facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

УКРАЇНА ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Автор Доклада: 
Мойсей В. І.
Награда: 
УКРАЇНА ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 339.9

УКРАЇНА ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Мойсей В. І., здобувач
Чернівецький Торговельно-економічний інститут КНТЕУ

У статті розглядається співробітництво України з трьома міжнародними організаціями:ЄС, ЄЕП, НАТО. В існуванні кожної із цих організацій Україна займає важливе значення, оскільки в Україні високий геополітичний рейтинг. Загалом зовнішня політика України відповідає її геополітичному положенню. Адже тісні, а тепер уже й сусідські, відносини з Європейським Союзом не можуть бути проігноровані у визначенні міжнародних пріоритетів, як і в принципі відносини з державами, з якими Україну пов’язували довготривалі історичні відносини. Тому багатовекторність у зовнішній політиці України є науково і практично обґрунтованою, що сприяє ефективному становленню та розвитку України як держави, особливою місією врегулювання відносин між Заходом і Сходом на Євразійському континенті.

Ключові слова: Європейський Союз, Організація Північноатлантичного договору, Єдиний економічний простір, Ширша Європа, Альянс.

In the article the cooperation of Ukraine with three international organizations: EU, EAEC and NATO is examined. Ukraine holds a high rank in the existence of these organizations, as Ukraine has a high geopolitical rate. In general foreign policy of Ukraine meets its geopolitical position. After all, tight, and now neighbor relations with European Union can’t be ignored in determination of international priorities, as well as relations between countries, connected with Ukraine with enduring historic relations in general. That’s why multiple view in foreign policy of Ukraine is practical and science-based model that promotes effective formation and development of Ukraine as a country, especial mission of settling relations between East and West in Eurasian continent.

Key words: European Union (EU), North Atlantic Treaty Organization ( NATO), Eurasian Economic Community (EAEC), Wider Europe, Alliance.

Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Україна стала повноцінним суб’єктом міжнародних відносин. Цей факт зумовлений рядом наукових та практичних розробок у сфері міжнародних відносин. Адже для здійснення ефективної зовнішньої політики держави необхідні і стабільний зовнішньополітичний курс, і нормативно-правова база даних відносин, і наукове обґрунтування, дослідницькі роботи і практичні розробки з даних питань. Ґрунтовне розуміння основ міжнародних відносин, особливостей регіону та геополітичних і державних інтересів України дає змогу зробити зовнішню політику України поступовою, ефективною та стабільною.

Актуальністю цієї теми є те, що Україну сьогодні сприймають не як новостворену державу з відповідною можливістю редагувати свій зовнішньополітичний курс, а як державу з якісно позитивним геополітичним положенням, визначеними пріоритетами та інтересами, й відповідно до цього вимагають стабільного зовнішньополітичного курсу.

Об’єктом дослідження даної статті є українська держава як суб’єкт міжнародних відносин та напрямки її зовнішньої політики.

Предметом дослідження є політичні, економічні та культурні відносини України з міжнародними організація в контексті її геополітичного становища за період від її становлення як повноцінного суб’єкта міжнародних відносин до теперішнього часу.

Метою дослідження є аналіз становища та діяльності України як суб’єкта міжнародних відносин.

Проголосивши свою незалежність та суверенність у 1991 році, Україна відповідно отримала офіційне право самостійно визначати пріоритети зовнішньої політики та налагоджувати зв’язки із державами, союзами держав та міжнародними організаціями. Різносторонність міжнародного співробітництва України в рамках найвпливовіших міжнародних союзів та організацій (ЄС, НАТО, ЄЕП) розглянемо детальніше.

Україна як суб’єкт міжнародних відносин відіграє важливу роль у міжнародній організації ЄС. Як зазначено в спільній позиції країн-учасниць ЄС (листопад 1994 року), Європейський Союз визнає проголошення незалежності України однією з найважливіших подій в історії сучасної Європи і переконаний, що демократична Україна може зробити значний внесок у загальну європейську стабільність. Інструментом реалізації цих проголошених цілей стала Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, яка була підписана 14 червня 1994 року в Люксембурзі Президентом України. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами 10 листопада 1994 року згідно із Законом України № 237/94–ВР. Угода визначає широке коло сфер співробітництва між Європейським Союзом і Україною. Всеосяжною метою такого співробітництва є підтримка процесу реформування економіки та відновлення і постійний розвиток української економіки, а також допомога у вирішенні соціальних та екологічних проблем [1, с.54]. З огляду на це, в угоді визначено двадцять вісім галузей, у яких Європейський Союз і Україна хочуть зміцнити та розширити своє співробітництво. Основними з них є: промисловість; стандарти й оцінка відповідності; гірничодобувна та сировинна промисловість; наука й техніка; освіта і навчання; сільське господарство; енергетика; цивільна ядерна галузь; охорона довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштові послуги і телекомунікації; охорона здоров'я і безпека, працевлаштування та соціальний захист; туризм; митна справа; економіка; боротьба з незаконним обігом наркотичних речовин; культура.

Указ Президента України від 11 червня 1998 року №615 «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» можна вважати найважливішим українським правовим актом у цій сфері. Стратегія інтеграції окреслює основні напрямки співробітництва України з Європейським Союзом, що в основному відповідають умовам УПС. Професор Чернівецького університету А.О.Білоус, аналізуючи новий тип відносин України і ЄС у своїй праці «Політико-правові системи: світ і Україна», стверджує, що 11 березня 2003 р. Комісія ЄС прийняла нові рамки своїх взаємовідносин із Україною [4, с. 95]. Основною метою цих відносин є співпраця із країнами-партнерами заради сприяння процесу політичних та економічних реформ, підтримки тіснішої економічної інтеграції, сталого розвитку та забезпечення політичної підтримки і допомоги. В «Ширшій Європі» Україна є однією з пріоритетних країн, якій пропонується новий курс на співробітництво.

Україну ще розглядають основним суб’єктом при формуванні Єдиного економічного простору.

19 вересня 2003 року президенти Російської Федерації, України, Білорусі та Казахстану підписали Угоду про формування Єдиного економічного простору [5, с.11]. Як декларується в тексті документу, метою ЄЕП є створення умов для стабільного і ефективного розвитку економік держав-учасниць і підвищення рівня життя громадян. ЄЕП визначається як єдиний економічний простір, який об’єднує митні території держав-учасниць, де функціонують механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, забезпечується вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили, здійснюється єдина зовнішньоторговельна і узгоджена внутрішня економічна політика – настільки, наскільки це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції і підтримки макроекономічної стабільності в умовах взаємної лібералізації ринків. Аргументи проти вступу України до ЄЕП ґрунтуються на економічних, геополітичних і соціальних наслідках відповідного процесу для України. Це стосується й подальшої легітимації вже не тільки де-факто, але й певною мірою де-юре, втягнення України в орбіту геополітичних інтересів Росії, яка домінуватиме в ЄЕП. Можна також виокремити низку економіко-політичних наслідків для України у разі повноцінного вступу до ЄЕП. Зокрема, це може стосуватися того, що Україні потенційно доведеться «ділитися» суверенітетом з «єдиним регулюючим органом ЄЕП, якому на основі міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень.» У тексті угоди вказується, що рішення єдиного регулюючого органу «є обов’язковими для виконання всіма сторонами».

Отже, співробітництво України в рамках ЄЕП має як негативні, так і позитивні перспективи. Зокрема, Україна як держава, що за своїм геополітичними становищем знаходиться на межі між Сходом і Заходом, повинна підтримувати тісні стосунки у двох напрямках. Проте з точки зору історичного аналізу, економічних та культурних пріоритетів неактуальним для України є наданих пріоритету одному напрямку: як східному, так і західному.

Початком співпраці України та НАТО прийнято вважати листопад 1992 року, коли відбувся офіційний візит Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера в Україну. Того ж року Президент України Леонід Кравчук відвідав штаб-квартиру НАТО у Брюсселі. 8 лютого 1994 року Україна, перша з пострадянських країн СНД, підписала рамкову угоду програми НАТО «Партнерство заради миру», а 14 вересня 1995 року було офіційно затверджено індивідуальну програму партнерства України з НАТО [7,ст.211]. Наступним кроком, який наближав Україну до Північноатлантичного альянсу, стало підписання Хартії про партнерство України з НАТО у Мадриді 9 липня 1997 року [2, с. 9]. Хартія є документом, на основі якого визначаються сучасні умови світової безпеки, ролі НАТО у її підтриманні, становища та значення України у процесі збереження миру, взаємовідносини України і НАТО, зобов’язання України перед країнами-членами НАТО.

Основним документом, де розроблені практичні рекомендації щодо партнерських стосунків України і НАТО, є План дій Україна–НАТО, що ухвалений на засіданні Комісії Україна–НАТО на рівні міністрів закордонних справ в м. Прага 22 листопада 2002 року. Цей План дій було розроблено відповідно до рішення Комісії Україна-НАТО з метою поглиблення і розширення відносин Україна-НАТО. Метою цього Плану дій є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для досягнення її мети повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і для створення стратегічних рамок для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії.

Професори Нью-Йоркського університету Г.Стейнгер і Дж.Сейнер, проаналізувавши основну законодавчо-правову базу взаємовідносин України з НАТО, зробили висновок про належний рівень декларованих положень, практичних розробок і рекомендацій, що мають сприяти втіленню поставленої мети та завдань даних взаємовідносин. Проте нормативно закріплена діяльність між Україною і НАТО все ж не визначає готовність до подання заявки на вступ до цієї міжнародної структури. Відомо, що для цього держава-претендент має відповідати ряду вимог не тільки соціально-економічного характеру. Мають бути врегульовані питання щодо територіальних претензій до країн-сусідів, потрібно провести модернізацію військової техніки згідно зі стандартами НАТО. Водночас, обнадійливими можуть бути результати роботи комісії Україна-НАТО у Рейк'явіку, а також те, що Президент України підтвердив, що Україна готова до співробітництва з Альянсом у межах, визначених ним самим [6, ст. 17]. На нашу думку, перспективи членства України в НАТО передусім залежать від того, чи зуміє Україна довести правдивість свого європейського вибору.

Таким чином, відносини України з НАТО ґрунтовно закріплені у нормативно-правових документах, що дає позитивний результат у практичному співробітництві. На наш погляд, розвиток відносин з Альянсом сприяє підвищенню ролі України в системі європейської безпеки, проведенню військової реформи та зміцненню демократичних перетворень у країні. Врешті-решт, він сприяє зміцненню безпеки держави.

Здобувши незалежність,Україна отримала геополітичний спадок, як держава між Сходом і Заходом, з винятковим положенням на перетині основних торгових шляхів, багатими природними та людськими ресурсами. Сьогодні Україну розглядають як державу, що визнала свої державні пріоритети на користь демократії, правової держави та прав людини. З точки зору геополітичного положення та значення України у своєму регіоні її на сьогодні розглядають як повноцінного суб’єкта на міжнародній арені та відводять її важливе місце у концепціях на програмах регіонального та світового характеру. Частково Україна включена в поле інтересів трьох світових політичних і економічних гравців: США, деяких країн Західної Європи і Російської Федерації.

Проте, попри негативні прояви у здійсненні міжнародної політики, які частково можна приписати лише 20-річному існуванню України як незалежної держави, існують і якісно позитивні.

Література:

  • 1. Вакулевич В.О. Політико-історичний вимір Європейської традиції – Кіровоград, 2000 – 62с.

  • 2. Єжи Козакевич. Розширення НАТО та європейська політика України. // Політична думка. – 1999. - №1-2. – С.87 - 103.

  • 3. Програма дій Україна – НАТО // www.mzs.com.ua

  • 4. Ткаченко В.А. СНД та національні інтереси України – К: Інститут громадянського суспільства – К., 1998 – 435 с.

  • 5. Угода про формування ЄЕП // Голос України №11/ 03.

  • 6. Указ Президента “про втілення програми Україна – НАТО” //Голос України № 14/03

  • 7. “Хто ми для НАТО? Або навіщо ми їм потрібні” // Вісник Львівського університету – Львів, Львівський університет ім. І.Я. Франка, сер. Міжнародні відносини, Вип. 6 : 2003 – 256с.
  •  
0
Ваша оценка: Нет

The analysis

Scientific research is ascertaining the nature. Findings are adequate. Report deserves the attention of scientists and practitioners.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.