facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Wiki

СУЧАСНІ МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ЯК ВИКЛИК СЬОГОДЕННЯ

Автор Доклада: 
Бурбело О.Р.
Награда: 
СУЧАСНІ МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ЯК ВИКЛИК СЬОГОДЕННЯ

УДК 314.74

СУЧАСНІ МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ЯК ВИКЛИК СЬОГОДЕННЯ

Бурбело Ольга Романівна, аспірант
Інститут соціології, психології та управління Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова

У статті розглядаються сучасні тенденції європейських міграційних політик. Окреслюється міграційна ситуація у країнах ЄС та Україні.
Ключові слова: мігранти, інтеграція іммігрантів, мультикультуралізм, соціальне включення.

The article offers an overview of modern trends in the European migration policies and current discourses related to integration of immigrants. A brief analysis of migration situation in the EU member states and in Ukraine is provided.
Key words: migrants, integration of immigrants, multiculturalism, social inclusion

Міграційні процеси стали одним з найбільших викликів XXI століття. Добровільні і вимушені міграції супроводжували розвиток людства впродовж усього його існування, але у наш час обсяги міграції досягли найбільших масштабів. Іммігранти стали невід’ємною, необхідною і водночас проблемною частиною життя країн, одним із засобів вирішення демографічної та економічної кризи, а також категорією загострення соціальних, релігійних, політичних та етнічних проблем. Очевидним є, що інтенсивність міграційних процесів буде зростати і вимагати нових підходів, адже неможливо вирішити проблеми XXI сторіччя методами XX. Сучасний стан подій вимагає оцінки, нових варіантів прогнозування і вирішення ситуації для впровадження правильного менеджменту міграційних процесів.

Розвиток процесів ставить під питання такі традиційні моделі адаптації, як мультикультуралізм та асиміляція, доводячи їх недієвість і невідповідність сьогоденню. Так, 11 лютого 2011р. президент Франції Н.Саркозі заявив про крах моделі мультикультуралізму, наголосивши на тому, що Франція не стане підлаштовуватися під іммігрантів і змінювати свій стиль життя. Дещо раніше зі схожим повідомленням виступив прем’єр міністр Британії Д.Камерун. У 2010 році Канцлер Німеччини А.Меркель заявила про провал політики мультикультуралізму і наголосила на тому, що Німеччина вітає іммігрантів, але їм слід прилаштовуватись до німецьких звичаїв та вивчати мову [i]. Доречною у цій дискусії може стати думка італійського політолога Дж.Сартрі: якщо ідентичність гостей залишається незміненою, доведеться рятувати ідентичність господарів.
Загальновизнана політика інтеграції, яка майже беззаперечно вважається запорукою стабільності і включеності іммігрантів у суспільство, проголошена як основний курс на національному і локальних рівнях, піддалася дискусії. Автор статті „Порівняння інтеграційних програм ЄС.

Тенденції та недоліки” С.Каррера поділяє погляд про неактуальність традиційних моделей, але, відстоюючи ліберальну позицію, піддає дискусії політику, що “базується на контролі і має примусовий та обмежувально-репресивний характер”. Зроблено наголос на декларативності політики мультикультуралізму і імпліцитному перетворенні стратегії інтеграції у асиміляційну модель. Підґрунтям послужив висновок, що „примусова участь у інтеграційних програмах стала звичайною рисою імміграційного та цивільного законодавства і передумовою доступу до „гарантованого юридичного статусу” [ii;1]. Статус розуміється як такий, що гарантує реалізацію прав та свобод, декларованих законодавством, а також рівноправ’я та недопущення дискримінації. Зміни до імміграційних законодавств країн ЄС, зокрема Закон для новоприбулих, прийнятий у Нідерландах (1997 р.), датський Закон про інтеграцію іноземців (2004 р.), німецький Закон про імміграцію (2005 р.), Закон про проживання, прийнятий у Австрії 2006 року та низка інших виявляють певні спільні складові: мовні курси, цивільні курси для ознайомлення з громадянськими нормами приймаючої країни, історією, цінностями та культурними традиціями, професійну перепідготовку та інше. Автор занепокоєний тим, що „інтеграція перетворюється на односторонній процес, у якому відповідальність та зобов’язання лягають виключно на іммігранта. Іноземці змушені „інтегруватися” для того, щоб отримати доступ до юридичного статусу та ставлення до себе як до члена клубу. Сучасні тенденції, підходи та стратегії на національному рівні інколи показують, що за терміном „інтеграція” ховається примусова асиміляція у приймаюче суспільство” [Ошибка: источник перекрестной ссылки не найден;6]. Обов’язковість проходження інтеграційних програм насправді має певні ознаки примусовості, але, безперечно, такі програми є необхідними для подальшого входження іммігрантів у приймаюче суспільство за принципом балансу компромісів.

Проблема імміграції та інтеграції є об’єктом гострих дискусій і характеризується співіснуванням діаметрально протилежних поглядів – відстоюванням і підтримкою політики мультикультуралізму і відвертим протестом проти сучасної „колонізації”. Активність та сучасні форми міграції ставлять нові виклики перед інтеграційною стратегією, прийнятою Європейськими країнами. Міграційна політика розглядається на різних рівнях: наднаціональному (ЄС), національних та локальних, залишаючись більшою мірою у компетенції урядів країн ЄС. Реалізація загальних принципів інтеграції – долучення до єдиної нації з прийняттям спільних норм і цінностей та збереженням культурного розмаїття – у реальності не має успіху через суперечливість підходів та відсутність дієвих механізмів. Триває пошук оптимальної імміграційної моделі і моделі інтеграції. Сучасні тенденції міграційної політики ЄС „відбивають суперечливу природу сучасної демократії. Вона, як відомо, намагається поєднати два протилежні та часто взаємовиключні принципи: універсальний і територіальний, права людини та суверенітет народу” [iii].

Зростаюча соціальна та економічна напруженість, етнічні та релігійні конфлікти, призводять до того, що до влади європейських країн приходять ультраправі партії, які наполягають на обмеженні імміграції, виселенні іммігрантів, захисті своєї національної ідентичності. Так, на парламентських виборах у Швеції вперше до влади прийшла ультраправа партія „Демократи Швеції”, яка займає жорстку позицію у питаннях імміграції. Популярність партії значно зросла, що свідчить про невдоволеність населення активним припливом іммігрантів до країни, їх віддаленістю від цінностей європейської культури та небажанням інтегруватися. Вплив націоналістичних партій збільшується і в інших країнах, зокрема, у Франції, Німеччині, Нідерландах, Данії та інших.

Різні погляди на питання об’єднує переконання у необхідності боротьби з нелегальною міграцією та впровадженні систем управління міграційними процесами. На даному етапі є визнаним, що боротися потрібно не з самою міграцією, а впроваджувати її правильний менеджмент. Дії ж країн не є послідовними: ускладнюючи імміграційні законодавства і можливість іммігрувати до країни, проводять періодичні легалізації, які приваблюють мігрантів, сприяють нелегальній міграції, відкриваючи іммігрантам шанс переїхати до країни і легалізувати своє перебування та діяльність у ній.

Моделі входження іноземців у суспільство залежать від багатьох чинників, вони не є універсальними і однаково ефективними. Мусульманське населення – вихідці з Африканських країн та країн Близького Сходу – становлять основну проблемну категорію, наполягають на збереженні свого стилю життя, відмовляючись приймати норми європейського суспільства, на відміну від культурно більш наближених іммігрантів зі Східної Європи та країн Латинської Америки. Ситуація іммігрантів-мусульман значно ускладнилася у зв’язку з напруженням після терористичних актів в США, Іспанії, Британії, Швеції.

Країни Європейського Союзу є особливо привабливим регіоном для іммігрантів. Станом на 1 січня 2009 року, у країнах ЄС проживало 31.8 млн. іноземців, що становить 6,4% населення ЄС-27 [iv]. За іншими джерелами цей показник сягає близько 12 – 20% [v; 83]. Цікавим є той факт, що з 214 млн. мігрантів на планеті, близько половини — трудові. Традиційно Європа була континентом еміграції і перетворилася на країну імміграції у другій половині XX ст. Сучасна активізація міграційних процесів пояснюється низкою причин, основними з яких є економічні та соціальні.

Глобалізація та інтернаціоналізація сприяють прискоренню цих процесів. Загострення політичних, етнічних конфліктів, екологічної небезпеки, нерівномірність економічного розвитку країн провокують і стимулюють міграційні процеси. Інтенсивність міграцій і викликані цим проблеми виявляють тенденцію до прийняття обмежувальних заходів по відношенню до некваліфікованих мігрантів та лібералізацію імміграційних правил для висококваліфікованих працівників. Увагу суспільства привертає увагу тенденція фемінізації міграції. Жінки становлять близько половини загальної кількості мігрантів. Жінки і діти є більш вразливою категорією мігрантів, вони частіше стають об’єктом торгівлі людьми (за даними ООН, торгівля людьми за прибутковістю посідає третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками). Згідно статистики МОМ (2010) з початку 1990-х років жертвами торгівлі людьми стали 110 тис. українців.

Економічна криза, безробіття стали причиною загострення негативних настроїв серед корінного населення по відношенню до іммігрантів. Піднімається питання контролю цільового використання допомоги біженцям. За даними Transatlantic Trends (2011), більшість американців та європейців розцінюють імміграцію скоріше як загрозу, ніж як перевагу. Згідно проведеного дослідження 65% британців, 53% іспанців, 52% американців, 42% французів, 39% німців та голландців вбачають у іммігрантах проблему і пов’язують з цим погіршення свого матеріального становища. У той же час, 50% німців висловлюються за надання іммігрантам легального статусу, на противагу британцям, італійцям та іспанцям, які бажають, щоб іммігранти покинули їх країну [vi]. Негативному ставленню у певній мірі сприяють високі показники злочинності серед іммігрантів: так, 70,8% ув’язнених у Швейцарії — іммігранти, у Люксембурзі —63,9%, у Голландії – 55%, у Швеції іммігранти становлять 85% засуджених за зґвалтування, у Норвегії – 65%.

Так чи інакше, розвиток регіонів та велика різниця між рівнем життя країн, соціальна та політична нестабільність, демографічна криза – спад народжуваності, старіння населення або „сива революція” і потреба у економічно активному населенні сприятимуть міграційним процесам: „для того, щоб чисельність населення Європи-27 зберігалася на сучасному рівні, необхідно, щоб впродовж 50 років в’їхали 58,5 млн. іммігрантів (1,2 млн. на рік). Якщо ж цього припливу не буде, кількість населення зменшиться на 16%)” [vii; 69].

У той же час з’являються припущення про припинення активності міграційних процесів після 2050 (згідно з прогнозом ООН народонаселення світу до 2300 року). За даними тієї ж доповіді, у період з 2000 року до 2100 року частка європейського населення скоротиться на половину (з 12,0% до 5,9%), а частка африканського населення збільшиться у 2 рази (з 13,1% до 24,9%) [viii;1].

Українські іммігранти є вагомою групою на мапі країн ЄС та Росії. Міграція українців характеризується тимчасовістю, неврегульованістю статусу, транснаціональністю. Україна є країною донором, реципієнтом і країною транзиту. Остання четверта хвиля, яка отримала назву трудової міграції, почалася у 1990-ті роки і триває вже понад двадцять років. Країни української еміграції — Росія (близько 50%), Італія, Польща, Чехія, Іспанія, Португалія та інші. Основні причини міграції українців – економічні. Міграційна політика в Україні залишається неврегульованою і неефективною. В українському суспільстві трудова міграція постає у негативному світлі з огляду на соціальні, демографічні наслідки, але припинення відтоку і повернення українських іммігрантів можливе лише за умови покращення економічного становища, підвищення соціальних стандартів життя, створення робочих місць, підтримки розвитку підприємницької діяльності та ін. Так, за словами Генерального секретаря ООН (2006), повернення іммігрантів на батьківщину буде сприяти розвитку тільки у тому випадку і тією мірою, якою у країні походження створений сприятливий соціальний та економічний клімат для подальшої можливості іммігрантів реалізовувати здобутий досвід за кордоном або інвестувати свої заощадження” [Ошибка: источник перекрестной ссылки не найден, 62]. Беззаперечними є економічні вигоди трудової міграції, так у 2009 році українські іммігранти надіслали додому близько 5 мільярдів доларів США, що склало 4,6% ВВП України.

Останнім часом увага українсько суспільства привертається до питання імміграції в Україну: „враховуючи демографічну ситуацію і той факт, що українці являють собою старіюче суспільство, потреба у трудових мігрантах буде зростати. Країна має бути готовою до прийняття більш різноманітного суспільства і до зростаючої кількості людей, які приїжджають в Україну з різних кінців світу, працюють або проживають в Україні тимчасово або постійно” [ix]. Активно дискутується проблема транзиту іммігрантів через територію України і положення угоди між Україною та Європейським співтовариством та іншими державами про реадмісію.

Проблема міграції та адаптації мігрантів є дуже актуальною, важливою і неоднозначною. У центрі гострих дискусій – моделі, засоби і результати намагання урядів європейських країн окремо та ЄС в цілому знайти адекватний баланс між збереженням устроїв країн та їх культурного надбання і включенням у суспільство осіб з іншим світоглядом, стилями життя та переконаннями. Сучасні тенденції і розвиток ситуації обумовлюють необхідність перегляду і вдосконалення ефективних політик для регулювання міжнародних міграційних процесів.

Література

  1. Саркози: Попытка построить мультикультурное общество провалилась. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://podrobnosti.ua/
  2. Carrera S. A Comparison of Integration Programmes in the EU. Trends and weaknesses / Carrera S. // Challenge Papers. – 2006. – № 5. – P. 1, 6
  3. Пономарева О. Старі проблеми, нові аспекти. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/289355
  4. Migration and migrant population statistics. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu
  5. Taran P. and all. Economic migration, social cohesion and development: towards an integrated approach. // Council of Europe Publishing. – 2009. – P. 83
  6. Mayoría en EU ve a inmigrantes como un problema. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.univision.com
  7. Малиновська О.А. Шляхи подолання демографічних загроз: європейські практики / Малиновська О.А. // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. – К., 2010. – №3. – 244с.
  8. World population to 2300. // United Nations, N-Y – 2004 – P. 1
  9. Вінниченко О. Украинцам надо привыкать к увеличению числа иностранцев. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://biz.liga.net/interview/EI100051.html  
1
Your rating: None Average: 1 (1 vote)
PARTNERS
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.