facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОРМ І СТАНДАРТІВ МІЖНАРОДНОЇ МОРСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ (ІМО) ЩОДО БЕЗПЕКИ СУДНОПЛАВСТВА

Автор Доклада: 
Краснікова О. В.
Награда: 
МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОРМ І СТАНДАРТІВ МІЖНАРОДНОЇ МОРСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ (ІМО) ЩОДО БЕЗПЕКИ СУДНОПЛАВСТВА

УДК 341.225

МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОРМ І СТАНДАРТІВ МІЖНАРОДНОЇ МОРСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ (ІМО) ЩОДО БЕЗПЕКИ СУДНОПЛАВСТВА

Краснікова О. В., к.ю.н.

Одеська національна морська академія

 

Стаття присвячена дослідженню національного механізму імплементації міжнародних зобов’ зань в сфері безпеки судноплавства в законодавство України. Аналізується сучасний стан міжнародного конвенційного механізму імплементації норм та стандартів, прийнятих ІМО з питань безпеки судноплавства.

Ключові слова: імплементація, безпека судноплавства, конвенція, морська організація, міжнародні зобов’язання, національний механізм.

The article is devoted to the research of the national implementation’s mechanism of the international obligations in the sphere the safety of the navigation to the legislation of Ukraine. The author analyses the current state of the international convantional implementation’s mechanism of the norms and standards, accepted by IMO on questions of safety of the navigation.

Keywords: the implementation, the safety of the navigation, the convention, the maritime organization, the international obligations, the national implementation’s mechanism.

 

Забезпечення безпеки мореплавства є серйозною проблемою на морському транспорті, від успішного вирішення якої залежить охорона життя членів екіпажів суден і пасажирів, збереження грузів. Ефективність забезпечення безпеки судноплавства можлива тільки за умови повного і всестороннього дотримання положень міжнародних конвенцій всіма без виключення суб’єктами міжнародного морського права. Зростання аварійності на судах, що має тяжкі наслідки, викликає необхідність удосконалення системи безпеки судноплавства та робіть цю проблему найактуальнішим завданням сьогодення.

Імплементація міжнародно-правових зобов’язань у сфері безпеки судноплавства є одним з найбільш складних аспектів співробітництва України у міровому співтоваристві як з практичної, так і з правової точки зору. Практичні проблеми пов’язані з тим, що належна імплементація стандартів безпеки судноплавства потребує великої кількості часу, матеріальних і кадрових ресурсів, а правові – полягають у відсутності чіткої регламентації зобов’язань сторін щодо співробітництва у сфері безпеки судноплавства. Вирішенню цих питань присвячені розробки наукових і практичних працівників, таких як В.Г. Алексішин, В.Г. Анцелевич, М.П. Зеленін, Л.А. Козирь, Т.Р. Короткий, О.М. Шемякін та іншіх вчених [1].

Метою цього дослідження є визначення внутрідержавного та міжнародного механізмів імплементації у сфері забезпечення безпеки судноплавства.

У зв’язку з цим необхідно опріорно виявити елементи механізму імплементації на національному і міжнародному рівнях, визначити вимоги основних міжнародних конвенцій з безпеки мореплавства до національних законодавств, дослідити правову діяльність України щодо імплементації міжнародних норм в даній сфері.

Як відомо, більшість норм міжнародного права реалізується у межах національної юрисдикції засобами внутрішнього права. А саме виконання міжнародних зобов’язань залежить від узгодженості двох правових систем – міжнародної і національної. Це зумовлює необхідність проведення правотворчих і правореалізуючих заходів щодо виконання норм міжнародного права відповідно до реального національного механізму імплементації міжнародно-правових норм. Процес імплементації норм міжнародного права на національному рівні умовно поділяють за його внутрішнім змістом на дві складові: нормативний механізм (сукупність нормативних засобів) і організаційно-правовий механізм (сукупність державно-владних інститутів). Міжнародно-правовий механізм імплементації норм міжнародного права можна розглядати як сукупність двох складових: конвенційного механізму й організаційно-правового механізму [2, с. 67].

Виходячи з цього, міжнародно-правовий механізм у сфері безпеки мореплавства становлять: Конвенція про рятування людського життя на морі (дали – Конвенція СОЛАС-74 р.) 1974 р., Міжнародна конвенція про запобігання забруднення моря з суден 1973 р. та Протокол до неї 1978 р., які разом з іншими Протоколами і Додатками отримали назву МАРПОЛ-73/78 (дали – Конвенція МАРПОЛ-73/78), Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978 р. [3]. Конвенція МАРПОЛ-73/78 являє собою результат тривалої роботи міжнародного співтовариства навколо вирішення проблеми катастрофічного зростання рівня забруднення Світового океану. Технічні норми і стандарти, що містяться в шести додатках до Конвенції, становлять основу сучасної системи безпеки судноплавства. У той же час далеко не всі держави-учасниці цієї Конвенції належним чином забезпечують імплементацію вже ратифікованих Додатків і Протоколів до МАРПОЛу 73/78, і лише 30 з 70 держав-учасниць дотримуються обов’язку стосовно щорічного подання офіційних звітів про стан дотримання її норм [4, с. 338]. Україна жодного разу не подавала такі звіти.

Механізм і процес імплементації будь-якої конвенції у сфері безпеки судноплавства є вкрай складним. Процесу імплементації передує процедура розробки і прийняття міжнародно-правового інструменту. До такої роботи, як правило, залучаються шість головних органів Міжнародної морської організації (далі – ІМО), на яких, крім того, покладається обов’язок моніторингу процесу імплементації своїх міжнародно-правових зобов’язань державами-учасницями відповідних конвенцій та адресатами резолюцій Асамблеї. Асамблея і Рада відіграють роль головних органів в цьому процесі. Безпосередньо до роботи в рамках власної компетенції на постійній основі залучені такі комітети, як Комітет безпеки судноплавства, Комітет охорони навколишнього середовища, Правовий Комітет і Комітет сприяння.

Всі проекти щодо змін і доповнень до вже існуючих конвенцій та прийняття нових обговорюються державами-членами в рамках відповідних органів. Спочатку певна ініціатива на основі консенсусу формується в рамках відповідного комітету, яка потім передається на обговорення Ради, після чого її розглядає Асамблея, яка приймає остаточне рішення. В окремих випадках пропозиції можуть направлятися у фаховий комітет чи підкомітет із залученням експертів-практиків та представників міжнародних неурядових організацій. Після погодження проекту конвенції Радою і Асамблеєю скликається дипломатична конференція, завданням якої є формальне її прийняття. Після цього в порядку, передбаченому Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р., здійснюється ратифікація чи приєднання до відповідної конвенції. В кожній з них містяться положення, що передбачають умови набуття чинності. Як правило, у найбільш важливих конвенціях встановлюється більш складний порядок набуття ними чинності. Наприклад, в Конвенції СОЛАС-74 р. передбачено, що набуття чинності можливе лише після ратифікації чи приєднання щонайменше 25 держав, чий сукупний тоннаж торговельного флоту становить не менш, ніж 50 відсотків від світового.

Після настання передбачених умов конвенції набувають чинності для держав, що дали згоду на їх обов’язковість. Проте для багатьох інших конвенцій умови набуття чинності є менш суворими. В конвенції або в резолюції ІМО встановлюється термін, протягом якого держави-учасниці повинні вжити низку заходів щодо належної імплементації її положень.

Для найважливіших конвенцій, основу яких становлять технічні норми та стандарти, зокрема Конвенції МАРПОЛ-73/78 і Конвенції СОЛАС-74, вкрай важливим є поширення їх дії на переважну більшість морських держав світу. Не прийняття, або не імплементація таких конвенцій, великим колом юрисдикцій, що володіють значним тоннажем торговельного флоту, перешкоджає утвердженню та розвитку дійсно ефективної міжнародної системи безпеки судноплавства. Більше того, така практика лише посилює непорозуміння і суперечки між державами, породжує бар’єри у міжнародній торгівлі.

Регіональні конвенції є свого роду формально вираженою згодою певної спільноти держав про їх бачення шляхів імплементації і застосування положень універсальних міжнародно-правових інструментів у сфері безпеки судноплавства. Найбільш зразковий досвід тут, безперечно, належить Європейським Співтовариствам та країнам Європейської асоціації вільної торгівлі.

В межах європейського континенту створені та функціонують регіональні конвенційні режими, основу яких складають такі багатосторонні договори, як: Барселонська конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1975 р., Конвенція про охорону Чорного моря 1992 р., учасницею якої є Україна, Осло-Паризька конвенція про охорону Північно-Східної Атлантики 1992 р, і, нарешті, Гельсінська конвенція та Конвенція про захист балтійського морського середовища 1992 р. [5].

Відповідно до загальної практики в межах ІМО після прийняття конвенції чи іншого міжнародно-правового інструменту та висловлення згоди на їх обов’язковість першочергове значення для імплементації набуває безпосередня діяльність держави та її органів з нормативного, інституційного, кадрового та матеріально-технічного забезпечення дії відповідних міжнародно-правових норм. Національний рівень імплементації складається з нормативної, інституційної та матеріально-технічної стадії.

Нормативна стадія імплементації включає приєднання до міжнародних договорів у сфері безпеки судноплавства, приведення у відповідність існуючих нормативних актів та прийняття нових. Інституційна стадія імплементації передбачає створення нових органів, удосконалення вже існуючої класифікаційної та сюрвейєрської роботи компетентних організацій, портових адміністрацій, судноплавних компаній та навчальних закладів з підготовки спеціалістів в цій сфері. Матеріально-технічна стадія включає розробку та втілення проектів щодо вдосконалення портової інфраструктури, оновлення обладнання суден, рятувальних служб, впровадження сучасних супутникових систем навігації і зв’язку тощо. Крім того, забезпечується інформаційне забезпечення судновласників, портових адміністрацій, перевізних та обслуговуючих компаній з метою узгодження їх майбутньої діяльності з вимогами відповідних конвенцій [4, с. 340] .

Ні міжнародне, ні національне право вичерпно не регламентують питання про види імплементаційних нормативних актів. Тому в кожній країні-учасниці конвенцій ІМО процес імплементації має свої особливості і правові традиції. В Україні такими актами можуть бути закони і постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, накази та інструкції відповідних міністерств та відомств [4, с. 339]. Зокрема, до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978 р. Україна приєдналась Законом «Про приєднання до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978 р.» від 01 листопада 1996 р. № N 464/96-ВР. Також до Конвенції МАРПОЛ-73/78 Україна приєдналась Постановою Кабінету Міністрів від 21 вересня 1993 р. №771 «Про приєднання України до Міжнародної конвенції щодо запобігання забруднення з суден 1973 р.. поправок 1984, 1985, 1987, 1990 і 1992 рр. та Протоколу 1978р. до неї». Згода на обовязковість поправок до Конвенції СОЛАС-74 була висловлена Україною у формі Постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 1992 р. № 350 «Про прийняття Україною поправок 1981, 1989 та 1990 рр. і Протоколу 1988 р. до Міжнародної конвенції про охорону людського життя на морі 1974 р.» [6].

Приведення національного законодавства у відповідність до норм і стандартів ІМО у сфері класифікаційної діяльності та інспектування суден, підготовки персоналу проводиться на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. № 814 «Про вдосконалення технічного, класифікаційного і судноплавного нагляду на морському і річковому транспорті» [7], Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 83 «Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломуванням моряків» [8] тощо. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2002 р. № 96 було схвалено Державну програму удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства на 2002-2006 рр. [9].

На рівні інституційної імплементації міжнародно-правових зобов’язань України у сфері безпеки судноплавства, а також на виконання статті 22 Кодексу торговельного мореплавства України (далі – КТМ) – «Технічний нагляд за морськими суднами», вже згаданою Постановою № 814 створено класифікаційне товариство Регістр судноплавства України, до основних завдань якого належать: класифікація морських і річкових суден; класифікація морських і річкових просторів держави з визначенням меж і умов навігації відповідних класів суден; та технічний нагляд за виконанням правил і технічних вимог підприємствами, організаціями та особами, які проектують, ведуть будівництво та роботи з переобладнання, модернізації, ремонту, експлуатації суден, суднових механізмів, пристроїв та обладнання, а також з виготовлення матеріалів і виробів для суден» [7].

На підставі Положення, затвердженого Міністерством охорони навколишнього природного середовища № 528 від 06 грудня 2006 р., створено Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря [10]. Завданням Інспекції є здійснення державної політики України у сфері охорони навколишнього природного середовища в акваторії Чорного і Азовського морів. Дане Положення, зокрема, спрямоване на імплементацію Конвенції про охорону Чорного моря 1992 р. [5]. У свою чергу, кадровий і матеріально-технічний рівень передбачає підготовку кадрів, розвиток транспортної інфраструктури.

Проведений огляд практики реалізації міжнародно-правових зобов’язань України у сфері безпеки судноплавства в стислому об’ємі наведеного дослідження дає лише мінімальне уявлення про міжнародні та національні механізми імплементації норм та стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки судноплавства.

 

Література:

  1. Алексишин В.Г., Козырь Л.А., Короткий Т.Р. Международные и национальные стандарты безопасности мореплавания. – Одесса, 2002; Шемякін О., Благодельський С. Імплементація міжнародних норм і стандартів у сфері використання Світового океану: деякі сучасні проблеми // Право Украины. – 2004. – № 4. – С. 142-146

  2. Марочкин С.Ю. Проблема обеспечения реализации норм международного права // СЕМП. 1987. – М. 1988.

  3. Конвенція про рятування людського життя на морі (СОЛАС) 1974 р., Консолідований акт МАРПОЛ-73/78, Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978р. // База даних Верховної Ради України [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=c

  4. Короткий Т.Р. Імплементація міжнародно-правових норм у сфері ліквідації забруднення морського середовища // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 9 Юридичні і політичні науки. – С. 338-344.

  5. Барселонська конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1975 р., Конвенція про охорону Чорного моря 1992 р., Осло-Паризька конвенція про охорону Північно-Східної Атлантики 1992 р, Гельсінська конвенція та Конвенція про захист балтійського морського середовища 1992 р. // База даних Верховної Ради України [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

  6. Про приєднання до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978 р.: Закон України від 01 листопада 1996 р. № N 464/96-ВР; Постанова КМУ «Про приєднання України до Міжнародної конвенції щодо запобігання забруднення з суден 1973 р.. поправок 1984, 1985, 1987, 1990 і 1992 рр. та Протоколу 1978р. до неї» від 21 вересня 1993 р. № 771; Постанова КМУ «Про прийняття Україною поправок 1981, 1989 та 1990 рр. і Протоколу 1988 р. до Міжнародної конвенції про охорону людського життя на морі 1974 р.» від 26 червня 1992 р. № 350 // База даних Верховної Ради України [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

  7. Постанова КМУ «Про вдосконалення технічного, класифікаційного і судноплавного нагляду на морському і річковому транспорті» від 8 червня 1998 р. № 814 // Офіційний вісник України. 1998. № 23. Ст. 829.

  8. Постанова КМУ «Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломуванням моряків» від 31 січня 2001 р. № 83 // База даних Верховної Ради України [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=83-2001-%EF

  9. Державна програма удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства на 2002-2006 рр.: Схвалена Постановою КМУ від 28 січня 2002 р. № 96 // База даних Верховної Ради України [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=96-2002-%EF

  10. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря» від 06 грудня 2006р. № 528 // База даних Верховної Ради України [електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0040-07

0
Ваша оценка: Нет

The analysis

Report of different depth and comprehensive analysis.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.