facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ДОСТУП ДО ДЕРЖАВНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Автор Доклада: 
Старченко А. Ю.
Награда: 
ДОСТУП ДО ДЕРЖАВНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

УДК 34:35.078.3(477)

ДОСТУП ДО ДЕРЖАВНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Старченко Антон Юрійович, викладач кафедри правознавства
Одеський державний економічний університет


У статті викладено результати порівняльного аналізу доступу до державних інформаційних ресурсів щодо їх відповідності міжнародним принципам доступу до інформації ARTICLE 19.
Ключові слова: принципи доступу до публічної інформації, державні інформаційні ресурси, право на інформацію, суспільний інтерес, запит на інформацію.

In the article the comparative analysis results of access to government information resources on the compliance with international principles of access to information ARTICLE 19.
Keywords: principles of access to public information, government information resources, the right to information, public interest, information request.

На сьогоднішній день, у зв'язку з інтенсивним розвитком інформаційних процесів у суспільстві відбувається переосмислення правового регулювання відносин, пов'язаних з доступом до інформаційних ресурсів. Поряд з іншими основними ресурсами (природними, матеріальними, трудовими, економічними і т.д.) інформація є найважливішим ресурсом держави. І держава в інформаційних відносинах виступає не просто споживачем інформації, отриманої від інших суб'єктів, а й виробником, розпорядником соціально значимої інформації. Тільки чітка правова регламентація дозволить зацікавленим особам одержати ту інформацію, яка їх цікавить, не порушуючи при цьому права й інтереси держави. Разом з тим проблема доступу до інформації обертається проблемою інформаційної відкритості різних систем, інформаційної прозорості суспільних відносин. У зв'язку з цим серед основних функцій держави виділяють функції інформаційного забезпечення, що полягають у створенні державних інформаційних ресурсів і наданні до них доступу фізичних та юридичних осіб [1].
Правові основи доступу до державних інформаційних ресурсів, окрім Конституції України (ст.ст. 34, 40), регулюються Законом України «Про інформацію», зміни до якого були прийняти 13 січня 2011 р., Законами України «Про державну таємницю», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про національну програму інформатизації». Проте через відсутність нормативного акту, що регулює порядок одержання інформації від суб'єктів владних повноважень, практично реалізувати конституційне право на доступ до інформації було важко. Прийнятий 13 січня 2011 р. Верховною Радою Закон України «Про доступ до публічної інформації» був саме направлений на забезпечення прозорості і відкритості суб'єктів владних повноважень, створення механізмів реалізації права кожної особи на доступ до державних інформаційних ресурсів. Цей Закон був схвально прийнятий міжнародними організаціями. Так, у всесвітньому рейтингу доступу до інформації Україна посіла 9 місце з 89 країн світу (для порівняння, Великобританія – 27, США – 36, Російська Федерація &? 78) [2].
Незалежною всесвітньою організацією з прав людини ARTICLE 19 були розроблені 10 міжнародних принципів-стандартів, за допомогою яких можна з’ясувати, чи гарантують внутрішньодержавні закони доступ до офіційної інформації чи ні [3]. ARTICLE 19 визначила інформацію як «кисень демократії», але разом з тим, важливе значення для демократичного розвитку держави має наявність ефективного механізму правового регулювання доступу до інформації, заснованого на міжнародних принципах. У зв'язку із цим, необхідно проаналізувати відповідність положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» міжнародним стандартам.
Перший принцип проголошує максимальну відкритість інформації. Згідно із цим принципом закріплюється презумпція того, що вся інформація, яка знаходиться в органах державної влади, повинна бути відкрита, і від цієї презумпції можна відступити тільки в дуже обмежених випадках. Закон України «Про доступ до публічної інформації» також закріплює важливу норму про те, що інформація, якою розпоряджаються суб’єкти владних повноважень, є апріорі відкритою для всіх громадян, крім випадків, встановлених законом (конфіденційна, таємна, службова інформація). Таким чином, тільки на рівні Закону можна обмежити доступ до публічної інформації, зробити її «таємною» або «для службового користування».
Другий принцип говорить про те, що закон про доступ до інформації повинен поширюватися на всіх суб'єктів державного управління. Згідно з нормами Закону «Про доступ до публічної інформації» до розпорядників публічної інформації належать суб'єкти, широкий перелік яких передбачений ст. 13 [4]. Так, окрім суб'єктів владних повноважень обов'язок надавати доступ до публічної інформації поширюється на юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, а також суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями. Ця норма вигідно відрізняє Закон України «Про доступ до публічної інформації» від аналогічних законів інших країн. Наприклад, Федеральний закон Російської Федерації від 09.02.2009р. № 8-ФЗ «Про забезпечення доступу до інформації про діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування» поширює сферу дії не на всі державні органі, а тільки на місцеві й федеральні органі державної влади.
Згідно з третім принципом, доступ до інформації є правом кожного суб'єкта. Щоб здійснити своє право на доступ до публічної інформації немає необхідності пояснювати розпорядникові публічної інформації причину запиту. В ст. 19 запитувачу надається право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Більш того, доступ до публічної інформації здійснюється незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак запитувачів інформації (ст. 4).
Четвертий принцип – принцип свободи доступу до інформації. Згідно з цим принципом витрати на здійснення права на інформацію повинні бути зведені до мінімуму для запитувачів інформації. Вони повинні покривати фактичні витрати на копіювання й друк документу, що містить необхідну інформацію. У Законі України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація із запиту надається безкоштовно. Разом з тим, якщо надання інформації передбачає друк або виготовлення копій тих або інших документів (більш ніж на 10 сторінках), то на особу, яка запитує інформацію, може бути покладений обов'язок оплатити відповідні видатки (ст. 21). Ці видатки прив'язані до граничних норм, які встановлені постановою Кабінетом Міністрів України [5]. Якщо розпорядник публічної інформації не встановив плату за друк або виготовлення копій документів, інформація повинна бути надана безкоштовно.
П'ятий принцип говорить про те, що процес доступу до інформації повинен бути простим і швидким. Відповідно до ст. 5 Закону «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація може бути надана двома способами: 1) публічне оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах у мережі «Інтернет», на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом; 2) надання публічної інформації на підставі письмових запитів від юридичних і фізичних осіб. Закон припускає можливість запитувача інформації вибирати не тільки спосіб доступу (шляхом запиту або одержувати доступ до вже оприлюдненої інформації), але й форму запиту. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Що стосується швидкості відповіді на запит, то згідно з принципами ARTICLE 19 термін надання інформації не повинен перевищувати 10 робочих днів. На відміну від принципів, ст. 20 Закону зобов'язує надати публічну інформацію запитувачу протягом 5 робочих днів від дня одержання запиту, за винятком випадків, передбачених самим Законом. Так, якщо запитувана інформація стосується захисту життя або свободи особи, стану навколишнього середовища, безпеки харчових продуктів і предметів побуту, різних надзвичайних ситуацій, вона повинна бути надана не пізніше 48 годин від дня надходження запиту (п. 2 ст. 20). Якщо ж для надання інформації необхідно обробити великий масив даних, то термін розгляду запиту може бути продовжений до 20 днів, про що заявник повинен бути в письмовій формі сповіщений протягом 5 робочих днів з моменту надходження запиту (п. 4 ст. 20).
Шостий принцип проголошує необхідність на рівні закону визначити точні умови відмови в доступі до інформації. Закон повинен містити тест шкоди й тест суспільного інтересу, які повинні бути застосовані до всієї інформації перш, ніж доступ до неї буде обмежуватися. Частина 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закріплює трискладовий тест щодо визнання публічної інформації з обмеженим доступом: 1) обмеження здійснюється виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Причому такий тест має застосовуватися до всіх випадків обмеження доступу до публічної інформації, у тому числі віднесення її до службової інформації, державної таємниці. Не менш важливим є положення Закону, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не сам документ. Тобто, якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається та інформація, доступ до якої необмежений.
Також розпорядники публічною інформацією зобов'язані опублікувати інформацію, що становить суспільний інтерес. В Законі України «Про доступ до публічної інформації» відсутнє визначення поняття "суспільний інтерес". Разом з тим, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію»» визначає, що «предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо» [6]. Подібні елементи поняття несуть абстрактний, оціночний характер, тому потребує більш детального законодавчого визначення. Вільне тлумачення цього поняття може заплутати як запитувачів, так і розпорядників інформації, адже в кожного з них буде своє визначення поняття «суспільний інтерес».
Згідно з сьомим принципом закон повинен гарантувати право оскаржити в незалежному адміністративному органі рішення про відмову в доступі до інформації. Це може бути як вже існуючий орган (омбудсмен або комісія із прав людини), так і орган, спеціально створений для цих цілей (наприклад, уповноважений представник, інформаційний комісар (Information Commissioner)). Відповідно до ст. 17 Закону України «Про доступ до публічної інформації» контроль над забезпеченням доступу до публічної інформації поділяється на 3 види: парламентський (здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України), громадський (здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами) та державний. Громадський контроль за доступом до публічної інформації здійснюється шляхом проведення відповідних громадських слухань, громадської експертизи тощо. Разом з тим, чинне законодавство не передбачає порядку проведення громадської експертизи. Також не визначене, у чому власне полягає ця експертиза, її повноваження та функції.
Зобов'язання розпорядників публічної інформації сприяти в наданні доступу до інформації закріплене у восьмому принципі. Уповноважені посадові особи повинні допомогти запитувачам шляхом надання консультацій та роз'яснень, однак такий обов’язок не знайшов своє місце у вищезгаданому Законі. Відповідно до п. 3 ст. 22 Закону розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Принцип превентивної публікації інформації наголошує на необхідність кожного органу державної влади поширювати публічну інформацію без потреби в інформаційному запиті. Як вже було зазначене раніше, крім запиту способом доступу до публічної інформації є її поширення шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах тощо (ст. 5). Хоча Закон не визначає, яка публічна інформація та у якому із запропонованих джерел повинна бути оприлюднена. Більше того, у Законі відсутня норма, що зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування створювати свої веб-сайти, що може створити труднощі реалізації положень Закону на практиці.
Десятий принцип – принцип гармонізації права на доступ до інформації з іншими законами. Всі закони, які обмежують право на доступ до інформації повинні бути виправлені або скасовані, щоб гарантувати принцип максимальної відкритості. Через відсутність комплексного розвитку інформаційного законодавства, який полягає в існуванні великої кількості нормативно-правових актів про інформацію різних рівнів, що суперечать одне одному, даний принцип повною мірою не реалізується. Наприклад, діюче спеціальне законодавство щодо доступу до інформації передбачає плату за довідки та витяги з державних реєстрів [7], у той час як відповідно до ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація на запит надається безкоштовно, крім випадків відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк.
Отже можна зробити висновок, що в цілому Закон України «Про доступ до публічної інформації» відповідає міжнародним принципам. З огляду на недоліки Закону, викладене підтверджує необхідність комплексного підходу до питань доступу до інформації, які повинні бути вирішенні на законодавчому рівні. Прийнятий Закон України «Про доступ до публічної інформації» суттєво вдосконалює механізм реалізації права кожної фізичної або юридичної особи на доступ до публічної інформації, що є позитивним для розвитку вітчизняних інформаційних відносин.

Література:

1. Ковалева Н.Н. Государственное управление в информационной сфере. Научно-практическое пособие. - Система ГАРАНТ, 2011 г.
2. Global RTI Rating Results [Електронний ресурс] // http://www.law-democracy.org/?page_id=1114
3. Access to Information: An Instrumental Right [Електронний ресурс] // www.article19.org/pdfs/publications/ati-empowerment-right.pdf
4. Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011р. // Офіційний вісник України, 2011, № 10 (18.02.2011), ст. 446.
5. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію" від 13.07.2011р. № 740
6. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про інформацію"" № 2938-VI від 13.01.2011р. // Офіційний вісник України, 2011, №10 (18.02.2011), ст. 445.
7. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004р.; Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 755-IV від 15.05.2003р.; Постанова Кабінету Міністрів України "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" № 118 від 22.01.1996р.
 

?

8.6
Ваша оценка: Нет Средняя: 8.6 (5 голосов)

Обрана тематика дослідження є

Обрана тематика дослідження є надзвичайно актуальною, реалізація громадянами права на доступ до публічної інформації, яка знаходиться у сфері управління органів державної влади, є індикатором розвитку та становлення громадянського суспільства в Україні. Поряд з тим, автор упускає аналіз масиву нормативно-правових актів, які прийняті на виконання Закону України "Про доступ до публічної інформації", центральними органами виконавчої влади, що не в повній мірі відповідають міжнародним принципам-стандартам, що дають можливість з’ясувати, чи гарантують внутрішньодержавні закони та підзаконні нормативно-правові акти доступ до публічної інформації чи ні.
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.