facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Автор Доклада: 
Коломацький В. В., Одрехівський М. В.
Награда: 
ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

УДК 658.8

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Одрехівський М.В., д.е.н.
Коломацький В.В., здобувач
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

У роботі розглядаються проблеми соціально-психологічного забезпечення управління організаційним розвитком підприємств на інноваційній основі, які випливають з умов життєдіяльності соціальних систем загалом. Особлива увага зосереджена на забезпеченні достатньо високого темпу організаційного розвитку, зумовленого розвитком інтелекту, оскільки високий темп розвитку системи, включаючи й інтелектуальний розвиток, допомагає їй втримуватися на вістрі еволюції, конкурувати з іншими системами.
Ключові слова: інноваційна діяльність, інтелектуальний потенціал, інформаційний потік, організаційний розвиток, психологічні проблеми, соціальна система, управління.

The paper analyzes the problems of social-psychological provision in managing the organizational development of enterprises on innovation basis that generally derive from the conditions under which the social systems are functioning. An utmost attention is paid to the provision of relatively high pace of system development, predetermined by the development of intellect, since the high pace of system development, including intellectual development, helps it to maintain positions on the evolutional direction and compete with other systems.
Key words: innovational activity, intellectual potential, information flow, organizational development, psychological problems, social system, management.

Вирішення складних соцiально-полiтичних та економічних завдань, пов’язаних із розбудовою Української держави та її інтеграцією в європейський простір, на наш погляд, значною мірою залежить від ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств.  Однією із важливих умов вирішення цієї проблеми є забезпечення організаційного розвитку підприємств, який  передбачає постановку перед підприємствами нових, інноваційних завдань, які відповідають  соціально-економічним змінам, що відбуваються у суспільстві, прогнозування інноваційних змін та створення відповідних організаційно-психологічних умов для їх впровадження [1]. Одночасно, як показує попередній аналіз діяльності вітчизняних підприємств, в багатьох організаціях проблеми інноваційного розвитку не ставляться взагалі або вирішуються  стихійно, без чітко визначених стратегій, підходів і моделей, урахування соціально-психологічних чинників та умов, що знижує ефективність діяльності організацій в умовах відсутності спеціальної психологічної підготовки менеджерів та персоналу. Це досить часто призводить до невміння адаптуватися підприємствам до нових вимог,  зниження результатів їх діяльності, хаотичності у діяльності менеджерів та персоналу,  незадоволеності працівників роботою,  зниження конкурентоздатності організацій тощо.  

Аналіз досвіду діяльності організацій у різних соціально-економічних сферах показує, що соціально-психологічна підготовка їх менеджерів та персоналу до психологічного забезпечення інноваційного розвитку  у  більшості  організацій практично відсутня. Це досить часто негативно позначається на діяльності організацій, на визначенні та досягненні ними інноваційних завдань. На основі аналізу зарубіжної літератури можна зробити висновок, що проблема вивчення психологічних особливостей організаційного розвитку є однією з найбільш актуальних проблем у сучасній організаційній психології. Цій проблематиці в організаційній психології присвячено спеціальний напрям, який має назву  "організаційний розвиток".

Серед відомих зарубіжних дослідників з цієї проблеми слід зазначити таких авторів як E. Bанверг, A. Саетано, І. M. Пієро, Б. Вілперт, Г. Сінангі,  C. Влерік та інших. Зазначеними авторами визначено зміст та основні етапи організаційного розвитку в умовах глобалізації та впровадження інформаційних технологій, визначено низку принципів діяльності організацій в умовах соціально-економічних змін. Окремі аспекти проблеми діяльності організацій в умовах соціально-економічних змін знайшли певне відображення в роботах і вітчизняних авторів, зокрема: Л.М. Карамушки, С. Д. Максименка, Г.Л. Федосової, О.А. Філь, Г.В. Суходольського та інших [1,2]. Разом з тим,  соціально-психологічні проблеми інноваційного розвитку підприємств раніше не були предметом спеціальних досліджень. Тому метою даного дослідження є розроблення системи соціально-психологічного забезпечення організаційного розвитку підприємств на інноваційній основі, що випливає з умов життєдіяльності соціальних систем загалом. До першої умови життєдіяльності будь-якої соціальної системи можна віднести її стійкість перед руйнівними силами – зовнішніми та внутрішніми, до другої – достатньо високий темп їхнього розвитку, який найбільш повно і точно позначається на розвиткові інтелекту. Високий темп розвитку системи, включаючи й інтелектуальний розвиток, допомагає їй втримуватися на вістрі еволюції, конкурувати з іншими системами.

Основним показником стійкості розвитку соціальної системи є рівень її інтелектуального потенціалу, швидкість його зростання, що робить надзвичайно актуальною проблему інтелектуалізації діагностики станів розвитку особи та соціуму, з метою подальшого створення сприятливих умов для інтенсифікації їхнього розвитку на інноваційній основі, формування відповідних інноваційних середовищ. Дані інноваційні середовища мають бути здатними забезпечувати відповідну стійкість та адаптаційну здатність особи і соціуму до умов ентропійного зовнішнього середовища і тим самим забезпечувати їм виживання. Проблему стійкості та адаптивності даних середовищ як соціальних систем, пропонується розв’язувати шляхом їх інтелектуалізації через підвищення природного інтелекту елементів цих систем, створення систем штучного інтелекту та завдяки синтезу природного і штучного інтелектів, формуванням відповідних людино-машинних систем.

Інтелектуалізація соціальних систем формується шляхом свідомої діяльності людей. Якщо інтелект людини в основному – продукт стихійного розвитку, то до створення інтелекту соціальної системи поруч з дією стихійних сил активно підключаються свідомі, інтелектуальні дії людини. Залучення інтелекту людини до створення механізмів інтелекту соціуму зумовлює те, що ці механізми тільки частково складатимуться з людей, а основним їхнім субстратом стануть штучні елементи – комп’ютери, локальні мережі, складні системи комп’ютерів і технічних засобів зв’язку між ними.

Оскільки людину можна характеризувати як біосоціальну істоту, що володіє «душею», фізичним (матеріальним) тілом та інтелектом (або розумом) [3,4], то засобами діагностики розвитку особи доцільно використовувати існуючі сьогодні методики діагностики її духовного, фізичного та інтелектуального розвитку, а також розробляти, впроваджувати та накопичувати у базах даних і у базах знань інтелектуальних діагностичних систем описи нових методик.

У соціально-економічних системах джерелом інформації служить результат психічної діяльності того чи іншого індивіда, яку можна прийняти за основний діагностичний компонент психодіагностики [5]. Тут, у концептуальній суті людини, виділяється його інформаційна суть за предметом вивчення фізичного (тілесного) стану і тим більше двох інших аспектів її існування та активності. Протягом усього свого життя кожна людина проходить стадії інформаційного розвитку, які базуються на перетворенні генетичної інформації та інформації із середовища існування на його тілесну, інтелектуальну та духовну «матерію» й «енергію» [6, 7, 8].

Інформація, яка несе нові знання для соціуму і породжує інформаційні потоки, що його збурюють, виникає завдяки протяжності системи у часі й просторі та руху системи у часі й організації [7]. Тому всі елементи системи не можуть входити одночасно в «сучасність», тобто всі члени соціуму можуть бути розставлені у певну послідовність руху у часі, а послідовність руху у часі передовсім залежить від специфіки організації психіки і має корелювати з ієрархією специфічності психіки. Враховуючи сказане, елементи соціальної системи можна відобразити у вигляді двовимірної фігури (рис. 1), що складається з площ [37, 235]: П (пророки); Г (генії); Т (таланти); З (здібні); Н (нормальні); І (інші); які можуть бути визначені на основі статистичних даних про кількість членів соціуму, що належать до категорій П, Г, Т, З, Н, І.

Рис. 1. Модель розвитку особи у соціумі

Ппророки; Г – генії; Тталанти; Зздібні; Ннормальні; Іінші;

       - природний рух інформаційних потоків;            -  напрям  розвитку  особи  в  соціумі. 

Фігурою вибране коло, розділене паралельними хордами так, щоб приблизно відповідати поширеному уявленню про пропорції категорій людей, що складають суспільство. Площині П мають відповідати індивіди, які відійшли далеко вперед у сприйнятті дійсності і різко відрізняються від більшості членів суспільства за характером спеціалізації психіки, а, відповідно, й здатності генерувати для системи нову інформацію. Такі люди переважно здатні пророкувати напрям розвитку системи, тому їх називають «пророками». Площині Г мають відповідати особи, здатні зрозуміти перших і видавати нову інформацію у такому вигляді, який доступніший розумінню людей і насамперед людей обдарованих. Таких переважно називають «геніями», а найближчих до них – «талантами», що відповідає площині Т. У такому ж порядку можна інтерпретувати площину З (здібні), Н (середні(норма)), І (інші). Таке графічне подання соціальної системи дає змогу відобразити ієрархію її елементів, хоча не може відобразити їх кількісного співвідношення, яке також відіграє важливу роль у русі інформаційних потоків, формуванні інтелекту системи. Але воно сприяє дослідженню динаміки розвитку осіб, завдяки можливому їх переміщенню з одної площини в іншу, та всередині площин.

На основі наведеного можна зробити висновок, що причиною появи нової інформації та нових знань у соціумі слід вважати взаємодію його елементів із середовищем. Ті елементи соціуму, які володіють найбільш спеціалізованим для інформаційної взаємодії з середовищем відображальним механізмом (психікою) і які найбільш висунуті вперед за часовою координатою розвитку (передовсім, це типи П таГ ), стають джерелами нової інформації, найкраще можуть розуміти запити сучасного стану суспільства, пророкувати напрям його подальшого розвитку. Елементи соціальної системи, які йдуть за представниками першої групи, здатні розуміти перших, генерувати інформацію такого характеру і у такому виді, який дає підстави асоціювати її з уже прийнятою інформацією соціумом. Якщо елементи типу Г переважно обмежуються висловлюванням нових ідей в абстрактній формі, то таланти добре розуміють і геніїв, і практичні потреби суспільства, перетворюють ці загальнотеоретичні, абстрактні ідеї у більш конкретну, зручну для використання суспільством форму.

На основі інформаційної діяльності таланту йде подальше дозрівання інформаційного потоку, широким фронтом розгортається діяльність елементів четвертої групи – здібних людей. При цьому науково-технічні знання зазнають значних змін. По-перше, значно зменшується збагачення цих потоків новою інформацією. По-друге, проходить значне розширення цих потоків за рахунок деталізації і диференціації на науково-практичні, навчально-теоретичні, популяризаційні і прагматичні – прикладні ланки потоку інформації. По-третє, інформаційний потік стає основним джерелом науково-технічного прогресу, джерелом інновацій. Якщо на третьому рівні (таланти) нова інформація із зовнішнього середовища ще продовжує надходити, і хоча вона вже не здатна створити новий науково-технічний інформаційний потік, але ще може значно збагатити і поповнити існуючий потік, то на четвертому рівні (здібні) надходження принципово нового різко падає, хоча сам потік не звужується, а навпаки, значно розширюється шляхом уточнення деталей, заповнення недоказаного, встановлення зв’язків з іншими потоками тощо. Подальше якісне перетворення проходить на рівні елементів п’ятого рівня, тобто в найбільш численнішій групі, яку називають «нормою». Тут проходить найбільш повне і широке використання науково-технічної інформації, тобто соціум ніби всмоктує у себе всю корисну інформацію. Завершення інформаційного потоку полягає у тому, що ідеї, інновації та різні відомості, по суті, давно вживані, які віддали всю корисну інформацію суспільству, продовжують функціонувати на шостому рівні, серед членів суспільства, яких назвемо «іншими». Даний інформаційний потік не зменшується, а навпаки, ще більше розширюється, але на цій стадії він стає шкідливим для суспільства, перешкоджає проникненню нової інформації, затримує інноваційний процес [6,7].

Поданий вище рух інформаційних потоків у соціумі відображає природні процеси інтелектуалізації соціальних систем. На основі цього можна зробити висновок, що навчання може відігравати надзвичайно важливу роль в інтелектуалізації суспільства. Тому воно потребує комплексного, системного підходу, включення у навчальні технології ефективних діагностичних засобів розвитку індивідів, сучасних методик та засобів навчання для формування еліти суспільства, генераторів нових ідей і знань, пророків подальшого його розвитку, осіб, здатних відпрацьовувати та реалізовувати шляхи трансформації науки і економіки суспільства загалом чи окремих його галузей, соціумів. Водночас дослідження станів розвитку людини, як і будь-якого іншого живого організму, приводять у кінцевому підсумку до пошуку відповіді на питання про зв’язки розвитку тих чи інших властивостей індивіда з інформацією, закладеною у його генотипі, який задає початкові умови індивідуального розвитку.

Встановлення відповідності між генотипом та психічними особливостями людини має надзвичайно велику складність, зумовлену головно тим, що генотипічна інформація виражається у зовнішніх проявах індивіда через довгий ланцюг опосередкувань, зв’язаних з різними процесами переробки і реалізації інформації в онтогенезі на всіх рівнях організації – генному, клітинному та організмовому. Однак незважаючи на високу складність, передумови для розв’язування даної задачі у сучасній науці є. З одного боку, це всі попередні досягнення психодіагностики, які дають змогу кількісно виражати та прогнозувати різні характеристики психіки людини. З іншого – сучасні технічні засоби, такі, як, наприклад, системи біохімічного аналізу крові методами хроматографії і електрофорезу, які забезпечують вимірювання у плазмі крові до 1000 білкових компонентів, що гарантує достатньо повний генетичний «паспорт» індивіда. Не менш важливим для розв’язування задачі встановлення психологічного діагнозу за наявності генетичного «паспорта» є розвинуті сьогодні комп’ютерні методи аналізу даних.

Успішне поєднання перерахованих складових діагностики розвитку особи здатне відкрити нові можливості: у ранній діагностиці фенотипів та екотипів, що сприяють появі й розвитку бажаних та небажаних ознак, наприклад, ознак захворювань чи природних задатків; у розробці навчальних та оздоровлювальних технологій, рекомендацій щодо забезпечення індивідуальних екологічних умов, оптимальних для збереження здоров’я і соціальної продуктивності індивідів.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що людський і соціальний інтелекти невід’ємні один від одного, є двома сторонами однієї системи, що  тонко функціонує (людський інтелект містить у собі соціальний інтелект як свою зовнішню пам’ять, а соціальний інтелект містить у собі людський як базову «комірку»). У сучасних умовах особливо важливо виділити другий – соціальний бік творчого процесу, оскільки основну роль у прогресивному розвитку країн і народів набули обмін готовими знаннями та їхня інженерна обробка, що цілком залежить від структур, механізмів, технологічного і організаційного рівнів логосфери (соціально-інтелектуального середовища) як засобу людської інтелектуальної праці, який є основною умовою творчості і формування самої особи. Тобто проблему інтелектуалізації соціуму можна вважати первинною щодо проблеми інтелектуалізації особи [4,7,9]. Тому діагностика розвитку соціальних систем надзвичайно актуальна і вимагає зосередження зусиль вчених з багатьох галузей знань. На наш погляд, розвиток соціуму доцільно вивчати з позицій забезпечення розвитку духовного, інтелектуального та фізичного потенціалу, його інтелектуальних задатків, оскільки існують різні концепції розвитку особи і суспільства, але до основних можна віднести психологічну, культурологічну, економічну та соматичну.

Соціальний інтелект, своєю чергою, вважають не сумою індивідуальних інтелектів, а організованою системою з позитивним чи негативним синергатичним ефектом, ніби вмонтовану у суспільний організм. Тобто проблема соціального інтелекту вважається не суб’єктивно-психологічною, а об’єктивно-соціальною, структурною і організаційною проблемою. Тому дослідження рівня інтелекту соціальної системи дає змогу визначати рівень її організації і навпаки.

Таким чином, практичне значення зазначених досліджень полягає у формуванні рекомендацій щодо діяльності підприємств та побудови нових, інноваційних підприємств, оскільки психологічне забезпечення організаційного розвитку підприємств має бути передбачене ще на етапі їх організаційного проектування. Соціально-психологічне забезпечення організаційного проектування ми відносимо до окремої групи завдань організаційного розвитку підприємств. Розв’язування завдань організаційного проектування з метою адаптації організаційних структур та бізнес-процесів до динаміки середовища, має базуватись на проектуванні організаційної структури підприємства загалом і конкретного співробітника підприємства у його ролі, з врахуванням його знань, обов’язків, намірів тощо. Тобто розроблення зазначених психологічних проблем на теоретичному і практичному рівнях сприятиме ефективнішому забезпеченню стійкого організаційного розвитку підприємств на інноваційній основі, їх адаптації до умов соціально-економічного оточення.

Література:

  1. Технології роботи організаційних психологів: Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / За наук. ред. Л. М. Карамушки. – К.: Фірма "ІНКОС", 2005. – 366с.
  2. Організаційна психологія / Під ред. Г. В. Суходольського. –  Харків:Гуманітарний центр – 2004. - 256 с.
  3. Белов Г. В. Творчество, интернет и некоторые проблемы информационного права / Г. В. Белов // Проблемы информатизации, 2000. – № 3. – С. 42 – 51.
  4. Каныгин Ю. М. Основы когнитивного обществознания (Информационная теория социальных систем) / Каныгин Ю. М. – Киев, 1993. – 236 с.
  5. Дюк В. А. Компьютерная психодиагностика / Дюк В. А. – Санкт-Петербург: Братство, 1994. – 364 с.
  6. Братко А. А. Информация и психика / А. А. Братко, А. Н. Кочергин. – Новосибирск : Наука, 1977. – 200 с.
  7. Одрехівський М. Маркетингово-орієнтоване управління рекреаційними інноваційними підприємствами / Микола Васильович Одрехівський. – Дрогобич, РВ ДДПУ, 2009. – 488 с.
  8. Черри К. Человек и информация / Кэролайн Черри. – М. : Связь, 1972. – 368 с.
  9.  Ткалич М.Г. Психолого-організаційні детермінанти самоактуалізації менеджерів комерційних організацій. / Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.10 – організаційна психологія; економічна психологія. – Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Київ, 2006. – 24 с.
0
Ваша оценка: Нет

The analysis

Report of different depth and comprehensive analysis. The study is original object of analysis and specificity of the presentation.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.