facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

АРХІВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Автор Доклада: 
Надольська В.В.
Награда: 
АРХІВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

УДК930.25:340«1990/2010»

АРХІВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Надольська В.В., к.і.н., доцент
Волинський національний університет імені Лесі Українки

У статті аналізуєтьсяі порівнюється законодавство пострадянських держав, спрямоване на забезпечення збереження документальної спадщини, регулювання діяльності архівної системи в умовах державного суверенітету. Прослідковуються його зміни та напрями удосконалення в 1990–2000-х рр., процеси формування нормативної бази архівної справи.
Ключові слова: архівне законодавство; закон; архівна справа; архівний документ; архів; національний архівний фонд; пострадянські держави.

The legislation of postsoviet states, directed on providing of safety of documentary legacy, adjusting of activity of the archival system in the conditions of the state sovereignty is analyses and compares in the article. It changes and directions of improvement in the 1990-th – 2000-th,  the processes of forming of normative base of the archivalaffairs are traced.
Key words: archival legislation; law; archival affairs; archival document; archive; national archival fund; postsoviet states.

Процеси становлення і розвитку на пострадянському просторі незалежних держав, започатковані в них демократичні перетворення відіграли ключову роль у трансформації радянської архівної справи. Впродовж двох десятиліть у цій сфері відбулися істотні зміни, які вимагають детального наукового аналізу, порівняння набутого в умовах самостійного державотворення досвіду розбудови архівної справи, її інтеграції в інформаційний й архівний світовий простір. Дослідження, зокрема, потребують питання розробки й удосконалення незалежними державами власного архівного законодавства, покликаного сприяти забезпеченню правових відносин громадян, суспільства і держави в справі збереження, якісного поповнення і різнобічного використання архівних документів.

Вивчення сучасного архівного законодавства вимагає застосування компаративного аналізу – порівняння вітчизняної правової бази функціонування архівної справи із відповідними зарубіжними напрацюваннями,особливо тих країн, історичний шлях розвитку яких, зокрема в ХХ ст., мав з Україною багато спільного.Тому автор ставить перед собою завдання порівняти процеси формування і розвитку архівного законодавства в пострадянських державах за роки їх незалежності, проаналізувати діючі в них правові основи організації архівної справи.

Після розпаду Радянського Союзу доля архівів була врегульована угодою «Про правонаступництво державних архівів колишнього Союзу РСР», яку 6 липня 1992 р. підписали країни СНД [1]. Незалежні держави виходили з принципів цілісності і неподільності фондів, що утворилися в результаті діяльності вищих державних структур колишніх Російської імперії та СРСР і зберігалися в державних архівах за межами держав – учасниць Угоди. Вони визнавали здійснений згідно національних законодавств перехід під їх юрисдикцію державних та інших архівів колишнього союзного рівня, галузевих архівних  фондів колишнього СРСР, що перебували на їх території.

Із проголошенням незалежності перед країнами, що виникли на пострадянському просторі, об’єктивно постала проблема формування нової законодавчої бази, окреслення пріоритетних напрямів розвитку суверенних держав. Одночасно із визначенням головних засад розбудови політичної, економічної, соціальної сфер життєдіяльності суспільства в більшості з них була розпочата розробка основ й архівного законодавства як нового самостійного підвідділу права. В усіх державах, що виникли на теренах колишнього Радянського Союзу, потребу у формуванні власного архівного законодавства визначали аналогічні чинники: принципово нові умови державотворення, необхідність захисту національної документальної спадщини, зростання національної самосвідомості.

Перші архівні закони були розроблені та прийняті законодавчими органами Латвії (1991 р.), Республік Молдова і Вірменія (1992 р.). У 1993 р. відповідні акти вступили в дію в Україні і Російській Федерації, 1994 р. – Киргизькій Республіці. У Казахстані, Таджикистані, Узбекистані, Азербайджані цей процес був відтермінований практично до 1998–1999 рр. При цьому варто підкреслити, що лише архівна служба Республіки Таджикистан спеціально відмітила відміну законодавчих і нормативних актів, які регулювали архівну справу в радянський час [2, с. 9].

Архівне законодавство незалежних держав синтезувало вітчизняний і зарубіжний досвід в архівній галузі, базуючись на досягнутому рівні правової культури, соціально-економічних можливостях держав.Воно охопило основні питання архівної справи – власності на документи, їх обліку, зберігання і використання, відповідальності за порушення законодавства. Архівні закони більшості незалежних держав вперше об’єктом правової регламентації визначили національний (державний) архівний фонд як сукупність документів, що належать державі і мають наукову й історико-культурну цінність.Таким чином правове поле держав поповнилося поняттям, тлумачення якого значною мірою в прийнятих документах збігалося. У більшості випадків це знайшло відображення і в назві закону.

Із врахуванням зміни державного устрою, появи приватної власностізаконодавчі акти більшості країн закріпили поділ документів на державну і недержавну частини. Закон України «Про Національний архівний фонд і архівні установи», виходячи із рівності всіх форм власності, визначив єдність Національного архівного фонду (особливості підходів до документів з урахуванням їх форм власності обумовлюються в кожному конкретному випадку) [3]. Однак не всі країни вказали у своєму законодавстві, що архіви є складовою частиною інформаційних ресурсів суспільства, визначили перелік видового складу документів національних архівних фондів.

Архівні закони незалежних держав включили статті, які захищають права власників документів та осіб, що ними володіють, положення про обов’язки держав щодо збереження документальної спадщини і принципів управління архівами. Архівне законодавство своєю дією охопило державні, муніципальні архіви; архіви державних установ, організацій і підприємств; рукописні зібрання бібліотек, музеїв, наукових закладів; архіви недержавних комерційних, громадських, релігійних організацій, політичних партій і рухів; особисті (приватні) архіви громадян. В окремих державах воно не було поширене на муніципальні архіви (Республіка Вірменія, Грузія, Киргизька Республіка, Республіка Таджикистан), рукописні зібрання (Азербайджанська Республіка), архіви релігійних організацій (Російська Федерація) тощо.

Відповідні статті документів узаконили створення у більшості незалежних держав централізованої моделі організації архівної справи на чолі з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади (Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, Державна архівна служба Росії,Державна архівна служба Республіки Білорусь та ін.) та ієрархічно побудованою системою архівних установ. Разом з тим архівний закон України передбачив можливість ліквідації і зупинення діяльності архівних установ за порушення архівного законодавства. Оригінальною нормою архівного закону України стало звільнення архівних установ від усіх видів податків, мита і зборів, якщо ці кошти спрямовувались на подальший розвиток архівної справи (ст. 36).

Окремі розділи законів визначили правові основи міжнародного співробітництва держав з питань архівної справи, умови вивезення і ввезення архівних документів та їх копій, пріоритетність правил міжнародних договорів, учасником яких вони є.Іноземцям і особам без громадянства надано право користуватися архівними документами на тих же підставах, що й громадянам держав.

Важливим доповненням і конкретизацією архівного законодавства стало прийняття в незалежних державах низки підзаконних та інших спеціальних галузевих актів щодо регулювання організації архівної справи, які охопили різні аспекти. Наприклад, у Грузії в 1996 р. був прийнятий «Кваліфікаційний довідник посад працівників держархівів Грузії», типове положення про архіви Грузії. В Росії Росархівом були затверджені: «Положення про порядок обліку архівних документів при приватизації державного і муніципального майна» (1996 р.), «Регламент державного обліку документів архівного фонду РФ» (1997 р.), «Правила роботи користувачів у читальних залах держархівів РФ» (1998 р.) та ін. Низка положень з організації архівної справи була введена в дію і в Україні та інших пострадянських державах. Розробка та прийняття таких документів засвідчили наявність серйозних підходів з боку органів управління архівною справою досліджуваних країн щодо введення функціонування архівної справи в чітко окреслені юридичні рамки, відповідного визначення меж своєї компетенції.  

Головним завданням архівного законодавства стало створення правової бази для розв’язання проблем регулювання правовідносин громадян, суспільства і держави  в сфері архівної  справи і забезпечення при цьому збереження, якісного поповнення, державного обліку і всебічного використання архівного фонду, як однієї з найважливіших складових національної і культурної спадщини держави.

Таким чином, в 1990-х рр. держави, що утворилися на пострадянському просторі, незалежно одна від одної визначили для себе практично ідентичні (при наявності незначних відмінностей) сфери дії національного архівного законодавства. З розробкою і прийняттям перших в історії незалежних держав архівних законів з’явилося нове архівне законодавство, покликане відповісти на наукові, культурні, інформаційні запити суспільств з урахуванням їх національних традицій і досягнень міжнародного права. Галузеві закони стали правовою основою для реалізації державної політики в архівній справі суверенних держав. Закріплення на вищому законодавчому рівні правових принципів і організаційної системи архівної справи засвідчило визнання важливого суспільного значення архівів і архівної справи та заклало підвалини для її подальшого реформування.

Однак, архівне законодавство, прийняте на початковому етапі радикальних перетворень у пострадянських державах, не могло врахувати всі аспекти організації архівної справи, низка його положень носила загальний характер. Динамічність архівного будівництва, незавершеність процесів правового регулювання архівної справи зумовлювала необхідність його подальшого удосконалення. Врахування потребували зміни законодавства в інших сферах суспільного життя, норми міжнародних правових актів, новітні архівознавчі дослідження, набутий на практиці досвід впровадження архівного законодавства. Тому через короткий термін після впровадження в дію норм архівних законів у державах розпочалися процеси зібрання пропозицій, ретельного їх опрацювання з метою внесення до них необхідних змін. У 1995 р. була прийнята нова редакція закону Латвійської Республіки «Про архіви» [4], 1997 р. Вірменії – «Про Національний архівний фонд» [5]. В 1998 р. зміни і доповнення були внесені в закон «Про Національний архівний фонд і архіви в Республіці Білорусь» [6]. Після доопрацювання 13 грудня 2001 р. нова редакція закону «Про Національний архівний фонд і архівні установи» була прийнята Верховною Радою України [7]. 27 жовтня 2004 р. вступила в силу нова редакція закону «Про архівну справу в Російській Федерації» [8] тощо.

Концептуальні засади, початково закладені в архівні закони пострадянських держав, у нових редакціях документів залишилися незмінними. Разом з тим вони зазнали необхідних змін, як у структурі так і в змісті положень. Істотно збагатилася вживана у законах архівна термінологія, уточнення зазнали використовувані раніше поняття.Знайшов свій подальший розвиток підхід щодо зміцнення державного впливу на сферу зберігання документів, забезпечення діяльності спеціально уповноваженогоцентрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.Значна увага в законах приділенаправовомуобґрунтуваннюкомплектування архівних фондів документами недержавних структур –приватних і акціонерних організацій, підприємств, громадських об’єднань та ін. Наприклад, закони Грузії, Таджикістану, Узбекистанумістять норми, які зобов’язують власників архівів недержавних організаційзабезпечувати збереженість документів, таобмежувальні норми, пов’язані з переміщенням архівів та їх зберіганням у складі національних архівних фондів.У законах Азербайджану, Казахстану, Латвії, Литви, України є норма, яка зобов’язує державу сприяти поповненню національного архівного фонду документами, що зберігаються за кордоном і відповідно до міжнародних законів підлягають поверненню.

Одним із базових принципів законодавчих актів стала декларація свободи доступу до архівів, зокрема й іноземних громадян, чітке визначення форм використання відомостей, що містяться в документах архівних фондів. Разом з тим свобода доступу до архівів має низку правових обмежень, зумовлених національними законодавствами у сфері державної таємниці, прав громадян на захист таємниці особистого життя, авторського права, права в сфері інтелектуальної власності. Так у законодавчих актах Азербайджану, Грузії, Росії, України вказується 75-річний строк обмеження доступу до документів, що містять конфіденційну інформацію про особу і родину.

Ряд законів вмістили й оригінальні норми, більше деталізували окремі положення.Так серед різних видів документів закон Білорусі особливий акцент зробив на необхідності комплексного захисту документів з особового складу. Документи з особового складу включені в національний архівний фонд Республіки Білорусь.Закон Республіки Казахстан містить гарантії прав юридичних і фізичних осіб щодо отримання ними копій архівних документів, архівних довідок і виписок; безкоштовність користування документами національного архівного фонду, які зберігаються в державних і відомчих архівах. Мінімальними є обмеження у користуванні документами національного архівного фонду, закріплені законодавством (в архівному законі відсутня норма про обмеження користування з причини незадовільного фізичного стану архівних справ, яка є складовою законів інших країн). Спеціальні статті українського закону (ст. 38, 39) визначають ставлення держави до проблеми кадрового забезпечення архівних установ тощо.

Внесені в архівні закони незалежних держав зміни і доповнення значно розширили сферу їх застосування, створили умови для більш повної реалізації їх принципів і норм. Проаналізовані закони свідчать, що закладені в них норми спрямовані на дотримання демократичного принципу публічності архівів (при збереженні загальноприйнятих обмежень), задоволення інформаційних потреб не лише державних структур, але й усього суспільства, окремого громадянина.

 

Таким чином, за роки незалежності в державах, що утворилися на пострадянському просторі, був закладений міцний правовий фундамент розвитку архівної галузі, прийняті закони про національні архівні фонди, які містять багато спільних положень. Разом з тим процес правового регулювання архівної справи характеризується постійною динамікою, що свідчить про його незавершеність.Подальше звернення уваги на оновлення правової бази архівноїсправивизначається новими практичними завданнями, які необхідно вирішувати в зв’язку з постійною зміною зовнішніх щодо архівної справи умов і чинників, зокрема запровадженням і правовим забезпеченням сучасних інформаційних технологій.

 

Література:

  • 1.Правопреемство государственной собственности бывшего Союза ССР. Сб. основных документов по вопросам правопреемства в отношении договоров, представляющих взаимный интерес, государственной собственности, государственных архивов, долгов и активов бывшего Союза ССР. – Минск, 1996. – С. 38–40.
  • 2. Архивное дело в странах СНГ в 1991–1998 гг. Аналитический обзор / Росархив. ВНИИДАД. – М. : Научная книга, 2002. – 300 с.
  • 3. Про Національний архівний фонд і архівні установи: Закон України від 24 груд.1993 р. № 3814-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 86.
  • 4.Law on archives Republic of Lithuania,5 December 1995,№ I-1115[Електронний ресурс]. 
  • 5. Закон Республики Армения «О Национальном архивном фонде», 17 ноября 1997 г. [Електронний ресурс].
  • &ID=1490&lang=rus.
  • 6.О внесении изменений и дополнений в Закон «О Национальном архивном фонде и архивах в Республике Беларусь»: Закон Республики Беларусь, 6 января 1999 г.,  № 236-3 / Белорусский правовой портал [Електронний ресурс].
  • 7. Про внесення змін до Закону України «Про Національній архівний фонд та архівні установи»: Закон України, 13 грудня 2001 р., № 2888-III/ Держкомархів України. Нормативна база [Електронний ресурс]. 
  • 8.Федеральный закон «Об архивном деле в РФ». Положение о Федеральном архивном агентстве. – М.: Приор, 2005. – 32 с.
0
Ваша оценка: Нет

The analysis

Report of different depth and comprehensive analysis. The study is original object of analysis and specificity of the presentation.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.