глобалізації і широкомасштабна міграція населення, порівняльне вивчення етнокультур з їх конкретними культуремами набуває особливої актуальності, у зв'язку з чим треба було б міжкультурну комунікацію виділити не як дисципліну «за вибором» (у вишах), а ввести її послідовне концентрично-тематичне вивчення у школі та вищих навчальних закладах.

Введення навчальної дисципліни «Міжкультурна комунікація» як обов'язкової для вивчення у школах і вищих навчальних закладах України та інших країн сприятиме підготовці молоді до свідомого спілкування в атмосфері двох і більше культур заради діалогу порозуміння, а не помилок, шоку і конфронтацій.

 

Література:

  1. Шорина Т.М. Глобализационные процессы в языке и культуре современной России. – Контактные языки и диалекты в аспекте межкультурной коммуникации: Материалы докладов и сообщений. 16-19 ноября 2009 г. – М.: РУДН, 2010. – С. 89-98.

  2. Біла книга з міжкультурного діалогу «Жити разом у рівності й гідності». – К.: «Оранта», 2010. – 44 с.

  3. Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації. – К.: Довіра, 2007. – 205 с. – (Словники України).

  4. Бердяев Н. Философия неравенства. – Париж: YMCA-Press, 1990.

  5. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. М.: Политиздат, 1992.

  6. Гумбольдт В., фон. Язык и философия культуры. – М.: Прогресс, 1985.

  7. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. – М.: Искусство, 1991.

  8. Даниленко Л.І. Лінгвістика ХХ – початку ХХІ ст. у пошуках цілісної теорії взаємоз'язку мови, культури і мислення // Мовознавство. – № 5. – 2009. – С. 3-11.

  9. Стасюк Тетяна. Технологія мовного впливу як компонент сучасної комунікації // Українська мова. – № 1. – 2010. – С. 82-87.

  10. Культурология: учебник / под ред. Ю.Н. Солонина, М.С. Кагана. – М.: Издательство Юрайт; Высшее образование, 2010. – 566 с.

  11. Селігей Т.О. Структура й типологія мовної свідомості // Мовознавство. – № 5. – 2009. – С. 12-29.

  12. Григор’єва Р. Територія і кордон як фактори формування етнічної ідентичності (за матеріалами досліджень прикордонних територій Брянської області) // Народна творчість та етнографія. – № 2. – 2010. – С. 30-34.

6
Ваша оценка: Нет Средняя: 6 (2 голоса)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.