facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Page translation
 

АЛЬТЕРНАТИВНІ ВИМІРИ КРИЗИ

АЛЬТЕРНАТИВНІ ВИМІРИ КРИЗИ
Ostapyak Vasiliy, applicant

Conference participant

УДК 327.5

АЛЬТЕРНАТИВНІ ВИМІРИ КРИЗИ

Аналізуєтьсямісце кризи в умовах глобалізації. Розглядаються форми кризових явищ. Запропоновано альтернативну модель сприйняття і управління кризою.
Ключові слова: глобалізація, світова криза, конфлікт,політична відповідальність.

До пояснення такого неординарного суспільного явища, як криза, слід підходити комплексно, тобто з урахуванням її як деструктивної, так і певної конструктивної ролей. Деструктивні наслідки дії кризи на різні сфери життєдіяльності людини закономірно спричиняють в суспільстві негативне ставлення до цього явища. Водночас очевидно, що перманентність криз є сталою величиною, що суттєво впливає на перебіг цивілізаційних процесів: Особливо це переконливо видно нині, в період динамічної глобалізації, котра супроводжується не лише низкою локальних криз, а слушно визнається кризою системною.

Зрозуміло, що дослідження цього явища є пріоритетом світової науки, і, передусім, в політології. Зважаючи на це, ми у своїй статті робимо спробу оглядово спинитися на оцінках та підходах до цієї проблеми окремих дослідників з тим, щоб виробити власне тлумачення, яке враховувало б існуючі концепції і давало б змогу об’єктивно сприймати кризу, як складову процесу цивілізаційного поступу. Дослідження специфіки впливу цього явища, скажімо, актуалізоване проблемами розвитку молодих суспільств, хоч, не меншою мірою, стосується і стабільних соціумів. Сприймаючи розвиток суспільства й порівнюючи його з натуралістичною концепцією еволюції Г. Спенсера, так само можна ототожнювати та аналізувати кризові явища, як еволюційні процеси в глобальній проекції.

Звичайно, непросто дати такому поняттю, як криза, точну характеристику. У цій праці постараємося виокремити кризи за їхнім походженням та впливом на суспільно-політичний устрій загалом в рамках глобального середовища. В цій теорії існують, як мінімум, три тлумачення поняття кризи науки:

-  криза як занепад [1];
-  криза як перехідний період від однієї парадигми розвитку до іншої [2];
- криза зростання, яка проявляється в постійному відкиданні одних методів, теорій, концепцій та пошуках інших, більш адекватних для вирішення актуальних проблем [3].

Давід Рікардо в основі криз вбачав нерівноцінний розподіл багатств.Сімон Сісмонді вважав причиною криз розрив у виробництві та споживанні, а К. Маркс стверджував, що криза - суперечність між виробництвом та споживанням [4].   

Достовірно охарактеризувати кризу складно, це, зокрема, зазначає російський дослідник О. Глухов. Та аналізуючи і проводячи паралелі між кризами, можна зробити певні дефініції. По-перше, кризи можна сприймати із суто деструктивної точки зору, виокремлюючи основні напрямки їхнього впливу на суспільство. Це - традиційний підхід до сприйняття криз у процесі розвитку систем. Зокрема більшість політологів та соціологів марксистського спрямування вважають конфлікт такою формою соціальних відносин, яка в процесі розвитку за допомогою суто раціональних методів та еволюцій зітреться та припинить своє існування. Здійснюючи філософський аналіз поняття криз, радянські дослідники М. Селезньов та М. Левінтов, ґрунтується на науковій методології марксистсько-ленінської школи, ставили наголос на тому, що криза долається за рахунок стрибка в якісно новий стан, тобто за допомогою революційних змін.  По-друге, кризу можна виокремити під призмою позитивних та конструктивних чинників як процес синергійності кризових потоків. На тлі цих конструктивних перебудов поступовий перехід від трактування криз як занепаду немарксистської науки до концепції кризи її зростання виокремив А. Гуревич. [5]

Можна сказати, що більшість політологів немарксистського спрямування виділяють у кризових рефлексіях значну кількість позитивних елементів для суспільства загалом, беручи до уваги теорію існування суспільства в постійному переході від кризи до кризи, так би мовити, в існуванні циклічності криз. Сприймаючи кризу як філософський елемент існування буття, що є невід’ємною частиною та певним рушієм суспільного розвитку, аналізуючи кризу у формі національних політичних протистоянь, виокремлюються основні позитивістські тенденції криз, що сприяють виходу соціальної напруги, спричиняючи соціальні зміни різних масштабів. По-третє, варто також підкреслити підхід до кризових явищ як до комбінованого поняття, що поєднує деструктивні та конструктивні чинники різною мірою в різних конкретних ситуаціях.

Література:
1. Современная мировая историческая наука. Информационно-аналитический обзор (по материалам XVIII Международного конгреса историков и Х Международной конференции “История и компьютер”—Монреаль, август-сентябрь 1995 г.). Минск, 1996.
2. Кун Т. Структура научных революций. М., 1975.
3. Див. напр. Онищенко В. Наукове співтовариство: вступ до соціології науки. К., 1998.
4. Карл Маркс «Капітал», Москва, 1983.
5. Гуревич А.Я. О кризисе современной исторической науки // Вопросы истории. 1991 № 2-3.С.21-36.


УДК 327.5

Анализируется место кризиса в условиях глобализации. Рассматриваются формы кризисных явлений. Предложена альтернативная модель восприятия и управления кризисом.
Ключевые слова: глобализация, мировой кризис, конфликт, политическая ответственность.

К объяснению такого неординарного общественного явления, как кризис, следует подходить комплексно, то есть с учетом его как деструктивной, так и определенной конструктивной роли. Деструктивные последствия воздействия кризиса на разные сферы жизнедеятельности человека закономерно вызывают в обществе отрицательное отношение к этому явлению. В то же время очевидно, что перманентность кризисов является постоянной величиной, существенно влияющей на ход цивилизационных процессов. Особенно убедительно это видно сейчас, в период динамичной глобализации, которая сопровождается не только рядом локальных кризисов, а справедливо признается кризисом системным.

Очевидно, что исследование этого явления является приоритетом мировой науки, и, прежде всего, в политологии. С учетом этого, мы в своей статье сделали попытку обзорно остановиться на оценках и подходах к этой проблеме отдельных исследователей с тем, чтобы выработать собственное толкование, которое учитывало бы существующие концепции и давало бы возможность объективно воспринимать кризис, як составляющую процесса цивилизационного прогресса. Исследование специфики влияния этого явления, скажем, актуализировано проблемами развития молодых обществ, хотя не в меньшей степени касается и стабильных социумов. Воспринимая развитие общества и сравнивая его с натуралистической концепцией эволюции Г. Спенсера, можно также отождествлять и анализировать кризисные явления, как эволюционные процессы в глобальной проекции.

Конечно, непросто дать такому понятию, как кризис, точную характеристику. В этой работе мы постараемся разделить кризисы по их происхождению и влиянию на общественно-политическое устройство в целом в рамках глобальной среды. В этой теории существуют, как минимум, три толкования понятия кризиса науки:

  • - кризис как упадок [1];
  • - кризис как переходный период от одной парадигмы развития к другой [2];
  • - кризис роста, который проявляется в постоянном отбрасывании одних методов, теорий, концепций и поисках других, более адекватных для решения актуальных проблем [3].

Давид Рикардо в основе кризисов усматривал неравноценное распределение богатств. Симон Сисмонди считал причиной кризисов разрыв в производстве и потреблении, а К. Маркс утверждал, что кризис - противоречие между производством и потреблением [4].

Достоверно охарактеризовать кризис сложно, это, в частности, отмечает русский исследователь О. Глухов. Но, анализируя и проводя параллели между кризисами, можно сделать определенные дефиниции. Во-первых, кризисы можно воспринимать с сугубо деструктивной точки зрения, выделяя основные направления их влияния на общество. Это - традиционный подход к восприятию кризисов в процессе развития систем. В частности, большинство политологов и социологов марксистского направления считают конфликт такой формой социальных отношений, которая в процессе развития с помощью сугубо рациональных методов и эволюций сотрется и прекратит свое существование. Осуществляя философский анализ понятия кризисов, советские исследователи М. Селезнев и М. Левинтов, основываясь на научной методологии марксистско-ленинской школы, акцентировали то, что кризис преодолевается за счет скачка в качественно новое состояние, то есть с помощью революционных изменений. Во-вторых, кризис можно выделить под призмой позитивных и конструктивных факторов как процесс синергичности кризисных потоков. На фоне этих конструктивных перестроек постепенный переход от трактовки кризисов как упадка немарксистской науки к концепции кризиса ее роста выделил А. Гуревич. [5]

Можно сказать, что большинство политологов немарксистского направления выделяют в кризисных рефлексиях значительное количество положительных элементов для общества в целом, принимая во внимание теорию существования общества в постоянном переходе от кризиса к кризису, так сказать, в существовании цикличности кризисов. Воспринимая кризис как философский элемент существования бытия, который является неотъемлемой частью и определенным двигателем общественного развития, анализируя кризис в форме национальных политических противостояний, выделяются основные позитивистские тенденции кризисов, способствующие выходу социального напряжения, вызывая социальные изменения разных масштабов. В-третьих, стоит также подчеркнуть подход к кризисным явлениям как к комбинированному понятию, которое сочетает деструктивные и конструктивные факторы в разной степени в разных конкретных ситуациях.

Литература:

  • 1. Современная мировая историческая наука. Информационно-аналитический обзор (по материалам XVIII Международного конгресса историков и Х Международной конференции “История и компьютер”—Монреаль, август-сентябрь 1995 г.). Минск, 1996.
  • 2. Кун Т. Структура научных революций. М., 1975.
  • 3. См. напр. Онищенко В. Наукове співтовариство: вступ до соціології науки. К., 1998.
  • 4. Карл Маркс «Капитал», Москва, 1983.
  • 5. Гуревич А.Я. О кризисе современной исторической науки // Вопросы истории. 1991 № 2-3.С.21-36.  
Comments: 0
PARTNERS
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.