facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ДО ПРОБЛЕМИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ СПІВУЧАСНИКІВ ЗЛОЧИНУ

Автор Доклада: 
Абакумова Ю.В.
Награда: 
ДО ПРОБЛЕМИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ СПІВУЧАСНИКІВ ЗЛОЧИНУ

УДК 343.237

ДО ПРОБЛЕМИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ СПІВУЧАСНИКІВ ЗЛОЧИНУ

Абакумова Ю.В., к.ю.н, доцент кафедри кримінального права
Інститут права ім. Володимира Сташиса Класичного приватного університету

У статті розглядаються питання, що стосуються деяких особливостей кваліфікації та звільнення від кримінальної відповідальності виконавця та окремих видів співучасників у зв’язку з добровільною відмовою від вчинення злочину.
Ключові слова: Співучасть, виконавець, організатор, підбурювач, пособник, добровільна відмова.

The questions concerning some features of qualification and exemption from criminal responsibility of the individual species and associates in connection with a voluntary waiver of the crime.
Key words: Complicity, performer, organizer, instigator, accomplice,
voluntarily.

Інститут співучасті у злочині обґрунтовано визнається одним з найбільш складних у кримінальному праві. Протягом багатьох років йому приділялася значна увага. Разом із тим, ряд аспектів даного інституту продовжує залишатися дискусійними. Це, у тому числі, стосується питань, пов'язаних з визначенням підстав та принципів кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у співучасті, її індивідуалізацією, а також – звільнення від кримінальної відповідальності.
Кримінальне законодавство України не передбачає особливих підстав відповідальності за співучасть у злочині. Підставою кримінальної відповідальності в даній формі скоєння злочину є вчинення діяння, що містить всі ознаки складу умисного злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Відповідно до законодавства, співучасть у злочині - це умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України). Спільність злочинної діяльності при співучасті означає, що всі співучасники вносять свій внесок у виконання загального для всіх злочину. Але при цьому фактичні частки внеску для кожного співучасника можуть бути неоднаковими. Ролі співучасників можуть розрізнятися за характером виконуваних ними дій. В тому випадку, коли ролі однакові, тобто, характер вчинюваних дій той самий, то частка внеску в загальний злочин визначається ступенем участі особи.
Стаття 27 КК України вказує на види співучасників: організатора, підбурювача та пособника, дії яких, в залежності від різновиду співучасті, можуть полягати в організації злочину, або керуванні його підготовкою чи вчиненням, в схилянні особи до вчинення злочину або у сприянні його скоєнню та в іншому. При цьому самі ці дії, за окремими винятками, можуть виявлятися тільки поруч з діяльністю виконавця, що знаходить закріплення при кваліфікації вчиненого, яка здійснюється з урахуванням положень, що містяться в ст. ст. 26-31 і в відповідній статті Особливої частини КК України, за якою кваліфіковано злочин (злочини). Між співучасниками злочину і виконавцем існує визначений взаємозв'язок, який, зокрема, проявляється в тому, що обсяг здійснення злочинного наміру виконавцем та ступінь його наближеності до мети визначає, певною мірою, відповідальність усіх співучасників. Якщо виконавець через незалежні від нього обставини перериває злочинну діяльність на стадіях попередньої злочинної діяльності, то і всі інші співучасники будуть притягатись до кримінальної відповідальності за співучасть у вчиненні незакінченого злочину.
Виконавець є найзначнішою, центральною фігурою у злочині. Без виконавця злочину не може бути і співучасті, оскільки тільки він здійснює задумане, він реалізує, завершує намір співучасників. Саме від дій виконавця багато в чому залежить остаточна кваліфікація дій усіх співучасників. Згідно ч. 2 ст. 27 КК України, виконавцем (або співвиконавцем) визнається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Особливою частиною КК України. Аналізуючи зазначену статтю, можна виділити наступні форми виконавства злочину. По-перше, особа безпосередньо вчинює злочин, тобто, суб'єкт одноосібно і в повному обсязі виконує об'єктивну сторону злочинного діяння від початку і до кінця. По-друге, особа безпосередньо бере участь у вчиненні злочину разом з іншими особами (співвиконавство). У цьому випадку кожен виконавець своїми діями може або в повному обсязі виконувати об'єктивну сторону злочину, або, під час вчинення злочину, дії одних осіб доповнюються діями інших, і в цілому вони складають об'єктивну сторону складу злочину. По-третє, особа вчинює злочин за допомогою використання інших осіб,  які не є суб’єктами кримінальної відповідальності в силу віку, неосудності чи інших обставин, передбачених Кримінальним кодексом - так зване „посереднє виконавство” або ж „посереднє заподіяння”. Сюди ж варто віднести ще один варіант, - коли фактичний виконавець діяв за необережністю. Якщо виконавець використовував у своїх злочинних цілях необережні дії іншої особи, то остання має нести кримінальну відповідальність за необережний злочин без урахування такої ознаки як співучасть. При цьому, злочинець, який використовував для вчинення навмисного злочину дії названих осіб, буде нести кримінальну відповідальність як виконавець навмисного злочину, незалежно від того, що він особисто не виконував об'єктивної сторони складу злочину, оскільки, фактично, малолітні, неосудні чи необережно діючі особи є „знаряддями” вчинення навмисного злочину. Отже, з об'єктивної сторони дії виконавців, незважаючи на технічний розподіл ролей (у рамках співвиконавства), характеризуються тим, що вони, цілком чи частково, безпосередньо виконують об'єктивну сторону злочину, роблячи це самостійно або за допомогою дій інших осіб. Суб'єктивна сторона дій виконавця (чи співвиконавців) характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій і суспільну небезпеку дій інших співучасників, з якими спільно вчиняє злочин, і бажає діяти в такий спосіб. У випадку вчинення злочину з матеріальним складом особа усвідомлює не тільки суспільно небезпечний характер своїх дій і дій інших осіб, але і передбачає спільний злочинний результат від спільних дій, і бажає його настання.
Однак, якщо вчинення злочину виконавцем (співвиконавцем) завжди реалізується в юридичних межах (початок і закінчення) конкретного злочину (конкретного складу), передбаченого Особливою частиною, то організація, підбурювання і пособництво можуть бути здійснені до вчинення злочину виконавцем, а пособництво, крім того, - у момент (чи після вчинення) злочину виконавцем.
Такі широкі часові межі співучасті визначені змістом загальних правил, сформульованих у ст. ст. 26-31 КК України, якими встановлені більш широкі межі кримінально-правової заборони. Отже, наявність складу злочину у вчиненому співучасником необхідно встановлювати з застосуванням ст. 26 КК України. Звідси можна зробити висновок, що всі співучасники злочину несуть кримінальну відповідальність на єдиних засадах. Однак це не виключає індивідуалізації їхньої відповідальності. Кожен зі співучасників злочину несе відповідальність за особисто вчинені небезпечні діяння. При цьому її межі залежать від особистої вини. Закон виключає колективну відповідальність за діяння, що не охоплювались умислом конкретного співучасника. Разом з тим, закон не передбачає будь-яких обмежень у визначенні меж покарання співучасника, в залежності від того, яку роль він виконував у ході вчинення злочину. Суд вправі призначити співучаснику  покарання в межах санкції статті Особливої частини, приймаючи до уваги конкретний злочин, вчинений виконавцем. Індивідуальна відповідальність співучасника залежить від характеру і ступеня його участі у злочині, індивідуальних ознак, що його характеризують та деяких інших обставин, передбачених законом (ст. 29 КК України).
Злочин можуть характеризувати різні об'єктивні і суб'єктивні обставини, і вони по-різному ставляться в вину співучасникам. При цьому варто керуватися декількома загальними правилами. По-перше, усі співучасники несуть кримінальну відповідальність за один і той же злочин (злочини), тому всі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, що характеризують склад цього посягання (посягань), повинні ставитися в вину будь-якому співучаснику. По-друге, об'єктивні обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання, враховуються стосовно всіх співучасників злочину. По-третє, особисті чи суб'єктивні обставини, що є на стороні окремих співучасників злочину, враховуються і ставляться в провину тільки цим співучасникам. По-четверте, при не доведенні виконавцем злочину до кінця, з незалежних від його волі обставин, всі інші співучасники несуть відповідальність за співучасть у готуванні чи замаху на злочин. Кваліфікуючі ознаки інкримінуються співучаснику лише за умови, якщо вони охоплювалися його умислом і характеризують підвищення рівня суспільної небезпечності вчиненого злочину в цілому [1, с. 92].
Правові підстави, у зв’язку з якими виконавець звільняється від кримінальної відповідальності, також можуть застосовуватися і відносно інших співучасників (у разі наявності всіх необхідних умов). Так, наприклад, якщо з урахуванням малозначності вчиненого справа щодо виконавця закривається за ознаками ч. 2 ст. 11 КК України, то вона має закриватися і щодо інших співучасників. Учинений виконавцем злочин, що втратив злочинний характер у зв’язку зі зміною обстановки (якщо саме вчинене діяння втратило суспільну небезпечність - ст. 48 КК України), виключає кримінальну відповідальність як виконавця, так і інших співучасників. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України) при наявності передбачених законом умов є можливим щодо одного або навіть всіх співучасників. Так само вирішується питання при звільненні від кримінальної відповідальності в порядку ст. 46 КК України у результаті примирення винного з потерпілим. Однак це не означає, що звільнення від кримінальної відповідальності виконавця зумовлює автоматичне вирішення питання про кримінальну відповідальність або звільнення від неї інших співучасників злочину. Принцип індивідуалізації відповідальності кожного співучасника проявляється в притягненні до кримінальної відповідальності організатора, підбурювача і пособника і у випадках невдалої їх діяльності.
Умови і наслідки добровільної відмови також поширюються на співучасть у злочині (ст. 17 КК України). Дане питання знайшло спеціальне врегулювання в ч. 1 і 2 ст. 31 КК України. Однак добровільна відмова співучасників (організатора, підбурювача та пособника) має деякі особливості в порівнянні з добровільною відмовою виконавця. Добровільна відмова виконавця виключає його відповідальність, але не відповідальність співучасників. І навпаки, добровільна відмова співучасників не звільняє виконавця від кримінальної відповідальності. Специфіка добровільної відмови співучасників пояснюється тим, що ні організатор, ні підбурювач, ні пособник безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину.
Законом передбачено, що добровільна відмова організатора і підбурювача виключає кримінальну відповідальність, якщо ці особи відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчинюється. Особливістю добровільної відмови організатора і підбурювача є те, що, будучи „ініціаторами” діяння, свій внесок у злочин, що готується, вони можуть вилучити, лише запобігши його доведення до кінця іншими співучасниками шляхом різних способів впливу на них, що спонукують відмовитися від вчинення злочину. Тобто добровільна відмова цих співучасників припускає тільки активну форму поведінки - вчинення конкретних дій, спрямованих на відвернення доведення злочину до кінця.
Відвернути злочин організатор і підбурювач можуть також і шляхом фізичного впливу на виконавця. Окремого розгляду заслуговує питання про протидію виконавцеві шляхом застосування до нього фізичного насильства і його кримінально-правовій оцінці. Зокрема, виникає питання про можливість застосовування в подібних випадках норми про необхідну оборону.
Норма про необхідну оборону або її перевищення до випадків заподіяння фізичної шкоди виконавцеві з боку організатора або підбурювача може застосовуватися тільки при наявності всіх її ознак. Особливо варто звертати увагу на такі ознаки як зазіхання з боку виконавця і співвідношення заподіяної і відверненої шкоди.
На більш ранніх стадіях вчинення злочину (наприклад, на стадії готування), тобто при відсутності ознаки наявності зазіхання, заподіювати фізичну шкоду виконавцеві, посилаючись на необхідну оборону неприпустимо, оскільки організатор і підбурювач, для запобігання злочину, можуть удатися до допомоги інших осіб або звернутися до органів влади.
Добровільна ж відмова пособника може бути і пасивною. Наприклад, пособник добровільно припиняє роботу з виготовлення засобів, без яких вчинення злочину виконавцем є неможливим, не надає засоби або знаряддя вчинення злочину або не усуває перешкоди вчинення злочину (ч. 2. ст. 31 КК України).
Певну складність представляє вирішення питання про добровільну відмову від вчинення злочину співвиконавця. Відповідно ч. 1 ст. 31 КК України у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17 цього кодексу, у якій добровільна відмова визначається як остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Це означає, що добровільна відмова співвиконавця може виражатися в діянні (діяннях), унаслідок якого запобігається завершення злочину іншими співвиконавцями. Відповідно до тлумачного словника української мови поняття „припиняти” (припинення) означає: переривати яку-небудь дію, процес, стан; змушувати кого-небудь перестати робити щось; залишити щось без завершення; бути причиною переривання якої-небудь дії, діяльності, якогось процесу [2, с. 943]. Це означає, що під „припиненням” у ч. 1 ст. 17 КК України слід розуміти конкретну дію (дії) співвиконавця, або його бездіяльність, завдяки якій був відвернений злочин. Тобто, як і виконавець, співвиконавець, у більшості випадків, може добровільно відмовитися від завершення злочину в пасивній формі, просто припинивши почату злочинну діяльність. При цьому закон не покладає на особу обов'язок запобігти вчиненню злочину іншим (іншими) співвиконавцем. Однак зустрічаються випадки, коли добровільна відмова співвиконавця повинна проявитися в активній формі і він зобов'язаний запобігти доведенню злочину до кінця іншим співвиконавцем. Така умова виникає в тих випадках, коли між ними розподілені обов'язки (наприклад, один зі співвиконавців починає виконання об'єктивної сторони злочину, а інший завершує її).
Якщо ж співвиконавець діяв опосередковано, тобто шляхом використання осіб, які, відповідно до закону, не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, то його добровільна відмова щодо припинення дій цих осіб повинна завжди виражатися в активних діях. Що ж стосується інших виконавців злочину - в активній чи пасивній формі [3, с. 117].
Особливості добровільної відмови співучасників пов’язані, також, з тим, що дії виконавця і інших учасників злочину можуть бути розірваними в часі. Тому добровільна відмова співучасників (на відміну від дійового каяття, що передбачає активне сприяння розкриттю злочину вже після його завершення) є можливою тільки до моменту закінчення (на стадії готування, незакінченого і в рідких випадках закінченого замаху) [4, с. 493] злочину виконавцем і має полягати в запобіганні злочину.
Питання про відповідальність за готування до злочину, якщо звернутися до історії норм про стадії вчинення злочину, вирішувалось неоднозначно. У 1919 р. готування до злочину визнавалось кримінально караною стадією, і межа у відповідальності та покаранні за готування до злочину та закінчений злочин не проводилась [5, c. 79]. Кримінальний кодекс РСФСР 1922 р. виключив караність за готування, крім тих випадків, коли готування передбачалось як самостійний склад злочину [5, c. 80]. Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р., а також прийняті на їх підставі кримінальні кодекси союзних республік визнавали готування до злочину кримінально караною стадією. Кримінальний кодекс УРСР 1927 року у ст. 17, встановивши караність готування до злочину, зобов'язував суд при призначенні покарання враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності дій, вчинених винним, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, за яких злочин не було доведено до кінця. Тобто, караність готування, більшою мірою, пов'язувалася з найбільш суспільно небезпечними злочинами. Кримінальний кодекс 1960 року, в ч. 4 ст. 17, також передбачав, що при призначенні покарання за готування та замах на злочин, суд враховує ступінь здійснення злочинного наміру та причини, за яких злочин не був доведений до кінця [5, c. 80]. Однією з таких причин може бути добровільна відмова від вчинення злочину, що передбачено ч. 2 ст. 17 КК України 2001 року, відповідно до якої особа, яка відмовилась від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності, лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Це стосується виконавця (співвиконавця) злочину. Організатор, підбурювач та пособник, крім того, повинні відвернути вчинення злочину або повідомити відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.
Отже, на підставі викладеного, можна дійти висновку, що добровільна відмова будь-якого співучасника від вчинення злочину за своєю правовою природою є обставиною, що виключає його кримінальну відповідальність (при наявності всіх умов, передбачених ст. 17 і ст. 31 КК України). Підставою виключення кримінальної відповідальності співучасника є відсутність у діях, що передували відмові ознак як закінченого, так і незакінченого складу злочину.

Література:

  • 1. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть / М.И. Бажанов. Составитель В.И. Тютюгин. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
  • 2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.
  • 3. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія / Ю.В. Баулін. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
  • 4. Энциклопедия уголовного права. Т. 6. Соучастие в преступлении / [Р.Р. Галиакбаров, Л.Д. Ермакова, С.И. Никулин и др.]; под ред. В.Б. Малинина. – СПб. ГКА СПб, 2007. – 564 с.
  • 5. Кривоченко Л.М. Класифікація злочинів за ступенем тяжкості у Кримінальному кодексі України: Монографія / Л.М. Кривоченко. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 120 с.
10
Ваша оценка: Нет Средняя: 10 (2 голоса)

The analysis

Scientific research is ascertaining the nature. Report of different depth and comprehensive analysis.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.