facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

КОНЦЕПЦІЯ ІНТЕЛЕКТОКОРИСТУВАННЯ ЯК ОСНОВА НОВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ ПРАКТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Автор Доклада: 
Петренко В. П.
Награда: 
КОНЦЕПЦІЯ ІНТЕЛЕКТОКОРИСТУВАННЯ ЯК ОСНОВА НОВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ ПРАКТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
КОНЦЕПЦІЯ ІНТЕЛЕКТОКОРИСТУВАННЯ ЯК ОСНОВА НОВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ ПРАКТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

КОНЦЕПЦІЯ ІНТЕЛЕКТОКОРИСТУВАННЯ ЯК ОСНОВА НОВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ ПРАКТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Петренко В. П., докт. екон. наук, професор

 

Запропонована новітня парадигма практичного менеджменту, орієнтована на ефективне використання інтелекту людських ресурсів організацій.

Ключові слова: економіка, знання, інтелект, концепція, парадигма, менеджмент.

The modern paradigm of practical management, focusing on effective use of human resources intelligence organizations, was considered.

Keywords: economics, knowledge, intellect, conception, paradigm, management.

 

Динамічний перехід передових національних економік світу від індустріального формату через постіндустріальний до новітнього, під яким сьогодні експерти розуміють інформаційну, знаннєву, знаннєвомістку, нематеріальну, творчу, інтелектуальну, і т. п. економіку, надзвичайно актуалізує завдання з наукового пошуку, ідентифікації, теоретичного обґрунтування, розробки, апробації а також ефективного практичного використання адекватних новому змістовному наповненню цієї економіки технологій, інструментів і механізмів управління діяльністю суб’єктів економічних стосунків. Нові умови їх функціонування, які вимагають нових технологій, інструментів і механізмів управління, були досить влучно охарактеризовані топ-консультантом із США Гері Хемелом, який висловився наступним чином: «Ми маємо перейти від економіки рук до економіки голів» [цитується за 1, с. 8]. «Економіка голів» за Г. Хемелом наполегливо диктує головні вимоги до формування новітньої управлінської парадигми стосовно інтелектуалізованого суспільства та його окремих часток – суспільних систем і організаційних утворень різного рівня і сфер діяльності.

Загально відомо, що фундаментальні основи окремих проблем управління інтелектуальними процесами в суспільстві і особливо в управлінні господарюючими суб’єктами були закладені роботами Г.-С. Беккера, А. Брукінга, П. Друкера, Кр. Еванс, Л. Едвінсона, М. Мелоуна, І. Накамури, І. Нонакі, П. Ромера, Т. Стюарта, Г. Такеучі, В. Дж. Хадсона, Ф. Хайека, Й. Шумпетера та ін., дослідження яких дозволили сформулювати фундаментальні положення і принципи зв’язку між економічними наслідками людської активності з рівнем усвідомленого цільового використання притаманного їм інтелекту. Нові зразки управлінських технологій та інструментів для менеджменту суб’єктів економічного господарювання, які повинні ефективно працювати в еру «економіки голів», з’явилися під назвами «управління знаннями» (knowledge management), «управління заради знань» (management for knowledge), з допомогою яких традиційні компанії поступово трансформуються в «компанії, засновані на знаннях» (knowledge-based company), «компанії, що навчаються» (learning company), «інтелектуальні компанії» (intelligence company) та ін.

В Україні значний вклад у створення і розвиток теоретичних основ цільового та ефективного використання інтелектуальних ресурсів організованих людських спільнот з метою забезпечення їх неухильного інноваційного прогресу зроблено багатьма вченими. Серед них, без сумніву, слід назвати фундаментальні дослідження С. А. Подолинського, М. Туган-Барановського і В. І. Вернадського, а серед наших сучасників роботи В. Алксандрової, О. Амоші, Ю. Бажала, Д. Богині, С. Вовканича, В. Геєця, М. Долішного, Ю. Канигіна, О. Кендюхова, О. Кузьміна, Б. Малицького, В. Онопрієнка, Л. Семів, В. Соловйова, Л. Федулової та багатьох інших.

Сьогодні все більше вітчизняних наукових шкіл, провідних вчених, молодих науковців обирають напрямок дослідження відомих зразків управлінських технологій, технік і процедур з метою їх удосконалення і адаптації до вимог «економіки голів». Проте, більшість нових результатів і публікацій присвячена результатам досліджень інтелектуального потенціалу людських ресурсів, інтелектуальному і людському капіталу організаційних утворень, їх інтелектуальним активам, інтелектуальній продукції, інтелектуальній власності тощо. При цьому, кількість робіт з практичного менеджменту інтелектуалізованим персоналом соціально-економічних систем, цільовим чином орієнтованого на інтелектуалізацію процесів і функціонерів систем управління останніми, є досить обмеженою. Наслідком відсутності таких робіт є проблема, яка полягає в тому, що «… наявна концепція інтелектуалізації економіки в Україні вкрай недосконала» [2].

В зв’язку з цим, проблема інтелектуалізації функціонерів, які реалізують процеси, технології, процедури та інструменти управління носіями інтелектуального потенціалу СЕС – людськими ресурсами, стає не просто актуальною, а критично вагомою складовою теоретичних і практичних досліджень, які повинні виконуватись різними науковими школами. З цієї точки зору є доцільним звернути увагу на необхідність і пріоритетну важливість науково-теоретичного і методологічно-практичного забезпечення переорієнтації чисельної армії управлінців, практикуючих сьогодні в усіх сферах життєдіяльності і на всіх рівнях ієрархічної структури українського суспільства, до оволодіння методами ефективного використання інтелектуальних ресурсів керованих ними соціально-економічних систем. Тільки такий підхід може забезпечити нову якість суб’єктів управлінської праці і отримати, на цілком слушну думку професора Вовканича С. Й., можливість «… формування більш загальних парадигм творення інформаційних спільнот, модерних націй та їх мотиваційних орієнтацій на нові знання, лідерські новації як чинники науково-технічного, економічного прориву» [3].

Ще у 1999 році в роботі [4], підготовленій і опублікованій за участю автора, були вперше сформульовані такі поняття як «інтелектокористування» та «процес інтелектокористування». Зміст і значення цих понять щодо управління сучасними організаційними утвореннями були поступово удосконалені і розвинуті в роботах [5, 6, 7, 8, 9, 10]. В роботі [11] зміст поняття «інтелектокористування» був розкритий в наступному вигляді:

інтелектокористування - доцільні та оптимальні управлінські рішення і дії з формування, збереження, ефективного використання та розвитку інтелектуально-ресурсного потенціалу особи чи групи осіб шляхом застосування відповідних управлінських технологій і стилів управління щодо її/їх інтелектуальної, інтелектуально-інноваційної та духовно-інтелектуальної складових.

Цілком очевидно, що «відповідні управлінські технології і стилі» для вироблення і реалізації менеджером «доцільних та оптимальних» управлінських рішень щодо наявного в його розпорядженні інтелектуально-ресурсного потенціалу вимагає наявності у останнього адекватного особистісного інтелектуального потенціалу.

Це дозволило автору запропонувати в [12] концепцію інтелектокористування на основі комплексного використання та інтерпретації понять, які уже знайшли визнання і широкий вжиток в науковому середовищі, а саме – «управління знаннями» і «управління заради знань». Однак, обов’язковим додатком до цих двох понять з точки зору «мотиваційних орієнтацій на нові знання» і «лідерських новацій» слід вважати таку вимогу, як «управління на основі знань».

Тобто, формула успішного управління персоналом сучасних організаційних утворень з метою забезпечення їх ринкового успіху на інтелектуально-інноваційній основі була представлена у вигляді таких семантичних формул, як «управління знаннями заради знань на основі знань» або «інтелектуальне управління інтелектуальними ресурсами заради інтелектуальної продукції» [12]. Інтерпретація цих семантичних формул у вигляді логіко-алгебраїчного рівняння приймає наступний вигляд:

ІР = ІМ & ІPHR = 1 & 1 = 1,

де ІР – інтелектуальна продукція, ІМ – інтелектуальний менеджмент, ІPHR – інтелектуальний потенціал людських ресурсів.

При цьому, ІР = 1 тільки за виконання умови, що ІМ = 1 і ІPHR = 1. Якщо хоча-б одна із цих складових = 0, то ІР = 0 – інтелектуальна продукція не буде отримана.

В цьому контексті, гарантією виконання логіко-алгебраїчного рівняння концепції інтелектокористування виступає виконання наступних умов:

пріоритетне використання інтелектуальних ресурсів організаційних утворень для планування, організації, мотивації і контролю за належним збереженням, використанням та примноженням знань, забезпечення високої духовності їх носіїв з метою максимізації «реальних продуктивних» сил за рахунок ліквідації причин їх переходу у категорії «фіктивних» і «деструктивних» сил, що є нічим іншим як управлінням процесами інтелектокористування;

оволодіння і застосування менеджерами сучасних організаційних утворень інтелектуалізованих стилів управління, управлінських технологій, механізмів та інструментів, які є адекватними цілям і завданням управління процесом інтелектокористування, цілям і завданням діяльності системи, тобто – ефективне інтелектокористування.

Таким чином, потенційною основою формування новітньої управлінської парадигми може стати формула:

«інтелектуальному суспільству – інтелектуальне управління»,

невиконання якої внаслідок диспаритету або дисбалансу складових приводитиме до певної деінтелектуалізації діяльності системи та погіршення генерованих нею результатів. При цьому, деінтелектуалізація людських ресурсів не може бути компенсована ніяким іншим ресурсним забезпеченням системи, в той час як ресурсний дефіцит фінансової, сировинної чи матеріальної складових цього забезпечення завжди може бути компенсованим в результаті інтелектуальних зусиль персоналу.

Таким чином, новітня парадигма практичного менеджменту в епоху економіки знань диктує цілком нову модель сучасного інтелектуального керівника [13]. При цьому, різниця між інтелектуальним керівником і керівником-інтелектуалом полягає в тому, що перший, володіючи інтелектоінтегруючими організаційними технологіями (інтелектуальні команди) та інтелектомотивуючими стилями управління (мотивація інтелектуальної праці), ефективно використовує останні для управління процесом інтелектокористування, а другий – орієнтований головним чином на експлуатацію власного інтелектуального потенціалу.

Якщо в першому випадку можна очікувати виникнення сінтелектуального ефекту, який переростає в синергетичний з відповідними соціально-економічними наслідками, то в другому такий ефект відсутній, а негативні соціально-економічні наслідки є результатом деінтелектуалізованого менеджменту. На думку багатьох вітчизняних експертів саме цей тип менеджменту і менеджерів домінують в сучасному українському суспільстві не дивлячись на такі нищівні оцінки, як «... неспроможність ініціювати та впроваджувати реформи, вирішення багатьох публічних завдань у режимі “гасіння пожеж”, надмірна централізація, неповага до людини, корупція та бюрократизація, закритість від суспільства та непідконтрольність суспільству, неефективне використання публічних ресурсів» [14, с. 79], «…перекручена свідомість української номенклатури та функціональна неповноцінність системи держуправління» [15], «… якість влади і управління є головним чинником неконкурентоздатності нашої країни» [16], «… конкурентний потенціал країни марно “спалюється” відверто слабким політикумом, культурно-етнічною роз’єднаністю та неефективністю суспільних інститутів» [17] тощо. Все це є наслідком існування в суспільстві і впливу на нього таких впливових чинників як «відсутність моди на інтелект» [18], падіння престижу і демотивація інтелектуальної праці, інтелектофобія [19-2, с. 2], деінтелектуалізація суспільства і функціонерів ієрархічних пірамід державного управління, місцевого самоврядування, галузевих, регіональних і корпоративних бізнес-структур, партійних і громадських організацій [19-1, с. 1] тощо. В результаті у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства формується і процвітає псевдо-еліта управлінської какократії, в результаті чого «…від влади відходять інтелектуали, вони витісняються з неї різними способами. Натомість в неї ідуть дилетанти та профани, які перетворюють інтелектофобію на офіційну політику. Влада втрачає … здатність до управління та контролю за ситуацією» [19-3, с. 3]. В суспільстві формується вороже відношення як до «псевдо-інтелекту», так і до справжнього інтелекту, який програє в боротьбі з «какократами».

Тому, завдання переорієнтації вітчизняного управлінського корпусу на запропоновану концепцію інтелектокористування і новітню парадигму практичного менеджменту є одночасно і незаперечно важливим, і архіскладним, а його успішне вирішення вимагає нагальних і масштабних кроків з науково обґрунтованої розробки методів, технологій, механізмів та інструментів інтелектоорієнтованого менеджменту, їх активної пропаганди, розповсюдження і впровадження в практику управління, новітніх підходів до підготовки професійних менеджерів для всіх без виключення сфер життєдіяльності суспільства.. На користь цього ствердження говорить той факт, що авторами одних із останніх за часом вітчизняних концептуальних робіт [3, 20] щодо значення, місця і ролі людського та інтелектуального капіталів в знаннєвомісткій економіці, поняття «рівень інтелектокористування» було вжито як ознака однієї із «… рушійних сил інтелектуально-інноваційного розвитку» суспільства серед інших «… професійно-якісних характеристик, що дедалі більше стають викликами на шляху сучасних суб’єктів новаторської праці», основною «професійно-якісною характеристикою» сучасних менеджерів, здатних забезпечити інтелектуально-інноваційний розвиток підпорядкованих їм організованих спільнот людей.

Таким чином, сьогодні потребу в підготовці менеджерів з високою особистою інтелектуальністю і готовністю до пошуку, засвоєння і використання стилів і технологій управління, адекватних вимогам новітньої управлінської парадигми важко заперечити. В зв’язку з цим, напрямки подальших досліджень слід спрямувати в русло розробки, апробації і масштабного впровадження інтелектоорієнтованих методів, технологій та інструментів практичного менеджменту, тобто тих «… принципово нових механізмів управління» [15], які забезпечать швидку інтелектуалізацію корпусу українських менеджерів і керованих ними соціально-економічних систем, під якою автори монографії «Україна: Інтелект нації на межі століть» розуміють «… цілеспрямований процес радикального розширення масштабів і покращення використання знань (семантичної інформації), підвищення творчих можливостей соціальних систем усіх видів і рівнів, створення соціальних і технологічних передумов для найліпшого використання інтелекту кожної особистості й сукупного інтелекту, …» [21, с. 185].

 

Література:

  1. Tomas S. Bateman, Scott A. Snell. Management: Competing in the New Era. – New York: McGrow-Hill Higher Education, 2002. – P. 611.

  2. Ажажа М. А. Інтелектуалізація економіки: інноваційний і людський потенціал в умовах глобалізації / М. А. Ажажа // Видавництво Львівської політехніки – 2008. – №628, С. 11-17. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vlp.com.ua/node/714

  3. Вовканич С. Й. Діяльнісний підхід до людського та інтелектуального капіталу в знаннєвомісткій економіці: концептуалізація понять / С. Й. Вовканич // Український соціологічний журнал. - №1-2. – 2009. – С. 71-78.

  4. Петренко В.П., Ревтюк Є.А. Процес інтелектокористування як важлива складова економічного розвитку регіону // Вісник ДУ “Львівська політехніка” “Менеджмент та підприємництво в Україні. Етапи становлення і проблеми розвитку”. – 1999. – С. 318-322.

  5. Петренко В. П. До визначення пріоритетного напрямку використання інтелектуального потенціалу керівника – лідера економічно-господарської системи // Науковий вісник ІФНТУНГ. – 2001 р. - №1. – С. 98-101.

  6. Петренко В. П. Управління процесом інтелектокористування як засіб сталого інноваційного розвитку суспільства // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми управління інноваційною діяльністю (Збірник наукових праць). Випуск 4 (ХХХV) НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів: 2002. - С.14-23.

  7. Петренко В. П. Управління використанням інтелектуальних ресурсів суспільства – головний чинник сталого розвитку // “Регіональні Перспективи”. – 2003. - №2-3. – С. 165-167.

  8. Петренко В. П. Роль і місце інтелектоінтегруючих управлінських технологій в стратегічному розвитку територіально-адміністративних одиниць // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. (Збірник наукових праць). Випуск 5 (ХLIХ) / НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів: 2004. - С. 60-70.

  9. Максим’юк С. В., Ревтюк Є. А., Петренко В. П. Теоретичні основи інтелектокористування та їх роль в розбудові української держави і трансформуванні економіки // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна, випуск 18, Ч. 2. Збірник наукових праць. – Львів: ЛКА, 2005 р. С. 272 – 276.

  10. Петренко В. П. Управління процесами інтелектокористування в соціально-економічних системах // Наукова монографія. – Івано-Франківськ: Нова Зоря. - 2006. - 352 c.; іл.

  11. Петренко В. П. Інтелектуальні ресурси соціально-економічних систем: аспекти інноваційного управління: Монографія. .- Івано-Франківськ: ПП Курилюк В. І., 2009, - 196 с.

  12. Петренко В. Концепція інтелектокористування як основа новітньої управлінської парадигми / В. Петренко // Міжнародний бізнес та менеджмент: проблеми та перспективи в умовах глобалізації: міжнар. наук.-практ. конф. 22-24 жовти., 2008 р.: тези доповід. – Тернопіль: Вид-во ТНЕУ, 2008. – С. 365-367.

  13. Петренко В. П. Проблеми інтелектуалізації управління: інтелектуальна модель особи керівника / В. П. Петренко // Науковий журнал “Вісник Хмельницького національного університету”. Економічні науки. – 2007. - №6. Том 1. – С. 4346.

  14. Посилення співпраці між Україною та ЄС щодо утвердження верховенства права в Україні. Аналітична доповідь та рекомендації / Колектив авторів. Під заг. редакцією І. Солоненко. – Київ: Вид-во “К.І.С.”. – 2006. - 159 с.

  15. Сунгуровський М. Діагноз – «Стратегічна недостатність» / М. Сунгуровський // [Електронний ресурс] Центр Разумкова. – Режим доступу : http://www.niversum.org.ua/journal/2002/sungur7

  16. Загоруйко Ю. Теряем даже то, чего не имеем / Ю. Загоруйко // «Зеркало недели», №38 (617), 7-13 октября 2006 г.

  17. Полунеев Ю. Технология экономического прорыва Ї/ Полунеев // «Зеркало недели», № 41 (620), 28 октября - 3 ноября 2006 г.

  18. Гинзбург В. Пора формировать моду на интеллект / В. Гинзбург // [Електронний ресурс] «Парламентская газета», 8 декабря 2005 года. – Режим доступу : http://www.ras.ru/digest/showdnews

  19. Дацюк С. Інтелектуали та Інтелектофоби-1, 2, 3, 4. / С. Дацюк // [Електронний ресурс] “Українська правда” від 30.08.2007, 06.09.2007, 13.09.2007, 20,09.2007. – Режим доступу : http//www.pravda.com.ua/news/2007

  20. Вовканич С. Й., Семів Л. К. Теоретико-методологічні основи дослідження людського та інтелектуального капіталу в знаннєвомісткій економіці: концептуалізація понять / С. Й. Вовканич, Л. К. Семів // Регіональна економіка. – 2007. - №4. – С. 7-19.

  21. Україна: Інтелект нації на межі століть. Кол. монографія / Керівник авторського колективу В. К. Врублевський. — К.: Інформаційно-видавничий центр "Інтелект", 2000. - 516 с.

0
Ваша оценка: Нет

The analysis

The study is original object of analysis and specificity of the presentation. Report of different depth and comprehensive analysis.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.