facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАННЯ І ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ

Автор Доклада: 
Іроденко Н.В.
Награда: 
ПРОБЛЕМИ ВИЗНАННЯ І ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ

УДК 341.9

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАННЯ І ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ

Іроденко Надія Василівна, аспірант
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

В статті розглядаються проблеми визнання і виконання іноземних судових рішень в Україні. Зокрема,проаналізовано законодавство та судову практику,яка стосується цього питання. Окрема увага приділена виконанню судових рішень в іноземній валюті.
Ключові слова: виконання іноземних судових рішень,ЦПК України, Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 “Про практику розгляду судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів і арбітражів і про скасування рішень, ухвалених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України”, Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93, Закон „Про виконавче провадження”.

Keywords: enforcement of the judgments of foreign courts,the CPC of Ukraine, Resolution of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine No. 12 “On the Court Practice of Entertaining Applications for the Recognition and Enforcement of the Judgments of Foreign Courts and Foreign Arbitral Awards Rendered in the Course of International Commercial Arbitration in Ukraine”, Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine No. 15-93) "On System of Currency Regulation and Control", the Law of Ukraine “On Execution Procedure”.

Дія судового рішення,винесеного судом однієї держави,обмежена територією цієї держави. Причиною є те,що судове рішення розглядається в якості частини правопорядку тієї держави,в межах юрисдикції якої воно було винесене. Проте у справах,ускладнених іноземним елементом постає питання визнання і виконання судового рішення на території іншої держави.
Дані Єдиного державного реєстру судових рішень України свідчать про те,що юридичні і фізичні особи все частіше звертаються до судів з питань виконання рішень іноземних судів в Україні[1].
Починаючи з проблем законодавчого врегулювання процедури визнання та виконання рішень іноземних судів,слід почати з аналізу ЦПК України.
Складнощі виникають у випадках,коли пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання здійснюється відносно нерезидента України. Ст. 392 ЦПК передбачає, що питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання(перебування) або місцезнаходження боржника, якщо такі місця невідомі або відсутні-за місцезнаходженням в Україні майна боржника. Це правило додатково покладає на позивача тягар доказування, що відповідач має місцезнаходження,місце проживання(перебування) або майно на території України. Факт присутності нерезидента на території України може бути підтверджений знаходженням на території України філії або представництва нерезидента-юридичної особи,документами про реєстрацію нерезидента. Факт невідомого місцезнаходження може бути доведений на основі того,що за місцем проживання боржника в його державі він не може бути виявлений(наприклад,не одержує кореспонденцію, що направляється йому,за задекларованою ним адресою. Факт знаходження майна боржника на території України повинен бути підтверджений офіційним документом особи,у якого це майно перебуває на законних підставах[2,С.60].
Ускладнює ситуацію ще й те,що законодавством України належним чином не врегульовано питання наслідків подання до суду клопотання про виконання рішення іноземного суду стосовно боржника,що не має місцезнаходження,місця проживання(перебування) в Україні і не має майна на території України. Проте на практиці в даному випадку суд закриває справу на підставі п.1.ч.1 ст. 205 ЦПК, на підставі неможливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
Вважається не зовсім обґрунтованим й положення відносно повноважень державного суду, зазначених у ч. 7 ст.395 ЦПК України. Зокрема, у разі коли рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, відповідний суд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню. Але у даному випадку державний суд має виконувати лише контрольну функцію, тобто виходить, що перед приведенням до виконання рішення іноземного суду державний суд встановлює, в якій частині це рішення вже виконане і все. Тому державний суд має не визначати, а лише перевіряти зміст того документу, який наданий стягувачем на підтвердження заборгованості боржника і на обґрунтування тієї частини рішення, що залишилась невиконаною.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №12 “Про практику розгляду судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів і арбітражів і про скасування рішень, ухвалених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України”(далі-Постанова) теж має свої недоліки, оскільки не зважаючи на те,що Постанова не втратила своєї чинності, в неї не внесено зміни та доповнення щодо процесуальних аспектів розгляду справ,які розглядаються останнім часом. Такі зміни повинні бути внесені зважаючи на те,що з моменту прийняття Постанови минуло 11 років[3].
Головним недоліком є те,що положення Постанови посилаються на ЦПК в редакції 1963 року,який втратив чинність у зв’язку з прийняттям нової редакції ЦПК . Зокрема,у Постанові зазначені ст. 143,147 ЦПК(1963 року),які відносяться до стадії підготовки справи до судового розгляду, а не до стадії перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Проблемним можна вважати й положення Постанови Пленуму Верховного Суду України відносно того випадку, коли за даними адресного обліку, органів ОВІР тощо боржник не проживає на території України (вибув із неї) і не має там майна, суд закриває провадження у справі на підставі п. 1 ст. 227 ЦПК ( в редакції 1963 року), оскільки за цих умов клопотання не може бути предметом розгляду компетентного суду України. Наприклад, на практиці існують випадки, коли іноземні громадяни прострочують час перебування на території України, але ця обставина не свідчить про їх виїзд. Ця обставина зумовлює адміністративне стягнення – сплату штрафу, а тому необхідно брати до уваги безспірні докази того, що іноземний громадянин, дійсно, не перебуває на території України. Більше того, при відповіді на це питання може виникнути наступне, до якої країни виїхав боржник? Тому вважається, що у такому випадку необхідно провадити розшук боржника.
Відносно положення про те, що на території України майно боржника не знаходиться, то однозначна відповідь на це питання, на мій погляд , не може бути встановлена під час підготовки і розгляду справи по суті. Винятком із такого висновку буде випадок, коли за дорученням іноземного суду на майно боржника мала бути накладена заборона відчуження, але цього зробити не вдалось, оскільки такого майна не було виявлено. В усіх інших випадках, навіть тоді, коли про це заявляє боржник, цю умову вважається недоцільним брати до уваги до її належної перевірки державною виконавчою службою.
Апеляційні суди,уповноважені розглядати справи про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів,як суди першої інстанції,тому повинні застосовувати процедуру розгляду справ судом першої інстанції лише з деякими особливостями. Це положення суперечить статусу апеляційного суду,тому у чинному ЦПК повинна бути деталізована процедура,яку повинен застосовувати суд при розгляді справ про визнання і виконання рішень іноземних судів.
Окремої уваги заслуговує проблема виконання судових рішень в іноземній валюті. Відповідно до ч.1,ч.3 ст.7 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15-93, іноземна валюта на законодавчому рівні визнана законним засобом платежу у розрахунках між резидентами і нерезидентами. Усталена практика судів свідчить,що переведення боргу в іноземній валюті в гривню є обов’язковою складовою виконання судового рішення. Проблеми виникають на стадії переведення коштів з рахунків державного виконавця на рахунки іноземних суб’єктів. Якщо у нерезидента – стягувача є зареєстроване представництво в Україні - стягнення може здійснюватись у гривні з перерахуванням коштів представництву. Ситуація ускладнюється,якщо іноземний суб’єкт не має представництва в Україні. Стягувана сума фактично не може бути повернута стягувану-іноземцю. Найвірогіднішим варіантом виходу з даної ситуації є реєстрація представництва іноземної особи в Україні, але такий варіант є економічно недоцільним[4].
Проблемою,яка ускладнює ситуацію,яка склалась в Україні є те,що у Державної виконавчої служби немає валютних рахунків. Чинне законодавство України забороняє державним виконавцям проводити видачу і переказ стягуваних ними сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок державної виконавчої служби.
Тому виникає ситуація,коли перевести гроші безпосередньо на рахунок стягувача заборонено законодавством, а перевести суму в іноземній валюті на рахунок державного виконавця-практично неможливо. Тому правові норми,що стосуються порядку виконання судових рішень в іноземній валюті,потребують вдосконалення.
Стосовно процедури відкладення відкриття виконавчого провадження, що передбачена ст. 19 Закону „Про виконавче провадження” 1999 р., існують суттєві правові та процесуальні зауваження. Так, в даній нормі встановлені умови і надані повноваження державному виконавцю, які порушують принципи субординації, а також закладено суперечність даної діяльності державного виконавця та інших уповноважених державою осіб, а також суперечність між окремими нормами законодавства. Так, за ст. 3 Закону встановлені уповноважені органи, яким надано державою та законодавством повноваження по захисту прав і обов?язків фізичних та юридичних осіб, а також інтересів держави. Тому в будь-якому випадку рішення таких осіб мають бути обов?язковими для державного виконавця. У той же час, постає питання про можливість державного виконавця „встановлювати строк для усунення порушень” повноважними органами (ч. 2 ст. 27 Закону). Тобто не Закон, а державний виконавець повертає загальнообов?язкове рішення на підставі власної постанови[5].
Ці нормативні акти встановлюють різні стадії виконання рішень, а саме: суди України розглядають питання стосовно визнання таких рішень, а тому вони й надають цим рішенням законної сили на території України; Державна виконавча служба займається виконанням рішення, але лише після його визнання. При цьому строк розгляду питання про визнання рішення може бути тривалим, але він має вважатись об?єктивною підставою для поновлення строку виконання рішення, якщо він буде пропущений.
Тому в цій ситуації має окремо регламентуватись строк звернення до суду за визнанням рішення, а також має конкретизуватись поняття „законна сила рішення”, оскільки державний виконавець може рахувати строк набрання рішенням законної сили з того моменту, коли уповноважений суд України визнає його і останнє рішення не буде оскарженим. Про те, що процедура визнання рішення іноземного суду не формальність свідчать ті рішення і ухвали судів України, якими відмовлено у визнанні рішень іноземних судів[6].
Оскільки поняття „законна сила рішення” не конкретизована в Законі, державний виконавець може рахувати строк таким чином, щоб не зменшувати строк дії рішення і не порушувати прав стягувача. При цьому, питання підвідомчості рішень судам України не перевіряється державним виконавцем, оскільки для нього кожне судове рішення, що набрало законної сили, володіє загальнообов?язковістю[7].
 Роблячи висновок,слід зазначити,що такі проблеми не тільки ускладнюють,але й можуть унеможливити виконання іноземного судового рішення в Україні. Така ситуація порушує інтереси українського громадянина,коли таке судове рішення винесено на його користь. Невиконання іноземних судових рішень,в свою чергу,може порушити й без того крихку віру громадян в правосуддя і обов’язковість судового рішення для сторін судового процесу.

Література:

  • 1. Єдиний державний реєстр судових рішень
  • 2. Цивільний процесуальний кодекс України:Науково-практичний коментар:2 т./За заг. Ред. С.Я. Фурси.-К.:Видавець Фурса С.Я.,2007.-803 с
  • 3. Постанова Пленуму Верховного суду України №12 від 24.12.99
  • 4. Виконання судових рішень в іноземній валюті.-2010: 
  • 5. Закон України ”Про виконавче провадження” 1999 р.  
  • 6. Ухвала Судової Колегії в Цивільних справах Верховного Суду України від 20 грудня 2000 р.  
  • 7. Фурса С. Я., Євтушенко О. Особливості приведення до виконання рішень іноземних судів і арбітражів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 43–46 
9.5
Ваша оценка: Нет Средняя: 9.5 (8 голосов)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.