facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ВІДСТАЛОСТІ УКРАЇНИ

Автор Доклада: 
Пилипенко Ю. І., Волошенюк В. В.
Награда: 
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ВІДСТАЛОСТІ УКРАЇНИ

УДК 330.341:330:101

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ВІДСТАЛОСТІ УКРАЇНИ

 

Пилипенко Ю. І., канд. ек. н., доцент
Волошенюк В. В., канд. ек. н., доцент
Національний гірний університет

 

У статті досліджується залежність між низьким технологічним рівнем економіки України та недосконалістю її інституціонального середовища. На основі аналізу динаміки показників технологічного розвитку, індексу сприйняття корупції та індексу економічної свободи підкреслюється необхідність подальшого інституціонального реформування сучасної України.
Ключові слова: технологічний рівень, інституціональне середовище, індекс сприйняття корупції, індекс економічної свободи, інституціональні реформи.

In article dependence between low technological level of economy of Ukraine and its imperfection institution is investigated environments. On the basis of the analysis of dynamics of indicators of technological development, an index of perception of corruption and an index of economic freedom necessity further institutional reforming of modern Ukraine is underlined.
Keywords: technological level, the institutional environment, an index of perception of corruption, an index of economic freedom, institutional reforms.


Сучасний стан та перспективи розвитку України пов’язані з формуванням дієвих механізмів технологічної модернізації, нарощуванням і прискореним впровадженням новітніх досягнень науки і техніки. Без цього розраховувати на високі показники соціально-економічного зростання та перспективну конкурентоспроможність вітчизняної економічної системи у глобальній економіці неможливо.
Одним із очевидних уроків, який засвоїла Україна в умовах сучасної світової фінансово-економічної кризи, є усвідомлення відсутності у національній економіці ефективних ринкових механізмів інноваційного оновлення технологічної бази виробництва. Якщо проаналізувати характеристики інноваційної спрямованості господарської діяльності через показник питомої ваги тих підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, то можна констатувати його недопустимо низький рівень в Україні – 10,8% від загальної кількості обстежених підприємств [235, с.169]. І значення цього показника є одним із найнижчих в Європі. Так, серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія – 26% та Греція – 29%, але навіть вони більш ніж у два рази вищі, ніж в Україні.  А якщо порівняти з країнами лідерами, такими як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%), то їх розрив з Україною ще більший (близько 6-7 разів) [2, с.8].
Ще одну інформативну оцінку сучасного стану інноваційного розвитку України отримано на основі використання індикаторів Європейського інноваційного табло (ЄІТ), які включають п’ять груп індикаторів: «рушійні сили інновації». «створення нових знань», «інновації та підприємництво», «індикатори застосування інновацій», «інтелектуальна власність». Ранжування країн на основі цього комплексного індикатора інноваційного розвитку дозволяє визначити, наскільки економічне зростання країни базується на інноваціях.
За ЄІТ Україна знаходиться в останній за рівнем інновативності групі – «країни, що рухаються навздогін» зі значенням індексу 0,23. Окрім України, цю групу складають: Угорщина – 0,24, Росія – 0,23, Латвія – 0,22, Польща – 0,21, Хорватія. Греція – 0,20, Болгарія – 0,19, Румунія – 0,16, Туреччина – 0,08. У порівнянні з іншими країнами ЄС відставання України становить: від «країн-лідерів» – приблизно у 3 рази (Швеція – 0,68), від «країн-послідовників» – 2 рази (Великобританія – 0,48), від країн «помірні інноватори» – 1,6 рази (Норвегія – 0,35) [2, с.165-166].
Подібна ситуація свідчить про існування анти інноваційних елементів в умовах вітчизняної економічної практики, а також про їх домінування над мотивами розповсюдження нововведень. Наша економічна система в силу певних причин не націлена на інновації – в ній сьогодні явно переважають фактори, що стримують цей процес, перешкоджають вивільненню саморегулюючих чинників підвищення інноваційної активності на всіх рівнях національної економіки.
Загальною причиною низької мотивації економічних суб’єктів вкладати кошти у інноваційні проекти є у цілому анти інноваційне середовище господарської діяльності, зумовлене нерозвиненістю ефективних ринкових механізмів саморегулювання в Україні. Хоча наша країна відносно недавно позбавилася статусу держави з перехідною економікою і у світовій статистиці фігурує у якості ринкової економіки, проте все ж таки у повній мірі елементи «розвинутого ринку» у нашій державі ще не діють.
Багато у чому це пояснюється причинами інституціонального характеру, оскільки існуюча інституціональна та політична система країни багато у чому зумовлює неринковий варіант вкладення інвестицій і ведення господарської діяльності. Реальність України полягає у тому, що можливість отримувати великі прибутки досягається не за рахунок новаторства в економічній діяльності, а, у багатьох випадках, через систему політичного лобізму, зрощування влади і бізнесу, корупції тощо. Звичайно, що наявність подібних неринкових варіантів «успішного» ведення господарської діяльності відволікає значні кошти на їх реалізацію та значно звужує сферу інноваційного вкладання фінансових та інших ресурсів.
З однієї сторони, витоки подібного мотиваційного механізму отримання прибутку криються ще в надрах колишньої централізовано-планової моделі економічної діяльності. Проте, за всі роки становлення ринкової економіки України даний механізм не тільки не був зруйнований (як це з теоретичної точки зору повинно було статися, відповідно до принципово інших «правил гри» ринкового механізму господарювання), але й отримав нові відтінки в умовах формування в нашій державі інституту приватної власності.
Стрижневим елементом подібної ситуації є зрощування влади та бізнесу, самодостатність такого співіснування, яка дозволяє реалізовувати потреби учасників подібного «симбіозу» та самовідтворення встановлених принципів «квазіринкового» середовища протягом всього часу існування незалежної України. Тому, саме розірвання даного «порочного кола» може сформувати  умови для сучасних ринкових форм розвитку економіки країни, а основним механізмом реалізації даного завдання є становлення дійсних принципів громадянського суспільства.
Але, на жаль, динаміка формування громадянського суспільства в нашій країні далека від ідеальної. Яскравим свідченням цього є відношення суспільства до такого негативного явища як корупція. Наукою доведено досить тісний зв’язок між політичним факторами (зокрема рівнем законності) та темпами економічного розвитку конкретної країни. Тому у світі існує досить багато дослідницьких проектів, мета яких полягає у визначенні  рівня корумпованості у певній країні та порівняння показників зловживання владою у регіональному і глобальному аспектах.
Однією із найбільш відомих структур, яка здійснює дослідження у даному напрямі, є міжнародна організація по боротьбі з корупцією Transparency International. Показник, який дана компанія оприлюднює з 1996 року  – індекс сприйняття корупції (ІСК), охоплює оцінки, надані підприємцями, вченими та аналітиками з ризиків щодо зловживання владою чиновників з метою отримання особистої вигоди. Вищі значення ІСК (за шкалою від 0 до 10) свідчать про меншу актуальність проблеми корупції для певної країни.
Україна за даним показником відноситься до групи сильно корумпованих країн, оскільки значення індексу сприйняття корупції для нашої країни (наприклад, 1,5 – у 2000 році, 2,4 – у 2002 та 2,2 – у 2004)  менше навіть за середній показник по країнам колишнього СРСР (2,46; 2,7 та 2,36, відповідно). А порівнюючи значення цього індексу для України із середнім показником по Центральній та Східній Європі, ми повинні констатувати, що для нашої країни за досліджуваний період ІКК у 1,5-2,0 рази менше від відповідних величин бувших соціалістичних країн (див. табл.1).
Таблиця 1
Динаміка індексу сприйняття корупції у країнах з перехідною економікою

Країна

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

Центральна та Східна Європа

Албанія

-

2,3

-

-

2,5

2,5

2,5

Боснія і Герцеговина

-

-

-

-

-

3,3

3,1

Болгарія

2,9

3,3

3,5

3,9

4,0

3,9

4,1

Хорватія

-

2,7

3,7

3,9

3,8

3,7

3,5

Чехія

4,8

4,6

4,3

3,9

3,7

3,9

4,2

Естонія

5,7

5,7

5,7

5,6

5,6

5,5

6,0

Угорщина

5,0

5,2

5,2

5,3

4,9

4,8

4,8

Латвія

2,7

3,4

3,4

3,4

3,7

3,8

4,0

Литва

-

3,8

4,1

4,8

4,8

4,7

4,6

Македонія

-

3,3

-

-

-

2,3

2,7

Польща

4,6

4,2

4,1

4,1

4,0

3,6

3,5

Румунія

3,0

3,3

2,9

2,8

2,6

2,8

2,9

Словаччина

3,9

3,7

3,5

3,7

3,7

3,7

4,0

Словенія

-

6,0

5,5

5,2

6,0

5,9

6,0

Югославія

3,0

2,0

1,3

-

-

-

-

Сербія і Чорногорія

-

-

-

-

-

2,3

2,7

Середній показник

3,95

3,82

3,93

4,23

4,10

3,78

3,91

Країни колишнього СРСР (крім Балтії)

Вірменія

-

2,5

2,5

-

-

3,0

3,1

Азербайджан

-

1,7

1,5

2,0

2,0

1,8

1,9

Білорусь

3,9

3,4

4,1

-

4,8

4,2

3,3

Грузія

-

2,3

-

-

2,4

1,8

2,0

Казахстан

-

2,3

3,0

2,7

2,3

2,4

2,2

Киргизстан

-

2,2

-

-

-

2,1

2,2

Молдова

-

2,6

2,6

3,1

2,1

2,4

2,3

Росія

2,4

2,4

2,1

2,3

2,7

2,7

2,8

Таджикистан

-

-

-

-

-

1,8

2,0

Туркменістан

-

-

-

-

-

-

2,0

Україна

2,8

2,6

1,5

2,1

2,4

2,3

2,2

Узбекистан

-

1,8

2,4

2,7

2,9

2,4

2,3

Середній показник

3,03

2,38

2,46

2,48

2,7

2,44

2,36

Джерела: [3; 4].

Негативна оцінка рівня корумпованості нашої країни постає ще більш наглядною при визначенні місця України у світі за показником індексу сприйняття корупції (див. табл. 2).
Таблиця 2
Місце України у світі за показником індексу сприйняття корупції

 

1998

2004

2006

2008

2009

Значення ІКК

2,8

2,2

2,8

2,5

2,2

Місце України у світі /кількість країн, охоплених дослідженням

70/85

128/146

99-104/

163

134/180

146-153/ 180

Джерело: [3]
Наведені дані свідчать про особливо загрозливі тенденції у сфері корупції нашого суспільства за останні три роки, оскільки значення ІСК зменшилося з 2,8 у 2006 році до 2,2 у 2009 році. Якщо у 2006 році гірша ситуація, ніж в Україні спостерігалася у 59 країнах, то вже у 2008 році – у 46, а у 2009 – тільки 27 країнах. Але найнебезпечнішим є те, традиційно високий рівень адміністративної та політичної корупції в нашій країні тримається на фоні фактичного схвалення корупції населенням держави. Сучасні українці сприймають корупцію як частину своєї культури, складову національного менталітету.
За оцінками незалежних експертів та спеціалістів Transparency International зниження оцінки Індексу сприйняття корупції лише на один пункт (за 10-бальною шкалою) призводить до відтоку з країни капіталу, рівного 0,5 відсотка валового внутрішнього продукту держави, а також до загального зниження доходів громадян щонайменше на 4 відсотки. Для України ці цифри означають втрату щороку щонайменше 20 мільярдів гривень [4]. Відтак, не тільки з соціальної, політичної, етичної та культурної, але й з економічної точки зору боротьба з корупцією повинна виходити на перший план в системі реформування нашого суспільства.
Ще одним непрямим підтвердженням негативного впливу інституціональних факторів на інноваційну активність суб’єктів господарювання вітчизняної свободи є характеристика України у світі за індексом економічної свободи. У відповідності рейтингом Світового Банку за даним показником наша країна займає 162 місце з 183 країн та віднесена до групи держав з невільною економікою  (тим, які набрали менше 50 балів) (див. табл. 3).
Таблиця 3
Порівняльний  аналіз індексу економічної свободи по країнам світу

 

 

 

 

Країна

Індекс

Свобода бізнесу

Свобода торгівлі

Фіскальна свобода

Участь уряду

Монетарна свобода

Свобода інвестицій

Фінансова свобода

Права власності

Свобода від корупції

Свобода праці

Гонконг

89,7

98,7

90

93,0

93,7

83,1

90

90

90

81

87,4

США

76,5

94,9

87,48

61,8

41,9

73,7

90

80

85

77

72,8

Англія

78,0

91,3

86,92

67,5

58,0

78,1

75

70

85

73

94,8

Японія

72,9

84,5

82,38

67,2

61,1

88,8

60

50

80

73

82,4

Литва

66,2

72,9

87,48

82,7

57,4

67,0

80

50

55

50

59,1

Росія

50,3

52,2

68,42

82,3

66,5

62,6

25

40

25

21

59,6

Узбекистан

47,5

67,8

65,08

88,4

72,6

62,4

10

10

20

18

61,1

Україна

46,4

38,7

82,58

77,9

41,1

61,2

20

30

30

25

57,7

Куба

26,7

10,0

61,74

45,9

0,0

66,7

0

10

10

43

20,0

Північна Корея

1,0

0,0

0,0

0,0

0,0

0,0

0

0

5

5

0,0

Джерело: [5].
Якщо, наприклад, звернути увагу на ті складові індексу свободи, які прямо стосуються  фінансового та інституційного забезпечення можливого технологічного оновлення вітчизняної економіки  – свободи інвестицій, фінансової свободи та дотримання прав власності, то можна відзначити різко негативні тенденції у даних сферах. Так, фактично, показники свободи інвестицій  у 3-4,5 рази, фінансової свободи – у 1,7-3 рази, а дотримання прав власності – у 2,7-3 рази менші в Україні за аналогічні значення розвинутих держав світу. Зрозуміло, що обмеженість економічної свободи господарюючих суб’єктів України суттєво впливає на їх мотивацію до діяльності та траєкторію ведення бізнесу.
Зважаючи на неефективність інституціонального середовища, яке сформувалося в Україні по відношенню до розвитку технологічної структури, для успішності реформ, спрямованих на забезпечення високих і стабільних темпів економічного зростання за рахунок інноваційних факторів, першочерговою є подальше реформування інституціонального середовища.
При виборі стратегії  реформування інституціонального середовища України необхідно враховувати двосторонню залежність між якістю інститутів і економічним зростанням. Механізм взаємовпливу зростання і інституціональної ефективності полягає у тому, що у швидко зростаючій економіці більшість видів  перерозподільної активності втрачають свою привабливість, так як інвестиції у виробництво стають більш вигідними. Внаслідок цього скорочується питома вага тіньового сектора, зменшується корупція, лобіювання отримує більш цивілізовані форми. У свою чергу, заходи по стимулюванню економічного зростання створюють поле для співробітництва держави і приватного сектора, сприяючи тим самим укріпленню взаємної довіри і покращення інвестиційного клімату. У результаті відбувається спонтанне покращення інститутів.
Як свідчить світовий досвід, ті країни, яким вдалось уникнути  «пастки інституціональної відсталості» (Японія, Корея, Тайвань, повоєнні Франція, Португалія, Фінляндія), не обмежувались тільки інституційними реформами на першому етапі перетворень, а сполучали їх з державною політикою стимулювання економічного зростання на інноваційній основі. З огляду на подібний досвід, ми переконані, що економічна політика української держави також сьогодні повинна бути націленою на поетапне і збалансоване досягнення обох цілей: удосконалення інститутів і стимулювання зростання.
Ще одним немаловажним висновком вдалого інституціонального будівництва по ряду країн є те, що у всіх країнах, які досягли швидкого зростання з метою вирівнювання свого ВВП з розвинутими економіками, це зростання було ініційоване досить жорсткими політичними режимами. Уряди відзначались достатньою силою і стійкістю для того, щоб не слідувати нав’язаним із зовні рецептам економічної політики, бути спроможними придушити перерозподільну активність і разом з тим створити передумови становлення громадянського суспільства.
Кожна із цих країн зуміла знайти нестандартні інституціональні форми, які ініціювали розвиток на початку реформ і спиралися на особливості національної культури. Прикладом може слугувати кейрецу і система головних банків Японії, чеболі в Кореї, індикативне планування і особливе сполучення державного апарату та бізнесу в Японії, Кореї й Тайвані. Зовсім не відповідає класичним моделям зростання інституціональна система і політика сучасного Китаю, який продовжує викликати подив високими темпами зростання (10% на рік) ось вже більше двадцяти років.
Таким чином, оскільки головним інституціональним новатором у сучасних умовах виступає держава, то у першу чергу на неї покладається завдання забезпечити в Україні дієвість як формальних, так і неформальних інститутів, які знаходяться в основі історичних традицій і суспільних стереотипів поведінки суб’єктів інноваційної діяльності. А це вимагає об’єктивного посилення ролі держави, причому сила держави повинна полягати не в централізації управління й контролю, не в збільшенні державного сектора або частки ВВП, що перерозподіляється, а характеризуватися ефективністю вирішення базових проблем, здатністю формувати і проводити політичні курси, створювати закони і забезпечувати їх виконання чесно і відкрито.

Література:

  • 1. Статистичний щорічник України за 2008 рік / Державний комітет статистики [За редакцією О. Г. Осауленка].  – К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2009. – 567 с.
  • 2. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. Матеріали Парламентських слухань у Верховній Раді України 17 червня 2009 року  / За загальною редакцією професора В.І.Полохала. – К.:  Парламентське видавництво,  2009. – 630 с.
  • 3. Бова А. Transparency International: індекс сприйняття корупції [Електронний ресурс] / А. Бова. – Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-12023-1.html
  • 4. Індекс сприйняття корупції 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gurt.org.ua/articles/4780/
  • 5. Index of Economic Freedom [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http: //www.heritage.org
0
Ваша оценка: Нет
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.