facebook
twitter
vk
instagram
linkedin
google+
tumblr
akademia
youtube
skype
mendeley
Page translation
 

ВАРІАТИВНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНЕСТЕЗІЇ СУЧАСНОЮ ПСИХОЛОГІЄЮ

ВАРІАТИВНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНЕСТЕЗІЇ СУЧАСНОЮ ПСИХОЛОГІЄЮ
Oksana Sarnavska, senior lecturer, candidate of philosophy

National University of Water Management and Nature Resources, Ukraine

Conference participant


В статті розглянуто психологічні особливості синестезії, її природу та феноменологію. Проаналізовано нейрофізіологічний, психопаталогічний, психоаналітичний підходи до дослідження синестезійності. Досліджено сучасні тенденції вивчення синестезії палеопсихологією, психолінгвістикою, педагогічною психологією.
Ключові слова: психологія, синестезія, теорії синестезії, палеопсихологія, психолінгвістика, педагогічна психологія.
The article deals with the psychological characteristics of synesthesia, its nature and phenomenology.Was made analysis of neurophysiological, psyhopatalogical and psychoanalytic approaches to the study of synesthesia. Current trends in studying synesthesia by paleopsychology, psycholinguistics and pedagogical psychology were also investigated.
Keywords: psychology, synesthesia, theories of synesthesia, paleopsychology, psycholinguistics, pedagogical psychology

Cинестезія, як гармонійне полімодальне сприйняття, при якому в єдиному когнітивному акті відбувається утворення різних по типу асоціацій, є одним із напрямків нового актуального погляду на творчі можливості особистості, розвиток нових шляхів розширення творчого потенціалу людини. Проблемне поле синестезії знаходиться на перетині декількох дисциплін: як особлива діяльність кори головного мозку, синестезія вивчається нейрофізіологією; як спосіб цілісного сприйняття її вивчає психологія; як мовну універсалію, яка фіксує міжчуттєвий зв'язок за допомогою слів, синестезію досліджує лінгвістика; як специфічну форму взаємодії у цілісній системі людської чуттєвості та гармонійний спосіб пізнання світу її аналізує естетика, як прояв «сутнісних сил» людини, що виявляються у сфері її соціальної практики, і перш за все, у творчій діяльності вона є предметом вивчення мистецтвознавства; як спосіб кращого засвоєння навчального матеріалу і розширення творчих здібностей, її досліджує педагогіка. Такий загальний комплексний підхід до проблеми дозволяє характеризувати синестезію як концентровану актуалізацію чуттєвого в широкому спектрі його проявів: по-перше, збільшена сенсорність, по-друге, емоції, які здійснюють це збільшення. Сучасна психологія намагається поєднати усі напрями дослідження синестезії, створюючи загальний комплексний простір та інструментарій для вивчення цієї актуальної проблеми.
Психологічне вивчення синестезії розпочато в минулому столітті із систематизації різних теорій тлумачення синестезії: фізіологічної, психопаталогічної, психоаналітичної та їх варіантів. З точки зору анатомії та фізіології нервової системи синестезія тлумачилася А. Лурія, О. Нарт, К. Перен як „плутанина” нервових шляхів або надмірна іррадіація, співзбудження зорових і слухових центрів кори головного мозку. Досліджуючи творчість А.Рембо, М.Римського-Корсакова, О.Скрябіна, нейрофізіологи К. Уіллер, О. Катсфорт пропонували штучно досягати патологізації задля розширення чуттєвості та залучення до таємниць світу поезії, музики, живопису. При цьому ігнорувалися загальноприйняті факти „зафарбовування” понять, настроїв, станів кожної людини, що знайшло відображення у мовних метафорах, наприклад, бачити все в „рожевому кольорі”, „малиновий дзвін”, „сіра людина”.
Близькою до анатомічної є атавістична психологічна теорія, яка проголошувала синестезію ненормальним рудиментом доісторичного стану перцептивної системи, коли відчуття були дифузними, недиференційованими по модальності. Як доказ на свою користь, її прихильники використовували факт подібності синестезійного й ейдетичного світосприймання дикуна, дитини і художника (Р.Валешек). Помилкою, на нашу думку, у цьому припущенні є вже сама підміна поняття „синкретизм відчуття” реально наявним „синкретизм сприйняття”. Представники цієї теорії вважали синестезію грою природи, дефектом свідомості, а відповідні експерименти у музиці, поезії, живописі, ідеї синтезу мистецтв („Gesamtkunstwerk” Р.Вагнера і “Світлова симфонія” О.Скрябіна) відносили до проявів культурного регресу.
Вагомим в атавістичній теорії є порівняння синестезійності з цілісністю сприйняття світу у первісній і дитячій свідомості, хоча апріорно дискусійною можна вважати спробу розглядати художні синестезії в одному ланцюжку з галюцинаціями і відповідними їм „нав'язливими змішуваннями відчуттів” при психічних захворюваннях, а також в інших змінених формах свідомості, які спостерігаються при дослідженні впливу наркотиків, або в умовах жорсткої сенсорної ізоляції, або ж гіпнотичним зануренням у медитативний стан.
Вищезгадані ідеї сприяли появі психіатричної і психодилічної теорії синестезії. Нагодою для аномальної оцінки психіатрами явища синестезії стало її виникнення при вживання наркотиків, зокрема мескаліна та ЛСД-25. Під їх дією у зміненому стані свідомості виникають яскраві синестезійні відчуття, образи й бачення. На межі ХІХ–ХХ ст. вживання наркотиків з метою розширення пізнання і поглиблення переживань й у зв'язку з цим нових емоцій, особливо поширюється серед богемних письменників, поетів, художників, музикантів. У 60-70-і рр. ХХ ст. в Голландії, Швеції, США широкої популярності набула загальна ідея психодилічного мистецтва, такого, яке вдається і до наркотичного світосприйняття. Американський мистецтвознавець Ф.Біррен активізацію всіх експериментів зі світлом у сучасному мистецтві розглядав прямий, генетичний зв'язок із досвідом ЛСД-революції. У більшості вітчизняних та західних досліджень синестезії така позиція викликала беззастережну критику. Сьогодні ця тенденція знаходить своє продовження в практиці синестезійних переживань в холотропних станах психіки.
Тлумачення психоаналітиками процесів формування і закріплення будь-яких асоціацій за рахунок можливого супроводу їх раннім сексуальним переживанням, яке виступає універсальним фіксатором цих зв'язків у свідомості, пояснює природу синестезії, на нашу думку, однобоко і частково, хоча й заслуговує на увагу, особливо при аналізі впливу синестезії на мистецьку творчість. Вважаємо, що така позиція відповідала фрейдівському розумінню мистецтва як способу каналоутворення поза- і антисоціальних потягів людини. Вагомими досягненнями психоаналізу у руслі дослідження ролі синестезії стало дешифрування окремих символів, і зокрема значення кольору у сновидіннях. Гідним на особливу увагу, наприклад, в аналізі прихованого змісту сновидінь є кольори, яким З.Фрейд надавав психоаналітичне трактування. Чи не найдраматичнішу історію у житті людини відіграє червоний колір, який на архетипічному рівні закарбувався як символ смерті (людина, втрачаючи кров, втрачає життя), символ агресії та війни, але це також символ народження, символ любові та кохання. Підґрунтям сновидінь, за З.Фрейдом, є потяги двох видів: еротичні та руйнівні, зміст сновидінь розкриває творчі нахили людини (сексуально-еротичний мотив) або агресивні (тяжіння до смерті), а червоному кольору вдалося сконцентрувати в собі і знищення, і створення, і енергію Танатосу, і енергію Ероту, що робить його одним із найскладнішим у розумінні та трактуванні. Синестезійна точка зору стосовно червоного кольору спонукає аналізувати його у більш позитивному аспекті, адже у кольоровому спектрі він знаходиться серед теплих кольорів, хоча є більш гарячим, а, отже, і небезпечнішим, ніж жовтий чи оранжевий.
Отже, аналіз вищезгаданих підходів до розгляду синестезії дозволив виокремити такі тенденції: синестезія все ж розуміється як аномалія – або психологічно, або фізіологічно, а її гносеологічний зміст розглядається за умови онтологізації або езотерізації свідомості. Психологія першої половини XX ст. не бере до уваги пізнавальну функцію свідомості, а обирає і створює нові пояснення синестезії з біологізаторського і паталогізаторського погляду. Об’єднуючим фактором в осмисленні синестезії як феномену є усвідомлення її значущості для людського буття та розвитку людської чуттєвості й творчості.
Класична психологія вивчає синестезію з позитивістських позицій. Значний внесок у дослідження синестезії здійснив психолог, педагог та мистецтвознавець Л.Виготський, який розглянув синестезійну проблематику у різних аспектах: через порівняльний аналіз розвитку уяви в дитячому віці, дослідження сприйняття та емоцій, і показав, що „емоційний зв'язок і його активність іманентно визначає продуктивний характер „комбінуючи фантазії” при створенні синестезійних образів. Крім того, у таких синестезіях чуттєвість виступає у концентрованому вигляді та має позитивне значення для розвитку психіки [1, с.34 ].
Цінними для дослідження природи синестезії стали висновки ще одного психолога-класика – С.Рубінштейна, який зазначав, що синестезія є системною ознакою чуттєвості, проявом особливого індивідуального світосприйняття, принципи її вивчення лягають в основу концепції цілісного знання й обумовлюють новий підхід до дослідження проблеми чуттєвості загалом [3, с.169].
Отже, термін „синестезія" увійшов до наукового вжитку століття тому, але як феномен, синестезія відома давно, що значно розширює онтологічний напрямок вивчення синестезії. Спеціалізація складає суттєву сторону життя сучасного суспільства, проникаючи і в його когнітивну сферу: в однієї людини переважає сприйняття кольору, в іншої – запаху, третя має краще розвинутий слух. Дослідники Б. Поршнєв, К.Бюхер, Г. Хант припускають, що багаточисельні культурні пам'ятки і збережені традиції багатьох народів засвідчують про наявність інших, синестезійних способів пізнання світу, за яких задіяні різні можливі види чуттєвого і, крім того, ейтос (почуття) і логос (розум) часто співпадали в єдиному творчому акті, наприклад, через музику, малюнок, танець. Такий синестезійний спосіб бачення світу та синкретичність його втілення у первісних практиках, наприклад, наскельні пластичні зображення як візуалізація танцю або шумерський запис нот ”невми“ як візуалізація музики, індійська мандала, стає предметом розгляду вчених, які спеціалізуються у дослідженні проблем палеопсихології.
Ще одним вектором сучасного дослідження синестезії стали праці лінгвістичної психології, в яких синестезія розглядається як важлива та інформативна складова частина комунікативного процесу. Цікавими стали вивчення ролі синестезії у мові Р.Якобсона, який аналізував чуттєвий зв’язок звуку та смислу, синестезійний зв’язок мови та тілесності досліджували М.Мерло-Понті, Ж.Лакан, Ж.Дельоз, символічну мову синестезійних метафор розкривав у своїй творчості А.Потебня, Р.Барт та Ю.Лотман. Упродовж останніх років XX – початку XXI ст. проблема синестезії також залишається актуальною та набуває нових вимірів. Вербальна синестезія як мовна універсалія, котра фіксує міжчуттєвий зв'язок словесно (наприклад, тепла усмішка, блискучі знання) – неодноразово викликала до себе інтерес дослідників, які розглядали її як яскраве мовне явище, здатне привести у дію приховані сили слова, наповнити його новими емоційно-смисловими компонентами, сприяти емпатійності, збільшити потужність художнього образу, розширити діапазон його впливу. Синестезія в мові у певних своїх проявах є ознакою тілесності нашої свідомості, сенсуалізованості мови. Слово тісно пов’язане з нашим тілом, нашою тілесною реакцією, досвідом. У результаті звуки, букви мови, слова співвідносяться з просторовими характеристиками: тіло знаходить і відчуває себе у просторі; із зоровими впливами, оскільки значення ока надзвичайне в життєдіяльності людини, а особливо у сучасній візуальній культурі. У нашій психіці виникають певні мовні ґештальти, які можуть бути як етнокультурного характеру, так і особистісного, індивідуального. Процес вираження (не лише висловлення) і розуміння думки включає різноманітні комунікативні засоби і цінності, момент сприйняття, процедуру інтерпретації, впровадження в інші мовні стратегії і життєві практики. Враховуючи ту позицію, за якої світ розглядається як деякий плюралістичний текст, нові форми вираження, на відміну від традиційних, завдяки зверненості до тілесного, розширюють та поглиблюють комунікативний досвід.
Це твердження важливе для усвідомлення явища синестезії, тому що відкриває шлях до аналізу ролі певних посередників розуміння, без яких воно не в стані здійснитися. Тілесні, музичні та зображувальні посередники відіграють при цьому роль об’єктивацій психічних станів, роль виразних засобів, без яких не може мати місце ні сприйняття іншого, ні саме сприйняття, а отже, і розуміння. Синестезійні прояви неминучі у літературі, де мова функціонує естетично, в побутовій мові, у мові маленьких дітей. Зв’язок синестезії з несвідомим, можливо, є причиною того, що суб’єктивні синестезії у доробку того чи іншого автора знаходять і емоційний відгук, і розуміння у реципієнтів, хоча є і унікальними.
Кінець ХХ століття окреслює проблемну ситуацію, яка спричинила появу певних „текстових” альтернатив традиційним формам вираження, спрямованих на зміну дуалістичного світобачення. У добу зростаючої ролі комп’ютерних технологій, коли, наприклад, у рекламній інформації дублюються, принаймні, два ряди знаків – візуальний та акустичний – використовується звернення до до-логічного, асоціативного мислення (в цілому міфологічного). Ми живемо в епоху співіснування логічної парадигми та образної, до-логічної, що може означати зміни у мисленні людини, а саме її ставленні до реальності. Ж.Дерріда зазначав, що впевнено можна прогнозувати: постмодерністський текст, закриваючи собою реальність, бере в себе інші мистецтва, це призведе до появи світу, коли будь-яка ідея буде переведена на різноманітні мови мистецтв [ 2 , с.43].
Важливим для вивчення синестезії став 2001 рік. Нейрофізіологи із Німеччини Г.Курт, Д.Штерн вивчаючи діяльність кори головного мозку у немовлят, встановили, що імпульси збудження ділянок кори головного мозку у новонароджених є недиференційованими. Іррадіальні кола збудження однаково виникають і у центрах зорового відчуття, і у центрах слухового, нюхового, тактильного та смакового. Отже, від народження усі діти мають синестезійні здібності. Лише у віці трьох місяців у діяльності імпульсів кори головного мозку починає прослідковуватися диференціація, яка стає чітко фіксованою уже у віці дванадцяти-вісімнадцяти місяців. Висновки дослідників викликали у психологів і особливо у педагогів певний ентузіазм. Так, у Мюнхені було створено міждисциплінарний Центр з вивчення синестезійного сприйняття у дошкільному віці, працівники якого намагаються за допомогою різних сенсорних вправ та ігор зберегти синестезійність у дітей та розвинути її. Особливим надбанням цього Центру стали творчі вправи, коли маленькі діти спочатку малюють звуки, пізніше мелодії, передають тактильно зміст віршу, створюють музичні аромати.
Означений психолого-педагогічний досвід нині вивчається та розвивається і у інших центрах розвитку дитини (Санкт-Петербург, Казань, Мельбурн, Цюріх, Рим). В основі цієї теорії лежать і наукові нейропсихологічні дослідження, і педагогічний досвід із залученням мистецьких практик, що сприяє розширенню чуттєвості дитини, поглибленню її досвіду та розвитку творчості, тому вважаємо, що саме за такими дослідженнями майбутнє педагогічної психології.
Отже, з точки зору різних напрямків та галузей сучасної психології, синестезія – явище сприйняття, коли при подразненні одного з органів відчуття одночасно зі специфічними для нього відчуттями виникають і відчуття, які відповідають іншому органу відчуттів. Загальна психологія розглядає синестезію як концентровану та симультанну активізацію чуттєвого, як збільшення сенсорності. Пошук типів міжчуттєвих зв’язків і характеру взаємодії різних систем у процесі створення художнього твору ведеться у напрямі пошуку близькості відчуттів від елементів різних художніх мов. Однак зауважимо, що синестезійність – це складна форма взаємовідносин елементів цілого, коли здійснюється не механічна трансляція знаків однієї мови в іншу, а використовуються прийоми внутрішнього контрапункту, доцільного, але більш вільного поєднання елементів у ціле, що і є, власне, людською чуттєвістю. Така форма побудови цілісного образу апелює до цілісного творчого сприйняття та розуміння світу, в якому велику роль відіграє синестезія.

Література:

  • 1. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии / Л.С. Выготский. – СПб., 1997.
  • 2. Деррида Ж. О грамматологии / Ж. Деррида; пер. с фр. Н. Автономовой. – М.: Ad Marginem, 2000. – С.111-540.
  • 3. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологи: в 2-х т. / С.Л. Рубинштейн. – М. : Педагогика, 1989. – Т.2. – С.168.
     
Comments: 0
PARTNERS
 
 
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
image
Would you like to know all the news about GISAP project and be up to date of all news from GISAP? Register for free news right now and you will be receiving them on your e-mail right away as soon as they are published on GISAP portal.