facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

КОНЦЕПЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Автор Доклада: 
Синичич Г. В., Яценко А. М.
Награда: 
КОНЦЕПЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

УДК 007 : 304 : 070

КОНЦЕПЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (ЗА ПУБЛІЦИСТИКОЮ ІВАНА ФРАНКА)

Синичич Г. В., аспірант

Яценко А. М., канд. філол. наук

Львівський національний університет імені Івана Франка

 

У статті проаналізовано актуальну економічну проблематику публіцистики Івана Франка: питання економічної та політичної безправності, еміграції населення, парцеляції землі, світового монополізму, заснування громадських спілок. Виокремлено основні ідейно-концептуальні засади суспільно-економічного розвитку суспільства, сформульовані в публіцистиці Івана Франка.

Ключові слова: Іван Франко, публіцистика, суспільно-економічна модель, еміграція, суспільство, економіка, селянство, політична самостійність, національний розвиток.

This article analyses main economical problems in Ivan Franko’s political essays: violation of economical and political rights, emigration, ground parceling, world monopoly, public union establishment. The article discovers main ideological and conceptual bases of society social and economical development, described in Ivan Franco’s political essays.

Key words: Ivan Franko, publicism, social-economic model, emigration, society, economy, peasantry, political independence, national development.

 

Іван Франко розробив суспільно-економічну модель розвитку українського суспільства, деякі аспекти якої актуальні й сьогодні, в умовах не лише української, а й світової економічної кризи. Він детально досліджував економічні явища та процеси, аналізував, виступав з критикою тих чи інших негативних тенденцій, пропонував ефективні програми для їх вирішення, адже економічне питання публіцист вважав основною для вирішення питання політичного Економічні концепції в публіцистиці Івана Франка ще досі недостатньо вивчені. Пріоритет у дослідженні його економічних поглядів належить Михайлові Возняку, який у своїх статтях звернув увагу на економічні студії публіциста. Наступне вагоме дослідження «Франко як економіст» належить франкознавцю з діаспори В. Левинському, щоправда він надто локалізував економічні погляди Івана Франка. Монографія Д. Вірника та Є. Голубовської «Економічні погляди І. Я. Франка» була дуже зідеологізована, хоча давала уявлення про енциклопедичність його спадщини. Найвагоміший внесок у дослідження економічних поглядів Івана Франка зробив Степан Злупко, зокрема в монографії «Іван Франко і економічна думка світу», який однак не розглядав погляди Івана Франка як систему.

Наша мета – дослідити основні концепції економічного розвитку українського суспільства в контексті публіцистики Івана Франка, які варто було б використовувати у програмі економічного розвитку України сьогодні. Проблеми еміграції населення, занепаду аграрного сектора, важкого економічного становища селян, розпродажу земель, які розглядав Іван Франко, надзвичайно актуальні сьогодні.

Важливою проблемою для українського суспільства, на думку Івана Франка, була проблема еміграції. Питання еміграції публіцист розглядає як певну матричну систему, певний мегатекст, в якому кожне значення-проблема полісемантичні. Проблему еміграції публіцист вперше порушив у кореспонденції «Еміграція українського населення». За фактами окремих виїздів селянських родин за кордон він помітив невтішну тенденцію майбутніх еміграційних рухів та виокремив основні першопричини. Перша – це еміграційна пропаганда. Вона базувалася на основі чуток та пліток, що вільно функціонували в інформаційному вакуумі, в якому перебувало галицьке селянство через свою неосвіченість та відсутність провідних верств народу. Друга – соціальна безвихідь, що панувала на рідній землі, страх перед невідомим, які підсилювали фанатичну віру селян у закордонний добробут. «Автор нинішнього повідомлення наочно переконався, що в одному селі Збаразького повіту селяни не мають де напоїти худобу, ані попрати білизни, ані вимочити коноплі, бо власник маєтку не дає їм доступу до річки, і цей сервітутний процес тягнеться роками без якнайменшого результату» [1, c. 283]. Відсутність землі, у розумінні Івана Франка, це не лише відсутність матеріального добробуту галицьких селян, відсутність землі – це відсутність загального знаменника походження етносу, це відсутність ареалу для трансформації етносу в націю. Ще одна, не менш важлива причина – соціальна депресія: «…Селянин у зв’язку з незліченними фактами щоденного життя втратив віру в себе в свої сили і в свою людську гідність, віру в правову основу, на якій ми живемо і яка є підставою суспільного ладу, віру в щирість, людяність, добру волю тієї інтелігенції, яка найбільш має з ним справу і яка замість того, щоб вести його до освіти і поступу, найбільше його гнобить і визискує» [2, c. 351]. У одному реченні Іван Франко порушує важливі суспільно-політичні питання: питання соціальної втоми, яке пов’язане з питанням автаркізму народу та інтелігенції і питанням правової нестабільності в Австро-Угорщині. Сучасний дослідник С. Кара-Мурза стверджує, що технологія стомлювання людей явище багатогранне: «Це стомлювання не зводиться до стомлювання нуждою. До нужди додається спустошеність, викликана вульгарністю, яка нагнітається через слово, жести, образи і дії. Людину стомлює приниження її устремлінь, висміювання ідеалів, схиляння її до ницього» [3, c. 351]. Публіцист вважає, що для подолання цього соціального лиха потрібна комплексна урядова програма, яка мусить ґрунтуватися на висновках спеціальної незалежної урядової комісії, що з’ясує проблеми міграційних процесів. У конституційно регламентованому суспільстві народ повинен мати право на своє волевиявлення, то ж Іван Франко пропонує запровадити громадянську анкету, що змогла б заповнити інформаційну прірву між урядом та народом. Уряд вдаватися до рішучих дій не поспішав, то ж свою функцію «четвертої влади» мусіли виконати журналісти.

Іван Франко пропонує власний проект економічної взаємодопомоги для галицьких селян – це проект утворення громадських спілок. У статті «Як би нам в біді рятуватися» публіцист викладає свої погляди у вигляді дилеми, полемізує з загальновідомими поглядами, що функціонують в тогочасному суспільстві, щоб розв’язати тогочасне архиактуальне питання: що робити селянину в умовах тотальної бідності. Кожну теоретичну пропозицію Іван Франко спростовує своїми емпіричними доказами. Общинність селянських ґрунтів не можлива, адже в той час гостро стояла проблема парцеляції землі, пропозиція вчити селян якогось ремесла теж не актуальна, бо для цього потрібні: гроші, навчання та переїзд у місто, а еміграційні процеси приносили набагато більше шкоди, ніж користі. Всі ці методи публіцист вважає неефективними, бо психічна організація кожної людини різна, а індивідуалізм – одна з основних рис його філософського антропологізму. Оскільки в тогочасних суспільно-політичних умовах селянин – осібник не міг самостійно економічно розвиватися, то ж він пропонує свою організацію, яка враховуватиме волевиявлення кожної індивідуальної одиниці і водночас функціонуватиме як незалежна впорядкована система. «Поки ми не будемо мати в краю громад розумних, освічених і добре впорядкованих, доти нам ані думати нема що про вирятування себе і своїх потомків з нужди» [4, c. 165], – рекомендує публіцист.

Тему громадівства продовжує в наступних статтях «Що таке громада і чим би вона повинна бути?», «Машини і порядки громадські», «Кілька слів о проекті фільваркової господарки на селянських грунтах», «Грималівський ключ». Громаду Іван Франко позиціонує як найменшу, проте домінантну частину державного устрою. «Коли кожний повіт, кожний край, кожда держава складається з громад – сільських чи міських, то все одно – то перша і найголовніша задача тих, що управляють державою, краями, повітами, повинна би бути така, щоб добре упорядкувати і мудрими правами якнайліпше забезпечити ту найменшу, але основну одиницю» [5, c. 175]. У контексті громад публіцист розглядає бінарну опозицію село-місто. «Та все-таки з містами легше діло вже хоч би для того, що міста, немов та губка втягують в себе трохи що не всю інтелігенцію краю, тож інтелігентні люди все-таки швидше зговоряться та видумають для себе якусь розумну раду, ніж темні» [5, c. 175], – обґрунтовує він свою сконцентрованість на справах сільських громад. Іван Франко пропонує засновувати фільваркові господарства – рільничі спілки зі спільним господарством, спільною працею та розподілом прибутків згідно з внесеною часткою. Публіцист одразу ж акцентує, що ці селянські общини не мають нічого спільного із соціалістичним устроєм, адже права кожного учасника спілки застережені, а розподіл спільних коштів не однаковий. «Тут тільки згори застережемося проти одного – не так закиду, як підозріння, немовби те, що ми отсе радимо, був соціалізм, заборонений нашими уставами. Коли те, що ми радимо, – соціалізм, то такий же самий соціалізм є і всяка спілка ремісницька, торговельна і банкова» [5, c. 180], – пише він. На нашу думку, питання заснування фільваркових господарств містить два контексти: 1) фільваркові господарства – це міні-модель майбутнього суспільного устрою; 2) фільваркові господарства – проекція ментального архетипу. Розглянемо детальніше ці два аспекти у контексті публіцистики Івана Франка. Фільваркові господарства – це своєрідна модель майбутньої національної держави як симбіозу громадянських та етнічних національних елементів, це спроба становлення громадянського націоналізму та розвиток націоналізму етнічного: «І додаємо отсі слова, котрі просимо вас добре собі затямити: фільварок такий, який маєте нагоду майже щодень бачити перед своїми очима, повинен бути на тепер нашим народним ідеалом і з погляду на права політичні, які він має, і з погляду на господарку, яка на нім ведеться» (підкреслення наше) [5, c. 179]. «Права політичні» – це громадянські права та обов’язки, які отримує громадянин в національній державі, в цьому випадку – це права, які отримує кожен член спілки, що контролюватимуться вибраною адміністрацією. Можемо провести паралелі з бюрократією національної держави. Сучасний дослідник типології націоналізмів Ентоні Сміт вважає: «Націоналізм національної держави як бюрократичний, так і громадянський, оскільки національна держава інституціоналізована й представлена через бюрократію та її органи в їхніх зв’язках із її громадянами» [6, c. 139]. «Господарку, яка на нім ведеться» потрактуємо як етнічний націоналізм, адже навіть в спільних суспільно-побутових справах проявляється самобутня культурна спадщина. Ідеалом нації називає Ентоні Сміт поєднання громадянських та етнічних елементів в праці «Нації та націоналізм у глобальну епоху», що з’явилася в 1995 році, за сто років після запропонованої економічної моделі Івана Франка. Рільничі спілки, які запропонував утворити Іван Франко в межах фільваркових господарств, це міні-модель автономії правово та політично незалежних держав, федеративно поєднаних спільним економічним простором, проте фільваркові господарства – це лише перехідний етап від роздрібнених селянських ґрунтів до громадських общин і аж до міцних одноосібницьких господарок. Іван Франко окреслював схожий шлях становлення української держави: від федерації до незалежності. Розглянемо другий аспект: фільваркові господарства – проекція ментального архетипу. Національній ментальності українського народу притаманні три основні архетипи: Дім – Поле – Храм. «Символічний образ Поля, що асоціює архетип землі як джерела багатства та національного єднання на власному ґрунті» [7, c. 294]. Земля як інваріантна цінність домінувала в соціальному ареалі українців за будь-яких геополітичних трансформацій, адже вона була не лише основою економічного буття, а й передумовою національного існування, тобто територією, на якій міг формуватися національний етос. Земля уособлювала також силу праматері, була певним міфологічним кодом, тож процес спільного господарювання – поєднання колективної пам’яті народу, усвідомлення тожсамості, приналежності до певної спільноти.

Дуже гостро у своїй економічно спрямованій публіцистиці Іван Франко ставить питання парцеляції землі. Ця проблема, за Іваном Франком, містить дискурсивні поля, які, на нашу думку, можна схарактеризувати як національне та економічне. Дві траєкторії руху своєї публіцистичної думки з приводу роздрібнення землі обумовив у заголовку статті «Селянство й соціальне питання». Інформативний заголовок містить дві важливі категорії поєднані-протиставлені сполучником «й». Перша – селянство: селянство як основа нації, селянство як найменш матеріально забезпечена категорія населення. Друга – соціальне питання: як складова національного, як сукупність економічних негараздів галичан. Публіцист акцентує, використовуючи сполучник, на симбіозі цих понять – вирішення соціального питання, тобто питання земельної власності, забезпечать економічний та національний ареал для розвитку селянства. Мову, територію, економіку в націології позиціонують як об’єктивні ознаки будь-якої нації, а національна свідомість, культура та міфотворчість – суб’єктивні. Дослідник теорії нації К. Касьянов зазначає, що поняття української нації визначають насамперед суб’єктивні чинник, а об’єктивні стають важливими як символічні цінності. Власна територія важлива насамперед для творення почуття національного самоствердження. «Форма, передбачена другим пунктом, знищує родинний зв'язок з власністю, надто важливий суспільно, знищує всяке почуття батьківщини…»[8, c. 413], – полемізує Іван Франко з думкою державного радника доктора Тіля, який пропонував у випадку смерті господаря продати господарство та порівну поділити гроші між спадкоємцями. До того ж з питанням земельної власності, на думку Івана Франка, пов’язана низка інших економічних проблем: «Що являє собою земельна власність, а особливо дрібна власність у загальній економіці народного життя? Який шлях її розвитку? Що означають такі показники, як її роздрібнення й концентрація, її заборгованість і перехід з одних рук до інших, як еміграція і пролетаризація сільського населення? …Усі ці й подібні питання дрімають, як зерно у лушпинні, у скромній правничій тематиці «спадкове право для селян». Усі ці питання торкаються прямо чи посередньо питання земельної власності»[8, c. 411].

Іван Франко у своїх економічних працях розглядав не лише суспільні проблеми локального характеру, але й глобальні соціальні явища. Глобальне питання економічного перерозподілу світу він, чи не вперше в українській тогочасній публіцистиці, поставив у статті «Нафтова монополія». Проблема нафтової цінової політики та монополізму була актуальна у всі часи, а наприкінці ХІХ століття, коли розвинулася нафтовидобувна інфраструктура, досягла свого апогею. Іван Франко досліджує сучасні нафтові ринки, їхню цінову політику і робить висновок щодо американо-російської гегемонії в тогочасній нафтовій промисловості. За фактами економічного панування публіцист бачить тенденції перерозподілу політичної карти світу. «Отже, американці і кавказці мають утворити світову монополію. Це сучасний дуумваріат, заснований для того, щоб поділити світ: Азія, Східна Європа, Африка аж до західних берегів – для росіян, решта земної кулі для американців» [9, c. 475],– пише він. Світовий нафтовий монополізм, на думку Івана Франка, становитиме дві загрози для Галичини: монополісти самостійно встановлюватимуть ціни на нафту, а це вкотре обтяжить бюджет галицької робітничої родини, до того ж, і це найголовніше, становище галицької промисловості в новому економічному світі буде нестабільне та непевне. «Щоправда вказують і на галицьку нафтову промисловість, котра може важити на терезах разом з американською та російською» [9, c. 475], – цитує Іван Франко німецькі газети. На жаль, Галичина не може виступати конкурентноздатним та самостійним суб’єктом на економічному ринку через свою політичну залежність, а, отже, приналежність до австрійського нафтового картелю. Отже, факти економічного життя ставлять найперше на порядок денний питання політичне. «Жолудкові ідеї, тобто національно-економічні питання самі собою, з залізною консеквенцією пруть усяку націю до виборювання для себе політичної самостійності, а в противнім разі розкривають перед нею неминучу перспективу економічного невільництва, за нидіння, пауперизації, культурного застою і упадку» [10, c. 413], – підкреслює Іван Франко взаємозв’язок економічної та політичної незалежності.

Іван Франко розглядає багато економічних проблем, адже кожна проблема локального характеру, на його думку, – складова глобального економічного питання, тому детально аналізує її ґенезу, причини та наслідки. У кожнім економічнім негаразді він бачить не лише його зовнішні мотиви, а й внутрішні першопричини: відсутність національної самостійності, а, отже, неможливість розв’язати економічні питання, національна індиферентність та несконсолідованість галичан, відсутність рушійної сили – національної еліти, яка б не лише перетворила народну масу на націю, а й окреслила шляхи економічного розвитку та провела місцеві реформи. Модель суспільно-економічного розвитку суспільства, яку спроектував Іван Франко, має такі основи: етнонаціональне відродження, конкурентноздатність на світовому ринку, модернізація аграрного сектора, демократичні права, освіченість населення. Ця економічна модель надзвичайно актуальна сьогодні, коли не лише на державному, а й світовому рівні виникають проблеми продовольчої кризи, економічного монополізму, масових міграцій, тенденції занепаду аграрного сектора.

 

Література:

  • 1. Франко І. Я. Еміграція українського населення : Зібр. творів : в 50 т. / І.Я. Франко. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.44. – Кн.2. – 766 с.
  • 2.Франко І. Я. З приводу еміграції населення : Зібр. творів : в 50 т. / І. Я. Франко. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.44. – Кн.2. – 766 с.
  • 3.Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием / С. Г. Кара-Мурза – Москва: Эксмо, 2007.
  • 4. Франко І. Я. Як би нам в біді рятуватися : Зібр. творів : в 50 т. / І. Я. Франко. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.44. – Кн.2. – 766 с.
  • 5. Франко І. Я. Що таке громада : Зібр. творів : в 50 т. / І. Я. Франко. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.44. – Кн.2. – 766 с.
  • 6. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Ентоні Сміт; пер. з англ. М. Климчик і Т. Цимбал. – К.: Ніка-Центр, 2009. – 320 с. С. 139.
  • 7. Кримський С. Б. Під сигнатурою Софії / Сергій Борисович Кримський. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 367 с.
  • 8. Франко І. Я Селянство й соціальне питання : Зібр. творів : в 50 т. / І.Я. Франко. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.44. – Кн.2. – 766 с.
  • 9. Франко І. Я. Нафтова монополія : Зібр. творів : в 50 т. / І.Я. Франко. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.44. – Кн.2. – 766 с.
  • 10. Франко І. Я. Поза межами можливого : Вибр. твори : у 3-х т. / І. Я. Франко. – Дрогобич: Коло, 2004. – Т. 3. – 689 с.

0
Ваша оценка: Нет

The analysis

The study is original object of analysis and specificity of the presentation.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.