facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ФОРМУВАННЯ АСЕРТИВНОСТІ У ПРОЦЕСІ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Автор Доклада: 
Лосиевская О. Г., Дрига Т. Г.
Награда: 
ФОРМУВАННЯ АСЕРТИВНОСТІ У ПРОЦЕСІ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

УДК 159.9

ФОРМУВАННЯ АСЕРТИВНОСТІ У ПРОЦЕСІ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Лосиевская Ольга Геннадиевна, канд. психол. наук
Дрига Татьяна Григорьевна, слушатель магистратуры
Восточноукраинский национальныйуниверситет им. В. Даля

 

У статті висвітлено проблему дослідження асертивності у вітчизняній та зарубіжних психологічних школах.Розглянуто специфіку та різноманітність поглядів на природу асертивності. Обґрунтовано, що провідним чинником асертивності особистості виступає адаптаційний потенціал. На основі теоретичного аналізу психологічної літератури пропонується інноваційний підхід до проблеми формування асертивності особистості.
Ключові слова: асертивність, впевненість у собі, впевнена поведінка, успішність, незалежність, самостійність, цілеспрямованість, особиста позиція, поведінкові навички, мотивація, воля, саморегуляція, нервово-психічна стійкість, морально–етична нормативність, принципи асертивності, комунікативні здібності, інноваційний підхід.

Article highlights the issue of ascertainity research in the national and foreign psychological schools.A specific and variety of looks are considered to nature of. аssertainity.Reasonably, that adaptation potential comes forward as a leading factor of аssertainity personality.On the basis of theoretical analysis of psychological literature innovative approach is offered to the problem of forming of аssertainity personality.
Key words: аssertainity, confidence (assurance), confident behavior, successfulness, independence, selfdependence, purposefulness, personal position, behavioral attainments, motivation, will (willpower), self–regulation, neuropsychic firmness, mental and ethical normativeness, principles of аssertainity, communicative capabilities, innovative approach.

Здійснюючи теоретичний аналіз проблеми асертивності у вітчизняних і зарубіжних школах психології, ми стикаємося з різними поглядами на природу її походження і специфіку формування.

В цілому в роботах зарубіжних психологів асертивність, більшою мірою пов’язана з такими соціально–психологічними категоріями, як успішність особистості, незалежність, самостійність, цілеспрямованість. Цьому присвячені роботи Г. Бэйера, М. Джеймса,  Д. Джонгварда, В. Каппони, Т. Новака, Г. Фенстрейхэйма та ін.

У вітчизняній психології були закладені основні положення, які дозволяли вивчати особистість як самостійного суб'єкта життєдіяльності (К.О. Абульханова–Славська, А.В. Брушлинський, Б.С. Братусь, С.Л. Рубінштейн) з точки зору взаємовідносин суб’єкта і світу. У наукових працях вітчизняних психологів поняття «асертивність» частіше можна побачити в контексті таких визначень, як незалежність, відповідальність, особова позиція, етична переконаність, уміння протистояти груповому тиску (Є.П. Ильїн, Є.В. Хохлова, Н.Є. Харламенкова й ін.)

Відповідно, у першому випадку асертивність переважно виступає за семантикою як поведінковий компонент особистості, в другому – як ціннісно–смисловий і, отже, внутрішньопсихологічний.

Первинний, природний потенціал особистості має складну структуру і включає як мінімум три взаємозв'язані компоненти: базові метапрагнення (потреби), характерологічний потенціал і культурологічний потенціал.

Чотири базові прагнення діляться на первинно адаптивні:

  • – до збереження і продовження життя – до саморуйнування, смерті;
  • – до сили особистості (впевненості і високій самооцінці) – до слабкості особистості (невпевненості, самооцінці, що занижується).
  • І вторинно адаптивні:
  • – до свободи, опори на себе – несвободи, опори на інших;
  • – до розвитку, самореалізації, самоактуалізації – до звичного, стереотипного функціонування.

Характерологічний потенціал включає мотиваційні складові рис темпераменту і характеру. Риси характеру дозрівають до 15–16 років і в деякій мірі піддаються вихованню і самовихованню; вони модулюють, надають індивідуальний малюнок процесу реалізації базових і всіх інших мотиваційних утворень. Таку ж функцію здійснює і культурологічний потенціал.

Культурологічний потенціал – це первинні моральні – аморальні, естетичні – неестетичні, пізнавальні – непізнавальні, психорегулятивні – непсихорегулятивні, тілеснорегулятивні – нетілеснорегулятивні стосунки особистості. На їх основі утворюються цінності, у тому числі і духовні [3].

Асертивна поведінка спирається на чітке усвідомлення своїх власних цілей і цінностей. Опора на цінності взагалі надає додаткову стійкість особистості. Причому, чим більше ці цінності співпадають з вічними, тим міцніше внутрішній каркас людини [2].

Сучасні психологи трактують асертивну поведінку як найконструктивніший спосіб міжособистісної взаємодії, що спирається на принципи гуманізму, при цьому заперечується маніпуляція, жорстокість і агресія по відношенню до іншої людини.

Під асертивністю розуміється особистісна риса, яку можна визначити як незалежність від зовнішніх впливів і оцінок; відповідальність, здатність самостійно регулювати власну поведінку [7].

Незалежність означає взяти на себе керівництво своїм життям, бути самим собою. Г. А. Мюррей означав незалежність як «автономію», як спонукаючу силу, що виражається в здатності «чинити опір впливу або примусу, не покорятися авторитету або шукати собі свободу на новому місці».

Відповідальність означає рух від покладання відповідальності на інших і середовище до покладання відповідальності на себе. При недостатньому розвитку у людини відчуття відповідальності асертивність може не виражатися повною мірою. Її прояв можливий при егоїстичних спрямуваннях (користолюбстві, надмірному честолюбстві), проте така цілеспрямованість і такий прояв наполегливості, як відзначають вітчизняні методологи і фахівці в області психології недовговічні й малопродуктивні. Усвідомлення людиною своєї міри відповідальності за розвиток і реалізацію свого таланту свідчить про те, що у неї є всі передумови для саморозвитку асертивності.

Незалежність (автономія) і відповідальність перетворюють людину на суб'єкта, готового до конструктивного опору і збереження свого «Я». Це спокійна, дещо відсторонена позиція, за допомогою якої особистість здатна захистити власні психологічні межі, не порушуючи чужих меж.

Федоров О. П. визначає асертивну поведінку як поведінку, при якій мета досягається активно, проте не порушуються права інших людей. Ця поведінка, при якій досягається взаємний баланс інтересів, а використовувані засоби допомагають ухваленню вигідного рішення [5].

Асертивність припускає відмову від опори на чужі думки і оцінки, вільну поведінку у будь–яких обставинах життя відповідно до своїх власних настроїв, спонукань і інтересів (Т. Паул).

Прояв асертивності знаходить своє віддзеркалення в переконанні у власній ефективності, заснованому на самоповазі і власній значущості. Бути асертивним означає бути таким, що самоактивується і саморегулюється (А. Бандура).

Саморегуляція характеризує здатність людини регулювати свою взаємодію з середовищем. Основними елементами поведінкової регуляції є: самооцінка, рівень нервово–психічної стійкості, наявність соціального схвалення (соціальної підтримки) з боку навколишніх людей. Виділені структурні елементи відбивають взаємозв'язок з потребами, мотивами, емоційним фоном настрою, самосвідомістю, «Я – концепції» та ін. Система регуляції – це складна соціально–психологічна освіта і інтеграція усіх її рівнів в єдиний комплекс, який забезпечує стійкість процесу регуляції поведінки.

Є.П. Ільїн, розглядаючи асертивність у структурі контексту основного свого поняття – воля, підкреслює, що «…це узагальнене поняття, за яким ховається багато різних психологічних феноменів». Один із компонентів цієї структури – моральний компонент волі, за І.М. Сеченовим, тобто ідеали, світогляд, етичні установки – формуються в процесі виховання, інші (наприклад, типологічні особливості властивостей нервової системи), як генетично зумовлені, не залежать від виховних дій, і у дорослих людей практично не змінюються. Тому розвиток тієї або іншої вольової якості в значній мірі залежить від того, в якому співвідношенні у структурі цієї якості знаходяться вказані компоненти [4].

У своєму дослідженні Є.В. Хохлова визначає асертивну особистість, як здорову і зрілу особистість, з виробленою позицією ненасильства [6]. Асертивність – це здатність бути самим собою, виражена в потребах росту і розвитку (Е.В. Хохлова).

Значимою стороною цього процесу є дотримання особистістю морально–етичних норм поведінки, що забезпечують здатність адекватно сприймати індивідом певну соціальну роль. Питання, що характеризують рівень моральної нормативності індивіда відбивають два основні компоненти процесу соціальної адаптації : сприйняття морально–етичних норм поведінки і відношення до вимог безпосереднього соціального оточення.

На основі свого клінічного досвіду А. А. Лазарус виділив чотири найважливіші класи поведінки, яку об'єднує поняття «асертивної» поведінки змістовно :

  • – здатність сказати «ні»;
  • – здатність відкрито говорити про почуття і вимоги;
  • – здатність встановлювати контакти, починати і закінчувати бесіду;
  • – здатність відкрито виражати позитивні і негативні почуття.

Для нього ці здібності існують не лише в площині поведінки, але і включають когнітивні моменти: такі, як установки, життєву філософію і оцінки.

Ззахідними авторами сформульованоосновні принципи асертивності [2].

Вони, не дивлячись, з першого погляду, на їх простоту і очевидність, охоплюють можливі ускладнення людини у спілкуванні з іншими і у відношенні до самого себе.

У практичному застосуванні результати дослідження асертивності, перекладені на практичні рекомендації виконують різні прикладні функції і сформульовані відповідно до постулатів демократичного ідеологічного соціуму, де найважливішими виступають:

  • – здатність судити про свою поведінку, думки та емоції і нести відповідальність за наслідки;
  • – уміння не давати ніяких пояснень і обґрунтувань, щоб реабілітувати свою поведінку;
  • – вирішувати самостійно, чи відповідає він і якою мірою за проблеми інших людей;
  • – здатність міняти свої погляди;
  • –здійснювати помилки і відповідати за них;
  • – уміння сказати «я не знаю»;
  • – уміти не залежати від «доброї волі» інших людей;
  • –поступати нелогічно;
  • – уміти сказати іншому: «Я тебе не розумію».

Комунікативні якості (комунікативний потенціал) людини є важливою складовою адаптаційного потенціалу. Оскільки людина практично завжди знаходиться в соціальному оточенні її діяльність зв'язана з умінням побудувати стосунки з іншими людьми. Комунікативні можливості (чи уміння досягти контакту і взаєморозуміння з оточенням) у кожної людини різні. Вони визначаються наявністю досвіду, потребою в спілкуванні, принципами побудови контакту, груповою ідентифікацією тощо.

Принципи асертивності – це емпіричні правила поведінки в суспільстві, спілкування з оточенням. Причому спілкування це спирається на істинно гуманістичні начала, заперечується маніпуляція, жорстокість і агресія по відношенню до іншого. Асертивна поведінка дозволяє людині висловлюватися чітко і однозначно, поступати порядно, діяти переконливо, уникати маніпулювання людьми, що оточують, розбиратися в собі і в інших, уміти наполягти на своєму. Можна сказати що асертивність – це адекватна оцінка обстановки і своєї поведінки, це шлях до самореалізації, шлях саморозвитку [2].

Таким чином, асертивність, яка розуміється дуже широко в психологічній літературі, не дозволено зводити лише до однієї межі (якості), або окремої властивості або здібності.

Здійснений теоретичний аналіз сутності і змісту асертивності в працях вітчизняних і зарубіжних психологів, дозволив зробити наступні висновки:

1) асертивність важливо розглядати як інтегральну або інтеграційну психологічну освіту, яка дозволяє особистості адекватно оцінювати обставини і власну поведінку, адаптуватися до умов життєдіяльності, що змінюються, будувати відповідальні, творчі взаємовідносини з людьми, що оточують;

2) проблема формування асертивності опосередкована взаємодією як зовнішніх (специфіка соціальної підтримки, особливості соціальної інтеграції), так і внутрішніх складових адаптаційного потенціалу особистості (базові потреби, характерологічний потенціал, культурологічний потенціал), які певним чином структуровані;

3) на основі визначення показників функціонування зазначених складових можливе виокремлення структури (відповідно нервово–психічна стійкість, комунікативні здібності, морально-етична нормативність) і загального рівня адаптаційного потенціалу особистості;

4) програма соціально–психологічних заходів з розвитку асертивності має бути побудована відповідно до структури та рівнів адаптаційного потенціалу;

5) зміст та принципи програми соціально–психологічних заходів з розвитку асертивності можуть служити засадою для переосмислення та побудови інноваційних технологій у галузі психологічної допомоги та соціальної роботи із соціально дезадаптованими особами.

6) пріорітетним напрямком у розробці означеної проблеми вважаємо компетентнісний підхід до соціально–психологічних програм, спрямованих на розвиток асертивності людини. Компетентнісний модуль має включати:

  • – діагностично визначену мету в термінах «знати», «вміти», «володіти» і «бути»;
  • –  зміст навчальних елементів модуля; методичні рекомендації: способи теоретичної і практичної діяльності того, хто задіяний у програмі (вправи, задачі та завдання, практичні ситуації);
  • – інформаційне забезпечення модуля (список літератури, комп’ютерні програми і інше);
  • – способи і методику контролю, взаємоконтролю і самоконтролю рівня сформованості компетенції в питаннях асертивної поведінки.

7) прогнозуємо системоутворюючу роль асертивності в структурі особистості суб'єкта адаптації і її істотну роль в процесі самоактуалізації особистості.

Література:

  • 1. Горностай П. Психология личности: словар–справочник / П. Горностай, Т. Титаренко. – К.: «Рута», 2001. –320 с.
  • 2. Каппони В. Как делать все по–своему, илиАссертивность –в жизнь/ В. Капони, Т. Новак. –СПб.: Питер, 1995. – 186 с.
  • 3.Мотков О.И. О парадоксах процесса самоактуализации личности [Электронный ресурс] / О.И. Мотков // Магистр. –1995 – № 6. С. 84 – 95. – Режим доступа :http://www.hpsy.ru/public
  • 4.Сеченов И.М. Элементы мысли/ И.М. Сеченов. – Спб.: Питер, 2001. –416 с.
  • 5. Федоров А.П. Когнитивно–поведенческая психотерапія/ А.П. Федоров. – СПб.:Питер, 2002. – 352 с.
  • 6. Хохлова Е.В. Конструктивная агрессивность в формированиинавыков ассертивного поведения студентов вуза: Автореф. дис. ... канд. психол.наук : 19.00.07 / Е.В. Хохлова. – Нижний Новгород, 2008. – 220 с.
  • 7. Шамиева В.А. Ассертивность в стуктуре личности субъекта адаптации: Автореф. дис. ... канд. психол. Наук: 19.00.01/ В.А. Шамиева.– Хабаровск, 2009.– 207 с.
9.88889
Ваша оценка: Нет Средняя: 9.9 (9 голосов)

Асертивність

Шановні Ольга Геннадіївна і Тетяна Григорівна, ви висвітлили дуже цікаву та актуальну проблему, але як ви вважаєте, чи можливо в нашому сучасному суспільстві досягти самоактуалізації? Як відомо, не реалізувавши свої базові потреби людина не може рухатися далі, до вищих ступенів реалізації свого потенціалу, навіть якщо вона має асертивну поведнку.

Литвинова Ольга

Дякуємо, Ольга Володимирівна,

Дякуємо, Ольга Володимирівна, за увагу до теми нашого дослідження. Існує багато підходів до проблеми самоактуалізації. Ми виходимо з того, що самоактуалізація "вплетена" в особистісний розвиток людини з перших кроків, тобто людина самоактуалізується на кожному етапі свого життя, навіть коли реалізація базових потреб є актуальною для неї. (Акт самоактуалізації, за Маслоу, можна побачити в оволодінні дитиною певною навичкою (скажімо, їзди на велосипеді), в оволодінні підлітком технікою гри на гітарі, в оволодінні школярем певною сумою знань, достатньої для успішного вступу до ВУЗУ. За припущенням Г. Олпорта, мотиви, що виникають на біологічному грунті, надалі можуть стати незалежними в ієрархії культурних цінностей і функціонувати самостійно). Асертивність для людини, що прагне самоактуалізуватися, на кшталт подарунку долі. Добре, коли людина має від народження високий адаптаційний потенціал в структурі особистості, на якому згодом "будується" асертивність. І добре, що деякі сторони цього потенціалу можна розвинути/сформувати, що позитивно вплине на самоздійснення людини (асертивність --> вищий рівень домагань -->вищий рівень самоактуалізації).

Шановні Ольго Геннадіївно та Тетяно Григорівно!

Шановні Ольго Геннадіївно та Тетяно Григорівно! Дякую за цікаве, змістовне дослідження безперечно актуальної проблеми. Аналізуючи матеріал вашої статті, можна зробити висновок, що асертивна поведінка – це найконструктивніший спосіб міжособистісної взаємодії, яка спирається на принцип гуманізму. Разом з тим, асертивність – це особистісна риса, яка визначається як незалежність від зовнішніх впливів і оцінок, відповідальність, здатність самостійно регулювати власну поведінку (чинити опір, не підкорятися авторитету) за для збереження свого «я». Як ви вважаєте, чи можна в такому випадку поняття «асертивність» співставити з поняттям «негативізм»? Дійсно, тільки цілеспрямована, наполеглива, незалежна особистість здатна досягати своєї мети. Але ж заради її досягнення інколи деякі позитивні риси людини у відношенні до соціуму перетворюються в негативні, такі як впертість, нахабство тощо. Як, на вашу думку, можна визначити асертивну поведінку особистості: як позитивну чи негативну якість?

Бугайова Наталія Миколаївна

Дякуємо Налія Миколаївна за

Дякуємо Налія Миколаївна за змістовний коментар. Найчастіше поняття "асертивна поведінка" зіставляють з поняттями "невпевнена поведінка" й "агресивна поведінка". Асертивність містить певний рівень конструктивної агресії і виключає стійку невпевненість у собі. Чи можна поняття «асертивність» співставити з поняттям «негативізм»? Асертивність не є позитивізмом або негативізмом в загальному розумінні цих понять. Асертивність дозволяє досягати своєї мети не порушуючи морально-етичних норм в першу чергу. (Не кожна законослухняна особистість є асертивною). Це не виключає прояв негативних емоцій чи загалом негативного сприйняття деяких аспектів життя. Кожна медаль має дві сторони. Те, що одними особистостями сприймається з осудом, для інших - найкращий варіант. Асертивна особистість поважає психічну реальність оточуючих людей, але не губить свою індивідуальність і не відмовляється від важливих для себе цілей, щоб догодити іншим. Ми розглядаємо асертивність як позитивну, необхідну, таку, що піддається в деяких аспектах формуванню/розвитку якість для особистості, що самоактуалізується.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.