facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

НОВЕЛІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Автор Доклада: 
Макаренко А. С.
Награда: 
НОВЕЛІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

УДК 343.18

НОВЕЛІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Макаренко А. С., аспірант кафедри кримінального права
Національного університету «Одеська юридична академія»

Дана стаття присвячена проблемі суддівського розсуду при призначенні покарання як однієї із важливих у сучасній науці кримінального права. Пропонуються  певні зміни до Кримінального кодексу України з метою упорядкування суддівського розсуду при призначенні покарання.
Ключові слова: суддівський розсуд, призначення покарання.

This article is devoted to the problem of judge's discretion in sentencing process as one of main problem in a modern science of criminal law. Some changes to Criminal code are proposed in the aim of streamlining of judge's discretion in sentencing process.
Key words: judge's discretion, sentencing.


Проблема протидії злочинності кримінально – правовими засобами завжди була основою перевірки обґрунтованості існуючої у державі кримінальної політики, її ефективності. У цілях подолання кризисного стану у механізмі кримінально – правового  регулювання виправданим та необхідним є курс оптимізації кримінального законодавства, особливо у сфері призначення покарання як вирішального етапу здійснення правосуддя. Це висуває на перший план проблему законності правозастосування, зокрема, суддівського розсуду.

Ми вважаємо, що вирішення проблеми обмеження суддівського розсуду при призначенні покарання бачиться, по – перше, у можливості скорочення широти діапазону санкцій статей саме з «прив'язкою» їх до категорій злочинів. Щодо категоризації злочинів, то дійсно, саме по собі закріплення категоризації злочинів у ст. 12 КК України слід визнати досягненням нового кримінального закону. Тим більше, що техніко – юридична побудова санкцій Особливої частини КК повинна прямо ув’язуватися з категоризацією злочинів залежно від ступеня тяжкості, на що неодноразово наголошується в юридичній літературі. Зважаючи на те, що чинний КК передбачає караність ряду діянь, що варто було б віднести до адміністративних правопорушень, з метою диференціації кримінального відповідальності та обмеження у результаті цього суддівського розсуду, на нашу думку, ст.  12 КК України потрібно було б доповнити поряд зі злочином такою категорією кримінальних діянь як кримінальний проступок, за вчинення якого передбачалося б покарання, не пов’язане з позбавленням волі. По – друге, оскільки, в теорії кримінального права велике практичне значення має вирішення питання про призначення покарання за наявності в одній справі одночасно сукупності пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, так як аналіз КК 2001 року підтверджує, що в законі відсутні обмеження у визначенні судом покарання, близького до мінімуму санкції, або навіть у застосуванні ст. 69 КК за наявності в кримінальній справі разом із пом’якшуючими й обтяжуючих обставин, то перспективним являється введення в КК України правил призначення покарання при наявності пом'якшуючих та обтяжуючих обставин. Подібна стаття могла б містити наступні правила:

  • 1. За наявності у справі пом'якшуючих обставин суд призначає в межах санкції статті Особливої частини КК України більш м’яке покарання, а за наявності обтяжуючих обставин – більш тяжке.

  • 2. За наявності пом'якшуючих і відсутності обтяжуючих обставин повинен бути призначений найбільш м'який вид покарання, розмір покарання повинен бути ближче до нижньої межі санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

  • 3. За наявності обтяжуючих і відсутності пом'якшуючих обставин повинен бути призначений найбільш суворий вид покарання, розмір покарання повинен бути ближче до верхньої межі санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

  • 4. За наявності  і пом'якшуючих, і обтяжуючих обставин суддя може, враховуючи особу винного і тяжкість злочину, визнати рівнозначними пом'якшуючі та обтяжуючі обставини або визнати, що одні переважають над іншими. У випадку визнання пом'якшуючих та обтяжуючих обставин рівнозначними розмір покарання повинен відповідати середньому покаранню для даної санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Далі, для досягнення законодавчо визначеної мети покарання, підвищення його ефективності протидії злочинним проявам, у цілях максимальної диференціації та індивідуалізації покарання судді мають керуватися принципами призначення покарання, а тому визначення системи принципів призначення покарання є необхідним та своєчасним. На нашу думку, до принципів призначення покарання слід віднести принцип індивідуалізації та принцип  справедливості покарання, звичайно, при призначенні покарання суддя повинен дотримуватися і загальноправових, і спеціально – правових принципів, однак принцип справедливості та принцип індивідуалізації є тими керівними началами, які особливим чином пронизують усю діяльність суду з призначення покарання. Так, індивідуалізація покарання – це конкретизація судом виду і розміру міри державного примусу, який призначається особі, яка вчинила злочин, в залежності від особливостей даного злочину і його суб’єкту. За справедливим зауваженням Ю. Б. Мельникової, «індивідуалізація покарання передбачає, з однієї сторони, призначення справедливого покарання, співрозмірного тяжкості злочину і суспільній небезпечності особи винного, а з іншої – визначення міри кримінально – правового впливу, яка максимально сприяла би досягненню цілей покарання. Таке розуміння сутності принципу індивідуалізації покарання дозволяє виключити можливість ототожнення принципу індивідуалізації покарання із загальними засадами призначення покарання» [1, с. 28]. Щодо справедливості покарання, то, на нашу думку, справедливість призначення покарання повинна у майбутньому визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально – правових відносин (злочинця, держави, потерпілого, третіх осіб) і, таким чином, бути врахованою серед принципів призначення покарання. Тим більше, що для нашої держави на сучасному етапі формування її віктимологічної політики важливим являється організація віктимологічної ідеології, направленої на переорієнтацію суспільства з проблеми злочинця на проблеми жертв злочинів як на рівні простих громадян, так і співробітників правоохоронних органів. Так, враховуючи, що цілі системи кримінального правосуддя традиційно формувались з точки зору норм, що стосуються відносин між державою і правопорушником, сама сучасна система кримінальної юстиції сприяє тільки погіршенню проблем потерпілого [2, с. 258]. Тому, ми вважаємо, що у п. 3 ч.1 ст. 65 КК України поряд із вказівкою на врахування особи винного потрібно передбачити обов'язкове врахування особи потерпілого. Також, на нашу думку, у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК необхідно закріпити норму про те, що суд при призначенні покарання повинен враховувати вплив призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його сім'ї та осіб, які знаходяться на його утриманні, з огляду на наступне. При призначенні покарання важливу роль відіграють фактори, які визначають сутність окремо взятого виду покарання, яке справляє різний (у залежності від «концентрації карального заряду») вплив на виправлення винного. Мова йде  про необхідність врахування функціональних особливостей різних видів покарання, про такі специфічні механізми на свідомість і поведінку засудженого, які в найбільшій мірі сприяють його виправленню у процесі відбування покарання. У той же час вказівка у законі на необхідність врахування впливу призначеного покарання на виправлення засудженого як би особливо підкреслює, що при різних репресивних можливостях видів покарання слід обрати винному таке покарання, яке  максимально сприятиме його виправленню при мінімізації витрат репресивних заходів. Крім того, потрібно пам'ятати, що покарання має дуалістичний характер, оскільки, з одного боку, воно передбачає кару та відплату за вчинений злочин, а з іншого, – виправлення засудженого, запобігання ним вчинення нових злочинів і соціальне відновлення його особистості [3, с. 5]. Далі, при призначенні покарання суд повинен враховувати вплив призначеного покарання на умови життя його сім'ї та осіб, які знаходяться на його утриманні. Так, принцип особистої винної відповідальності забороняє перекладати тягар покарання на інших осіб. Виходячи з цього, покарання не повинно ставити членів сім'ї засудженого в такі умови, за яких вони, а не сам засуджений, будуть піддані втратам та обмеженням, що складають зміст покарання. Особливо це стосується тих покарань, які не пов'язані з ізоляцією від суспільства, покарань, які обмежують професіональні та матеріальні претензії засудженого: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи тощо. Отже, враховуючи все вище зазначене, з метою упорядкування суддівського розсуду, пропонуємо ст. 65 КК викласти у новій редакції:
«Стаття 65. Загальні засади призначення покарання
1. Суд, керуючись принципами справедливості та індивідуалізації, виходячи із власного розсуду, призначає покарання:

  • 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

  • 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

  • 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, особу потерпілого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його сім'ї та осіб, які знаходяться на його утриманні.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів».

Необхідно відзначити, в останній час усе більше вчених вказують на необхідність сформування критеріїв призначення покарання. Так, на думку Р. М. Ласточкіної, суд повинен мати певні мірила, критерії оцінки, щоб прийняти до уваги ті обставини, які дійсно мають значення для вибору індивідуально – ефективної міри кримінального – правового впливу [4, с. 123]. На нашу думку, говорячи про критерії  крізь призму загальних засад призначення покарання, доцільно було б закріпити критерії оцінки ступеня тяжкості вчиненого злочину, критерії оцінки особи винного, а також критерії оцінки особи потерпілого. По – перше, ступінь тяжкості вчиненого злочину та особа винного поряд із обставинами, що пом'якшують та обтяжують покарання, складають самостійний інститут кримінального права, конкретні практичні роз'яснення щодо того, що саме потрібно враховувати під ступенем тяжкості вчиненого злочину та особою винного містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» із змінами, внесеними згідно з пост. ПВСУ № 18 від 10 грудня 2004 р., № 8 від 12 червня 2009 р. та № 11 від 6 листопада 2009 р. Так, пропонуємо внести наступні статті до КК України:
«Стаття 65¹. Критерії оцінки ступеня тяжкості вчиненого злочину

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що визначається виходячи з:

  • 1) категоризації злочинів, наданої у статті 12 цього Кодексу;  
  • 2) із особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення: форма вини, час, місце, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, поширеність злочину;
  • 3) наявності, характеру і ступеня тяжкості наслідків, що спричинені потерпілому, державі та третім особам у результаті вчинення злочину;
  • 4) характеру відносин винного з потерпілим».

Потрібно зазначити декілька слів щодо поширеності злочину, то, як відмічає І. М. Гальперін, при посиленні покарання з врахуванням поширеності злочинів мова зовсім не йде про відповідальність за чужу вину. Просто вина злочинця визначається на основі підвищеної небезпечності діяння в конкретних умовах. Тільки з урахуванням цієї обставини призначене злочинцю покарання може рахуватися справедливим [5, с. 27]. Безсумнівно, з цією думкою слід погодитися.
  І далі
«Стаття 65². Критерії оцінки особи винного
        При призначенні покарання суд враховує характеристику особи винного, виходячи з:

  • 1)  віку, стану фізичного та психічного здоров’я;
  • 2) поведінки до вчинення злочину, способу життя, характеристики за місцем роботи чи навчання;
  • 3) наявності не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень;
  • 4)  наявності на утриманні дітей та осіб похилого віку;
  • 5) матеріального стану винної особи;
  • 6) мотивів  та мети злочину, положення винного у суспільстві.

Стаття 65³. Критерії оцінки особи потерпілого
       При призначенні покарання суд враховує характеристику особи потерпілого, виходячи з:

  • 1) особливостей поведінки і статусно – рольового положення потерпілого;
  • 2) матеріального стану потерпілого».

      Законодавча регламентація таких критеріїв, на нашу думку, сприятиме максимальній індивідуалізації кримінального покарання та упорядкуванню суддівського розсуду, що є перспективним.

Література:

  • 1. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализации наказания [текст] / Ю. Б. Мельникова. – Красноярск: Изд – во КГУ,  1989.  – 108 с.
  • 2.  Туляков В. А. Виктимология: социальные и криминологические  проблемы [текст] / В. А. Туляков. – Одесса: Юридична література, 2000. – 336 с.
  • 3.  Денисова Т. А. Кримінальне покарання та реалізація його функцій: автореф. дис. … докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 [текст] / Т. А. Денисова; Класич. прив. ун – т. – Запоріжжя, 2011. – 38 с.
  • 4.  Ласточкина Р. М. О критериях индивидуализации наказания как гарантии интересов личности и правосудия [текст] / Р. М. Ласточкина // Проблемы охраны прав граждан в сфере борьбы с преступностью. – Иваново, 1980. – С. 122 – 126.
  • 5.  Гальперин И. М. Наказание: социальные функции, практика применения [текст] / И. М. Гальперин. – М.: Юрид. Лит – ра, 1983. – 292 с.
0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.