facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ РОЛІ АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Автор Доклада: 
Завацька Н. Є.
Награда: 
ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ РОЛІ АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ  ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

УДК 316.6:159.922.62

ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ РОЛІ АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Завацька Наталія Євгенівна, д-р психол. наук, доцент
Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля


В статті представлено підхід до соціально-психологічного аналізу сутності і проблем соціальної адаптації особистості. Показано, що провідним соціально-психологічним чинником соціальної адаптації особистості виступає її адаптаційний потенціал. З’ясовано, що критерії зниження адаптаційного потенціалу включають такі показники інтраперсональних складових: неадекватність самооцінки, незбалансованість локусу контролю, підвищену агресивність, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, перевагу егозахисного типу реакцій на ситуацію фрустрації у поєднанні з екстрапунітивною спрямованістю, дезінтеграцію між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності, перевагу уникаючої мотивації, наявність акцентуацій або психопатії. Показниками інтерперсональних складових, які знижують адаптаційний потенціал особистості є: недостатність психологічної (емоційної, когнітивної) та інструментальної підтримки, обмежена соціальна мережа підтримки, низький рівень соціальної інтеграції. Показники цих критеріїв дозволили виокремити рівні адаптаційного потенціалу осіб зрілого віку з різним ступенем соціальної адаптації.
Ключові слова: особистість, соціальна дезадаптація, адаптаційний потенціал, психологічна допомога, соціальна робота.

The article gives a method of approach to socio-psychological analysis of the essence and problems of social adaptation. It substantiates that the leading socio-psychological factor of social adaptation of the personality is their adaptation potential, which includes the unity of personal peculiarities and corresponding adaptation social environment. It is cleared up that criteria of lowering the adaptation potential include such indices of interpersonal components as not being adequate of self-appraisal, unbalanceness of lokus of control, hightened aggressiveness, frustrating tensity, emotional instability, the advantage of self-defeuding type of reaction on the situation of frustration in combination with an extrapunitive direction, deintegration between the necessity in achieving the main life values a possibility of achieving them in reality, the advantage of avoiding motivation, accentuation and psychopathy. The indices of interpersonal components which lower the personality?s potential are the following: the lack of psychological (emotional, cognitive) and instrumental support, limited social network of maintenance, low level of social integration. The indices of these criteria gave the possibility to pick up the levels of adaptation potential of mature adults with different degrees of social adaptation.
Keywords: personality, adaptation potential, social dezadaptation, social adaptation, psychological help, social work.


Процес повторного включення особи в суспільний контекст передбачає формування у неї компенсаторних соціальних навичок. Необхідність такого процесу реадаптації виникає у тому разі, коли відбувається різка зміна умов життя: після повернення з місць позбавлення волі, після участі у збройних конфліктах, звільнення у запас або у відставку, після позбавлення узалежнення від психотропних речовин. Вплив цих змін часто перевищує наявний адаптаційний потенціал особистості, що призводить до різноманітних порушень в її соціальній сфері, виникнення нервово-психічних та психосоматичних розладів, девіантної поведінки. Підвищення адаптаційного потенціалу особистості є основним чинником процесу соціальної реадаптації.
Загальна кількість досліджуваних становила 792 обстежуваних чоловічої статі віком від 40 до 52 років. Емпіричні дані по цих групах досліджуваних були зібрані протягом 6 років.
Контингент обстежуваних на констатувальному етапі дослідження складався з клієнтів Центру психічного здоров?я м. Луганська, серед яких перебували особи, які повернулися з місць позбавлення волі (118 осіб); учасники бойових дій (108 осіб); особи, які позбулися адикції від психотропних речовин (132 досліджуваних: 90 чоловіків з алкогольною залежністю і 42 чоловіки з наркотичною залежністю у стадії ремісії) та клієнтів Луганського міського Центру зайнятості – військовослужбовців, звільнених у запас або відставку (164 особи). Кількість досліджуваних на цьому етапі становила 522 обстежуваних чоловічої статі віком від 40 до 51 року. На формувальному етапі у дослідженні взяли участь 270 чоловіків зрілого віку (від 41 до 52 років). Відбір психокорекційних груп відбувався у такий спосіб: враховувалася відносна однорідність групи за віком (різниця не більше ніж чотири роки); максимальна різнорідність досліджуваних за акцентуаціями характеру (по можливості ми поєднували у групі учасників з різними типами акцентуацій); чисельність могла бути різною, але не більше 10-12 осіб; групи були закритими. Ми не включали до групи більше двох учасників з вираженими труднощами в міжособистісному спілкуванні, а також досліджуваних з інтелектуальним зниженням, психопатів збудливого типу та досліджуваних з вираженими фізичними недоліками.
Методика емпіричного дослідження була побудована таким чином, що стало можливим вивчити ті параметри, які, за нашими припущеннями, впливають на рівень адаптаційного потенціалу особистості. Так, для вивчення показників інтраперсональних складових адаптаційного потенціалу досліджуваних, зокрема, для: а) визначення особливостей сфери самосвідомості: методика діагностики самооцінки (С.А. Будассі), методика діагностики локус-контролю (Дж. Роттера), методика діагностики інтраперсональних відносин (Т. Лірі); б) визначення особливостей індивідуально-типологічної та емоційно-вольової складових адаптаційного потенціалу: опитувальник Леонгарда-Шмішека, опитувальник 16 PF (Р. Кеттелла), тест фрустраційної толерантності (С. Розенцвейга), методика кольорового вибору (М. Люшера), тест Е. Вагнера; в) визначення особливостей змістовного аспекту мотиваційно-ціннісної сфери: методика вивчення ціннісних орієнтацій (співвідношення «цінності» та «доступності» в різних життєвих сферах) О.Б. Фанталової, динамічних аспектів мотивації: мотиваційний тест (Х. Хекхаузена). Для вивчення показників інтерперсональної складової адаптаційного потенціалу досліджуваних, зокрема, для: а) визначення особливостей емоційної та інструментальної підтримки, соціальної інтеграції: опитувальник соціальної підтримки F-SOZU-22 (G. Sommer і T. Fydrich) в адаптації А.Б. Холмогорової та співавторів; б) виявлення наявних джерел підтримки, об’єму і характеру соціальних контактів, а також верифікації даних опитувальника соціальної підтримки відносно рівня емоційної та інструментальної підтримки використовувався: «Інтегративний опитувальник соціальної мережі», розроблений Т.В. Довженко.
Аналіз даних структурованого інтерв’ю, документів, експертних оцінок, наданих соціальними працівниками, працівниками служби зайнятості, інспекторами кримінально-виконавчої інспекції, лікарями (досліджуваним, які перебувають у стадії ремісії від психотропних речовин), членами сім’ї, дозволили нам провести диференціацію ступеня соціальної адаптації досліджуваних.
Зокрема, на основі експертних оцінок визначалися такі параметри ступеня соціальної адаптації досліджуваних: соціальна активність, рівень інтеграції з середовищем, коло спілкування, наявність позитивних соціальних контактів, дружніх міжособистісних стосунків з оточуючими. На основі аналізу документів визначалися соціальний статус, професійна самореалізація, соматичне благополуччя досліджуваних. Структуроване інтерв’ю включало низку блоків: життєвий досвід; взаємини в сім’ї; ставлення до роботи; ставлення до друзів та протилежної статі; соціальна активність; рефлексія, образ «Я», ціннісні орієнтації. Дані структурованого інтерв’ю дали можливість співставити суб’єктивне бачення досліджуваних і тих параметрів, які були визначені експертами: самостійність у прийнятті рішень, відстоювання своєї думки, високі комунікативні навички, стабільність емоційної сфери, адекватність афективних реакцій.
У відповідності із зазначеними параметрами, досліджувані були розподілені на групи відповідно до ступеня соціальної адаптації (дезадаптації). Так, по вибірці виявилося 29,7% соціально адаптованих досліджуваних. Досліджувані з частковою соціальною адаптацією (23,9% осіб) характеризуються середнім рівнем інтегруючої та диференціюючої рефлексивності. Когнітивні установки, спрямовані на себе, носять емоційно-нейтральний, рідше позитивний зміст. Іх відрізняє емоційний дискомфорт, низький ступінь задоволення відносинами з оточуючими, своїм соціальним статусом, основними формами своєї діяльності, ступенем реалізації основних потреб, рівнем самореалізації. Частими для таких досліджуваних є прояви комплексу вищості, демонстративної поведінки. У зовнішній поведінці, у співпраці є елементи демонстративності, часто суперництва.
Досліджуваних з тотальним ступенем соціальної дезадаптації (34,1% осіб) відрізняє невисокий рівень інтегруючої рефлексивності, при цьому диференціююча складність образу «Я» відзначається переважно негативним або нейтральним змістом. Досліджувані малоконтактні, пасивні, безініціативні. Крім того, вони характеризуються несформованим самоконтролем поведінки, схильністю до агресії, високим ступенем конформності та надмірною орієнтованістю на норми поведінки свого мікросередовища. Їм притаманний низький ступінь самосприйняття, неадекватна або слабо диференційована, нестійка са¬мооцінка та рівень домогань. Виражені невротизація та де¬пресивний настрій.
Деструктивний ступінь соціальної дезадаптації досліджуваних (12,3% осіб) означає низький ступінь інтеграції з середовищем (навіть до дезінтеграції), низький соціальний статус, відсутність глибоких особистісних контактів, обмежене коло спілкування, соціальну пасивність, замкнутість, низький рівень працездатності та успішності діяльності (іноді – до дезорганізації діяльності), недостатні комунікативні навички, використання неадаптивних патернів поведінки (конфліктність, агресивність). Відзначається циклотимність, знижена емоційна стійкість, неадекватність афективних реакцій, частіше – домінування депресивного емоційного фону.
Співставлення зазначеного ступеня соціальної адаптації (дезадаптації) з категоріями досліджуваних осіб (військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку, колишніх учасників бойових дій, осіб, які перебувають у стадії ремісії від алкоголю чи наркотиків, осіб, які повернулися з місць позбавлення волі) дало можливість визначити розподіл кількості досліджуваних відповідно до ступеню соціальної адаптації. Так, соціально адаптовані досліджувані та досліджувані з частковою соціальною адаптацією представлені ідентичними групами досліджуваних – чоловіками, звільненими у запас або у відставку, учасниками бойових дій та досліджуваними, які перебувають у стадії ремісії щодо вживання алкоголю. Різницю у ступеню соціальної адаптації цих досліджуваних ми пов’язуємо з різним рівнем їх адаптаційного потенціалу – високим або середнім рівнем у соціально адаптованих осіб та середнім або низьким – у частково адаптованих. Найбільш представлений у вибірці тотальний ступінь соціальної дезадаптації, який виявили всі групи досліджуваних, окрім чоловіків, звільнених у запас або у відставку (що, на нашу думку, пов’язано з їх високим адаптаційним потенціалом та меншою кількістю тих адаптаційно несприятливих чинників, які впливають на інші групи дезадаптантів). Деструктивний ступінь соціальної дезадаптації – у осіб, які повернулися з місць позбавлення волі та осіб, які позбулися наркотичної залежності і перебувають у стадії ремісії. Ми вважаємо, що ці дані пов’язані як з низьким (можливо, дуже низьким) адаптаційним потенціалом досліджуваних, так і з вираженим негативним впливом адаптаційно несприятливих чинників.
Отримані дані щодо ступеня соціальної адаптації враховувалися при диференціації психокорекційних заходів в системі реадаптації досліджуваних. Крім того, системне і цілісне осмислення процесу реадаптації особистості має принципове значення для теорії й практики соціальної роботи, яка спрямована на підтримку, розвиток особистості, реадаптацію індивідуальної та соціальної суб'єктності особи. Маючи форму соціального проектування та прогнозування (структурна соціальна робота) і безпосередньої роботи з особою (психосоціальна робота) вона надає можливість здійснити системний підхід до реадаптації особи зрілого віку. Стратегія сучасної соціальної роботи в ході реадаптації особистості вбачається в активізації позиції особистості через підвищення її самостійності, її здатності контролювати своє життя і вирішувати свої проблеми – через підвищення її адаптаційного потенціалу.
Отже, емпіричне дослідження виявило, що чинниками соціальної дезадаптації осіб зрілого віку в разі різкої зміни їх життєвої ситуації є: низький ступінь інтеграції до свого мікросередовища (відсутність глибоких міжособистісних контактів, обмежене коло спілкування); соціальна пасивність, низький соціальний статус; відсутність професійних досягнень та низький рівень продуктивної діяльності взагалі. Диференціація показників рівнів адаптаційного потенціалу осіб зрілого віку дає змогу дійти висновку, що ступінь часткової соціальної адаптації переважно представлений у колишніх учасників бойових дій; тотальний та деструктивний ступінь соціальної адаптації найбільш представлений у досліджуваних, які повернулися з місць позбавлення волі, та у досліджуваних, які мають в анамнезі узалежнення від психотропних речовин. 

Література:
1. Дорожевец А. Н. Когнитивные механизмы адаптации к кризисным событиям / А. Н. Дорожевец // Журнал практического психолога. – 1998. – № 4. – С. 40–48.
2. Коржова Е. Ю. Жизненные ситуации и стратегии поведения / Е. Ю. Коржова // Психологические проблемы самореализации личности / Под ред. А. А. Крылова, Л. А. Коростылёвой. – СПб. : СПб ГУ, 1997. – С.75–88.
3. Ларионова С. А. Социально-психологическая адаптация личности: теоретическая модель и диагностика / С. А. Ларионова. – Белгород : БелГУ, 2002. – 197 с.
4. Маклаков А. Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях / А. Г. Маклаков // Психологический журнал. – 2001. – Т. 22, № 1. – С. 16–24.
5. Медведев В. И. О проблеме адаптации // Компоненты адаптационного процесса / Под ред. В. И. Медведева. – Л. : Наука, 1984. – С. 3–16.
6. Поливанова К. Н. Психология возрастных кризисов / К. Н. Поливанова. – М. : Академія, 2000. – 184 с.
7. Посохова С. Т. Психология адаптирующейся личности / С. Т. Посохова. – СПб. : РГПУ им. А. И. Герцена, 2001. – 240 с.
8. Швалб Ю. М. Теоретические проблемы структурирования сфер жизнедеятельности личности / Ю. М. Швалб // Актуальні проблеми психол. : Зб. наук. праць Ін-ту психол. ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К. : Міленіум, 2007. – Т. 7. – Вип. 10. – С. 439–450.
 

9.33333
Ваша оценка: Нет Средняя: 9.3 (3 голоса)

Шановна Наталія Євгенівно!

Шановна Наталія Євгенівно! Дякую за Вашу статтю. Результати дослідження вражають. З повагою Дріга Т.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.