facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ПСИХОЛОГІЧНІ СКЛАДОВІ ОСОБИСТОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІНЦЯ

Автор Доклада: 
Бугайова Н. М., Єрмаш Н. М.
Награда: 
ПСИХОЛОГІЧНІ СКЛАДОВІ ОСОБИСТОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІНЦЯ

УДК 316.6

Бугайова Наталія Миколаївна, канд. психол. наук, доцент
Єрмаш Наталія Миколаївна, слухач магістратури державного управління
Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля

У статті проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних психологів на вивчення проблеми психологічних складових особистості державних управлінців. Розглянуто психологічні особливості діяльності державних управлінців. Досліджено емоційний інтелект, мотиви та мотивації в ефективній діяльності державного управлінця. Визначено шляхи підвищення ефективності діяльності та компетентності державного управлінця. Джерел - 10.
Ключові слова: державне управління, діяльність, дослідження, емоційний інтелект, кадри, мотивація, особистість, професійна діяльність, психологічні чинники, управлінська діяльність.

The views of home and foreign psychologists to the study of problem of psychological constituents of state manager personality are analyzed in the article. The psychological features of activity of state managers are considered. The emotional intellect, motives and motivations in effective activity of state manager are investigated. The ways of increase of efficiency of activity and competence of state manager are determined. Sources - 10.
Keywords: state administration, activity, research, motives, emotional intellect, staffs, motivation, personality, professional activity, psychological factors, administrative activity.

Постановка проблеми. Державне управління у всіх галузях, ніщо інше, як діяльність, здійснювана людьми, по відношенню до людей і на користь людей. Фахівці в області державного управління досліджують теорію організації систем, інформаційні потоки і технології, процедури ухвалення управлінських рішень і функцій апарату, компетенцію посадових осіб і системи контролю, аналітичну роботу і планування, але не приділяють належної уваги реальній поведінці людей в процесі управління, персоналізації управлінських і правових відносин як соціально-психологічному чиннику підвищення ефективності управління діяльністю. Багатогранність цієї професії спонукає до вивчення її структури й особливостей професійної мотивації. В процесі соціального управління нерідко відбувається забуття аксіоми старогрецьких філософів про те, що "міра всіх речей - людина".
В результаті втрачається здатність бачити і диференціювати в тих, що оточують особистість, персону, індивідуальність.
Аналіз наукових досліджень і публікацій. Проблема психологічного аналізу професійної діяльності протягом століття гостро стоїть у психологічній науці (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та ін.). Значна кількість робіт присвячена проблемам психології управлінської діяльності. Здійснений аналіз джерел з означеного питання показав наявність досліджень, в яких особлива увага приділяється як теоретичним і практичним аспектам сутності управлінської діяльності та її функціям (Н.М. Драгомирецька, С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Третьяченко та ін.) так і проблемам мотивації управлінської діяльності (Є.П. Ільїн, В.В. Третьяченко, Л.М. Карамушка та ін.); положення системного підходу, які знайшли відображення у зарубіжній та вітчизняній науці (Л. Берталанфі, Т. Парсонс, А.Д. Холл, А. Акофф, Б.Г. Ананьєв, І.В. Блауберг, Б.Ф. Ломов, В.В. Третьяченко, Н.В. Провоторова); теоретичні положення про сутність активності особистості як суб’єкта діяльності (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн); теоретичних та практичних аспектів психології управління (С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Третьяченко та ін.)
Мета дослідження. Метою є теоретичне вивчення психологічних складових особистості державного управлінця, в узагальненні та подальшому вирішенні сучасних теоретичних й практичних проблем ефективності діяльності персоналу держадміністрацій; у теоретичному обґрунтуванні положення щодо наявності комплексу індивідуально-психологічних якостей державного управлінця, які впливають на становлення та розвиток ефективної управлінської діяльності.
Результати дослідження. В даний час ставиться питання не просто про поліпшення роботи з кадрами, а про серйозне оновлення всієї роботи з людьми як дієвому інструменті активного впливу на розвитку всіх сфер суспільства, важливому чиннику його прогресу на сучасному історичному етапі. Від людей і лише від людей залежить наскільки чітко, злагоджено і ефективно функціонують всі ланки державного управління.
В цілому, до державного управлінця як представника соціонометричних професій, основними психологічними вимогами є наступні: прагнення до спілкування; уміння легко вступати в контакт з незнайомими людьми; стійке хороше самопочуття при роботі з людьми; доброзичливість, чуйність; витримка; уміння управляти емоціями; здатність аналізувати поведінку тих, що оточують і свою власну; здатність розбиратися у взаєминах людей, уміння злагоджувати розбіжності між ними, організовувати їх взаємодію; здатність до емпатії, уміння слухати; здатність володіти словом, мімікою, жестами; розвинена мова; акуратність, пунктуальність, зібраність; знання психології людей.
Багато досліджень було присвячено властивостям, які повинні бути притаманні державному управлінцю. На підставі аналізу цих досліджень С.С. Ільїн відокремлює наступні важливі якості: високий інтелект, аналітичне мислення, а також його гнучкість та пластичність [1].
Крім цього, визначають сім аспектів особистості, які є найважливішими для фахівців в галузі управління: навички соціальної взаємодії; орієнтація на успіх; соціальна зрілість; практичний інтелект; здатність до складної праці; соціальна пристосованість; лідерство.
Деякі зарубіжні вчені вважають, що слід приділяти увагу таким якостям, як здібність інтегрувати емоційні оцінки та інтуїтивні уявлення в процесі прийняття рішень; міру психологічної та емоційної стійкості; вміння встановлювати ефективну взаємодію; здатність працювати в колективі тощо; здатність керувати собою, розуміння особистісних цінностей та цілей, здатність впливати на оточення, формувати команди, винахідливість, креативність, прагнення до професійного та особистісного зростання.
М. Логунова підкреслює, що представники влади мають бути морально-етичним взірцем (і не тільки на службі, а й у повсякденному житті). Поряд із цим вони повинні володіти й іншими важливими для управлінської діяльності якостями: високою професійною компетентністю, організаційними здібностями, інтелектуальними здібностями, емоційно-вольовими рисами характеру, авторитетністю [2].
Узагальнюючи вищенаведене, можна дійти висновку, що особистості державного управлінця повинні бути властиві три основні блоки професійно важливих якостей: інтелектуальний (компетентність, аналітичність мислення); особистісний (лідерство, стійкість до фрустрації, активність, ділова спрямованість); динамічний (сила і лабільність нервових процесів).
Слід приділити особливу увагу емоційному інтелекту державного управлінця як важливому показнику ефективного використання ним власних ресурсів у прийнятті оптимальних, виважених рішень.
Емоційний інтелект – це явище, яке об'єднує в собі уміння розрізняти і розуміти емоції, управляти власними емоційними станами і емоціями своїх партнерів по спілкуванню. Важливо відзначити, що кожний компонент торкається як власних емоцій людини, так і емоцій інших людей.
На думку Д. Гоулмена емоційний інтелект це - здатність людини тлумачити власні емоції та емоції оточуючих з тим, щоб використовувати отриману інформацію для реалізації власної мети [3; 4]. Виділяються наступні складові емоційного інтелекту:
- самосвідомість як адекватне уявлення про себе, правильна самооцінка, віра в себе і упевненість у собі;
- саморегулювання як уміння правильно реагувати в різних поведінкових ситуаціях, спокійна й упевнена сила, контроль негативних емоцій і уміння проявляти позитивні емоції;
- мотивація як активна життєва позиція, позитивне мислення, оптимізм, спонука себе й інших до дії, досягненню бажаних результатів у всіх сферах життя;
- емпатія як розуміння відчуттів і емоцій інших людей, потреб і мотивів, що стоять за ними, побудова такої взаємодії, при якій кожний відчував би, що одержує віддачу від того, що вкладає, і що його відчуття, емоції розділяють і приймають партнери по спілкуванню.
На думку В. Калошина емоційний інтелект визначається як здатність чути власні почуття, контролювати сплески емоцій, уміння прийняти правильне рішення й залишитися в спокої, оптимістично та адекватно оцінювати складну ситуацію [5].
На його ж думку, саме цей показник пояснює причину, чому при однакових умовах, маючи однакову освіту, одні майже всю трудову діяльність обіймають незначні посади, а інші упевнено просуваються по службі [5].
Також необхідно зазначити професійну мотивацію у діяльності державного управлінця. Професійна мотивація є безперервним процесом, що протікає під постійною дією об'єктивних і суб'єктивних чинників.
Мотивами трудової діяльності є: спонуки суспільного характеру; отримання певних матеріальних благ для себе і сім'ї; задоволення потреби в самоактуалізації, самовираженні, самореалізації, суспільному визнанні, в пошані з боку інших.
В найзагальнішому вигляді мотивація людини до діяльності розуміється як сукупність сил, які спонукають людину до здійснення певних дій. Ці сили знаходяться зовні і усередині людини і примушують її усвідомлено або ж неусвідомлено скоювати деякі вчинки. При цьому зв'язок між окремими силами і діями людини опосередкований дуже складною системою взаємодій, внаслідок чого різні люди можуть абсолютно по різному реагувати на однакові дії з боку однакових сил [6].
В цілому мотиваційні чинники професійної діяльності державних управлінців розділяють на дві групи, а саме:
1. Процесуальна і змістовна мотивація або професійна мотивація.
2. Мотивація до реалізації управлінських функцій.
По-перше, виокремлюють кілька груп стимулів активізації діяльності державних службовців: зумовлені самим характером діяльності (організація роботи, особиста відповідальність за прийняття управлінських рішень); такі, що виникають у результаті діяльності безпосереднього керівника (визнання результатів, громадське визнання, підтримка); такі, що випливають з професійного дострокового розвитку і його перспектив.
По-друге, дуже важливі для мотивованої трудової діяльності є індивідуальні оцінки трудових цінностей, як: достатній заробіток; приємні колеги по роботі; гарні умови для роботи та відпусток; корисність для суспільства; можливість ініціативи; досягнення результатів; можливість спілкування тощо. Проблематика мотивації праці персоналу набуває дедалі більшого значення, оскільки в професійній діяльності державних службовців зростає елемент розумових зусиль. Для працівників владних структур грошова мотивація відіграє, безумовно, важливу роль, але в деяких випадках важливішими стають мотиватори самовираження як засіб задоволення потреби більш високого порядку [6].
З огляду останніх наукових праць з державного управління, можна зазначити, що в них мотивація державних управлінців розглядається по різному, а саме: в контексті формування іміджу державних управлінців; адаптації до професійної діяльності; професійного розвитку, розвитку психологічної культури державних управлінців; формування престижу державної служби; особливостей формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців, розвитку управлінського спілкування, розвитку стилю державно-управлінської діяльності; виникнення конфліктів в державному управлінні та шляхів їх вирішення, розвитку комунікативної компетентності державних службовців; культури праці державних службовців, кар’єри державних службовців, підготовки управлінських кадрів, розвитку процесу управління персоналом тощо [7; 8].
Зокрема виділяють мотиви, які спонукають до професійного розвитку державних управлінців. Серед них: мотиви професійного зростання; мотиваційна спрямованість на професійне спрямування; мотиви самоповаги і самовдосконалення.
Крім цього, В. Маліновським пропонуються наступні групи мотивів до професійної діяльності державних управлінців [9]:
1. Організаційні потреби: рівень продуктивності праці; сприйняття політики організації; пристосування до змін в організації праці; дотримання етики відносин у колективі.
2. Індивідуальні потреби: використання наявних здібностей, знань і навичок; бажання просування по службі; соціальної та фінансової незалежності; співучасті в управлінні та самореалізації.
В цілому, спираючись на запропоновані класифікації, можна стверджувати, що система управлінської мотивації державних службовців включає в себе: зовнішню управлінську мотивацію (яка базується на потребі займатися управлінською діяльністю); управлінську мотивацію або мотивацію управлінського самовизначення (мотивація освоєння управлінської діяльності і розвиток управлінських якостей особистості); мотивацію колективної (сумісної) діяльності; етичну мотивацію.
Отже, враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що професійна діяльність державного управлінця полімотивована, тобто в її основі лежать мотиви різних груп, і кожна з них має певне значення для нього. При цьому дуже важливо, щоб різні групи мотивів взаємодоповнювали один одного - інтерес державного службовця до організаторської діяльності доповнювався бажанням удосконалення себе, здійснення професійного зростання і професійної кар'єри, орієнтацією на встановлення нових соціальних зв'язків і контактів тощо.
Висновки. Діяльність державних управлінців належить до професійної сфери суспільства, що характеризується складністю (відповідно до складності та різнорідності об’єктів управління), функціональною специфікою (спрямування функцій органів державної влади на надання державних послуг), цілісністю та упорядкованістю (єдині інституціональні, організаційні, методологічні засади).
Характерними особливостями діяльності державного управлінця виступають творчий характер праці; широкий діапазон складності посадових обов’язків; інтенсивні контакти з різними людьми; висока моральна відповідальність, яка зумовлена призначенням державного управлінця; ненормований робочий день; недостатня рухливість; підвищена емоційна і психологічна напруженість, яка є закономірним наслідком складності й різноманітності виконуваних функцій, динамізму в роботі, відповідальності; необхідність безперервного підвищення професійного і культурного рівня.
На теперішній час в Україні шляхом прийняття цілої низки нормативно-правових документів створено систему роботи з кадрами державної служби, відбулося становлення інституту державної служби. Разом з тим, зазначено, що процедура добору кадрів на державну службу потребує удосконалення шляхом запровадження єдиного порядку проведення конкурсу і стажування із складанням іспиту, порядок проведення якого необхідно розробити з урахуванням досвіду інших країн, розробок вітчизняних наукових установ і навчальних закладів.
З метою забезпечення органів державної влади висококваліфікованими кадрами, набуття ними практичного досвіду необхідно розвивати професійно важливі якості працівників державного управління, відслідковувати і пропонувати переміщення молодих, перспективних працівників на більш високі посади, запровадити ротацію кадрів для проходження ними всіх ієрархічних ступенів. Таке просування по службі розширює світогляд, підвищує управлінську кваліфікацію працівників, дозволяє краще вивчати кадри та готувати їх до займання посад керівників державних органів.

Література:
1. Ильин С. С. Психологическая готовность к управленческим профессиям и ее диагностика / С.С. Ильин // Прикладная психология. – 1999. – № 4. – С. 1-11.
2. Логунова М. Політика і мораль: уроки Майдану / М. Логунова // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення : Матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю (31 трав. 2005 р., м. Київ). – К. : НАДУ. – 2005. – Т. 1. – С. 217.
3. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство : искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта / Д. Гоулман, Р. Бойцис, Э. Макки / [Пер. с англ. А. Лисицыной]. – 3-е изд., стереот. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2005. – 300 с.
4. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект / [Пер. с англ. А. П. Исаевой]. – М. : АСТ, 2008. – 478 с.
5. Калошин В. Емоційний інтелект – важливий показник ефективної діяльності управлінця / В. Калошин // Вісник державної служби України. – 2008. – № 1. – С. 34-41.
6. Провоторова Н. В. Система професійної та управлінської мотивації державних службовців як представників соціономічних професій : дисс. наук. ступеня канд. психол. наук : 19.00.05. / Н. В. Провоторова. – Луганськ : Східноукр. нац. ун-т, 2010. – 215 с.
7. Гречко Т. К. Механізм забезпечення ефективності діяльності державних службовців : автореф. дисс. на здобуття наук. ступня канд. наук з держ. упр. : 25.00.03. / Т. К. Гречко. – Донецьк, 2006. – 20 с.
8. Кошова Т. Професійний розвиток персоналу в органах державної влади / Т. Кошова // Вісн. нац. акад. держ. упр. при президентові України. – 2003. – № 4. – С. 95-102.
9. Малиновський В. Функція мотивації управлінської праці / В. Малиновський // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 3. – С. 165 – 170.
10. Люсин Д. В. Современные представления об эмоциональном интеллекте / Д. В. Люсин // Социальный интеллект : Теория, измерение, исследования / [Под ред. Д. В. Люсина, Д. В. Ушакова]. – М. : Ин-т психологии РАН (Труды Ин-та психологии РАН), 2004. – С. 29 - 36. – (Социальный интеллект : теория, измерение, исследования).

9.875
Ваша оценка: Нет Средняя: 9.9 (8 голосов)

управленец

Шановні автори! Дякую вам за цікаву, а насамперед за актуальну в наш час роботу. Цілком погоджуюсь з вами, що добір кадрів на державну службу, спроможних ефективно працювати на користь суспільства, в сучасних умовах неможливо здійснювати без активних наукових досліджень в області психології. Ефективна управлінська діяльність неможлива без пізнання й використання соціальних та психологічних законів, оскільки вона пов’язана із взаємодією між людьми. Дуже зацікавили мене, як управлінця, ваші пропозиції щодо впровадження психокорекційної та психотренінгової роботи в практику роботи курсів з підвищення кваліфікації. Вважаю, що ця інновація буде корисна перш за все держслужбовцям, тому що в процесі своєї діяльності вони постійно потрапляють в коло психологічних та фізіологічних перенапружень. Уважно буду слідкувати за вашими подальшими дослідженнями і щиро сподіваюсь знайти в них корисні поради особисто і для своєї професійної праці. З повагою Віта Володимирівна.

Шановні Наталія Миколаївно і

Шановні Наталія Миколаївно і Наталія Миколаївно! Дякую за логічну, змістовну статтю. Розглянуто три основні блоки професійно важливих для особистості державного управлінця якостей: інтелектуальний; особистісний; динамічний. Окремо розглянуто мотиваційні чинники професійної діяльності державних управлінців. Як Ви вважаєте, що більш суттєво впливає на вибір людиною фаху управлінця - характерологічні особливості чи потребово-мотиваційна сфера особистості?

Шановна Тетяно Григорівно!

Шановна Тетяно Григорівно! Дякую за питання. Перш ніж відповісти на Ваше питання треба визначити: чим керується людина, коли перед нею стоїть проблема вибору професії управлінця. Людина оцінює свої індивідуально-типологічні особливості стосовно можливості здійснювати ту чи іншу діяльність (темперамент - це поняття охоплює якості, від яких залежать реакції людини на інших людей і соціальні обставини; характер - сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування; здібності, які є передумовою успішного виконання нею певної діяльності). Також людина усвідомлює специфіку управлінської діяльності, яка передбачає подвійний процес спонукання до дії, тобто спонукання себе та інших для досягнення як особистих, так і загальних цілей. Спонукальні моменти особливо сильні тоді, коли група й індивід відчувають відповідальність за досягнення поставленої мети та її результати. Чим сильніше учасники взаємодії відчувають відповідальність за наслідки своєї роботи, тим сильніше мотивовані їхні дії. Тобто, можна сказати, що людина, обираючи професію управлінця, рівнозалежно спирається на обидві ці категорії: не усвідомлюючи своїх характерологічних особливостей людина не зможе впевнено досягати своєї мети, керувати персоналом, здійснювати взаємодію. І, навпаки, без мотивації до дії людина не зможе опанувати професію, та сформувати нові риси характеру власної особистості.

Бугайова Наталія Миколаївна

Дякую, Наталіє Миколаївно, за

Дякую, Наталіє Миколаївно, за змістовну відповідь. З повагою Т. Дріга.

Держуправління

Шановні автори, дуже цікава та актуальна проблема висвітлена у вашому дослідженні. Держслужбовець для ефективного здійснення своєї діяльності повинен мати певні психологічні якості, усвідомлення і розвиток яких повинні здійснюватися в рамках цілеспрямованого психологічного впливу. При підготовці спеціалістів в галузі державної служби необхідно впроваджувати низку психологічних дисциплін, таких як, Психологія управління, Психологія мотивації, Психологія спілкування та інші, які б дозволили майбутньому фахівцю усвідомити свій власний потенціал, навчитися розуміти внутрішній світ партера по спілкуванню, потребово-мотиваційну сферу особистості, знайти основні мотиватори його поведінки й т.ін. Скажіть, будь ласка, чи заплановані навчальним планом підготовки фахівців - держслужбовців вивчення психологічних знань?

Литвинова Ольга

Шановна Ольго Володимирівно!

Шановна Ольго Володимирівно! Дякую за питання! Навчальним планом підготовки фахівців - держслужбовців передбачено вивчення дисципліни "Психологія управління".

Бугайова Наталія Миколаївна

Трансформаційні процеси в Україні

Шановні Наталіє Миколаївно та Наталіє Миколаївно! Дякую за цікаве представлення матеріалу. Нові вимоги до державного управління в умовах трансформаційних процесів в Україні висувають відповідно низку психологічних вимог до діяльності працівників державної служби, зокрема персоналу держдміністрацій. Як на Вашу думку: є необхідність проведення спеціальної психологічної підготовки персоналу держадміністрацій? Це призведе до ефективності діяльності та компетентності державного управлінця?

Дякую за питання, Ольго

Дякую за питання, Ольго Геннадіївно! Дійсно, на нашу думку, проведення спеціальної психологічної підготовки держслужбовців є необхідною умовою розвитку ефективності їх міжособистісної взаємодії на різних рівнях, тому що професійна діяльність держслужбовців регулюється відносинами в системі "людина-людина". Тому, як ми зазначали, особистість професіонала-управлінця повинна складатися з наступних якостей: цілеспрямованість, впевненість у собі, стриманність в прояві емоцій, стресостійкість, критичність до себе, активність, вміння прогнозувати, аналітичність мислення тощо. Таким чином, для підвищення ефективності діяльності та компетентності державного управлінця, на наш погляд, необхідно організовувати викладання дисциплін психологічного напрямку ("Психологія і етика ділового спілкування", "Психологія управління", "Психологія конфлікту", "Соціальна психологія") під час проходження ними курсів підвищення кваліфікації. Також доречним буде проведення як індивідуальної так і групової психокорекційної та психотренінгової роботи з держуправлінцями, спрямованої на підвищення впевненості у собі, розвитку лідерських якостей особистості, підвищення самооцінки, розвиток вольових якостей, вміння контролювати емоції, стресостійкість, особистісне зростання тощо.

Бугайова Наталія Миколаївна

Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.