facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki
Global international scientific
analytical project
GISAP
GISAP logotip

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ ТА ЕКОНОМІКИ ЯК КЛЮЧОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ ЛЮДСЬКОГО СПІВЖИТТЯ

Автор Доклада: 
Фондякова А.С.
Награда: 
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ ТА ЕКОНОМІКИ ЯК КЛЮЧОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ ЛЮДСЬКОГО СПІВЖИТТЯ


ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ ТА ЕКОНОМІКИ ЯК КЛЮЧОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ ЛЮДСЬКОГО СПІВЖИТТЯ

Фондякова Аліна Сергіївна, студент
Українська Державна Академія Залізничного Транспорту

Ключові слова: держава, економіка, взаємозв’язок, інструмент, організація.

Keywords: state, economy, intercommunication, instrument, organization.

Насамперед важливо чітко розрізняти економічну роль держави за умов вільної конкуренції (вільного ринку) та її економічну роль при регульованій ринковій економіці. Варто враховувати й ту обставину, що внаслідок переходу від адміністративно-розпорядчої, державно-планової до соціально-ринкової економіки сучасна економічна наука, особливо економічна теорія, поступово перестає бути простим інструментом коментування й обґрунтування економічної політики держави або правлячої партії. Перехід на засади здорового ринкового господарювання істотно збільшує значущість пріоритетів, актуальність одних галузей економічних знань, водночас зменшуючи або взагалі девальвуючи значення іншої сфери знань. Тому природно, що однією з найважливіших проблем, що перебувають у центрі уваги економічної науки, є проблема вироблення системи і механізмів взаємодії держави та економіки, політики і підприємництва, здорового цивілізованого бізнесу. Це пояснюється тим, що сучасна ринкова економіка не існує в соціальному вакуумі, за відсутності ефективного механізму її взаємодії з державою, органами законодавчої і виконавчої влади. Навпаки, такий механізм є сутнісною ознакою демократичного суспільства, на шлях побудови якого стала суверенна Україна. Практичне втілення такої взаємодії виявляється у створенні інфраструктури економічної системи, забезпеченні сприятливих соціальних умов і середовища для продуктивного функціонування суспільно-економічного організму загалом; у формуванні і реалізації промислової, аграрної, валютно-фінансової, інноваційно-інвестиційної та зовнішньоекономічної стратегії; у розміщенні державних і муніципальних замовлень; в узаконенні здорової лобістської (протекціоністської) діяльності з боку підприємницьких, бізнесових структур; у корпоративізмі при регулюванні соціально-економічних процесів тощо.
Тим часом, як відомо, принципи ринкового господарювання передбачають пріоритет приватної власності перед іншими формами власності, відображають певні й загальноприйняті норми і правила поведінки учасників (суб'єктів) ринкового господарювання. Державне втручання в економіку не повинно зводитися до тотального планування всієї народногосподарської діяльності, дріб'язкової регламентації процесів виробництва і споживання, як це було в недалекому минулому (йдеться про СРСР і його республіки). Державу та її діяльність у такому разі відомий німецький учений В. Рьопке характеризує, як футбольного суддю, що сам не грає, але слідкує за дотриманням правил гри. А ще не так давно держава була тренером і головним гравцем, який сам собі визначав основні правила гри на економічному полі.
Як засвідчує досвід високорозвинених держав з ринковим механізмом господарювання, сучасна система відносин між економікою і державою пройшла досить довгий, складний і суперечливий шлях становлення й подальшого розвитку. Прикметно, що на етапі початкового формування буржуазного суспільного ладу підприємці, бізнесмени прагнули звільнитися від жорсткої опіки держави, утверджуючи принципи вільної конкуренції й вільного ринку. Упродовж XX ст., навпаки, мала місце тенденція до помітного розширення регулюючої і контролюючої ролі держави у соціальній та економічній сферах суспільного життя. Можна констатувати, що державне регулювання стало загальновизнаним і необхідним елементом економічної діяльності.
Звичайно, лише теоретично у моделі вільного ринку не може бути місця будь-якому монополізму, відсутня інфляція, безробіття, надвиробництво. Проте в реальному житті все виглядає значно складніше, і тут неабиякого значення набуває економічна роль держави в регулюванні ринкових відносин. Звичайно, можливості ринку не безмежні, він не в змозі гарантувати розв'язання всіх соціально-економічних проблем, що виникають у сучасному суспільстві. А тому в тих галузях, де вільний ринок не може дати бажаного результату, постає необхідність економічного втручання держави. Наприклад, екологічна система може ефективно функціонувати у межах певного соціального порядку і за умов суспільно-політичної стабільності та дотримання загальноприйнятих принципів і правил життєдіяльності в усіх сферах суспільного організму, зокрема в економіці, яка забезпечується здебільшого державою.
Державне регулювання соціально-економічних процесів випливає із самої сутності держави. Держава з моменту виникнення як інституту покликана відображати і реалізовувати загальну волю і велике розмаїття інтересів соціальних верств, прошарків, груп, об'єднань, що становлять громадянське суспільство і самі по собі не здатні забезпечити його єдність і життєздатність за допомогою одних тільки закликів, декларацій, апеляції до совісті, моралі, етики, загальнолюдських норм поведінки. Визначальна роль у цьому разі належить державі, адже вона, на відміну, наприклад, від політичних партій, покликана відображати і захищати інтегровані інтереси всіх членів суспільства. Водночас варто усвідомлювати, що держава не є арифметичною сумою окремих соціальних, економічних, адміністративних елементів. Держава являє собою певну форму політичної самоорганізації людей, форму людського співжиття і в цій якості виступає як єдина система, всі частини якої доповнюють одна одну.
Можна стверджувати, що теорії економічного розвитку і зростання, які виникали упродовж XX ст., відрізняються між собою у результаті зміни пріоритетів між "державними" і "ринковими" засадами національної економіки. Навіть за зовнішньої суперечливості неокласичної, кейнсіанської і монетаристської теорій, кожна з них фактично є продовженням попередньої з урахуванням динамічних історичних умов і обставин. Зазначені теорії мають одну й ту саму мету: науково обґрунтувати реалізацію потенціалу ринкового механізму господарювання, спираючись на пріоритетність суспільних цінностей, таких як індивідуальність, приватний інтерес, конкуренція, ціна. Концептуальні позиції ґрунтуються на одних і тих самих висхідних положеннях — обмеженість ресурсів і благ, вибір, раціональність, альтернативність, граничність, рівновага. Характерно, що теорії не відкидають здобутків одна одної. І хоча в деталях аспекти й оцінки теоретично-концептуальних побудов кейнсіанства, неокласики і монетаризму відрізняються з точки зору їх соціально-економічного змісту, визначальними елементами предмета сучасної економічної теорії залишилися: механізм ринку (конкуренція, ціноутворення), форми монополізму, економічний і соціальний потенціал держави.
Наукове дослідження розмаїття модифікацій цих елементів і зв'язків між ними в структурі механізму господарювання, державного управління макроекономічними відтворювальними процесами — предмет аналізу загальної економічної теорії. Глобальне її завдання в теоретичному і прикладному аспектах—побудова оптимально ефективного механізму соціалізації ринкової економіки. Проаналізуємо здатність суто ринкового механізму господарювання за активної участі держави знаходити оптимальне вирішення фундаментальних питань економічного зростання: що виробляти?як виробляти? для кого виробляти? Саме ці проблеми стосуються всіх економічних систем різних країн і в різні часи. Крім того, всі інші проблеми є певною мірою похідними від них. Нарешті, ці проблеми постають перед усією економікою і перед кожним окремим виробником.
Насамперед виокремимо запитання: що виробляти! Тут ринковий механізм господарювання знаходить просту, здавалося б, відповідь: виробляти те, що може давати прибуток, дохід. А принести прибуток здатна, у свою чергу, лише та продукція, виручка від продажу якої перевищує витрати на її виробництво і збут. Якщо при реалізації товару його виробник одержує нормальний (середній) прибуток, продукт постачатиметься на ринок безперешкодно. Коли при продажу товару товаровиробник одержуватиме надприбуток, тобто прибуток, що перевищує середній, то це спонукає його збільшувати масштаби виробництва, залучаючи додаткові матеріальні, фінансові, людські ресурси. Це відбуватиметься доти, доки в результаті міжгалузевого переливання капіталу, конкурентного суперництва ціна на вироблювану продукцію не зменшиться до середнього рівня, що існує в кон'юнктурно-ринковому просторі. Якщо прибуток від продажу того або іншого товару буде меншим за середній або навіть товар приноситиме збитки, то товаровиробник скоротить обсяги виробництва, а відтак і поставки товару на ринок. Зменшиться і залучення ресурсів у виробничо-відтворювальний процес. Можливість реального одержання нормального прибутку (інколи і надприбутку) є індикатором ринкової рівноваги — рівноваги попиту і пропозиції щодо того або іншого товару, яка визначається ціною й одночасно сама формує цю ціну, а також встановлює обсяги виробництва та необхідних для цього ресурсів: сировини, матеріалів, робочої сили тощо.
Розвиток держави тісно пов’язаний з розвитком економіки. Але домінуючу роль у взаємозв’язку між державою та економікою виконує держава.

4
Ваша оценка: Нет Средняя: 4 (2 голоса)
Партнеры
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.